Попередні статті:

---

Найактивніше аріанство поширювалося серед слов’янських народів: його прийняли остготи, вестготи, вандали, бургунди, свеви, лангобарди, гуни та інші.
«Гуни – загальна назва всіх слов’янських народів... Бургунди, найближчі родичі вандалів, зараховані Агафієм до гунів. Такої думки дотримувалося чимало істориків, у тому числі й новітніх. Вандали та бургунди – теж слов’янські народи. І коли, скажімо, взяти до уваги всі різнописання цієї назви вандалів у різних авторів, наприклад: вени, вінули, вендли, вони й венділи, то побачимо, що всі вони дуже добре лягають в одне синонімічне гніздо» (Білик Іван Іванович. Аксіоми недоведених традицій).
У частині середньовічних північно-європейських джерел Русь означається Вандалією, а її правителі – «королями вандалів». Це родичі тих вандалів, які в 429 р. завоювали північну Африку, де заснували королівство Вандалія, а одну з областей якого назвали «Русіка». Хроніст 11 ст. Адам Бременський повідомляє, що вандалами у давні часи називали слов’ян.
Принагідно зауважимо, що термін «вандалізм» не має прямого відношення до вандалів. Його придумав у 1794 році французький абат Анрі Грегуар, критикуючи безглузде знищення пам’ятників мистецтва революційною армією Французької республіки. Це був некоректний термін, адже вандали ніколи не знищували пам’ятників мистецтва, хоча й справді розграбували Рим у 455 році, як це часто бувало під час бойових дій у всі часи. Поширення терміну «вандалізм» скоріше викликане ненавистю іудохристиян до аріанства, яке відверто сповідували вандали і захищали силою своєї зброї.
Слов’янський історик Мавро Орбіні, на основі доступних йому джерел, на межі 16-17 ст. у книзі «Слов’янське царство» свідчить: «…Слов’янський народ озлоблював своєю зброєю ледь не всі народи світу; розорив Персику; володів Азією та Африкою, бився з єгиптянами та великим Олександром; підкорив собі Грецію, Македонію, Іллірійську землю; оволодів Моравією, Шленською землею, Чеською, Польською, і берегами моря Балтійського, пройшов в Італію, де довго воював проти римлян… Іноді був переможений, іноді мстився римлянам, іноді ж у битві був їм рівний… Нарешті, підкорив державу Римську, заволодів багатьма їхніми провінціями, розорив Рим… Володів Францією, Англією, встановив державу в Іспанії, оволодів кращими провінціями в Європі… І від цього славного народу у давні часи пішли найсильніші народи, а саме – слов’яни, вандали, бургундіони, готи, острогони, руси або раси, візіготи, гепіди, гетналани, верли або ферули, авари, скіри, гіри, меланхлени, бастарди, певкіни, даки, шведи, нормани, фени або фіни, укри або украни, маркомани, квади, фракійці й іллірійці, венеди або енети, що заселили берег моря Балтійського, і розділилися на багато начал… Всі були вони народ словянський…».
У створених згаданими народами державах аріанство було панівним, аріанські церкви підкорялися королям, богослужіння велося національними мовами. Частину аріанських держав разом з їх церквами було знищено візантійцями в часи імператора Юстиніана. Так сталося з королівствами вандалів у Північній Африці (534 р.) і остготів в Італії (554).
Відомо, що у ІІІ-IV ст. аріанство на теренах сучасної України було поширене серед готів. Є відомості про тодішні Скіфську, Херсонеську (Корсунську), Боспорську, Фульську, Сугдейську (Сурожську) єпархії, Готську митрополію з центром у Фео-Доросі (Крим). Готська експансія на причорноморські землі у середині III ст. та їх аріанська форма хрестиянства згодом пускає глибоке коріння серед місцевих етнічних груп.
Як повідомляє історик Максим Буданов, між словами «готи» і «аріани» в багатьох випадках можна ставити знак рівності. Серед іншого, саме таке застосування терміна «готи» було характерно для папських послань 11–12 століть.

---

Тобто слово «готи» або «гети» означає не етнічну приналежність, а певну духовно-світоглядну і релігійну спільність. Скажімо, оспівувач готів історик 6 ст. Йордан називає своїх співплемінників гетами, протиставляє їх германцям, а себе відносить до народу аланів.
Аріанський єпископ готів Вульфила (310–383), рукоположений згаданим вище Євсевієм Нікомідійським, був слов’янином, виходцем з Каппадокії.
У візантійських текстах гетів відверто називають слов’янами, а їхню мову – скіфською.
Візантійський письменник 7 ст. Фіофілакт Самокатта стверджує, що гети – це давніша назва слов’ян.
За словами візантійського історика Прокопія Кесарійського (500–562), «У колишні часи готських племен було багато, і багато їх тепер, але самими великими і значними з них були готи, вандали, везіготи і гепіди. За старих часів, правда, вони називалися савроматами і меланхленами. Деякі називали ці племена гетами. Всі ці народи, як було сказано, відрізняються лише іменами, але в усьому ж іншому вони схожі. Всі вони білі тілом, мають русяве волосся, рослі і гарні на вигляд; у них одні й ті ж закони і сповідують вони ту ж саму віру. Всі вони аріани і говорять на одній мові, так званій готській, і, як мені здається, в давнину вони були одного племені, але згодом стали називатися по-різному: за іменами тих, хто були їхніми вождями» (Прокопий Кесарийский. Война с вандалами // Прокопий Кесарийский. Война с персами. Война с вандалами. – М.: Наука, 1993. — 570 с., с. 178).
Видатний білоруський історик, академік Вацлав Устинович Ластовський (1883–1938) у книзі «Коротка історія Білорусі» (1910, Вільно) писав: «Чи християнство до нас прийшло через Київ, коли прийняв його Володимир, чи ж набагато раніше через Скандинавію, – це ще не розгадано, але то є точним, що в Полоцьку і Турові єпархії з’явилися дуже рано, а під час хрещення Русі Київської у нас знали християнські догмати, були вже монастирі». Це говорить про те, що на території Русі ще до Володимира Великого існувало розвинене хрестиянство з храмами і монастирями.
Але це було інше хрестиянство.
«Скандинавські народи сповідували не латинське чи грецьке християнство, а аріанство» – пише Вадим Деружинський. «Аріанство до них прийшло в IV столітті «окружним» шляхом, минаючи Рим і Візантію – спочатку з Єгипту в Ісландію, а з Ісландії – в Полаб’я і Помор’я; Біблія і інші святі тексти писалися рунічним письмом... Папи римські Лев III (795–816), Бенедикт III (855–858) та інші володарі римського престолу направляли спеціальні послання «клірикам» росів-русів Полаб’я, так як громади русів (вони були аріанами) продовжували триматися відокремлено від інших християн. Їх русинська віра – це аріанство... Аріанство сповідували вікінги і варяги, слов’яни полабської Русі (ободрити, русини і лютичі), слов’яни Помор’я (лужичани), західні балти Пруссії... Дуже багато що говорить про те, що й стародавні білоруси сповідували саме аріанство, принесене сюди з Полаб’я».
До речі, вся територія від Чорного моря до Скандинавії у середньовіччя ще називалася Велика Свитьод, що перекладають як «країна світлих людей». До неї належала і Швеція (Свеція, старовинна назва – Свитьод). Сама ж назва Велика Свитьод застосовувалася як синонім Великій Скіфії. Це означає, що до ареалу розселення слов’ян належала і Скандинавія.
Як ми вже говорили, головними символами арійства, які перейшли в аріанство, були сварга і дракон (див.: Сварга і дракон – символи арійства). Ось ще одне підтвердження.

Аріанська церква з драконами, посвячена апостолу Андрію. Це ставкирка з Боргунда (Borgund Stavkirke) – єдина з дерев’яних церков Норвегії, що збереглася без змін з часів Середньовіччя. Вона повністю збудована з дерева близько 1150 року.