Зображення користувача Анатолій Висота.
Анатолій Висота
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

Анатолій Висота: До річниці РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ

 Вранці раненько стали ми готуватися, як на війну. Тіло чисте, душа освітлена. Білизна тепла і хоч раз випрана (за порадою Віктора Суворова).  Поки я розігрівав нашу 25-річну Опель-омегу, дружина зготувала їжу на цілий день. Головне- це літровий термос запашного чаю на чебрецю та інших травах. А ще богатирські порції батона з маслом і окремо млинці. Ще взяти яблук з льоху і можна  їхати тихими вулицями села. Це ж, мабуть, ми єдині із Красного їдемо на Майдан 1 грудня 2013 р..




 

Анатолій Висота, к.х.н.




 

На Київському Майдані 1 грудня 2013 року




 

          Дещо спочатку

          Це Перше Віче на Майдані-14 запам’яталося нам своїм багатосоттисячним велелюддям і світлими усміхненими лицями. Це був початок народного повстання, початок РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ. Були й наступні Віче, але Перше – це вже наша історія. Ось як це було…




 

Що робити? Їхати, чи ні? – думали-гадали ми 30 листопада. «Як їхати, коли в нас триває реконструкція хати і в понеділок прийде майстер, а будматеріалів нема. Треба їхати за ними!» - казав я дружині. А вона доводила, що таке буває може раз на 10 років і треба бути в Києві на Майдані! Цілий вечір того дня ми дивилися телемарафон «Вихід є!» по Тівіай і таки рішилися їхати.

          Вранці раненько стали готуватися, як на війну. Тіло чисте, душа освітлена. Білизна тепла і хоч раз випрана (за порадою Віктора Суворова).  Поки я розігрівав нашу 25-річну Опель-омегу, дружина зготувала їжу на цілий день. Головне- це літровий термос запашного чаю на чебрецю та інших травах. А ще богатирські порції батона з маслом і окремо млинці. Ще взяти яблук з льоху і можна  їхати тихими вулицями села. Це ж, мабуть, ми єдині із Красного їдемо на Майдан.

          Без проблем ми добралися до Обухова і в будівельному супермаркеті АНЖІО купили найнеобхідніше – 5 мішків сатенгіпсу-євро, а інше купимо згодом. Машину поставили на звичне місце коло ВЕЛИКОЇ КИШЕНІ  в Обухові на Піщаній, хай почекає на нас, і з сумкою до мікроавтобуса. Вже сидимо й чекаємо, коли рушимо. Аж тут дзвонить і вібрує мені в кишені мобільник. Хто це? А! Олена Артюшенко! І я радію, почувши її голос: «Де ви? Йдіть до нас! Ми тримаємо вам місце тут коло фонтану!». В мене все в голові перевернулося, де це фонтан? Мабуть в Києві на Майдані Незалежності. Але ж його вже давно знесли. Уточнюю: а де це? Пояснює, що  це коло бювету на Піщаній в Обухові. Ага! І ми з Любою швиденько встигли вийти, щоб їхати з друзями.

          Справді, скільки там іти, на другому боці, бачимо, стоять три маршрутки і нам вже гукають з першої. Заходжу і радію, бо бачу давніх друзів: Михайла Клименка з дружиною Ольгою та Олену Артюшенко з чоловіком Олександром, а ще  Петро, як козак з  Січі, а інші обухівці нам не знайомі. Вияснилося, що  це кандидат в депутати на перевиборах по нашому 94-му виборчому округу Юрій Кармазін винайняв транспорт на Майдан до Києва.

          Їдемо вже! Балачки і суперечки один з одним про останні події. Але таки ми заспівали. Спочатку стрілецької «Рота марширує». Сміємося, що то дівчина зустріла собі «якусь поторочу, яку любити не хоче», а це не хто інший як той, хто має змогу, але не їде на Майдан. А потім обухівська лірична пісня розлилася «Ой, у вишневому саду».  Як же швидко минули ці півгодини, бо  ми вже виходимо на станції метро Видубичі. Дорогою домовляємося, що треба нам, обухівцям, триматися разом. Олена пропонує стати коло лівої руки пам’ятника Шевченку у парку коло університету.

          Боже, скільки народу на пероні! А ось і Микола Коваленко – наш соратник ще по рухівській боротьбі на Обухівщині, він радо приєднується до нас. А у вагоні ми були стиснуті зі всіх боків, мов ті сірники у непочатій коробці. Виясняється, що  всі тут їдуть на Майдан і не соромляться говорити про  це. А от дві художниці – мати  й дочка їдуть спочатку на Володимирський Узвіз, де їх буде сотня, а потім вже разом вони підуть на Майдан. Кажуть, що  це їх організовує дружина Льовочкіна, який подав у відставку із голови Адміністрації Президента. Вона теж художниця.

          Добираємося найпростішим маршрутом: з Видубичів до Палацу спорту, а там переходимо на площу Толстого. І весь потік людей пливе в тому ж напрямі. Праворуч у переході нам раді цілі оберемки ніжних троянд всіляких кольорів. Нам ще йти праворуч і вгору до парку Шевченка. Бачимо, бачимо вже гурти людей з прапорами і дві величезні черги ліворуч до туалету. Як же багато нас сюди прийшло! Але газони ще не витоптані. Не встигли оглянутися, як  ми, обухівці, вже загубили одне одного. Я тут був не раз і повів дружину й Миколу, щоб стати на підвищенні проти Тараса. Знайшли місце, протиснулися і вже роззираємося. Попереду мають прапори і затіняють нам половину постаменту.

          Мені так радо на душі, бо ясне небо з самого ранку і тихенько – мабуть, сам ангел огорнув Київ крильми, бо  й люди усміхаються один до одного та розпитують один  в одного, хто і звідки. Ми з дружиною розказуємо сусідам про правильне розташування кольорів на прапорі. Одному чоловіку сам допомагаю зняти полотнище з древка і одягнути по новому.  Прислухаюся до поради йти до організаторів, щоб оголосити це для всіх по мікрофону.  Протискаюся і переді мною розступаються, мабуть, вважаючи мене за якесь начальство. На перших східцях постаменту співає бандурист і я вже йому підспівую: «впав в бою січовий стрілець – дівчина затужила». Підіймаюся ще вище, а тут тісниться преса зо  всіх боків із камерами і дівчата-львів’янки, огорнуті прапорами. Шукаю когось із організаторів і один розпашілий чоловік обіцяє, що передасть їм мою пропозицію ОБЕРНУТИ КОЛЬОРИ на нашому прапорі, як знак самоідентифікації, бо  це й буде прапор ОНОВЛЕНОЇ УКРАЇНИ.

maidan-1.12.13-1.jpg

          Одній дівчині допомагаю зняти й одягти прапор по-новому. Їй це подобається. А подруга заперечує: - Що ти робиш? Тепер же  на тобі тризуб внизу! І вона огортається знову по-старому. Шу-шу збоку: а де ж це озвучування? Ми ж прийшли сюди на Всеукраїнське Віче! Бачу преса передзвонюється з кимось і кажуть, що Віче буде на Майдані. Преса сходить із постамента і мені стає зрозуміло, що  й нам тепер туди треба йти. Пробираюся до своїх і лякаюся, що можу їх не знайти. Але ось вони і дружина передає мені сумку з продуктами.

          Раптом серед людей ахнули і всі подивилися вгору. Що там таке? Це маленький ніби іграшковий вертольотик з чотирма гвинтами ширяє над нами. Ще й мигає двома червоним і двома зеленими вогниками. Лунає крик обурення, що  це влада контролює нас зверху. Але той апарат, політавши трохи вгору-вниз і колом, опустився праворуч від Тараса комусь прямо до рук. Люди заспокоїлися, бо це, мабуть, наші люди таке виробляють.

          Маленьким потічком вибираємося на Володимирську до  червоного корпусу Університету. Тенькає  в серці, що ось там ліворуч я 5 років вчився на хімічному факультеті. А десь далеченько по мегафону вже оголошують, що треба йти до Хрещатика й далі на Майдан. Йдемо дуже повільно. Бачу, як коло бібліотечного корпусу група молоді б’є у бубни й співає пісню УПА «лєнта за лєнтою набої подаєм!».

          Чого ж такий уповільнений рух? Попереду все перехрестя заповнене людьми, а ліворуч від перехрестя на бульварі Шевченка теж маса народу і мають прапори з написом КПІ. Певно пропускаємо якусь колону першою. На гранітній огорожі парку Шевченка стоять люди із саморобними плакатами. Багато карикатур на Януковича – ось він, як фігурист, катається коло ялинки, а на іншому малюнку вже повішений на ті й же «йолці». Не бояться вже люди! Якась молода пара несе ніби велику книжку, як ікону, на якій написано: 2010 р. – Янукович Президент. 2013 р. – Україна в багнюці. 2014 р. – суд і розстріл.

          Поки ми дійшли до перехрестя, де світлофори забули вимкнути, розмірковуємо про те, який середній вік майданівців. Багато молоді, багато людей поважного віку і, здається, що нам в середньому десь по 40 років.    Помічаю собі, що чоловіків десь удвоє більше за жінок. Вдивляюся у лиця. Це ж десь тут і Зірка. А може побачимо друзів Ольгу Пастушенко, Миколу Гушула чи Сергія із Сум?

          Нарешті ми повернули і вже йдемо вниз бульваром Шевченка до Хрещатика. Серед прапорів майорить і наш обухівський з біло-червоним рушником. Постійне скандування: «Слава Україні! Героям слава!», а потім «Слава нації! Смерть ворогам!», «Зека на нари!». Бачу, що люди йдуть суцільним потоком обома проїжджими частинами і бульваром поміж тополями. Ось на перехресті бульвар перегороджений величезним автобусом з написом «Танцюють всі!». Люди обтікають його, як вода.

          Ось ми вже підходимо до пам’ятника Леніну, який охороняють офіцери міліції. Скандуємо: «Міліція з народом!». По червоному граніті стікають розбиті яйця. Проти бессарабського ринку ми повертаємо ліворуч і вже йдемо Хрещатиком всією його шириною  і тротуарами. Коло ЦУМу смикаю за ногу журналіста, який видряпався на стовп і питаю: «Подивись, друже, скільки нас!» - Аж до Майдану попереду все заповнене і позаду до Бесарабки ще йдуть люди! – радо усміхається нам вусатий парубок. «Це ж вони нам заборонили тут іти!» -каже якась жінка і ми всі сміємося. Ось якийсь рух і заминка: це роздають стрічки. Вже й нас прикрашають тремтливі жовто-блакитні стрічечки.

          Ще до Поштамту далеченько, а йдемо ми все повільніше – так можна й до Майдану не дійти, а так же хочеться побачити й почути Віче. Потічок людей пливе праворуч і разом з ними йдемо  і ми по газонах  і клумбах і вже бачимо попереду конструкцію ялинки, заквітчану прапорами і відчайдухами-парубками, як ялинковими іграшками. Обходимо ялинку і йдемо, протискаючись, до монумента Незалежності. На величезному підйомному автокрані теж люди і вони скрізь на всіх узвишшях. Нарешті й ми вмощуємося на сходах і помічаємо в просвітах між прапорами на протилежному боці Майдану невеличку сцену-підвищення з десятком людей. Це, мабуть, наші вожді. Справді я впізнаю Кличка, Тягнибока і Яценюка по ясній лисині. А ще ось Юрій Луценко. Нарешті відкрили Віче трьохкратним громовим «Слава Україні! Героям слава!» і Віче освячує кардинал Любомир Гузар з інвалідного візка. Він каже: «Я свято переконаний, що  в нашому народі є дуже багато добрих людей. Але треба пам’ятати, що замало бути добрим. Треба чинити добро. Тому, шановна громадо, якщо хочете жити  в нормальній державі, якщо хочете передати гарну добру державу своїм дітям і внукам, чинімо добро! Не майте страху – чиніть добро!». Ось виступає, здається, поляк Качинський і його перекладають. Ми розбираємо лише окремі слова, бо озвучення нікудишнє.



 

          Дивина! Попереду стоять двоє високих чоловіків і один з них у дублянці – це Тарас Чорновіл. Разом з  усіма він скандує: «Зека на нари!». Привіталися і я не стримуюсь: «Як добре, пане Тарасе, що  ви вчасно покинули регіони!». Той лише знічено знизує плечима і каже, що  вже 6 років не з ними. Згодом на згадку я фотографую його з Любою. Ось і ми з Тарасом усміхаємося на знімку.

          Гарно і рішуче виступає Юрій Луценко. Головна теза його виступу: укорінення на Майдані; створення органів самоврядування; блокування кабміну. Ось радо стрепенувся весь Майдан від оголошення, що «наші хлопці зі «Свободи» захопили Київську міськраду. І далі тривають гарячі промови, але їх чують, мабуть, лише десята частина Майдану.

          Оглядаюся, де б це нам присісти й пообідати? З дружиною йдемо фанерним настилом під ковзанку за спину монументу. Ого, та тут багато людей вже обідають, примостившись на високих кам’яних уступах. Бачу два столи, покинуті будівельниками, і багато брусів. Вмощуємося за столом: дружина комфортно на якійсь тумбі і мене також вже приємно зігріває мішок з тирсою. Як мені смакує батон з маслом. П’ємо почергово запашний гарячий чай з однієї чашки. Їмо яблука і озираємось, кому ж віддати їх решту. Двоє дівчат приймають ці краснянські яблука, як згадку про  Майдан.

          Може є туалет там за скляною похилою покрівлею? І я йду вперше до ГЛОБУСА. Ого! Та тут ціле двоповерхове магазинище! І у кафе майданівці обідають у теплі. Помічаю, що до туалету чоловіча черга більша за жіночу. А що ж тут продають. Заходжу у величезний зал верхнього одягу з одним продавцем. - Що це за куртка? – питаю. – Ета жєнскоє пальто на пуху. Італія! – А скільки коштує? – Двадцать четирє тисячі… Ні – таке явно не для нас – майданівців – думаю собі й спішу до дружини.

          Поки Люба ходила до ГЛОБУСА, я знову вмостився на м’якому мішку. Задивився на височенний монумент Незалежності, як він пливе собі в небі назустріч західним хмарам. Бачу, як люди самоорганізовуються прямо на очах. Два столи вже зсунуті докупи. Окремо на двох великих пластинах пінопласту вже з балончика випливає напис: «Прийом їжі» і «Медпункт». На столах вже пакунки з їжею і ми докладаємо до них свої харчові запаси.

          Вертаємося до мітингуючих. І теж радіємо з усіма, бо  вже взялися за конкретику: негайно облаштовується наметове містечко, комендантом його стає депутат Андрій Парубій. План дій: 5-денний всеукраїнський страйк, створюється штаб національного супротиву.

          Близько 16=00 ми йдемо з Майдану і метром добираємося до Видубичів. На пероні автостанції багато пасажирів із жовто-блакитними стрічками. Ми щасливо добираємося до Обухова і наша омега нас не підвела. На темних вулицях Красного там і там світиться в хатах. Чи всі односельці знають, що  відбувається в Києві?

          Дома за столом у прохолодній веранді нас зігріває запашний чай із київським тортом і ми з дружиною знову й знову обговорюємо побачене й почуте на київському Майдані. На хвилі піднесення нам здається, що  в українців  вийде все, що задумано, а наша Україна стане прекрасною живо-квітучою землею. Це ж 1 грудня 2013 р. рівно 22 роки нашій незалежності. І я згадую Живе Слово і Цифрону 22: Новий день – зоря світанку! Сонце усміхається! Промінь в небі виграє! Життя преображається! Творимо!

          Хай же буде!




 




 




 

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Передчуття Великого джигаду

Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта

Моад’Діб став рукою Господньою – і пророцтво вільних справдилося. Моад’Діб приносив мир туди, де була війна. Моад’Діб приносив любов туди, де панувала ненависть. Він повів свій народ до справжньої...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Олена Каганець.
0
Ще не підтримано

Я прийшла на Майдан 22 листопада увечері, тому що хотіла, щоб було якомога більше людей на Майдані. Так само прийшли мої друзі - щоб збільшити кількість людей. Ніхто нікому нічого не платив і ніхто нікого не агітував приходити. Люди просто відчули НЕОБХІДНІСТЬ бути на Майдані, бо вже чекали, що ЩОСЬ має бути - якісь зміни в державі. Коли там тиждень танцювали і співали, я не ходила. Але, коли розігнали студентів 29 листопада вночі, я пішла. 30 листопада люди зібралися на Михайлівській площі. Прийшли сотні киян - не заради ЄС, а щоб показати, що ми - люди, громадяни, що не можна так просто бити молодь, яка протестує проти невступлення до ЄС. Тобто не за ради ЄС прийшли люди на Михайлівську, а 1 грудня на Майдан, а щоб показати, що ми - не раби, а гідні громадяни. І тому потім це назвали Революцією гідності.

Коментарі

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Сподіваюся, що це хтось прочитає. Надіюся, що друг Арсен навіть щось напише в коментарі. Друг Петро Підкова не раз був на Віче, то може теж щось згадає про той день і напише. Думаю, що й Оленка Каганець була та тому першому велелюдному Віче. Минув рік відтоді і це вже наша історія. Чого хотіли, як змінилася Україна? Пишіть і нашим нащадкам цікаво буде таке читати. Хай буде!

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Станом на 9=15 29 листопада 2014 р. бачу вже 8 відвідань цього мого допису. Прошу відвідувачів коментувати. Рік тому почала готуватися точка біфуркації (неповернення) для України. А може ще й раніше?

Зображення користувача Зоріна Небокрай.
0
Ще не підтримано

Дякую,друже! Взнала, що дружина Льовочкіна була з нами , за Майдан. Також за Т. Чорновола добре знати правду. Ось так по краплині творимо ріку. Потім і дітки почитають та онуки.

Від Землі, сили народження, святою водою благословляю!

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Дякую, посестро Зоріно, на доброму слові! Помітив, що й цей мій допис стимулюється галами: вже заробив 31 гал! Але кому я маю за це подякувати? Прошу вас, компанійці, залишати також тут коментар!

Зображення користувача Олена Каганець.
0
Ще не підтримано

Пане Анатолію, вибачте, але маю Вас поправити. Це було Друге Віче 1 грудня. Перше було 24 листопада. Люди пройшли від парку Шевченка Хрещатиком до Європейської площі, де й відбулося Перше Віче. Я навіть зняла тоді відео https://www.youtube.com/watch?v=hQ3PkwphiJI
А після Другого Віче 1 грудня почалися масові побиття і затримка людей, які були в районі вулиці Банкової.
https://www.ar25.org/node/23535
https://www.ar25.org/node/23512
https://www.ar25.org/node/23545
https://www.ar25.org/node/23536

Зображення користувача Явсе Світ.
0
Ще не підтримано

Дякую пане Анатолій за працю..Якось дивно мені,як паразитам-владі вдається присипляти мільйони людей,які потім вибирають до влади злочинців..потім зов крові народу і революція..і війна...

Вірю в те, що розумію.

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Дякую, Оленко, за поправку. Мені слід було б сказати: Першого Великого Віче 1 грудня 2014 р., бо там були сотні тисяч українців. Як, Світе? Метод такий: ВІДУЧИТИ ЛЮДЕЙ ДУМАТИ. Недумаюча людина легко піддається на маніпуляції влади. Ось так.

Зображення користувача Ірина Висота.
0
Ще не підтримано

Так, минув рівно рік, багато чого змінилось, а головне піднявся дух народу! Фраза "Слава Україні! Героям слава! " вже не сприймається як націоналістична, а сприймається як гасло гідності і єдності. Але стара система ще не зламалась, і користується можливостями вижити. Я згодна з паном Анатолієм, що потрібен час для прийняття нових законів, очищення влади від корупції та змін у всіх напрямках. Старий парламент з натугою прийняв декілька важливих рішень, а далі-ніяк. Величезна перемога, що вперше комуністи не попали до парламенту! Тому великі надії на новий парламент.
І велике спасибі п.Анатолію за знову пережиті почуття та емоції під час перечиту, знову побувала на Віче. Слава Україні! Героям слава!

Твори!!!

Зображення користувача Микола Пономаренко.
0
Ще не підтримано

Друже Анатолію, з великою насолодую прочитав Вашу статтю. Мені, людині з діаспори, яка бачила і пережила Євромайдан лише через екран компютера, було надзвичайно цікаво прочитати опис подій очима людини, яка була в центрі подій. Правда не на сцені Майдану, а спостерігала все ніби збоку, як простий українець, якого хвилювали тодішні події в Києві, але який не приймав прямої участі в цих подіях, а лише спостерігав за ними духовно підтримуючи те, що творилося. Можливо це було не зовсім так, але так мені бачиться читаючи статтю.

Опис деталей перебування в тій гущі людей, харчування, черги в туалети, торгівля в Глобусі, де напевно не розуміли ЩО насправді відбувалося навкруги(?), дає відчуття моменту і все це гарно описано і дуже цікаво для такого читача, як я.

Що мені відразу захотілося запитати (на що нема відповіді в статті), так це про організацію Майдану. Хто його організував? Те, що люди почали самоорганізовуватися на вулицях описано. Але це друга хвиля самоорганізації. Мала бути перша хвиля. Мав бути якийсь центр, якісь початкові організатори. Звідкіля взявся Парубій? Хто його поставив чи вибрав комендантом Майдану? Хто організував і оплатив палатове містечко? Я до сьогодні не отримав відповіді на ці запитання. А Ви маєте відповіді?

Проте, це не зменшує цінності статті. Поздоровляю! Ставлю оцінку “Відмінно“!

Хто тут, хто там, а Україна одна!

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Друже Миколо, розповідаю далі, що й до чого. Поштовхом до того, що в Києві зібралися сотні тисяч людей, було КРОВАВЕ ПОБИТТЯ СТуДЕНТІВ НАПЕРЕДОДНІ - 30 листопада 2013 р.. Перед цим студенти заявили, що будуть підтримувати європейський вибір України, але без партійних прапорів. Тодішня опозиція розгубилася і збиралася провести Віче коло пам. Шевченку, бо не хотіли порушувати постанову суду про заборону мітингів на Хрещатику й Майдані. Але, побачивши, скільки прийшло людей у парк Шевченку і що всі не вміщаються, рішилися таки йти на Майдан. Відсутність сцени й озвучення на Майдані 1 грудня 2013 р.свідчить, що те Віче ніхто не готував. Депутат Парубій ще в 2004 р. був комендантом Майдану. А от захоплення Київради - це була імпровізація свободівців, бо простіше було захопити Будинок профспілок для штабу Майдану, він поруч, що було згодом і було зроблено. А от з десяток перших наметів - вони були маленькі, поставили ті патріоти, які прийшли на Майдан надовго. Гадаю, що грошовитий середній клас підключився лише згодом і це стало видно з появи великих армійських наметів, генераторів, опалення й їжі через тиждень - 8 грудня 2013 р. на 2-му Великому Віче, на якому ми теж були з дружиною. Щодо універсаму Глобус - він був на 100% заповнений майданівцями, які там обідали й грілися. Через кожні 5 хвилин там лунало "Слава Україні! - Героям слава! Виходячи з Глобуса, я сам тричі гукнув заклик: Слава Україні і тричі почув громовий відгук Героям слава! Палатове містечко організували самі українці! Найперше - це із західних областей і Києва! За перебування на Майдані ніхто нікому не платив! Люди приносили гроші, які йшли на закупку продуктів, бензину та іншого. Повірте, друже, - Майдан-13,14, - це приклад самоорганізації українців - такої ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ БАГАТОТИСЯЧНОЇ ТОЛОКИ по знесенню старої влади.

Зображення користувача Микола Пономаренко.
0
Ще не підтримано

Друже Анатолія, дякую за пояснення. Я майже все це знав, але все-одно не можу зрозуміти ЯК все це могло розпочатися повністю стихійно і самоорганізуватися? Мав існувати якийсь початковий мізковий центр, який дав початок руху. Не могли ж люди без якоїсь організуючої інформації раптом піднятися і тисячами повалити на Майдан. Це ще до побиття студентів. Звичайно, що після побиття йшов вже процесс консолідації проти спільного ворога - адміністарації Януковича. Але вся початкова структура і організація протесту почалася до побиття.

Наскільки я знаю, перший Майдан був організований на досвіді Югославської і Грузинської революцій. Забув імена організаторів, але вони відомі. Фінансував їх ряд організацій, включаючи Дім Свободи США (Freedom House), Сорос, і інші. Чомусь за Євромайдан такої інформації я не можу знайти. Але я впевнений, що були організатори і фінансування, бо інакше не могло б статися. Звичайно, що без ентузіазму і самоорганізації самих українців також не могло б статися. Але мав місце ЗБІГ ОБСТАВИН, як завжди буває в таких протестах.

Упростивши, запитання такі:
1. ХТО був пасіонарієм Євромайдану (можливо група)?
2. ХТО цих пасіонаріїв фінансував?

Хто тут, хто там, а Україна одна!

Зображення користувача Вакула Коваль.
0
Ще не підтримано

Упростимо запитання: Ви вірите в існування непроплачених пасіонаріїв?
Питання риторичне. Певне, що ні. Я не кажу що це погано, просто констатую, що людина переймається: ну як же це так, щоб Майдан був не проплачений???

VAKULA

Зображення користувача Доброслав Велесовий.
0
Ще не підтримано

Цитата:
ну як же це так, щоб Майдан був не проплачений???

Саме це запитання задавали собі східняки. Судили по собі. Бо вони стояли на своїх майданах тільки за гроші.

Зображення користувача Микола Пономаренко.
0
Ще не підтримано

Виглядає, що мене зрозуміли саме так, як розуміється слово “фінансування“ серед широких мас, лише як хабарі або подачки... Існує, між іншим, здорове, чесне, правдиве, патріотичне фінансування, для творення ДОБРА. Розуміння такого фінансування в Україні нема, як і нема доброго капіталізму, який творить добро людям, а не зло, як то повсемісно розуміється серед широких мас.

Пасіонаріїв не треба “проплачувати“ (тобто давати їм хабарі або гроші за їх діяльність), як це ви зрозуміли. АЛЕ, пасіонарій нічого не буде здатним зробити в сфері соціонального руху, революційного руху, якщо не буде мати для цього фінансової і іншої, наприклад інформаційної, підтримки. Ми живемо в ХХІ столітті, а не під час Коліївщини, коли одним закликом і вилами можна було вершити соціальні зміни.

Тому, те що я кажу, може мати два розуміння -- одне вигадане, як то робить московія, або правдиве, яке мало насправді місце. А правдиве має ОБОВ’ЯЗКОВО включати список ініціаторів повстання і їх фінансування. Так було з першим Майданом, так мало бути і з другим Євромайданом. Якщо ви чогось не знаєте, то це не означає, цо це не існувало. Якщо ви ніколи не бачили Бога, то це не означає, що Його нема!

boanro каже:
Цитата:<blockquote class="bb-quote-body">ну як же це так, щоб Майдан був не проплачений???</blockquote>

Саме це запитання задавали собі східняки. Судили по собі. Бо вони стояли на своїх майданах тільки за гроші.

Хто тут, хто там, а Україна одна!

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Друже Миколо, ви маєте рацію. Почалося все із заклику Мустафи Найєма поширеного у Фейсбуці ВИЙТИ УВЕЧЕРІ ДО СТЕЛИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ. Це було після непідписання Янеком Асоціації 19 листопада 2013 р. у Вільнюсі. На це відгукнулися студенти та інші патріоти-кияни - до сотні. У них був лише один мегафон! А далі їх розгони владою тільки збільшувало число протестуючих - до цього закликали лиш два канали: 5-й і Тівіай, а згодом після 1 грудня 2013 р. підключився ще й Еспресо. Звичайно, були грошовиті депутати від опозиції, які відкрили свої гаманці після 1 грудня 2013 р.. Була радикальна Свобода. Були ще путінські провокатори, які пролили кров ще 1 грудня 2013 р. А далі постала ВСЕУКРАЇНСЬКА ТОЛОКА по знесенню режиму московського запроданця. Не виключено, що був і сценарій Путіна по створенню КЕРОВАНОГО ХАОСУ. Отам точно були агентура і списки, і кошти. Отаке моє бачення, друже.

Зображення користувача Микола Пономаренко.
0
Ще не підтримано

Дякую, друже Анатолію. То виглядає так, що Мустафа Наєм був первинним “каталізатором“ подій? Це вже цікаво. Було б корисно знати всі деталі, всі факти початкового руху протестуючих. Це дуже важливо. Думаю, що історики з часом все це розкопають.

Розумієте, це як знати, наприкклад, що початок Першої Світової війни почався із вбивства терористами австрійського дюка Фердінанда! (здається так його звали?)

Якщо б Ви змогли подібні деталі вставити в свою статтю, то вона б набула набагато більшої ваги. Видумувати і фантазувати не треба. Потрібно зробити глибоке дослідження і привести перевірені факти.

Також, імена людей, які вагомо фінансували початок Майдану, Ви згадали депутатів опозиції, мають бути названими. Хто вони? Поіменно. Ці люди допомогли Майдану відбутися. Думаю, майже впевнений, що були фінансування і від філантропічних закордонних організацій, як наприклад фонд Сороса. Але я не чув за це, хіба може від москалів.

Те, що потім почалася ВСЕУКРАЇНСЬКА ТОЛОКА, знають всі і весь світ це бачив. Героям Слава! Але ця “толока“ не почалася на пустому місці або стихійно. Був “первинний поштовх“. Розумієте за що я кажу?

З повагою!

Хто тут, хто там, а Україна одна!

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Розумію, друже Миколо. Я не історик і не буду копати й шукати. Першопоштовхом, гадаю, стало молоде покоління українців (кращі з них!), які вже не могли далі терпіти насилля Москви над Україною. Може Сорос чи інші й підживлювали цю молодь грантами, даючи їм незалежне від діючої влади існування. А коли накипіло на душі, як в Мустафи, то вони й виступили ПЕРШИМИ. А змови й підготовки ззовні повстання на Майдані-13,14 - цього таки не було!

Зображення користувача Олена Каганець.
0
Ще не підтримано

Я прийшла на Майдан 22 листопада увечері, тому що хотіла, щоб було якомога більше людей на Майдані. Так само прийшли мої друзі - щоб збільшити кількість людей. Ніхто нікому нічого не платив і ніхто нікого не агітував приходити. Люди просто відчули НЕОБХІДНІСТЬ бути на Майдані, бо вже чекали, що ЩОСЬ має бути - якісь зміни в державі. Коли там тиждень танцювали і співали, я не ходила. Але, коли розігнали студентів 29 листопада вночі, я пішла. 30 листопада люди зібралися на Михайлівській площі. Прийшли сотні киян - не заради ЄС, а щоб показати, що ми - люди, громадяни, що не можна так просто бити молодь, яка протестує проти невступлення до ЄС. Тобто не за ради ЄС прийшли люди на Михайлівську, а 1 грудня на Майдан, а щоб показати, що ми - не раби, а гідні громадяни. І тому потім це назвали Революцією гідності.

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Підписуюся під кожним твоїм словом, Оленко: Тобто не за ради ЄС прийшли люди на Михайлівську, а 1 грудня на Майдан, а щоб показати, що ми - не раби, а гідні громадяни. І тому потім це назвали Революцією гідності. Так воно й було насправді. Хто тоді думав, що ці протести переллються у РЕВОЛЮЦІЮ ГІДНОСТІ, а потім і в її перемогу? Ті, які мали б бути природніми організаторами народних протестів, а саме лідери опозиції, виглядали прямо розгубленими - вони такого народного здвигу просто не чекали! Оці 2013-2014 роки є ІСТОРИЧНИМИ, а ми є реальними творцями новітньої історії України. Звучить пафосно, а насправді так воно і є!