Зображення користувача Валерій Швець.
Валерій Швець

1933. Чому? – Реальні причини Голодомору і наші завдання на майбутнє

Категорія:

Спецтема:

Моя оцінка корисності цієї статті: 
4 - Дуже важливо

Війна українців з московитами триває вже 800 років. Геноцид тридцятих був лише одним епізодом цієї війни, де українці катастрофічно програли. Двадцять перше сторіччя має стати сторіччям наших перемог.

Я належу до останнього покоління, батьки і матері якого особисто пережили голодомор 1933 року і розповіли про це своїм дітям. Я доволі рано дізнався про цю найбільшу трагедію українського народу від матері. Протягом свого життя вона не раз поверталась до цієї теми. Багато того, що я дізнався від неї та інших своїх родичів, я виклав в одній із своїх статей [1]. Все моє життя думки про причини цієї трагедії не покидали мене. Нарешті прийшов час підвести підсумок власних пошуків і спробувати відповіді на питання ЧОМУ це сталось.

Батько моєї матері – Василь Юхимович Мясковський – був заможним селянином з непоганою, як на той час, освітою. Він рано зрозумів пануючі тенденції і одним із перших вступив до колгоспу, очоливши один з п’яти колгоспів села Мошняги («мудрий старець» у перекладі з молдавської) Балтського району, що на півночі Одеської області. Батько мого батька – Петро Іванович Швець – був швидше бідняком, ніж заможним, мешкав у тому ж селі, мав велику родину і нездолане прагнення  до самостійності. Обкладений неймовірними податками як одноосібник, пройшовши через виселення з власної хати, чудом уникнувши виселення до Сибіру, у колгосп вступив, можливо, останнім у селі. Здавалось би різні життєві долі двох родин, але голодомор 1933 року виявися спільною бідою для них обох. В обох родинах діти пухли з голоду, обидві родини зазнали втрат. Тому дивним є число у 10 осіб, що загинули від голоду у великому селі Мошняги у 1933 році. Сама таке число містить Книга національної пам’яті України.

Два українці – один лояльний до радянської влади, інший ні, а доля їх спіткала спільна. Висновок: ступінь лояльності до радянської влади не мав принципового значення. Вироком смерті або спасіння була етнічна приналежність людей.

Селяни становили більшість населення України перед Другою світовою війною. Як змінилось їх життя у радянські часи порівняно з попередніми?

Досліджуючи свій родовід, я паралельно порахував середню тривалість життя у селі Мошняги. І тут зробив перше своє відкриття. За офіційними даними Російської імперії [2] на кінець дев’ятнадцятого сторіччя середня тривалість життя і чоловіків, і жінок була приблизно однаковою і знаходилась в межах 40 років.. У власних розрахунках я просто додав вік всіх померлих за рік і поділив на їх кількість. Середня тривалість життя виявилась на початку двадцятого сторіччя вражаюче малою – в межах 20 років (див. діаграму Мошняги). Така невідповідність офіційних даних і отриманих мною могла пояснюватися нетиповістю села Мошняги.  Тому я провів відповідні обчислення для села Оленівка, що розташоване на протилежному березі річки Кодими напроти Мошняг. З невеликими відхиленнями у той чи іншій бік результат був той самий. Обчислення, виконані для довільно обраних сіл Балтського району, також давали схожі результати.  З чого довелося зробити висновок, що статистика класичної Московської імперії була такою ж брехливою, як і статистика її наступниці – комуністичної Московської імперії. Тому надалі спиратимусь на дані, отримані власноруч.

Як видно з діаграми, середня тривалість життя у селі Мошняги мала від початку ХХ сторіччя тенденцію до зростання. Різке зростання відбулось у 1916 році до 36 років, а найбільшого свого значення у 42 роки вона досягла у 1919 році. У 1918 році у селі вбили священика. Це означало, мабуть, що революція докотилась і до Мошняг. З цього моменту у реєстраційних книгах замість охайного каліграфічного почерку священика з’явились каракулі малописьменної людини. У 1920 році в один день було розстріляно п’ятеро молодих чоловіків, що, мабуть, означало встановлення у селі радянської влади. Чому максимум середньої тривалості життя прийшовся на 1919 рік? Думаю тому, що у село ще не прийшла радянська влада і життя селян відбувалось за природними законами без масового насильства і реквізицій продуктів. Після 1919 року спостерігається стрімке падіння середньої тривалості життя. Вона швидко скотилась до значень, характерних для початку двадцятого сторіччя і такою залишалась, за тими реєстраційними книгами, що збереглись в архіві, до початку Другої світової війни.

Проте чи такою? А що відбувалось у роки першої п’ятирічки, у роки колективізації? Тут ми стикаємось з відвертим бандитизмом. Всі реєстраційні книги за сім років – з 1927 року по 1933 рік – за наказом влади були знищені. Це свідчення працівників архіву. Якою ж була середня тривалість життя у ці роки? Певне уявлення про це дає село Бензарі, розташоване впритул до Балти. Середня тривалість життя у 1936 році там склала лише 5 років. Що це було? Продовження голодомору чи епідемія на фоні загального виснаження населення у попередні роки? Я не знайшов реєстраційних книг за 1922, 1923 роки. Можливо вони також були знищені, щоб приховати наслідки голоду початку двадцятих років? Нема даних і за роки, що безпосередньо передували Другій світовій війні. Думаю, що середня тривалість життя у селах України за радянської влади у передвоєнні роки становила лише половину цієї тривалості у часи класичної Московської імперії. Отже, залучивши селян на свій бік у 1917 році обіцянкою поділити між ними панські землі (приблизно 20% наявної землі), більшовики згодом під виглядом колективізації конфіскували у селян практично всю їх землю і, фактично, перетворили у рабів з низькою тривалістю життя. У селян не було паспортів, вони не мали права відлучитись з села без дозволу навіть на декілька днів, за роботу у колгоспі, на відміну від панщини, їм нічого не платили, роками їм доводилось працювати без вихідних Чи слід дивуватись тому, що прихід німців у село Мошняги у 1941 році мешканці зустріли хлібом і сіллю.

А що було у часи Другої світової війни на окупованих територіях? Даних за цей період  мало. Реєстраційні книги в архіві існують, але не за всі роки і не для всіх сіл. Стосовно села Мошняги я таких книг не знайшов. А от книги щодо інших сіл містили вражаючу інформацію. Середня тривалість життя на окупованій румунами території виявилась значно вищою довоєнної – десь на рівні 1919 року. І це було моє друге відкриття – румунський окупаційний режим був для місцевого населення меншим злом, ніж радянська влада. Детальніше про життя на територіях, окупованих як румунами, так і німцями, я написав в статті [3]. Тут лише зазначу, що у селах, де проживали мої родичі і родичі моєї дружини, роки окупації не були чорною смугою, швидше навпаки. В якості узагальнюючої характеристики ситуації в зоні німецької окупації мені пригадуються спогади одного німецького офіцера, що служив у дивізії СС Галичина: «Ми не повернули українським селянам землю. Єдине, що ми можемо вважати своїм здобутком, – це те, що ми забирали у них лише половину того збіжжя, що забирали більшовики». Але ж більшовики забирали практично все. От вам і різниця між «страшним» німецьким окупантом і «рідною» радянською владою. Ось вам і пояснення причин голодомору і низької середньої тривалості життя селян.

В сучасній Московії існує ціла інформаційна індустрія по приховуванню факту голодомору, викривленню інтерпретації його причин і наслідків. На жаль, до цієї індустрії причетні багато істориків і публіцистів сучасної України.

Я не дискутуватиму з питання: був чи не був голодомор в Україні. Я просто оціню кількість його жертв, бо їх точне визначення – це завдання для цілого науково-дослідного інституту. Існуючі натепер точки зору дають число від 0 до 10 мільйонів осіб. Багато різних числових результатів з цього діапазону вважаються «науково обґрунтованими». За основу дослідження можна взяти статтю професора Арсена Хоменка «Людність УРСР у перспективному обчисленні», надруковану ним у кінці 1932 року [4]. В цій роботі на основі свого аналізу руху населення з 1927 року він зробив розрахунок кількості населення України на майбутню п’ятирічку. Спираючись на  базову кількість населення станом на 1 січня 1932 року  – 32.241 мільйона осіб – й застосовуючи відповідний коефіцієнт приросту, цей дослідник спрогнозував, що на 1 січня 1937 року в УССР мало бути наявними 35.617 мільйона осіб.  Але 9 січня 1937 року відбувся Всесоюзний перепис населення, який зафіксував в Україні тільки 28.2 мільйона осіб. Тобто в Україні виявилось на 7.417 мільйонів осіб менше, ніж за прогнозом. Це число може служити реальною оцінкою масштабів катастрофи.

Проте кількість загиблих саме від голоду має бути меншою за наведене число, оскільки це число є сукупним результатом взаємодії трьох факторів. Перший з них це зниження народжуваності внаслідок різкого падіння добробуту, психологічної травми та фізичного виснаження населення. Другий – різке зростання кількості смертей від різноманітних хвороб, що вражали  населення, яке пережило голодомор. Третій – це власне смерть від голоду. Саме довільне маніпулювання цими трьома факторами і породжує різнобій у числах щодо кількості померлих від голоду людей. На мою думку, коли ми говоримо про голодомор українців, як злочин всепланетного масштабу, не слід розрізняти перераховані фактори. Кожний із них є наслідком тих самих злочинних дій радянської влади щодо українців. Тому число 7.417 мільйонів осіб слід дійсно вважати опорним числом для підрахунку масштабів голодомору. Саме це пропонує професор Володимир Сергійчук [4].

Результати перепису 1937 року не були визнані Сталіним за достовірні. Більшість відповідальних працівників, що керували переписом, були репресовані, деякі розстріляні. Загинув і згадуваний вище Арсен Хоменко. У 1939 році був проведений повторний перепис населення, який хоча і зафіксував зменшення чисельності населення України, але це зменшення було майже на два мільйони меншим. Якому з переписів слід вірити? На відміну від інших дослідників, я думаю – жодному. Другий перепис був очевидною підтасовкою результатів на фоні репресій щодо попередньої команди переписувачів.

Але чи були об’єктивними результати першого перепису? Цей перепис відбувався у період розкручування маховика репресій у всьому Радянському Союзі. Між пошуком правди і демонстрації своєї лояльності вищому керівництву країни практично всі керівники всіх рівнів зрозуміло обирали демонстрацію лояльності. Чи були винятком тут керівники переписної кампанії? Думаю, що ні. Вони прекрасно розуміли, що відбувся злочин, і, думаю, намагались його максимально приховати. Їх зусилля виявились недостатніми і вони пішли під ніж репресій.

Радянський Союз від початку базувався на тотальній брехні у всьому. Правдива інформація у ньому могла з’явитися лише у разі, якщо вона не зачіпала нічиїх інтересів. Можливо, ми знаємо сьогодні кількість загиблих з боку Радянського Союзу у Другій світовій війні? Сталін казав про 7 мільйонів, М. С, Хрущов – про 20 мільйонів, зараз найчастіше кажуть про 27 мільйонів, а деякі експерти вже називають число у 41 мільйон.

А чисельність населення сучасної Московії ми знаємо? Ви впевнені? Відомий московський історик директор Центру руських досліджень Інституту фундаментальних і прикладних досліджень Московського гуманітарного університету А. І. Фурсов стверджує, що воно менше 100 мільйонів. Отже, число у 7.417 мільйонів осіб має бути збільшене приблизно на таке ж число, на яке результати другого перепису відрізнялись від результатів першого перепису, тобто приблизно на два мільйони.

Але ж під час  голодомору в Україні шаленими темпами продовжувалась індустріалізація і в Україну сотнями тисяч завозились робітники із Московії, а у вимерлі села масово завозились сотні тисяч селян з тої ж Московії. Одне таке велике село я знаю особисто. А хіба постійний наплив прибульців з Московії не маскував вимирання корінного етносу? Звідки з’явилось на українській землі 20% етнічних московитів? Більшість з цих прибульців з’явились саме у часи голодомору, або у висліді голодомору. Саме тоді були закладені етнічні корені теперішніх подій на Донбасі. Там лінія фронту якраз відокремлює ту частину Донбасу, де етнічні московити становлять біля 50 % місцевого населення, від тієї частини, де їх значно менше. Скільки додамо до попереднього числа жертв? Ну, хай лише 1.5 мільйонів осіб. Матимемо вже приблизно 11 мільйонів жертв.

В результаті голодомору українців їх етнічні території суттєво зменшились. Етнічні території московитів суттєво зросли. Тепер від московитів часто можна почути, що Донбас ніколи не був Україною. Насправді вони ще раз його завоювали у тридцяті роки і, одночасно заселили, перетворивши, в значній мірі, у свою етнічну територію. Чим не мотив голодомору – розширення життєвого простору одного етносу за рахунок іншого?

Гітлер багато говорив про розширення життєвого простору німецької нації. У висліді його діяльності цей життєвий простір суттєво зменшився. Сталін жодного слова не сказав про розширення життєвого простору московитів. У висліді його діяльності цей життєвий простір суттєво зріс. Зауважу, що одночасно з Україною голодомор відбувався і на території Казахстану. Там загинуло до половини казахів. Правда, у них забирали худобу, яка не мала жодного експортного потенціалу. Чи вписується це у викладену вище концепцію? Цілком. Україна заселялась прибульцями за свіжими слідами злочину, так як тепер активно заселяється окупований Крим. Казахстан з об’єктивних причин чекав такої участі 2 десятки років. Освоєння цілинних земель – це і було відкладене у часі подальше розширення життєвого простору московитів.

І ще одне. Коли ми говоримо про голодомор, слід розуміти, що у європейській частині Радянського Союзу він був спрямований виключно проти українців. Але українські села були не лише в Україні. Вони були на Кубані, Ставропіллі, у Поволжі. Ці українці також не були обділені увагою влади. Мор був і на цих землях. Там, де українські села розташовувались упереміш з московитськими, вимирали виключно українські. Щоб розділи такі села, розташовані поряд, часто використовувались війська. Отже, слід говорити про голодомор не на території України, а про голодомор українців на всій території Радянського Союзу в місцях їх компактного проживання. Додавши лише 1.5 мільйона втрат на цих землях, ми матимемо приблизно 12.5 мільйонів жертв виключно серед українців. Такі втрати відповідають втратам населення України у часи Другої світової війни – 14 мільйонів осіб. Таким чином, українці пережили дві світові війни, а решта світу лише одну. В обох війнах втрати українців були безпрецедентними для цивілізованого світу.

Голодомор був спровокований об’єктивною нестачею продуктів харчування чи цілеспрямованими діями влади? Якби у селян забирали лише зерно, що мало певний експортний потенціал, то можна було серйозно говорити про економічні причини голодомору. Але під час численних і регулярних обшуків у українських селян забирали всі наявні продукти харчування. Їм не дозволяли тримати корів та іншу худобу. Родина матері моєї дружини вижила лише через те, що тримала корову, переховуючи її у землянці. З причини конспірації траву для неї косили ночами. Отже дії влади були спрямовані саме на те, щоб максимально збільшити смертність серед українських селян. Це цілком вписується в розширення життєвого простору, про який теоретично так багато говорив  Гітлер, і який мовчки на практиці реалізовував Сталін.

Але ж Сталін був грузином. Чи міг він перейматись інтересами московитів? Сталін був імператором дикої імперії. Умовою його власного виживання було опертя на провідний етнос імперії, який століттями доводив свою придатність до її безмежного розширення. Сталін зумів стати душею московитів не лише у тридцяті роки, але, в значній мірі, і дотепер. Українцю дивно спостерігати за тим, що не тільки московська чернь, але і численна рафінована московська професура не соромиться відверто демонструвати свою відданість колишньому імператору. Безмежна експансія, світова імперія, «ідеальний» імператор Сталін – ось коло ідей, з якими не може розпрощатись і ніколи добровільно не розпрощається пересічний московит і навіть московит з дипломом професора. Людина, що мала за плечима лише три класи народної школи, які закінчила за шість років, і професор, що може бути у них спільного? Але, насправді, спільного може бути багато, якщо цей професор московит.

Ще раз повернемось до питання, чи був геноцид українців викликаним економічними причинами, адже в країні відбувалась індустріалізація? Потрібні були гроші, багато грошей, для закупівлі обладнання, для проектування заводів, для оплати західних фахівців тощо. Одночасно з індустріалізацією розгорталась і конфіскація землі у селян, яка на прийнятій в Радянському Союзі іншомові називалась колективізацією. Наступна діаграма «Експорт зерна» дає уявлення про експорт зерна з Радянського союзу [5].

1929 рік. Колгоспів мало, селяни не голодують, але практично не продають зерно державі, експорт зерна незначний, хоча ціни на нього доволі високі.

1930, 1931 роки. Колгоспів вже доволі багато, колективізація ще не закінчена, селяни у колгоспах ще не голодують, але вже відчуваються проблеми з продовольством. Зерно у колгоспах просто забирають, експорт зерна стрімко зростає, проте у Західній Європі і Північній Америці з кінця 1929 року розгортається потужна фінансова криза, ціни на зерно падають, відповідно падають і прибутки від його продажу.

1932 – 1934 роки. У селян конфіскована практично вся земля. Здавалося б саме тепер виникли ідеальні умови для вилучення у них всього зерна і різкого збільшення експорту. Але, слідом за фінансовою кризою, на Заході розгортається потужна економічна криза. Фермери Сполучених штатів часто знищують врожай, оскільки продавати його не має жодного сенсу. За свідченням відомого московського економіста професора В. Ю. Касатонова, світові ціни на зерно у своєму мінімумі впали приблизно у шість разів. Продати зерно у економічно розвинуті країни стає практично неможливим. Саме з цієї причини, на мою думку, експорт зерна у зазначені вище роки стрімко скоротився.

Легко спростовуються численні версії радянських і сучасних московських істориків про падіння експорту через неврожай, саботаж селян тощо. Отже, у найтрагічнішому для українців 1933 році за кордон було продано лише 1.6 мільйона тон зерна. Важко з’ясувати реальну вартість тони зерна у ті часи, тим паче, але на сьогодні середня закупівельна ціна становить доларів двісті. Отже, за 1.6 мільйона тон можна отримати 320 мільйонів доларів. Поділивши це число на шість, отримаємо 53 мільйони доларів. Але ж впали ціни і на промислову продукцію. Впали, але не в такій пропорції. Чи мала така сума валюти вирішальний вплив на перебіг індустріалізації? Абсолютно ні. Ви ніде не знайдете загальну вартість індустріалізації в Радянському Союзі. Проте найобережніші оцінки вартості побудованих і обладнаних заводів, електростанцій і об’єктів інфраструктури (приблизно 9000 великих і середніх підприємств) обчислюється у трильйони доларів за теперішнім курсом. 53 мільйонів і, наприклад, 3000 мільярдів доларів. Непорівнянні числа. Проте 1.6 мільйонів тон зерна – це приблизно 440 грам зерна на кожний день для 10 мільйонів голодуючих протягом року. За недоотриманих від продажу зерна 53 мільйонів доларів можна було спасти життя всім, хто врешті помер від голоду. Очевидно, метою продажу зерна був не вирішальний внесок в індустріалізацію країни, а геноцид голодом українських селян.

Хто ж вніс вирішальний внесок в індустріалізацію? Для цього було недостатньо жодного внутрішнього ресурсу, і навіть їх всіх у сукупності – це думка видатного московського економіста вже згадуваного вище професора В. Ю. Касатонова. Важливим джерелом отримання іноземної валюти для Радянського Союзу могла стала ліквідація закордонних рахунків провідних більшовиків так званої ленінської гвардії. Так, після вбивства Троцького на його закордонних рахунках виявилось біля 800 мільйонів доларів, а після розстрілу Зіновьєва –  ще одного провідного більшовика – 400 мільйонів доларів. Багато  більшовиків розстріляли, значна частина багатства розграбованої царської імперії, що опинилась на їх банківських закордонних рахунках, повернулась у казну, але знищення цієї зграї бандитів-«борців» за щастя людей праці відбулось у 1937 – 1938 роках. Їхні гроші вже не могли вплинути на перебіг індустріалізації. Страхітливий промисловий монстр вже постав на кордонах Європи. На початок Другої світової війни кількість сучасного озброєння, яку він створив, перевищувала сукупне озброєння решти країн світу. Це і було метою індустріалізації.

800 мільйонів доларів на рахунку одного з провідних керівників Радянського Союзу і 53 мільйони доларів, недоотримання яких могло б спасти від голодної смерті 10 мільйонів людей. Могли б спасти, якби метою дій влади було їх життя, а не їх смерть. До речі, 1933 рік – це рік найнижчих світових цін на зерно. Його необмежену кількість за символічною ціною можна було б купити за кордоном, якби в країні Рад дійсно не вистачало зерна. Це був ще один спосіб спасти життя мільйонів українців, якби метою дій влади було їх життя, а не їх смерть.

Про справжнє джерело індустріалізації ми могли б дізнатись, проаналізувавши платіжний баланс Радянського Союзу у ті роки, але й досі він засекречений. Проте, оскільки мова йде про колосальні кошти, оскільки внутрішні джерела їх і близько не покривають, то залишається лише зовнішнє джерело їх надходження. Дуже сумнівно, що цим джерелом могла б бути зруйнована Першою світовою війною Західна Європа. Джерелом могла бути єдина країна, яка ту війну реально виграла з мінімальними втратами – це Сполучені Штати Америки. І навіть не сама ця країна, а потужний світовий фінансовий центр, який і досі існує там, – Федеральна резервна система. Думаю, що не залишився повністю осторонь і другий за важливістю в світі Британський фінансовий центр.

Західний фінансовий капітал зробив ще одну послугу Радянському Союзу. Він організував масштабну, а отже надзвичайно дорогу кампанію з інформаційного прикриття голодомору. Єдина країна, яка наважилась вголос на весь світ говорити правду про голодомор в Україні, була націонал-соціалістична Німеччина. Навіть католицька церква, знаючи всі обставини цієї трагедії, залишилась нейтральною, а її голос міг би зберегти житті мільйонів українців.

Висновки:

1. Голодомор в Україні і поза її кордонами був геноцидом українського народу. Цей факт зокрема відображений у резолюції сенату США від 4 жовтня 2018 року [6]. Більшість провідних країн світу також дотримуються такого визначення [7].

2. Причиною геноциду було бажання московитів зруйнувати етнічне коріння української нації, унеможливити в майбутньому її національне відродження і розширити свій життєвий простір у Європейській частині Радянського Союзу. Те, що наше нинішнє національне відродження сильно шкутильгає, – безпосередній наслідок цього геноциду.

3. До дійсно наукового визначення кількості жертв геноциду доцільно вживати формулювання: «Понад 10 мільйонів осіб».

4. Голодомор не був викликаним економічними причинами, оскільки внесок експорту зерна в загальну вартість індустріалізації був незначним.

5. Голодомор мав потужне міжнародне інформаційне прикриття, у той час як Московія мала таку ж потужну економічну підтримку. Без першого і другого він був би неможливим. Ми повинні дослідити всі міжнародні аспекти Голодомору.

6. Нинішня боротьба за Крим – це, з боку Московії, боротьба за спадок Золотої орди. До 1700 року Московія – це її тодішня офіційна назва платила данину спадкоємцю Золотої орди Кримському ханству. Після захоплення Криму вже всі території Золотої  орди стали частиною Московії. Крим без корінного населення – такою була політика московитів. І у Криму тепер мешкає лише декілька відсотків кримських татар від їх загальної чисельності.

7. Нинішня війна з Московією – це також і війна за спадок Давньої Русі. Без України – справжньої і єдиної спадкоємиці Давньої Русі – навіть сучасна назва колишньої Московії виглядає штучною. Україна без українців – такою була справжня політика всіх Московських імперій, аналогічно Криму без кримських татар. Геноцид 30-х природно вписується у цю політику.

8. Визнання Голодомору геноцидом має правові наслідки для держави, від імені якої був здійснений геноцид. Юридичним спадкоємцем Радянського Союзу нині є Російська Федерація. Ось вона і має сплатити компенсацію Україні за всіх загиблих. Мова має йти про трильйони доларів. Тому не варто економити на дослідженнях Голодомору. Ми маємо встановити поіменно всіх загиблих і не лише в Україні. Ми маємо розкрити і всі таємниці індустріалізації.

9. Війна українців з московитами триває вже 800 років. Вона триватиме і надалі. Геноцид тридцятих був лише одним епізодом цієї війни, де українці катастрофічно програли. Двадцять перше сторіччя має стати сторіччям наших перемог. Тільки вони є гарантом припинення цієї війни, принаймні тимчасового.

10. Історія України-Русі – так назвав свою десятитомну працю видатний український історик і перший президент Української Народної Республіки Михайло Грушевський. Це найкраща назва нашої країни. Ми не маємо дати ворогу шансу ні на нашу землю, ні на нашу назву.

Посилання:

1. Валерій Швець. Розплата за поразку. Голодомор 1933-го  – мій рахунок. День. - 2011. - № 215 - 216. - 25 - 26 листопада.

2. Тривалість життя в Україні. Вікіпедія.

3. Валерій Швець. Рабство ХХ століття. Українське село у Другій світовій війні. День. - 2013. - № 110. - 27 червня.

4. Володимир Сергійчук. Укрінформ.

5. Всеволод Голубничий. Причини голоду 1932 – 1933 року.

Валерій  Швець, доктор фіз.-мат. наук, професор, академік Академії наук вищої школи України            

Наші інтереси: 

Дізнатися всю правду про Голодомор. 

Коментарі

Зображення користувача Сергій Білецький.

розробляю снуток помсти за дев'ять загиблих у голодоморах родичів.на початковому етапі зрозумів, що формула "вухо за вухо, та ніс за ніс"мені не підходить.втратив я рідних, а помста стосуватиметься нащадків кривдників-чужі люде.радію

Зображення користувача Володимир Самотий.

Стаття дуже пізнавальна, але нема такого етносу московити. Організаторами були фарисеї на чолі з Лазарем Кагановичем. Після голодомору Сталін дозволив хасидам виїхати в США. Там на українське золото вони скуповували нерухомість.

ВС

Зображення користувача Микола Стригунов.

Насамперед, дякую авторові за цікаву, корисну та пізнавальну статтю.
Такий етнос, як московити, є. Їх чисеніність становить зараз близько 10 млн. людей. Це мешканці Москви. Вони самі себе відрізняють від росіян. Визнають свою суттєву відмінність від них. А, кількість грошей та інших ресурсів, які споживає Москва, дуже й дуже менші за її вклад в розвиток РФ. А, зростання, або підтримка, чисельності московитів, відбувається, головним чином, за рахунок іміграції. Тож, московити цілком заслуговують на назву нації-паразита.

Якщо прагнеш дива - створюй його!

Зображення користувача Валерій Швець.

Володимир Самотий каже:
Стаття дуже пізнавальна, але нема такого етносу московити. Організаторами були фарисеї на чолі з Лазарем Кагановичем. Після голодомору Сталін дозволив хасидам виїхати в США. Там на українське золото вони скуповували нерухомість.

Такий етнос є. Саме з ним ми зараз воюємо на Донбасі, саме він окупував наш Крим і активно його заселяє.

Зображення користувача Валерій Швець.

Каганович був лялькою у руках Сталіна, як і решта його оточення. Катастрофа такого масштабу могла ініціюватись лише першою особою. Сталін був антисемітом, післявоєнна радянська влада була цілком антисемітською, проте вони аж до розвалу Радянського союзу старанно приховувала цю трагедію. Невже їх метою було вигородити євреїв?
Крім того, ми зараз воюємо саме з московитами і не варто переводити стрілку компасу від прямого курсу.