Гуманíзм — визнання людини найвищою цінністю у світі. Англійською мовою human означає людина. Гуманістичний світогляд протиставлений світоглядам, в яких людина не є найбільшою цінністю. Зокрема в релігійному світогляді найголовнішою цінністю проголошується Бог.
З одного погляду в ідеї гуманізму закріпленні норми порядності, відмови від жорстокості, в звільненні людини від рабського способу мислення. З іншого гуманізм нівелює національні та релігійні цінності. Це відбувається тому, що гуманізм ставить на п’єдестал пошани окрему людину, а не команду людей, що має спільну мету. З релігійних цінностей гуманісти розділяють тільки ті, що мають на меті шанобливе ставлення до окремої людини, ігноруючи при цьому, що у Всесвіті можуть існувати більш важливі суб’єкти. Гуманізм тісно пов’язаний з такими ідеологіями у сучасних проявах, як атеїзм, агностицизм, демократія, лібералізм. Оскільки такі ідеології як націоналізм, фашизм, солідаризм вважають національні цінності пріоритетними над особистими, їх правильно вважати вважають такими, що відкидають гуманізм. Іноді критики націоналістичних рухів під звинуваченнями у невизнанні гуманістичних цінностей хочуть підштовхнути читача до думки, що націоналісти є виключно жорстокими і мають на меті тільки силові дії [1]. Не є гуманістичною ідеологією також і хрестиянство. Оскільки першою заповіддю є «Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією силою твоєю і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша заповідь» [2], тобто встановлюється пріоритет божественного над людським. Хоча це не перешкоджає гуманізму запозичувати чимало норм із хрестиянства, особливо ті, що стосуються конкретно людини, а не її взаємин з Богом-Творцем. Дуже часто прихильністю до гуманізму виправдовують відмову від боротьби. Таким чином, щирими гуманістами є ті, хто перебуває або в просторі позитивних подій (і боротьби не потребує), або в просторі страждань (і боротьби уникає).
Поняття гуманізму, як суспільного явища, з'явилось в епоху Відродження. На той час людство накопичило досить вагомі надбання в культурі, мистецтві, природничих та суспільних науках. Відбулось запаморочення від успіхів. Почалось звеличення людських здібностей, що з часом переросло в переконання типу: «людина – господар Природи». Пропагувався вільний вияв почуттів, що дуже помітно відображено в тодішньому мистецтві. Це була епоха заперечення норм життя середньовіччя, переходу до нових стосунків. Таким чином в історії людства з'явилась нова ідеологія. Виникненню гуманізму передував суспільний занепад, що виник внаслідок панування юдохристиянства. І гуманізм став спробою пошуку прогресивної ідеї, котра змогла замінити стару ідеологію.
Одним з перших носіїв ідеї гуманізму вважають Франческо Петрарку. Світова слава йому принесли вірші. Сам Петрарка ставився до них із зневагою, як до «дрібниць», які він писав не для публіки, а для себе, прагнучи «як-небудь, не заради слави, полегшити скорботне серце» [3]. Це підтверджує тезу про те, що гуманізм властивий людям з простору страждань.
гуманізм
Гуманíзм — визнання людини найвищою цінністю у світі. Англійською мовою human означає людина. Гуманістичний світогляд протиставлений світоглядам, в яких людина не є найбільшою цінністю. Зокрема в релігійному світогляді найголовнішою цінністю проголошується Бог.
З одного погляду в ідеї гуманізму закріпленні норми порядності, відмови від жорстокості, в звільненні людини від рабського способу мислення. З іншого гуманізм нівелює національні та релігійні цінності. Це відбувається тому, що гуманізм ставить на п’єдестал пошани окрему людину, а не команду людей, що має спільну мету. З релігійних цінностей гуманісти розділяють тільки ті, що мають на меті шанобливе ставлення до окремої людини, ігноруючи при цьому, що у Всесвіті можуть існувати більш важливі суб’єкти. Гуманізм тісно пов’язаний з такими ідеологіями у сучасних проявах, як атеїзм, агностицизм, демократія, лібералізм. Оскільки такі ідеології як націоналізм, фашизм, солідаризм вважають національні цінності пріоритетними над особистими, їх правильно вважати вважають такими, що відкидають гуманізм. Іноді критики націоналістичних рухів під звинуваченнями у невизнанні гуманістичних цінностей хочуть підштовхнути читача до думки, що націоналісти є виключно жорстокими і мають на меті тільки силові дії [1]. Не є гуманістичною ідеологією також і хрестиянство. Оскільки першою заповіддю є «Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією силою твоєю і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша заповідь» [2], тобто встановлюється пріоритет божественного над людським. Хоча це не перешкоджає гуманізму запозичувати чимало норм із хрестиянства, особливо ті, що стосуються конкретно людини, а не її взаємин з Богом-Творцем. Дуже часто прихильністю до гуманізму виправдовують відмову від боротьби. Таким чином, щирими гуманістами є ті, хто перебуває або в просторі позитивних подій (і боротьби не потребує), або в просторі страждань (і боротьби уникає).
Поняття гуманізму, як суспільного явища, з'явилось в епоху Відродження. На той час людство накопичило досить вагомі надбання в культурі, мистецтві, природничих та суспільних науках. Відбулось запаморочення від успіхів. Почалось звеличення людських здібностей, що з часом переросло в переконання типу: «людина – господар Природи». Пропагувався вільний вияв почуттів, що дуже помітно відображено в тодішньому мистецтві. Це була епоха заперечення норм життя середньовіччя, переходу до нових стосунків. Таким чином в історії людства з'явилась нова ідеологія. Виникненню гуманізму передував суспільний занепад, що виник внаслідок панування юдохристиянства. І гуманізм став спробою пошуку прогресивної ідеї, котра змогла замінити стару ідеологію.
Одним з перших носіїв ідеї гуманізму вважають Франческо Петрарку. Світова слава йому принесли вірші. Сам Петрарка ставився до них із зневагою, як до «дрібниць», які він писав не для публіки, а для себе, прагнучи «як-небудь, не заради слави, полегшити скорботне серце» [3]. Це підтверджує тезу про те, що гуманізм властивий людям з простору страждань.
Джерела