Українському соціал-націоналізму не притаманне розбиття національних завдань на першорядні та другосортні. Не стали б ми цього робити і в питанні збереження і розвитку наших Раси та Мови. Однак постійні закиди нашій Організації у „вузьколобому расизмі” з боку націонал-лібералів, висунення ними мовного питання як ключового, нехтування расовою проблематикою – змушують нас вказати ієрархію національних потреб.
Дана робота має на меті підвести риску під критикою сучасного стану українського націоналізму і окреслити новий Український Соціал-Націоналізм, який має запропонувати новий підхід до розуміння націоналістичної ідеології. З огляду на це, доведеться торкнутись багатьох тем: від аналізу політичного спектру до геополітики. Але іншого шляху немає – стратегічна лінія формується з багатьох векторів і не врахування якогось з них відчутно її викривляє.
Одним з фундаментальних принципів існування та розвитку всього живого є боротьба. Боротьба за територію та ресурси. В людську істоту закладено гін до боротьби. Навіть якщо людину позбавлять права боротись — вона все ж таки буде боротись за право боротись. Завоювавши таке право — буде боротись далі. За територію та ресурси.
Нездатність українців задовольнятися малим ставить жирний хрест на ідеях використання їх у якості дешевої робочої сили для процвітання доморощених олігархів. Тому зараз стало модним критикувати українців за "неефективність" та агітувати за трудову "свідомість". Але чи саме в цьому полягає проблема?
Леонід Кравчук поборов «русинський» сепаратизм всього за кілька місяців. Зробив він це показавши місцевій посткомпартійній номенклатурі листівку «невідомих екстремістів», розкидану перед тим Ужгородом і Мукачевом. В листівці було написано, що «кожна русинська свиня отримає по кулі у потилицю».
З обіцянками в нашій країні виходить краще, ніж із їх виконанням. Минулого тижня в народних депутатів так і не піднялася рука позбавити себе недоторканності. Вони навіть не зуміли пересилити себе та внести це питання до порядку денного.
Закінчувати життя самогубством, щоб щось комусь довести, голодувати в СІЗО в знак протесту, писати скарги президенту, просити допомоги в депутатів... Що в цьому спільного? Апеляція до совісті того, хто совісті немає.
Україна повторює шлях Веймарської республіки 30-х років ХХ століття з їх масовим самозахопленням землі, злочинним рейдерством, продажністю чиновників, паразитизмом і розбещеністю „еліти”, спеціальним впровадженням у керівні структури всіх рівнів дегенератів, збоченців, психічно хворих людей і осіб „нетрадиційної орієнтації”. Тоді прийшов Гітлер…
Було Косово — стародавня територія сербів. І раптом воно стало албанським. І ніхто з албанців не йшов війною на сербські землі. Правда, зіткнення були, але вже Сербія спробувала піти війною на Косово проти... албанців. І потерпіла поразку, бо історичний поїзд уже пішов, не наздогнати.
25 лютого на спеціальній прес-конференції в Українському клубі члени Громадської Конституційної Ради Олег Матківський і Юрій Збітнєв оприлюднили позицію Громадської Конституційної Ради.
На прикладі краю Косово організація „Патріот України” вказує на загрози, які несуть Европі масова іміграція з країн Третього Світу, тотальна ісламізація европейського суспільства, хвороблива поступливість етнічним меншостям, цілковита підконтрольність НАТО і більшості міжнародних структур Сполученим Штатам Америки, відсутність властиво европейської системи колективної безпеки.