Визнання УПА потрібне не лише воякам, а й наступним поколінням

Тому мова має йти не про зрівняння воїнів УПА в правах з радянськими вояками, а про особливий статус вояків УПА. Можливо, за матеріальними пільгами статус має бути однаковим з воїнам радянської армії, але й тільки.

Останні дискусії доводять, що суспільство вже визріло до нового, нестереотипного погляду на проблему Української Повстанської армії. Між тим, таких стереотипів у даній справі, якою досі по-серйозному держава не займалася, більш ніж досить. Перший стереотип полягає в тому, що вояки УПА нібито потребують зрівняння у правах з вояками Радянської армії.

Однак, Радянська армія лише в частині своїх дій боролася за Україну. Це мало місце тоді, коли вона протистояла фашизму, який намагався знищити цілі народи. В іншій частині своїх дій Радянська армія захищала режим Сталіна, сприяла встановленню дикунських тоталітарних порядків в Україні та інших державах Європи, своїми завоюваннями допомагала вбивству народів, в тому числі й українського.



Причому, вояки Червоної армії у більшості своїй не здогадувалися, що поряд з позитивною місією несли не меншу негативну. Тому іноді дивувалися ставленню до себе з боку населення Чехії, Угорщини чи тієї ж Західної України.



Водночас, УПА боролася за незалежну Україну, в якій ми всі сьогодні живемо. Закиди щодо співпраці з німцями, які сьогодні є з боку комуністів, смішні вже самим тим, що лунають саме з їхнього боку. Адже саме СРСР підписав з фашистською Німеччиною угоду про дружбу. Саме Москва підписала таємний пакт Молотова-Ріббентропа про розподіл Європи. Саме СРСР разом з Німеччиною на виконання цього пакту напав на Польщу та провів спільний радянсько-фашистський парад у Бресті.



І ще, звинувачення у співпраці з німцями не можуть пояснити, чому в Києві є вулиця, названа ім‘ям оунівки Олени Теліги. Її разом з тисячею керівників ОУН на Східній Україні було розстріляно в Бабиному Яру, а велика кількість оунівців сиділи в німецьких концтаборах та згинули там.



Фашистам не потрібна була незалежна Україна. Їм були треба землі на Сході. Очевидно, що УПА мала свою власну мету, не залежну від німців, і йшла до неї всіма наявними силами. Мета ця – незалежна Україна. Звинувачення на адресу УПА в злочинах проти мирного населення має принципову недоречність. Чомусь про ці „злочини” не пам‘ятає саме населення Західної України, і одностайно вважає УПА героями. Натомість, населення дуже добре пам‘ятає про злочини проти мирного населення з боку тих, з ким УПА боролася. Цю недоречність досі не здатна пояснити жодна пропаганда.

Крім того, героїзм передбачає свідомий вибір. За таких умов з вояками УПА можуть зрівнятися хіба що добровольці Радянської армії, на противагу тим, кого мобілізували. Адже в УПА нікого не мобілізовували – тримати когось насильно в підпільній армії практично не можливо.



Однак, і таке зрівняння не зовсім справедливе. Адже значно легше воювати, знаючи, що за твоїми плечима одна з наймогутніших і найбільших країн світу, і зовсім інша – мати за плечима лише свою ідею та розуміння, що твоя справа майже напевно не виграє за часу твого життя. Можливо, чимало українських радянських ветеранів, якби знали те, що відомо сьогодні, були б на боці УПА.



Тому мова має йти не про зрівняння воїнів УПА в правах з радянськими вояками, а про особливий статус вояків УПА. Можливо, за матеріальними пільгами статус має бути однаковим з воїнам радянської армії, але й тільки. Особливий статус потрібен не лише самим воякам УПА, але й наступним поколінням, які мають знати, що є добре, і що ні.



Через УПА український народ виявив свою дивовижну силу духу. Він наодинці протистояв десятиліття чи не наймогутнішій країні світу. І це в той час, коли боролася лише частина українців. А інші народи СРСР і Європи, починаючи від східних німців і закінчуючи чехами й угорцями, не наважувалися на найменший опір. Ненавидять лише того, кого бояться.



Саме тавро „бандерівець”, яке україноненависники ліплять до місця і не до місця, часом ледь не до кожного українця, свідчить, що так, як силу українського повстання, „совки” ненавиділи і боялися мало кого. І правильно робили. Адже, зрештою, саме відроджена Україна зруйнувала імперію.



Тому заклики вітчизняного політикуму до подальшого „детального вивчення” питання УПА є глибоко лицемірними. Невже 14 років незалежності було мало для такого вивчення? Радянські вояки завжди користувалися шаною. Тому воїнам УПА слід спішити дати можливість скористатися шаною тієї держави, за яку вона боролися, хоча б на схилі життя.



Природно, рішення щодо УПА не сподобається Наталі Вітренко з компанією. Однак, це не має бути перешкодою. Цій компанії не подобається саме існування незалежної України, але це не значить, що нашій Вітчизні не треба жити. Необхідно позбавлятися ілюзій про можливість примирення з тими, хто відмовляє в праві на існування Україні й українському народові.



Треба чесно зізнатися, що в країні живе певна частина населення (на щастя, не така велика) яка вважає, що єдиною помилкою СРСР у політиці щодо українського народу було те, що не було вбито ще додатковий десяток-другий мільйонів українців, щоб Україна вже ніколи знову не піднялася.




Рівень нелояльності окремих громадян до України відверто дивує. Під час торішньої президентської виборчої кампанії один донецький хлопчина казав, що якби його бабця взнала, що він знає українську, вона лаяла б його останніми словами: „А якби взнала, що говорю, то вбила б”. Слабкий оптимізм вселила його обіцянка все одно вчити українську, „бо прикольно”.



Чимало людей приїхали в Україну невідомо за чим, і не приростуть до української землі вже ніколи. Однак, для багатьох інших Україна стала доброю землею, де „кожен бурят може стати прем‘єр-міністром”, значно добрішою за землі їхнього походження.

Є сподівання, що їхні онуки розумітимуть – всі, хто був за свободу цієї доброї землі, заслуговує на пошану.





Гравець: 
Народний Оглядач
24

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка