Ось структурована бесіда на основі відео «Чому “не люблять” поліцію? Аналіз подій у Корсуні, провал реформ та кінець суспільного договору», підготовлена згідно з вашими інструкціями.
Бесіда: Провал реформ та криза довіри до поліції
Анатолій Якименко: Подкаст «Садок Вишневий». Я — Анатолій Якименко, у студії — Олександр Новохацький. Ми будемо говорити про поліцію. Причина очевидна: потужний сигнал надійшов із Корсунь-Шевченківського Черкаської області. Він перевершив усі очікування. Поки всі чекали новин з Абу-Дабі, де готували змістовну капітуляцію під виглядом перемоги, справжня «перемога» прийшла для Міністерства внутрішніх справ. Такої кількості та якості коментарів на свою адресу вони не чекали.
Я перечитав безліч пабліків. Жодного звинувачення на адресу 52-річного військового ветерана. Натомість 95% коментаторів відверто тішаться, що загинули чотири поліцейські: три майори та один старший лейтенант. Це масове опитування показало реальне ставлення громадян до поліції. Раніше міліція в підсвідомості сприймалася як радянська. Потім її перейменували на «національну поліцію». На мою думку, статус «національна» вона отримала тому, що бореться з націоналістами та свідомими людьми. Якщо скажуть, що Новохацький — націоналіст, доброволець чи бився з «Беркутом» на Майдані, доказів більше не треба — зразу приїдуть заарештовувати. Олександре, розкажи, якою ти застав міліцію?
Олександр Новохацький: Мій батько прослужив у міліції 40 років, я виріс у райвідділах. У 1990-му вибір у хлопців мого кола був простий: або в менти, або в бандити. Один мій друг став «законником», інша частина пішла в карний розшук чи СБУ. Я знаю цей світ зразка до 2000-х років досконало.
У Радянському Союзі була чітка градація. КДБ — це озброєний загін партії, окрема каста з власним харчуванням та медициною. Міліція ж була загоном простих громадян — робітників і колгоспників, які підпорядковувалися місцевій раді. Це були такі самі люди, тільки озброєні.
Міліція, яку я бачив у 80-х, була реформована під Олімпіаду-80. На її структуру вплинула банда «фантамасів» із Ростова-на-Дону. Тоді створили патрульні моторизовані групи (ПМГ), куди входили водій, два автоматники та оперативник або дільничий. Система працювала, бо дільничий знав кожну бабусю в районі, а вона знала його. Дільничі часто навіть не носили зброю, бо були своїми: жили в тому ж районі, їхні діти ходили в ту ж школу. Базовим елементом був дільничий інспектор, який володів усією інформацією. Карний розшук мав спеціалізацію: по грабежах, кишенькових крадіжках тощо. Усе працювало, поки міліція була частиною народу. Проблеми почалися, коли її навантажили боротьбою з економічними злочинами. Вона стала інородним тілом.
Анатолій Якименко: Коли відбувся фазовий перехід, і міліція почала підпорядковуватися криміналу?
Олександр Новохацький: Це кінець 90-х — початок 2000-х. Тоді почалося проникнення кримінальних елементів у лави правоохоронців. За каденції Ющенка бандюгани почали командувати людьми в погонах. Прокуратура в радянські часи була наглядовим органом, що підпорядковувався Міністерству юстиції. У республіці Міністерство юстиції — головний орган, бо юстиція — це справедливість. Радянська система зробила партію вищою за обрані структури.
Фазовий перехід стався, коли інтереси озброєних представників влади почали відрізнятися від інтересів народу. Вони перейшли на комерційне мислення: справи писалися за гроші, начальники ставили завдання збирати «касу» замість розкриття злочинів. Міліція втратила партійну надбудову, яка раніше імітувала суспільний інтерес, і стала дезорієнтованою. Кримінал почав заходити в політику, наймати політтехнологів, вішати білборди. Потім ці люди почали призначати своїх «довірених осіб» у МВС.
Анатолій Якименко: Чи усвідомлювала влада у 2005 році, що головна проблема — це криміналізація органів? Навіщо була реформа патрульної служби?
Олександр Новохацький: Усвідомлення не було. Йшла хвиля профанації. Помаранчеві сили хотіли показати, як треба «батьківщину любити», і наситили систему популістами. Вони не розуміли міліціонерів, які захищали держустанови. А ті просто виконували регламент, бо служили закону, а не персоналіям.
Реформа патрульної служби та впровадження «прозорих офісів» мали на меті прибрати побутову корупцію. Влада хотіла вигнати випадкових людей із системи поборів, щоб ті не «скубли гусей» і не підривали авторитет верхівки. Корупція на місцях (шоколадки, дрібні гроші за довідки) дратувала народ і заважала «великій корупції» нагорі. У міськвиконкомах та освіті це частково вдалося, але в поліції — ні.
Ефект виявився діаметрально протилежним. Поліція припинила брати дрібні хабарі, але ненависть до неї стала ще більшою, ніж за часів Білоконя. Професійної підготовки немає. Люди не розуміють доцільності існування поліції, яка лише їздить і лякає. У нас найбільша кількість поліцейських на душу населення, але вони не знають, що роблять на вулиці. Якби в патрулі був мій дільничий, який живе двома поверхами нижче, конфліктів було б менше. А так — поліція стала частиною державного апарату, який дратує людину.
Анатолій Якименко: Виходить, поліція вписалася в систему «людоловів» ТЦК і закриває очі на беззаконня?
Олександр Новохацький: Саме так. Поліція свідомо позиціонує себе як «держава», і це провокує конфлікт із людиною. Вони взяли на себе функції «людей у шкіряних пальтах» часів червоного терору, хоча радянська міліція цим не займалася. Ситуація в Корсуні — це дзвіночок. Народ перестав бачити в поліції захисників. Вони відстрілюють ветеранів, бо ветерани — це ті, кого не залякаєш і не купиш. Це тотальний процес тестування системи на витривалість. Конфлікт між людиною та державою загострюється, і якщо влада не зробить висновків, таких випадків буде ставати все більше.
Аналітичний довгочит: Кінець суспільного договору та криза правоохоронної системи
Зачин
Події в Корсунь-Шевченківському стали лакмусовим папірцем глибокої прірви між українським суспільством та правоохоронною системою. Коли загибель поліцейських викликає не співчуття, а схвалення у 95% коментаторів, це свідчить про повний крах довіри до інституції, яка мала б гарантувати безпеку. Ми спостерігаємо не просто випадковий інцидент, а фінальну стадію деградації реформ, які мали наблизити нас до Європи, але натомість створили каральний орган, відірваний від народу.
Генеза міліції: Від «своїх» до «чужих»
Радянська міліція, попри всі свої недоліки, створювалася як загін озброєних громадян. Центральною фігурою був дільничий інпектор — людина, яка жила серед мешканців району, знала кожного в обличчя і була частиною соціальної екосистеми. Поліцейська робота тоді базувалася на інформації та особистих контактах, а не на залякуванні. У 80-х роках система ПМГ (патрульних моторизованих груп) поєднувала мобільність із глибоким знанням місцевості, що дозволяло ефективно контролювати кримінал.
Фазовий перехід: Комерціалізація та кримінал
Руйнація системи почалася наприкінці 90-х, коли правоохоронні органи втратили ідеологічну надбудову і перейшли на комерційні рейки. Справи почали писатися за гроші, а посади — продаватися. Відбувся «фазовий перехід»: замість контролю над криміналом поліція почала йому підпорядковуватися. У систему зайшли люди зі «злочинним світоглядом», а керівні посади стали обіймати ставленики олігархічних груп.
Ілюзія реформ: «Прозорі офіси» проти реальності
Реформи 2005 та 2014 років мали на меті прибрати побутову корупцію, щоб заспокоїти маси. Влада прагнула монополізувати корупційні потоки нагорі, прибравши «шоколадки» на нижніх ланках. У міськвиконкомах це дало результат, але в МВС реформа патрульної поліції стала профанацією. Старих професіоналів витіснили, а нові кадри не отримали належної підготовки та розуміння своєї місії.
Поліція як каральний орган держави
Сьогоднішня національна поліція сприймається не як захисник громадян, а як озброєний загін влади для боротьби з національно свідомими людьми та ветеранами. Вона вписалася в систему примусової мобілізації та закриває очі на порушення прав людини. Поліцейські перестали бути «своїми» для громад, перетворившись на «державу», яка дратує і пригнічує.
Конфлікт із ветеранами: Страх перед незламними
Найбільшим викликом для нинішньої системи стали ветерани війни. Це люди, які володіють зброєю, мають загострене почуття справедливості і яких неможливо залякати. Поліція боїться ветеранів, і цей страх часто виливається у відкриті конфлікти та трагедії, як у Корсуні. Влада намагається маргіналізувати ветеранську спільноту, замість того щоб зробити її опорою порядку.
Висновок
Україна перебуває у стані гострого конфлікту між людиною та державою. Поліція, яка мала б бути містком між ними, стала стіною. Відсутність професіоналізму, підпорядкування політичним інтересам та розрив зв’язку з громадами ведуть до нових спалахів насильства. Суспільний договір розірвано, і без докорінного перегляду ролі поліції — повернення до моделі сервісу, а не терору — ситуація лише погіршуватиметься.
Користь для читача
Цей аналіз допомагає зрозуміти глибинні причини агресії суспільства до правоохоронних органів. Знання історії деградації системи дає змогу тверезо оцінювати сучасні події та бачити за окремими інцидентами системні провали влади. Розуміння того, як працювала довіра в минулому, є ключем до побудови безпечного майбутнього, де поліція знову стане частиною народу, а не його ворогом.
Наші інтереси:
Цей аналіз допомагає зрозуміти глибинні причини агресії суспільства до правоохоронних органів. Знання історії деградації системи дає змогу тверезо оцінювати сучасні події та бачити за окремими інцидентами системні провали влади. Розуміння того, як працювала довіра в минулому, є ключем до побудови безпечного майбутнього, де поліція знову стане частиною народу, а не його ворогом.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Метафізичне ядро Скандинавської міфології є найактуальнішим компонентом Гіперборійської традиції – системи знань про заснування нового світу та перехід людини до стану надлюдини. У новому епізоді...
Провал реформ та криза довіри до поліції
«Чому “не люблять” поліцію? Аналіз подій у Корсуні, провал реформ та кінець суспільного договору»,
Зміст
Ось структурована бесіда на основі відео «Чому “не люблять” поліцію? Аналіз подій у Корсуні, провал реформ та кінець суспільного договору», підготовлена згідно з вашими інструкціями.
Бесіда: Провал реформ та криза довіри до поліції
Анатолій Якименко: Подкаст «Садок Вишневий». Я — Анатолій Якименко, у студії — Олександр Новохацький. Ми будемо говорити про поліцію. Причина очевидна: потужний сигнал надійшов із Корсунь-Шевченківського Черкаської області. Він перевершив усі очікування. Поки всі чекали новин з Абу-Дабі, де готували змістовну капітуляцію під виглядом перемоги, справжня «перемога» прийшла для Міністерства внутрішніх справ. Такої кількості та якості коментарів на свою адресу вони не чекали.
Я перечитав безліч пабліків. Жодного звинувачення на адресу 52-річного військового ветерана. Натомість 95% коментаторів відверто тішаться, що загинули чотири поліцейські: три майори та один старший лейтенант. Це масове опитування показало реальне ставлення громадян до поліції. Раніше міліція в підсвідомості сприймалася як радянська. Потім її перейменували на «національну поліцію». На мою думку, статус «національна» вона отримала тому, що бореться з націоналістами та свідомими людьми. Якщо скажуть, що Новохацький — націоналіст, доброволець чи бився з «Беркутом» на Майдані, доказів більше не треба — зразу приїдуть заарештовувати. Олександре, розкажи, якою ти застав міліцію?
Олександр Новохацький: Мій батько прослужив у міліції 40 років, я виріс у райвідділах. У 1990-му вибір у хлопців мого кола був простий: або в менти, або в бандити. Один мій друг став «законником», інша частина пішла в карний розшук чи СБУ. Я знаю цей світ зразка до 2000-х років досконало.
У Радянському Союзі була чітка градація. КДБ — це озброєний загін партії, окрема каста з власним харчуванням та медициною. Міліція ж була загоном простих громадян — робітників і колгоспників, які підпорядковувалися місцевій раді. Це були такі самі люди, тільки озброєні.
Міліція, яку я бачив у 80-х, була реформована під Олімпіаду-80. На її структуру вплинула банда «фантамасів» із Ростова-на-Дону. Тоді створили патрульні моторизовані групи (ПМГ), куди входили водій, два автоматники та оперативник або дільничий. Система працювала, бо дільничий знав кожну бабусю в районі, а вона знала його. Дільничі часто навіть не носили зброю, бо були своїми: жили в тому ж районі, їхні діти ходили в ту ж школу. Базовим елементом був дільничий інспектор, який володів усією інформацією. Карний розшук мав спеціалізацію: по грабежах, кишенькових крадіжках тощо. Усе працювало, поки міліція була частиною народу. Проблеми почалися, коли її навантажили боротьбою з економічними злочинами. Вона стала інородним тілом.
Анатолій Якименко: Коли відбувся фазовий перехід, і міліція почала підпорядковуватися криміналу?
Олександр Новохацький: Це кінець 90-х — початок 2000-х. Тоді почалося проникнення кримінальних елементів у лави правоохоронців. За каденції Ющенка бандюгани почали командувати людьми в погонах. Прокуратура в радянські часи була наглядовим органом, що підпорядковувався Міністерству юстиції. У республіці Міністерство юстиції — головний орган, бо юстиція — це справедливість. Радянська система зробила партію вищою за обрані структури.
Фазовий перехід стався, коли інтереси озброєних представників влади почали відрізнятися від інтересів народу. Вони перейшли на комерційне мислення: справи писалися за гроші, начальники ставили завдання збирати «касу» замість розкриття злочинів. Міліція втратила партійну надбудову, яка раніше імітувала суспільний інтерес, і стала дезорієнтованою. Кримінал почав заходити в політику, наймати політтехнологів, вішати білборди. Потім ці люди почали призначати своїх «довірених осіб» у МВС.
Анатолій Якименко: Чи усвідомлювала влада у 2005 році, що головна проблема — це криміналізація органів? Навіщо була реформа патрульної служби?
Олександр Новохацький: Усвідомлення не було. Йшла хвиля профанації. Помаранчеві сили хотіли показати, як треба «батьківщину любити», і наситили систему популістами. Вони не розуміли міліціонерів, які захищали держустанови. А ті просто виконували регламент, бо служили закону, а не персоналіям.
Реформа патрульної служби та впровадження «прозорих офісів» мали на меті прибрати побутову корупцію. Влада хотіла вигнати випадкових людей із системи поборів, щоб ті не «скубли гусей» і не підривали авторитет верхівки. Корупція на місцях (шоколадки, дрібні гроші за довідки) дратувала народ і заважала «великій корупції» нагорі. У міськвиконкомах та освіті це частково вдалося, але в поліції — ні.
Ефект виявився діаметрально протилежним. Поліція припинила брати дрібні хабарі, але ненависть до неї стала ще більшою, ніж за часів Білоконя. Професійної підготовки немає. Люди не розуміють доцільності існування поліції, яка лише їздить і лякає. У нас найбільша кількість поліцейських на душу населення, але вони не знають, що роблять на вулиці. Якби в патрулі був мій дільничий, який живе двома поверхами нижче, конфліктів було б менше. А так — поліція стала частиною державного апарату, який дратує людину.
Анатолій Якименко: Виходить, поліція вписалася в систему «людоловів» ТЦК і закриває очі на беззаконня?
Олександр Новохацький: Саме так. Поліція свідомо позиціонує себе як «держава», і це провокує конфлікт із людиною. Вони взяли на себе функції «людей у шкіряних пальтах» часів червоного терору, хоча радянська міліція цим не займалася. Ситуація в Корсуні — це дзвіночок. Народ перестав бачити в поліції захисників. Вони відстрілюють ветеранів, бо ветерани — це ті, кого не залякаєш і не купиш. Це тотальний процес тестування системи на витривалість. Конфлікт між людиною та державою загострюється, і якщо влада не зробить висновків, таких випадків буде ставати все більше.
Аналітичний довгочит: Кінець суспільного договору та криза правоохоронної системи
Зачин
Події в Корсунь-Шевченківському стали лакмусовим папірцем глибокої прірви між українським суспільством та правоохоронною системою. Коли загибель поліцейських викликає не співчуття, а схвалення у 95% коментаторів, це свідчить про повний крах довіри до інституції, яка мала б гарантувати безпеку. Ми спостерігаємо не просто випадковий інцидент, а фінальну стадію деградації реформ, які мали наблизити нас до Європи, але натомість створили каральний орган, відірваний від народу.
Генеза міліції: Від «своїх» до «чужих»
Радянська міліція, попри всі свої недоліки, створювалася як загін озброєних громадян. Центральною фігурою був дільничий інпектор — людина, яка жила серед мешканців району, знала кожного в обличчя і була частиною соціальної екосистеми. Поліцейська робота тоді базувалася на інформації та особистих контактах, а не на залякуванні. У 80-х роках система ПМГ (патрульних моторизованих груп) поєднувала мобільність із глибоким знанням місцевості, що дозволяло ефективно контролювати кримінал.
Фазовий перехід: Комерціалізація та кримінал
Руйнація системи почалася наприкінці 90-х, коли правоохоронні органи втратили ідеологічну надбудову і перейшли на комерційні рейки. Справи почали писатися за гроші, а посади — продаватися. Відбувся «фазовий перехід»: замість контролю над криміналом поліція почала йому підпорядковуватися. У систему зайшли люди зі «злочинним світоглядом», а керівні посади стали обіймати ставленики олігархічних груп.
Ілюзія реформ: «Прозорі офіси» проти реальності
Реформи 2005 та 2014 років мали на меті прибрати побутову корупцію, щоб заспокоїти маси. Влада прагнула монополізувати корупційні потоки нагорі, прибравши «шоколадки» на нижніх ланках. У міськвиконкомах це дало результат, але в МВС реформа патрульної поліції стала профанацією. Старих професіоналів витіснили, а нові кадри не отримали належної підготовки та розуміння своєї місії.
Поліція як каральний орган держави
Сьогоднішня національна поліція сприймається не як захисник громадян, а як озброєний загін влади для боротьби з національно свідомими людьми та ветеранами. Вона вписалася в систему примусової мобілізації та закриває очі на порушення прав людини. Поліцейські перестали бути «своїми» для громад, перетворившись на «державу», яка дратує і пригнічує.
Конфлікт із ветеранами: Страх перед незламними
Найбільшим викликом для нинішньої системи стали ветерани війни. Це люди, які володіють зброєю, мають загострене почуття справедливості і яких неможливо залякати. Поліція боїться ветеранів, і цей страх часто виливається у відкриті конфлікти та трагедії, як у Корсуні. Влада намагається маргіналізувати ветеранську спільноту, замість того щоб зробити її опорою порядку.
Висновок
Україна перебуває у стані гострого конфлікту між людиною та державою. Поліція, яка мала б бути містком між ними, стала стіною. Відсутність професіоналізму, підпорядкування політичним інтересам та розрив зв’язку з громадами ведуть до нових спалахів насильства. Суспільний договір розірвано, і без докорінного перегляду ролі поліції — повернення до моделі сервісу, а не терору — ситуація лише погіршуватиметься.
Користь для читача
Цей аналіз допомагає зрозуміти глибинні причини агресії суспільства до правоохоронних органів. Знання історії деградації системи дає змогу тверезо оцінювати сучасні події та бачити за окремими інцидентами системні провали влади. Розуміння того, як працювала довіра в минулому, є ключем до побудови безпечного майбутнього, де поліція знову стане частиною народу, а не його ворогом.
Цей аналіз допомагає зрозуміти глибинні причини агресії суспільства до правоохоронних органів. Знання історії деградації системи дає змогу тверезо оцінювати сучасні події та бачити за окремими інцидентами системні провали влади. Розуміння того, як працювала довіра в минулому, є ключем до побудови безпечного майбутнього, де поліція знову стане частиною народу, а не його ворогом.
Зверніть увагу
Куди спрямовано спис Одіна? Езотерика для героїв (подкаст)