Палінгенезія, нова людина і нова нація, або Навіщо трипільці спалювали свої старі міста

Попередні статті:

• Вічне життя: 7 необхідних компонентів режиму керованої молодості
• Чорний лебідь «Ганса»: три компоненти керованої молодості – мотивація, еволюція, організація
• Стратегія заснування нового світу та вічне життя – розшифрована Нагірна проповідь
• Віра – сила, що пересуває гори: звідки вона береться і як проявляється
• 28 чеснот Великого Переходу – навички, вміння, нідги та сідги (7х4)
• Гомо триплекс – ті, що бачать бога: 5 рівнів розвитку людини в термінах Євангелія
• Ельфійський Стандарт і сідги подвійного призначення – Церква, яку задумав Ісус
• Проект «Галілея-IV», або Куди поділась церква Ісуса
• Гра в пазли: вільний софт «Добра Новина» та його самоактивація в кінці світу

Згідно з євангельськими настановами, для здобуття індивідуального біологічного безсмертя необхідно стати співзасновником нового світу – «миротворцем». Це несподівана ідея. Вона потребує глибшого дослідження: необхідно вияснити механіку зв’язку між оновленням окремої людини та творенням нової цивілізації.

Народження Homo tpiplex

Як ми вже знаємо, згідно з дороговказом Нагірної проповіді шляхетна людина («щасливі скромні») має здійснити перетворення і стати засновником нового світу («щасливі миротворці»). Це перехід від людини третього рівня («арія») до людини четвертого рівня («лебедя», «ельфа»). Визначальною ознакою людини-4 є біологічне безсмертя, тобто вічна молодість – «вічне життя».

Новий стан людини досягається завдяки тому, що вона починає «бачити бога», тобто відновлює зв’язок з власною божественною сутністю – своїм внутрішнім богом, згідно з найголовнішою заповіддю аріянства: «Люби господа, бога твого». Відновлення зв’язку з внутрішнім богом позначається терміном «релігія», від ре – повторення, лига – зв’язок, звідси українські «залигати» (прив’язати), «налигач» (шнурок або ремінь для прив’язування), а також «ліга» (об’єднання).

Для позначення переходу людини в новий стан – стан безсмертя – Ісус застосував гелленське слово «палінгенезія» (παλινγενεσία), що буквально означає «знову народження», «перенародження», «нове народження»: «Ви, що пішли за мною, в палінгенезії у стократ більше отримаєте і життя вічне успадкуєте» (Матвій 19.28). В арійській філософській традиції цей загальний термін – «палінгенезія» – застосовувався і до людини, і до народу, і до цілого всесвіту.

В індивідуальному сенсі «палінгенезія» – це перетворення реалізованого Гомо дуплекс (людини третього рівня, людини-3) на початковий Гомо триплекс (людину четвертого рівня, людину-4). Тобто на індивідуальному рівні «палінгенезія» (знову народження) – це народження триплекса. На відміну від дуплекса, цикл життя якого складає умовні сто років, триплекс долає це обмеження і має «вічне життя».

Нова епоха

Далі Ісус повідомляє, що «вічне життя» притаманне не лише окремій людині, яка здійснила перенародження, а й цілому народу, що здійснив перехід від «цієї епохи» до «тієї епохи»: «Сини [і доньки] цієї епохи женяться й виходять заміж. Ті ж, що удостояться осягнути тієї епохи, не женяться і не виходять заміж, та й умерти вже не можуть, тому що вони є синами Божими – воскресіння сини сущі» (Лк 20.34–36). «Сини Божі» – це ті згадані вище «миротворці» (початкові Homo triplex, люди-4), які здійснили остаточну боголюдську реалізацію і стали завершеними Homo triplex (людьми-5): «Щасливі миротворці, бо вони синами Божими стануть».

Отже, Ісус розглядає два періоди (еони) розвитку людства: епоху Гомо дуплекс («ця епоха») і епоху Гомо триплекс («та епоха»). Зрозуміло, що характеристика епохи відбиває стан не окремих людей, а народів та цивілізацій. Тож коли Ісус вживав слово «епоха», то говорив про стан суспільства. Якщо нинішня епоха є епохою «суспільства смертної людини-1-2-3», то наступна – епохою «суспільства безсмертної людини-4-5».

Очевидно, що загальний стан суспільства впливає на стан окремої людини. Якщо нинішнє суспільство-1-2-3 сприяє дуплексам, то майбутнє суспільство-4-5 сприяє триплексам. Отже, суспільство нової епохи буде сприятливим для перетворення дуплексів на триплексів.

Ви запитаєте: А яким має бути суспільство, щоб сприяти згаданому перетворенню? Відповідь: Воно самé має перебувати у стані перетворення, тобто має переживати процес палінгенезії.

Звідси запитання: Яку палінгенезію – індивідуальну чи колективну – мав на увазі Ісус, коли сказав «Ви, що пішли за мною, в палінгенезії у стократ більше отримаєте і життя вічне успадкуєте»?

Відповідь: обидві. Оновлені люди творять нову націю, а нова нація сприяє оновленню своїх членів. Це дозволяє нам говорити про два взаємопов’язані процеси палінгенезії.

Палінгенезія – мала і велика

Процес палінгенезії (перенародження) може існувати на двох системних рівнях – на рівні «людина» і на рівні «народ». Це тому, що між людиною і народом існує типологічна подібність: як навчав Платон, індивідуум – це «мала людина», а народ – це «велика людина». Таке уявлення не було новацією Платона – він опирався на прадавню філософську традицію, і, як ми далі побачимо, ця традиція існувала ще з часів Трипілля.

Ідея в тому, що народ складається з людей подібно до того, як людський організм складається з клітин. Якщо людський організм – це система, то народний організм – це надсистема. Для успішного перетворення системи необхідно, щоб типологічно подібний процес переживала надсистема.

Застосування понять «мала людина» і «велика людина» дозволяє говорити про «малу палінгенезію» (індивідуальне перенародження) та «велику палінгенезію» – перенародження народу. Обидва процеси стають можливими лише тоді, коли відбуваються синхронно, адже тоді виникає синергія між індивідуальним і колективним перетворенням.

Очевидно, що обидва процеси перенародження є подібними, але не тотожними.

Під час «малої палінгенезії» вся людина, весь її організм, включаючи дух, душу і плоть, одночасно здійснює перехід на вищий рівень розвитку – на вищий рівень вібрацій, у кращий простір подій. Оскільки йдеться про окрему людину, то перетворення може відбутися відносно швидко.

Натомість при «великій палінгенезії» процес перенародження відбувається значно повільніше і дещо по-іншому.

Якщо «мала людина» після перенародження виходить за межі умовно сторічного циклу життя, то «велика людина» виходить за межі тривалості життя, властивої народам. Зазвичай це приблизно п’ять століть, що відповідає сонячно-місячному циклу 532 роки (28 х 19). Протягом цього циклу народи переживають становлення, розквіт, занепад і вмирання – фізично люди залишаються, але вже формують новий народ або вливаються до інших народів.

Для того, щоб краще зрозуміти згадану закономірність, погляньмо на життєвий цикл малої та великої людини.

Смерть як середина життя

Людина є втіленим духом. Після зачаття, психофізична оболонка цього духу швидко росте, досягає максимального розвитку в період молодості (30-40 років), поступово старішає, а коли остаточно зношується, то втілений дух її скидає і готується до нового втілення:

Ми одіж вдягаєм нову, як стара перетліла,
І дух із старого в нове поселяється тіло.
Бгаґават-Ґіта (Божественна пісня)

Подібна ситуація відбувається з народною істотою: вона зростає, досягає розквіту, після чого старішає і вмирає. На місці народу, що колись жив на певній території, виникає новий народ. Його коріння може виростати з попереднього народу, а проте це вже нова колективна особистість, новий біосоціальний організм.

Як нині відомо, головними причинами старіння людини є забруднення психіки (душі) та різке зменшення активності стовбурових клітин, внаслідок чого процеси зношування починають переважати над процесами відновлення.

Подібним чином, головними причинами старіння народу є забруднення інформаційного простору (народної душі) та зменшення народжуваності, внаслідок чого зменшується частка дітей, а діти для народного організму – це аналог стовбурових клітин.

Метою палінгенезії (перенародження) є піднесення на такий рівень функціонування, коли процеси зношування повністю балансуються процесами омолодження. Тоді психофізична оболонка буде вчасно відновлюватися, відтак не буде потреби її скидати та вирощувати нову. В результаті як мала, так і велика людина (нація) стають безсмертними, з усіма перевагами, які з цього випливають. Серед цих переваг – збереження набутих знань, досвіду, зв’язків, території, майна, технологій, інфраструктури, навколишнього середовища.

Отже, для здобуття переваг, які дає безсмертя, необхідно перейти в інший режим функціонування – режим «вічного життя». Для цього треба одночасно здійснити малу і велику палінгенезію, тобто змінити не лише себе, а й своє соціальне середовище.

Результатом палінгенетичної синергії індивідуального та колективного буде «нова людина» і «нова нація». Завдяки тому, що вони не витрачають час на вмирання та вирощення нового психофізичного тіла, їхній розвиток різко прискорюється, а що вищий розвиток, то вищі можливості та більше щастя. Окрім того, з переходом до режиму «вічного життя» відбувається різке поліпшення простору подій, відтак будь-яка діяльність стає ефективнішою, а шлях від мрії до реалізації ще більше скорочується.

Дороговказ до безсмертя

Послідовність кроків для здійснення палінгенезії – малої та великої – стисло описана в «семи блаженствах» Нагірної проповіді. Першим кроком є скромність – звичка рішуче позбуватися всього зайвого, застарілого, зіпсованого, помилкового. Скромність веде до чистоти, легкості та швидкості, притаманних юності й молодості. Якщо виробити звичку негайно скидати накопичений баласт, то в результаті психофізичні оболонки – як «малої людини», так і «великої людини» – постійно перебуватимуть у стані молодості, відтак зникне потреба у смерті для вимушеної заміни цієї оболонки.

Ідея взаємозв’язку скромності та молодості інтуїтивно зрозуміла і має життєві аналогії. Скажімо, якщо постійно підтримувати речі в робочому стані, то не буде потреби їх викидати після доведення до неробочого стану. Або ж якщо підтримувати в чистоті свій організм, то не буде необхідності хворіти, адже хвороба – це спроба організму здійснити самовідновлення. Нарешті, якщо успішно підтримувати молодість організму, то не буде потреби вмирати і йти на перевтілення. Це стосується як окремої людини, так і цілої нації.

Трипільська релігія безсмертя

Розуміння механізму безсмертя, викладеного в Добрій Новині, дозволяє зрозуміти поведінку українців Трипільської доби (55–25 ст. до н.е.). Нині їх називають «трипільцями», а в давніх джерелах їх називали «гіперборійцями», тому що в античні часи цю серцевинну землю називали «Гіперборія».

Видатний вчений античності Клавдій Птоломей (ІІ ст.) писав у своїй «Географії»: «За Сарматським океаном... є легендарна країна наших предків гіперборіїв, кузня народів світу, горнило націй. Там з Ріпейських гір виходять великі річки, а вздовж їх – найславніші у світі луки з незліченними стадами худоби. Там родючі поля серед великих лісів, і ніде земля не дає більших урожаїв. Звідси поширилося вміння обробляти землю і кувати метал». Сарматським океаном тоді називали Балтійське море, а середину Ріпейських гір Птолемей визначає приблизно на широті 55° і на 30-40° східної довготи – «як у гір Тавриди». Очевидно, що йдеться про Валдайську височину, звідки бере початок Дніпро та інші річки.

Далі – цікавіше. Давньоримський учений Пліній Старший (I ст. н. е.) у своїй «Природній історії» писав, що гіперборії можуть жити надзвичайно довго, ніколи не хворіють, а вмирають тільки від пересичення життям, тобто коли вважають, що вже досягли своїх цілей.

Зі сказаного випливає, що трипільці-гіперборії володіли технологією безсмертя. Як їм це вдавалося? І що вони робили для підтримки свого «вічного життя»?

Давньогрецький поет Піндар (V ст. до н. е.) писав, що гіперборії художньо обдаровані, їхнє блаженне життя супроводжується піснями, танцями, музикою, бенкетами, веселощами та побожними молитвами. Тобто трипільці жили гармонійно, красиво і весело, про що свідчить і надзвичайно красива кераміка, яку вони виготовляли в індустріальних масштабах. Від трипільців сучасні українці успадкували культ краси, найрозвиненішу у світі пісенність, милозвучну мову, танцювальну культуру. Усе це прояви гармонії. Красиві та гармонійні речі несуть високі вібрації й підносять у Простір волі, що є необхідною умовою безсмертя.

Але окрім гармонійного та красивого життя, у трипільців було дещо загадкове: кожні 50–80 років вони спалювали свої міста і переходили на нове місце. Що спільного між безсмертям та практикою спалення старих поселень?

Навіщо трипільці спалювали свої міста

Відповідь – у вже відомих нам термінах «скромність» та «палінгенезія». Для підтримання вічної молодості трипільці регулярно позбувалися всього старого, зіпсованого, зношеного – аж до того, що позбувалися своїх старих міст. При чому докладали до цього значних зусиль, адже спалити глинобитні хати дуже не просто.

Так що чеснота скромності була в центрі гіперборійської народної культури, а періодичний рішучий розрив зі старим і перехід до нового життя був ні чим іншим як актом палінгенезії – другого народження. Причому це перенародження щоразу відбувалося на вищому рівні, адже технології містобудування не лише зберігалися протягом тисячоліть, а й постійно вдосконалювалися, про що свідчить археологія.

Періодичне спалення поселень було лише апофеозом релігійної практики трипільців. Сама ж практика постійного оновлення здійснювалася щоденно, адже була стрижнем народної культури. Будучи носіями чесноти скромності, гіперборійці рішуче позбувалися всього застарілого, зайвого та зіпсованого, натомість постійно створювали нове, функціональне і, обов’язково, красиве. Погляньте на трипільські кам’яні сокири – очевидно, що гіперборійців цікавив не тільки функціонал, а й загальна краса та гармонія. Причому фактор краси та гармонії був настільки важливий, що заради виготовлення своїх шедевральних сокир вони ладні були витрачати в кілька разів більше часу та зусиль.

Все, що можна прикрасити, вони прикрашали, адже гармонія притягує удачу й омолоджує. Все, що можна було відновити – відновлювали, щоб поламані або зіпсовані речі не засмучували й не тягнули донизу. А все, що не можна було відновити, – просто спалювали.

Якщо вмирала людина, то вже непридатну для життя її фізичну оболонку спалювали. Спалювали так само, як ми спалюємо старі ікони та інші священні предмети, які не підлягають відновленню.

Подібно з покинутими містами: трипільці спалювали їх так само, як своїх небіжчиків та священні речі. Їх не можна було кинути напризволяще, зневажити повільним розпадом та гниттям. Найкращий фінал – зникнення у священному вогні. Але перед цим кожен будинок символічно «умертвляли», а саме руйнували його «серце» – піч (у всіх спалених будинках, розкопаних археологами, піч була зруйнована). Далі будинок обкладали сухою деревиною. Підпалювалось усе поселення одночасно, в результаті чого створювалася великомасштабна тяга і вигорало усе, що могло горіти.

Трипільська «велика людина»

Отже, трипільці застосовували ритуальне спалення не лише для померлих людей, а й для померлих міст. З цього випливає, що вони сприймали міську громаду як цілісний колективний організм – як «велику людину». Так що уявлення Платона про «малу людину» і «велику людину» мало п’ятитисячолітню історію.

Спалюючи свого небіжчика, трипільці спалювали його індивідуальну фізичну оболонку, яка втратила свою функціональність. Спалюючи своє покинуте місто, трипільці спалювали застарілу фізичну оболонку соціального організму. Логіка зрозуміла: людське тіло – це житло втіленої божественної сутності, а місто – це житло народу. Вони священні, тому, коли стали непридатними, їх треба не кидати напризволяще, а спалювати у священному вогні.

Здіснюючи організовані переселення в новозбудовані міста і спалюючи старі міста, трипільська нація здійснювала акт палінгенезії (другого народження). Палінгенезія нації (велика палінгенезія) була необхідна для підтримання індивідуального безсмертя. Але звідки трипільці взяли цю практику рішучого розриву з усім застарілим?

Палінгенезія Ноя та Ісуса Хреста

Перший відомий нам акт великої палінгенезії було здійснено під керівництвом святого Ноя під час кризи Великого потопу. Згідно з прадавніми міфами, Ной (він же Рама, Їма, Зіасудра, Ману) зібрав групу з двох тисяч одноплемінників («Авеста» говорить про 1900 мешканців першого післяпотопного міста). Цю свою націю Ной навчив вічній молодості та підняв у Простір волі, після чого здійснив з ними перехід на нову землю і заснував нову цивілізацію. Стара земля (Альтланд) називалась Борія (Земля Вепра), відтак для позначення нової землі та досконалішої цивілізації в давні часи застосували слово «Гіперборія» (Уперборія), тобто Вища Борія. Відповідно, тих, що здійснили Великий Перехід, у прадавніх текстах називають гіперборійцями. Згідно з цими джерелами, гіперборійці були святими та безсмертними.

Здійснений гіперборійським народом акт розриву зі старим життям і перенародження (палінгенезії) в новому світі увіковічнено в даті «сотворення світу» у 5508 році до н.е., що збігається з археологічним датуванням Циркумпонтійської катастрофи (Великого потопу) у 55 столітті до н.е. та керамікою з трипільського поселення Бернашівка, яке вже існувало у 54 столітті до н.е.

Безсмертна нація Ноя спалила мости зі старим світом і започаткувала новий світ. Для підтримання режиму «вічного життя» гіперборійці ретельно плекали чесноту скромності, тобто звичку позбуватися всього зайвого. Ультрарадикальним проявом цієї чесноти була звичка періодично спалювати свої старі міста після переселення в нові. Ця фундаментально важлива звичка (чеснота) мала подвійний сенс.

По-перше, це був релігійний ритуал, який нагадував про Великий Перехід, здійснений гіперборійською нацією Ноя. Завдяки цьому ритуалу трипільці протягом багатьох століть зберігали пам’ять про далекі часи «коли все почалося», підтримували розуміння свого походження з усім комплексом метафізичних знань. Ці найвищі знання позначалися трипільським словом «паравіда», по-сучасному – «правда».

По-друге, це був рішучий спосіб скидання старого баласту, адже при переселенні на нове місце доводиться брати лише те, що справді необхідне.

По-третє, рішуче оновлення всієї обстановки викликало радість, давало різке підвищення своїх вібрацій і підіймало у Простір волі, що є необхідною умовою перебування в режимі керованої молодості.

Завдяки практиці палінгенезії, заснована Ноєм гіперборійська нація проіснувала три тисячі років, що майже в шість разів перевищує звичну тривалість життя народів, яка складає близько половини тисячоліття.

Чи всі трипільці були безсмертними

Безсмертними були всі члени нації Ноя, що здійснила Великий Перехід. Протягом наступних тисячоліть, в міру демографічного зростання, у народних масах трипільців спроможність до безсмертя поступово втрачалася. Врешті-решт, традицію безсмертя зберігало і поширювало лише гіперборійське ядро.

Тому, для чіткості термінології, трипільцями ми називаємо всіх нащадків нації Ноя, натомість гіперборійцями називаємо тільки ядро безсмертних. Вони були організовані в варну «Лебідь» (Ганса), яка була стрижнем і керівною верхівкою трипільського народу. Нагадаємо, що «Лебідь» – це універсальна варна, яка стоїть над спеціалізованими варнами брахманів, кшатріїв та господарів.

Трипільці здобули перевагу перед іншими спільнотами та здійснили цивілізаційний стрибок завдяки тому, що зібрали всі найкращі елементи старого світу й організували їх в якісно нову систему. Це їм вдалося завдяки тому, що вони оволоділи найголовнішою технологією – технологією безсмертя. Переоцінкою цінностей і творенням нової системи займалася варна безсмертних, яка опанувала цю технологію. Основою цієї технології є знання про індивідуальну та колективну палінгенезію.

Через 55 століть приклад рішучого розриву зі старим і практичного здійснення групової палінгенезії подав Ісус Хреcтос. За п’ять-шість років навчання в Галілеї усі члени Галілейської церкви здійснили перехід на рівень Гомо триплекс і здобули біологічне безсмертя.

Чисельність Галілейської церкви складала лише сотню чоловіків та жінок. Нація Ноя була на порядок чисельнішою. Це тому, що Галілейська церква була тільки демонстраційним прототипом, адже тоді ще не було системної кризи, а відтак не було й можливостей для заснування нової цивілізації. «Вікно можливостей» для заснування нового світу відкрилося лише в березні 2022 року. Це сталося знову на землі Гіперборії – як і 75 століть тому, коли цим «вікном можливостей» скористалася нація Ноя.

Нова палінгенезія

У статті «Вічне життя: 7 необхідних компонентів режиму керованої молодості» ми говорили про те, що обов’язковою умовою біологічного безсмертя є формування групи однодумців. Суттєво вищим рівнем такої групи є Церква, тобто об’єднання духовних громад; прототипом такої просунутої групи була Галілейська церква. Проте найвищий ефект досягається тоді, коли до акту палінгенезії долучається ціла нація.

Настав час це реалізувати.

Групою однодумців має стати Аріянська Вільна Церква (АВЦ) – мережа духовних громад шляхетних людей. Вона має розвинутись у державу-громаду, яку ми називаємо Українська Вільна Держава (УВД). Слово «Українська» означає, що це держава українського народу, а не «насєлєнія». Термін «вільна держава» (лат. «libera res publica», нім. Freistaat) в політології означає «суверенна республіка» – на відміну від монархії, етатичної диктатури або несамостійної держави.

У результаті синергетичного поєднання індивідуальної та колективної палінгенезії має народитися безсмертна нація, яка вийде за межі 532-річного циклу народження-вмирання і почне стрімкий вертикальний розвиток протягом багатьох тисячоліть.

Ми це зробимо за прикладом святого Ноя та його гіперборійської нації, яка успішно розвивалася протягом трьох тисячоліть, доки виконала свою місію засновування нової цивілізації. Нашим головним дороговказом є вчення Ісуса Хреста, Добра Новина та діючий прототип «Галілейська Церква».

Завдяки палінгенезії цивілізація «Борія» розв’язала кризу і перенародилась як «Гіперборія» (Hyper Boria). Зберігаючи цю логіку, результатом чергового перенародження стане цивілізація «Вишня Борія» (High Boria). Давнє українське слово «вишня» означає «найвища», «найкраща», «найдосконаліша».

Про послідовність великої палінгенезії, а також про п’ять рівнів розвитку нації поговоримо у наступній статті. Це важливо для практичного здійснення Великого Переходу.

Висновки

1. Для здобуття біологічного безсмертя з усіма його перевагами необхідно здійснити палінгенезію – перенародження на вищому рівні розвитку. В сучасних термінах – це перехід від Гомо дуплекс (людини подвійної з духовною свідомістю) до Гомо триплекс (людини потрійної з доступом до божественної свідомості).

2. Для здійснення індивідуальної палінгенезії необхідне сприятливе соціальне середовище. Тому індивідуальний перехід треба робити разом зі своїм народом.

3. Історичним прецедентом успішного поєднання малої та великої палінгенезії є заснування нової цивілізації нацією Ноя в районі 5508 року до н. е.

4. Практика регулярного спалення трипільцями своїх старих міст була реалізацією технології підтримання стану безсмертя – як на індивідуальному рівні, так і на рівні цілої нації.

5. Ідея Платона про «малу» і «велику людину» (народ) походить з Гіперборії.

6. Гіперборійці, організовані у варну «Лебідь», були безсмертним ядром трипільського народу.

7. У березні 2022 року відкрилося вікно можливостей для здійснення нового Великого Переходу, який буде синергетичним поєднанням малої та великої палінгенезії. Українці мають створити Аріянську Вільну Церкву, яка стане ядром Української Вільної Держави.

Продовження: П’ять рівнів нації: «політична», початкова, реалізована, універсальна, боголюдська

U:LAV - Ой як же було ізпрежди