Зображення користувача Ігор Каганець.
Ігор Каганець
  • Відвідувань: 87
  • Переглядів: 92

Ельфійський Стандарт і сідги подвійного призначення – Церква, яку задумав Ісус

Категорія:

25 червня 30 року в Галілеї Ісус заснував організацію. Якою вона була і якою мала стати? Про це розповідають чесноти, які Ісус цілеспрямовано формував у її членів. Логіка проста – що підтримуєш, те й отримуєш. Найбільше вражає те, що головні чесноти, описані в Євангелії, мають відверто бойове застосування. І це зрозуміло: в умовах кризи Великого Переходу життєспроможною може бути лише така Церква, яка спроможна захищатися.

230818johnduncan-ridersofthesidhe-6.jpg

Ельфійська кіннота (The Riders of the Sidhe). Автор Джон Дункан (John Duncan)
Ельфійська кіннота (The Riders of the Sidhe – Вершники сідів). Автор Джон Дункан (John Duncan), шотландский художник (1866–1945)

Попередні статті:

Згідно з Євангелієм, після хрещення на Йордані біля Витавари в березні 30 року Ісус зібрав учнів і почав їх навчати. Витавара була місцем для традиційних фестивалів, які проводились на весняне рівнодення (21–22 березня – арійський Новий рік) та літнє сонцестояння (21-22 червня – Купайло).

Витавара знаходилась на території Переї, яка разом з Галілеєю належала тетрарху Героду Антипі. Слово «Витавара» (гелленською Βέθαβαρά) означає «місце переправи» (від прадавнього – «бичачий брід», буквально «бичача вода», тобто мілководдя для переправи великої рогатої худоби). З сучасного погляду, Витавара була невеликим курортом з необхідною інфраструктурою для розміщення прочан. Саме тут, у Витаварі, Ісус зустрівся з Іваном Хрестителем (буквально, «Омивателем») і познайомився з першими учнями.

Вочевидь, усі учні Ісуса були шляхетними людьми, адже лише такі цікавляться метафізикою та рішуче налаштовані на самовдосконалення. З погляду п’яти рівнів розвитку, вони належали до третього рівня – були «реалізованими людьми», тобто зрілими дуплексами (Homo duplex). Терміни «реалізована людина», «арій» та «шляхетний» є синонімами, що позначають третій рівень людського розвитку.

Базовими ознаками аріїв є самодостатність (життя власним розумом і власною силою), скромність (свідоме самообмеження) та перебування у Просторі волі. Ймовірно, що з самого початку не всі учні володіли цим комплексом ознак, проте після знайомства з Ісусом і набуття учнівського статусу вони гарантовано опинилися у Просторі волі (Царстві божому) і підтягнули всі інші параметри.

Ельфи-лебеді – святі й безсмертні

Сенс навчання полягав у переході від третього до четвертого рівня розвитку, про що Ісус повідомив на самому початку Нагірної проповіді. Для позначення людей третього рівня, до яких він звертався, Ісус застосував термін «скромні»: «Щасливі скромні, бо їхнє Царство боже». Скромність – свідоме самообмеження – відкриває доступ до безмежних ресурсів Простору волі та є визначальною ознакою досягнення рівня шляхетної людини (арія), власне, слово «арій» і означає «шляхетний». Якщо ж людина не володіє самообмеженням, то всесвіт не дає доступ до Простору волі. Це в інтересах самої ж людини, адже якщо людина не готова до взаємодії з безмежними можливостями, то вони будуть для неї руйнівними. Простір волі – це як «шведський стіл»: якщо людина не вміє зупинятися, то вона страждатиме від переїдання.

Для досягнення четвертого рівня необхідно стати творцем нового світу – нового миру, нової рівноваги. Тому людей цього рівня – універсальних людей – Ісус назвав «миротворцями».

Люди четвертого рівня розвитку ще називаються «лебедями» та «ельфами» – обидва слова походять від кореня *alb-alv-alf – «сяючий, білосніжний, світлий», звідси латинське «albus» (лебідь), давньоанглійське «elfet» (лебідь, дослівно «білий птах»), праслов’янське (арійське) елбедь, elbedь. У кельтській міфології їх називають «сідами» (sidhe, сідги) і «племенем богині Дани». Вони безсмертні, живуть у своєму гармонійному світі й мало цікавляться життям людей.

Образ ельфів був радикально деформований іудохристиянством, яке спотворювало і принижувало все, до чого торкалось. Світлих, високих, струнких, прекрасних, вічно молодих і добрих ельфів зобразили злими темношкірими карликами.

Правдивий образ ельфів відтворив Джон Толкін (John Ronald Reuel Tolkien) – він опирався саме на первинні уявлення про ельфів (елбедів, лебедів) як надзвичайно розвинених та гармонійних людей.

Лебеді-ельфи-сіди безсмертні та святі. Слово «безсмертні» означає, що вони володіють біологічним безсмертям. Слово «святі» означає, що вони «бачать бога», тобто мають зв’язок з внутрішнім богом, отже усвідомлюють себе втіленими божественними сутностями. «Бачать бога» також означає, що вони володіють яснобаченням, тобто мають адекватне уявлення не лише про внутрішній, а й про зовнішній космос. Святість і яснобачення є нерозлучними супутниками.

Отже, щоб стати «ельфами», «лебедями», «миротворцями», треба активно творити новий світ. Це важлива вказівка, яку нам дає Ісус.

З другого боку, для творення нового світу необхідно готувати «миротворців». Ісус створив навчальну систему саме для цього – для підготовки творців нової цивілізації. Для виконання свого призначення вони мають сформувати організацію, яка стане ядром нової арійської (шляхетної) цивілізації та нового світу.

Аріянська вільна церква

Євангеліє не повідомляє, як офіційно називалася організація, започаткована Ісусом. Проте назву цієї структури можна вивести з її базових ознак.

По-перше, йдеться про духовну організацію. Для позначення організацій з пріоритетом духовних цінностей заведено застосовувати слово «церква» (від. латинського circus – коло). Отже, Ісус заснував церкву.

По-друге, вона об’єднувала шляхетних людей – аріїв. Слово «арії» (на санскриті – ар’я) означає «шляхетні, благородні, сонячні, ярі». Всі учні Ісуса – чоловіки та жінки – були аріями, тобто належали до третього рівня розвитку, були реалізованими людьми. Світоглядна доктрина аріїв (гелленською αρειανος – «аріянос») називається «аріянство» (гелл. αρειανισμόσ – «аріянізмос»). Зрозуміло, що організація, яка об’єднує аріїв на фундаменті аріянства, є аріянською. Отже, Ісус заснував аріянську церкву.

По-третє, людина, яка досягла третього рівня розвитку (стала арієм), перебуває у Просторі Волі, тобто в Царстві божому. Всі учні Ісуса перебували у Просторі волі, відтак у Просторі волі перебувала вся аріянська церква. Кожен, хто перебуває у Просторі волі, є вільним. Відповідно, аріянська церква була вільною. Вона діяла з власної волі й ні від кого не залежала. Отже, Ісус заснував аріянську вільну церкву. Слово «вільна» підкреслює, що ця організація не лише об’єднувала вільних людей, а й сама була вільною, суверенною, самостійною.

Дата заснування

Як ми вже говорили, Ісус почав навчання на весняне рівнодення (21–22 березня) – арійський Новий рік. Через три місяці – незадовго до літнього сонцестояння (21–22 червня) – Ісус пішов з учнями до вже знайомої нам Витавари на фестиваль святкування Купайла.

Назва свята Купайла (купа-йло) походить від арійського «купа», що значить спільнота, група, громада, звідси «купне право» або «копне право» – право громад. Купайло (буквально «дух купи») – це організаційне свято, адже влітку на природі (на курорті, на дачі) зручно знайомитися, спілкуватися, налагоджувати особисті та ділові зв’язки, засновувати проекти.

Після повернення з Витавари в Галілею, Ісус призначив 12 апостолів: «Потім вийшов на гору молитись і провів усю ніч у молитві. А як настав день, покликав своїх учнів, яких сам хотів, і вони прийшли до нього. І він призначив дванадцятьох, яких назвав апостолами: Симона, якому додав ім’я Петро; Якова, сина Заведея, та Івана, брата Якова, і додав їм ім’я Воанергес, що є Сини грому; Андрія, брата Петра; Пилипа, Вартоломея, Матвія митаря, Тому, Якова, сина Галфея; Тадея, Симона Кананія та Іуду Іскаріота, що його зрадив. Призначив їх, щоб були при ньому та щоб їх посилати проповідувати; і дав їм владу виганяти бісів, лікувати всяку хворобу й усяку неміч» (Матвій 10.1, Марко 3.13-15, Лука 6.12-13).

У такий спосіб Ісус заснував організаційну структуру. 12 – це організаційне число Арійської традиції: структури, що складаються з 12 частин, є ідеальними для керування, адже їх легко групувати по 2, 3, 4 і 6.

Заснування апостольської структури означає не що інше, як заснування церкви. Заснування, повторимо, відбулося одразу ж після того, як Ісус з учнями повернувся до Галілеї з організаційного свята Купайла, що традиційно відзначається на літнє сонцестояння 21-22 червня.

Отже, Ісус заснував аріянську вільну церкву в Галілеї.

Коли саме це відбулося? Можна впевнено сказати, що датою заснування стало 25 червня 30 року. Чому саме 25-го числа?

По-перше, тому, що Ісус чітко дотримувався арійської традиції, а в ній перехід до нового етапу символізується числами 21 (завершення циклу) і 22 (початок нового циклу). При святкуванні, число 21 – це підготовка до свята, а 22 – початок свята. Вершиною свята, його підсумком і логічним завершенням є число 25.

По-друге, в арійській традиції число 25 означає перемогу: найсильніші лікувальні засоби робили з 25 компонентів, а найпотужніші магічні ритуали здійснювали 25 священників. Число 25 символізує досягнення мети.

По-третє, число 25 тісно пов’язане з Ісусом, адже він народився 25 грудня 1 року до н.е., а воскрес 25 березня 31 року.

По-четверте, 25 – це найпотужніша цифрона Живого Слова:

  • Цифрона 25
  • Променистість Потоку
  • Чистотою проникнення
  • Зірковою прозорістю
  • Вилаштовує, змальовує, змінює
  • Все Суще
  • Визначаємо!

Духовні чесноти – нідги

Яким був задум Ісуса Хреста щодо його церкви? Як про це дізнатися? Єдиний спосіб – подивитися на те, яким якостям навчав Ісус. Логіка проста: який речам навчаєш членів своєї організації, таку організацію й отримуєш.

Базове навчання, призначене для всіх без винятку учнів, полягало у виробленні духовних чеснот. Сім головних духовних чеснот позначаємо традиційним словом «нідги», що значить «духовні скарби» або «небесні скарби». Ось як про це висловився Ісус: «Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробаки нищать і де злодії підкопують і крадуть. Збирайте собі скарби на небесах, де ні міль, ні хробаки не точать і де злодії не проломлюють стін і не крадуть. Бо де твій скарб, там і твоє серце буде» (Матвій 6.19-21).

Згідно з Нагірною проповіддю, нідгами (блаженствами) є: скромність, приязність, реалізм, праведність, милосердя, святість, миротворчість. Послідовне опанування кожної нідги означає перехід на вищу сходинку. Людина, що опанувала чесноту скромності – це арій першого рівня, чесноту приязності – другого рівня і так далі. Арій сьомого рівня – це ельф першого рівня.

Арійський Стандарт – 7 головних нідг

Сім головних духовних чеснот (нідг, скарбів, блаженств) – це Арійський Стандарт. Опанування цього комплексу з семи головних духовних чеснот має бути метою кожного члена аріянської вільної церкви.

Завдяки чесноті скромності члени церкви перебувають у Просторі волі, відтак уся церква перебуває в цьому просторі безпеки та достатку. Кожна нова нідга кожного члена церкви підносить всю організацію у щораз вищий простір подій. Людина посилює церкву, церква посилює людину.

Як ми вже знаємо, церква, що складається з аріїв, є середовищем для формування арійських варн брахманів, кшатріїв та господарів. Народження варнової системи означає фактичне народження нового ладу – нової цивілізації.

Процесом варнового структурування керують «миротворці» – універсальні люди, «лебеді», «ельфи» (світлі, сяючі, білосніжні). Це ті, що опанували всі нідги («скарби»), аж до чесноти «вічного життя» (по-науковому – біологічного безсмертя).

Арій, що опанував усі 7 чеснот Арійського Стандарту, зовнішньо мало чим відрізняється від звичайної здорової людини. Докорінна відмінність полягає в досягненні РІВНОВАГИ фізіологічних процесів зношування та відновлення, яка дає вічну молодість. Ельфійкою (чи навіть боголюдиною) була Діва Марія – вічно молода матір Ісуса.

Ельфійський Стандарт – 7 головних сідг

Для перетворення на боголюдей, арії та «лебеді» опановують сідги («досягнення») – божественні чесноти. Якщо нідги характеризують базовий рівень церкви, то сідги вказують на її стратегічну перспективу і розкривають її глибинну, приховану сутність. Для того, щоб зрозуміти цю сутність, треба поглянути на сідги, яким навчав Ісус.

Як ми вже з’ясували, сідги доступні не лише «лебедям», а й аріям. Це очевидно, адже коли Ісус почав працювати зі своїми учнями, то вони ще не були «лебедями» – вони перебували на третьому рівні розвитку, тобто були реалізованими, шляхетними людьми, аріями. З усім тим, частина учнів змогла опанувати першу, базову сідгу – першу божественну чесноту – протягом лише трьох місяців навчання. З одного боку, це вказує на високу ефективність Ісуса як учителя. З другого боку, це вказує на прихований потенціал людини як утіленої божественної істоти.

1. Зцілення словом – базова сідга

Якщо базовою духовною чеснотою (нідгою) є скромність, то базовою божественною чеснотою (сідгою) є спроможність до миттєвого зцілення словом.

Відібравши кращих 12 учнів, що мали схильність до зцілення словом, Ісус провів з ними додаткове навчання і дав їм віру (внутрішню силу) зцілювати словом: «Скликавши дванадцятьох, Ісус дав їм силу зціляти недуги» (Лука 9.1). Як ми вже знаємо, сідга виникає тоді, коли з’являється віра. На санскриті слово «viirya» (Pāli: viriya) – «вірія» – означає внутрішню силу.

Фактично, Ісус здійснив цілительську ініціацію апостолів («посланців»). Ініціація – це перехід з одного в інший стан, наприклад, зі стану, коли ти не вмів плавати, у стан, коли вмієш.

Після ініціації сідгою зцілення, Ісус одразу ж послав апостолів на проповідь: «Оцих дванадцятьох Ісус вислав і наказав їм: Ідіть, проповідуйте, кажучи, що Царство боже близько. Зцілюйте недужих, виганяйте бісів» (Матвій 10.5-8).

Протягом попередніх трьох місяців Ісус дав учням необхідну теоретичну базу, тож тепер вони несли людям метафізичні знання про Царство боже. Правоту проповідуваного світогляду вони підкріплювали чудесними зціленнями душі та плоті, тобто діяли одночасно на всіх трьох рівнях людської природи: духу (формували світогляд шляхом проповіді), душі (очищали психіку від паразитичних програм – «виганяли бісів») та плоті (зцілювали недужих). Логічно припустити, що при цьому апостоли знаходили талановитих учнів та активних прихильників, тобто формували кадрову основу своєї організації.

Далі Євангеліє повідомляє, що згадана інформаційно-організаційна кампанія пройшла цілком успішно: «Вони вийшли і проповідували оновлення, виганяли численних бісів і чимало хворих оздоровлювали» (Марко 6.12-13). Апостоли здійснювали зцілення впевнено й надійно, адже якби у цій справі були невдачі, то це дало б противникам підстави говорити про слабкість Ісуса і дискредитувати весь Рух: будь-яку хибу апостолів (тобто офіційних представників організації) вороги постаралися б масово розтиражувати та «з будь-якої мухи роздути слона».

Спроможність до миттєвого зцілення словом справляла на людей величезне враження і була переконливим доказом правдивості Ісусового вчення. З цього робимо для себе практичний висновок: вибухове розгортання сучасної Аріянської Вільної Церкви (АВЦ) відбудеться після того, як група її засновників здобуде сідгу зцілення.

Зауважимо, що цією сідгою володіли не всі учні, а лише апостоли. На відміну від дванадцятьох офіційних представників, в інших учнів спроможність до зцілення ще не стала чеснотою (звичкою), тому їхні спроби миттєвого зцілення словом не завжди були вдалими:

«Коли ж прийшли до народу, приступив до нього один чоловік і каже: Господи, змилуйся над моїм сином, бо він причинний і тяжко нездужає: часто кидається в огонь, часто й у воду. Я був привів його до твоїх учнів, та вони не могли його зцілити. Відповів Ісус: Приведіть мені його сюди! Ісус погрозив йому, і біс вийшов з хлопця; і юнак видужав тієї ж хвилі. Тоді підійшли учні до Ісуса на самоті й спитали: Чому ми не могли його вигнати? Ісус сказав їм: Коли матимете віру хоч як зерно гірчиці, скажете цій горі: перенесися звідси туди – і вона перенесеться, і нічого не буде для вас неможливого» (Матвій 7.14-20). Як бачимо, в цих учнів ще не було віри (божественної сили) у свою спроможність зцілення, відтак не було й сідги (божественної чесноти).

Таким чином, завдяки ефективному навчанню, здійсненому Ісусом, усі апостоли, а також, ймовірно, деякі інші учні за неповні три місяці опанували сідгу цілительства. При цьому апостоли перебували на третьому рівні розвитку, тобто вони ще не були «лебедями», але це не завадило їм опанувати згадану сідгу. З цього випливає, що сідги можна і треба виробляти одразу ж після досягнення рівня арія. Цей рівень, нагадаємо, починається з виробленням чесноти скромності, яка вказує на тісний зв’язок з власним духом і по суті є критерієм шляхетності.

Зцілення тварин, рослин і техніки

Миттєве зцілення стосується не тільки людей, а й будь-яких живих істот – тварин та рослин. Наприклад, Євангеліє розповідає про те, як Ісус зцілив смоківницю. Вже була друга половина березня, а на ній ще не було цвіту. З якихось причин вона затрималася з цвітінням, тож того року не могла дати плодів. «Наступного дня вранці, коли вони виходили з Витанії й верталися до міста, побачивши здалека смоківницю край дороги, вкриту листям, він приступив до неї, та окрім листя не знайшов нічого. І, звернувшись до смоковниці, промовив: Хай будуть у тебе плоди! Учні його чули це. Проходивши ж тудою вранці наступного дня, вони побачили смоківницю, яка рясно зацвіла. Здивувавшись, учні говорили між собою: Як це смоківниця розквітла? Тоді Петро каже йому: Учителю, дивися, смоківниця, яку ти благословив, розквітла! Ісус у відповідь сказав їм: Коли матимете віру й не завагаєтесь, зробите таке не тільки зі смоківницею. Майте віру бога. Істинно кажу вам, що хто скаже цій горі: двигнись і кинься в море, та не сумніватиметься у своїм серці, але віруватиме, що відбувається те, що каже, – буде йому так. Тому й кажу вам: коли молитесь і просите, віруйте, наче все вже отримали, і буде вам» (Матвій 21.18-22, Марко 11.12-24).

У даному конкретному випадку заклик «майте віру бога» означає: майте божественну чесноту зцілювати не лише людей, а й тварин і рослин.

Сідга зцілення поширюється і на техносферу, передусім на тонку електроніку. Тобто людина, що володіє сідгою зцілення, може відновлювати техніку.

Вищим проявом зцілення є самозцілення, тобто відновлення себе власними силами.

Вироблення сідги зцілення відкриває шлях до перетворення сучасної АВЦ на повноцінну структуру – велику та самодостатню – співвимірну з народами та державами. Масове зцілення є найпотужнішим аргументом для просування аріянського світогляду, розширення організації та формування сприятливого середовища з волонтерів, меценатів та прихильників. Ця сідга особливо актуальна в наш час, коли медицина значною мірою перетворена на шахрайський бізнес, який лише підриває здоров’я населення.

Таким чином, Ісус дає чітку вказівку, що майбутня Аріянська Вільна Церква має розвиватися в напрямку вироблення сідги цілительства.

Даючи апостолам цю сідгу, Ісус проанонсував й інші напрямки розвитку Церкви. На відміну від сідги цілительства, що має універсальний характер, наступна сідга має відверто бойове застосування.

2. Небесний вогнемет Воанергес

Ще раз погляньмо на цей фрагмент про призначення апостолів: «Призначив він дванадцятьох: Симона, якому додав ім’я Петро; Якова, сина Заведея, та Івана, брата Якова, і додав їм ім’я Воанергес, що є Сини грому...» Для вироблення головної бойової сідги Ісус вибрав двох апостолів і дав їм ім’я «Воанергес» (Βοανηργές). Це слово є новотвором – його нема в жодних інших текстах, а в Євангелії воно зустрічається тільки один раз – у Марка (3.17). Сенс цього слова загадковий, хоча Євангеліє дає підказку: «Воанергес, що є Сини грому» (Υἱοὶ βροντῆσ – Гії вронтес).

Деякі дослідники висловлюють припущення, що Воанергес – це видозмінене арамейське слово «бене регас» (bəney rəgaz), яке означає «сини гніву» або «сини люті», тобто несамовиті носії лютого гніву або «ті, що вигукують бойовий клич». Таке пояснення відверто помилкове, адже Ісус у жодному разі не назвав би таким словом найближчих учнів, до того ж своїх двоюрідних братів.

Тоді що означає слово «Воанергес» і як воно пов’язане з «громом»? Відповідь знаходимо в оповіданні про те, як Ісус з апостолами та іншими учнями пішли до Єрусалима і по дорозі спробували заночувати в одному самарійському селі: «Як наблизився час, Ісус твердо постановив пуститися в дорогу до Єрусалима. І вислав посланців перед собою; пішли вони й увійшли в якесь самарянське село, щоб йому приготувати місце. Та самаряни його не прийняли, бо він мав вигляд подорожуючого до Єрусалима. Бачивши те, учні Яків та Іван сказали: Господи, хочеш – ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і пожер їх. Ісус, обернувшись, став докоряти їм. І вони пішли в інше село» (Лука 9.51-56).

Очевидно, що «вогонь з неба» – це блискавка, яка є причиною грому. Блискавка викликає грім, тому в побутовій мові слово «грім» двозначне: воно позначає як електричний розряд (блискавку), так і звук, який після нього виникає. Наприклад, «метати громи» означає «кидати блискавки», а на вражену блискавкою людину кажуть, що її «вдарило громом».

Євангеліє однозначно вказує на те, що Іван і Яків навчилися керувати блискавкою. Відтак вираз «Сини грому» треба розуміти як «Сини блискавки». Про це говорить і етимологія, адже застосоване Ісусом слово «Воанергес» вочевидь походить не від гелленського βροντη (читається: вронтé) – «грім», а від ενεργέia (енергéя) – «енергія, сила, потужність», а також ενεργως (енергóс) – рішуче, стрімко. Уособленням енергійності та стрімкості є миттєвий спалах блискавки, а не затяжний звук грому.

Але чому Ісус прямо не сказав «Сини блискавки»? Тому що йдеться про надпотужну зброю, якою можна випалювати території без жодних ракет чи вогнеметів, – а про зброю неприпустимо нікому розповідати. Наявність нової зброї завжди оберігається як найбільша таємниця. Погляньмо на російсько-українську війну: про нову українську зброю ми дізнаємося лише тоді, коли доходять повідомлення (переважно від ворога) про результати її практичного застосування.

Отже, Євангеліє розповідає про бойове мистецтво керування блискавкою. Розряд блискавки є електричним вибухом і в деяких аспектах схожий на детонацію вибухової речовини. Він викликає появу ударної хвилі, небезпечної в безпосередній близькості. Ударна хвиля від досить потужного грозового розряду на відстанях до кількох метрів може завдавати руйнувань, ламати дерева, травмувати й контузити людей навіть без безпосереднього ураження електричним струмом.

Перевагою цієї зброї є те, що для неї не потрібне жодне технічне обладнання, удар можна нанести по будь-якому об’єкту, що перебуває у просторі уваги оператора (людини, що володіє сідгою), а сам факт застосування зброї залишається непоміченим, адже сприймається як випадкове природне явище. Наприклад, детонація ворожого складу боєприпасів виглядатиме як нещасний випадок. Ідеальна зброя – це зброя, існування якої ворог вважає неможливим.

Важливість застосування блискавки як зброї настільки значна, що Ісус навчив нею оперувати одразу двох апостолів (принцип дублювання). Для успішного навчання він дав їм ім’я Воанергес – щоб воно їм постійно нагадувало про сідху, яку вони мають опанувати – згідно з принципом «Як корабель назвеш, так він і попливе». А для того, щоб замаскувати наявність цієї зброї, Ісус застосував близьке слово «грім», що зміщує увагу з електричного розряду на звук.

Євангеліє дозволяє зорієнтуватися, скільки часу пішло на вироблення цієї сідхи. Ісус дав братам Заведеям прізвисько Воанергес під час заснування апостольської структури – 25 червня 30 року. Після отримання сідги зцілення, апостоли пішли на проповідь по Галілеї. Якщо проповідь тривала кілька тижнів, а цього досить для охоплення всієї Галілеї, то Ісус міг розпочати навчання роботі з блискавкою вже у липні 30 року. Відвідування самарійського села відбулося в середині березня 31 року – у цей час брати Воанергес вже вміли керувати блискавкою, тож коли вони попросили в Ісуса дозволу спалити блискавкою це негостинне село, то не жартували. Вони могли це зробити негайно, тому Ісусу довелося зупинитися і пояснити невідповідність цієї ситуації для задіяння «вогнемету». Легко підрахувати, що тренінг із застосування блискавки як зброї міг тривати приблизно півроку.

Навіщо Ісус доклав стільки зусиль, щоб навчити Івана та Якова оперувати небесним вогнеметом? Відповідь очевидна – для того, щоб Церква могла захищатися і поширювати мир, адже «Хочеш миру – готуйся до війни».

Як бачимо, питанню безпеки Ісус приділяв дуже серйозну увагу. Проте його стратегія захисту не обмежилась сідгою «небесного вогню». Друга бойова сідга була надана апостолу Симону Петру – і також приховано.

3. Бойова левітація та її маскування

Як ми вже побачили, є прямий зв’язок між іменем «Сини блискавки», що його Ісус дав братам Заведеям, та виробленою ними сідгою, що полягала в керуванні блискавкою. Для приховання цієї сідги і водночас для донесення інформації про її важливість Ісус здійснив маскування – замість слова «блискавка» застосував слово «грім».

У випадку з апостолом Симоном ситуація ще цікавіша. Він отримав від Ісуса прізвисько «Петро», що означає «камінь». Проте здобута ним сідга ходіння по воді (левітація) прямо пов’язана з легкістю, тож абсолютно не асоціюється з каменем – символом важкості. Тож виникає запитання: чому для успішного вироблення сідги левітації Ісус дав апостолу Симону прізвисько «Камінь»?

Поміркуймо про це. Якщо «Воанергес» (Сини блискавки) – це скоріше брахманське ім’я, то «Камінь» більше пасує кшатріям, тобто воїнам. За всіма ознаками, Симон-Петро був воїном: він був стрімким, прямим, цілісним, відвертим, до того ж майстерно володів мечем і застосовував його на рівні автоматизму. Так, коли іудеї хотіли схопити Ісуса, Петро миттєво, не задумуючись, рефлекторно видобув меча і хірургічно точно надрізав вухо одного з нападників – для того, щоб його зупинити за допомогою больового шоку. Причому все це відбувалося вночі, в оточенні збудженої та агресивної юрби слуг іудейського синедріону, при тьмяному освітленні смолоскипів.

Окрім того, Петро володів абсолютним самоконтролем, стресостійкістю та незворушністю у смертельно небезпечних ситуаціях, про що свідчить ситуація в садибі первосвященника, коли іудеї мало не викрили його як галілеянина. Для характеристики такої людини цілком підходить прізвисько «Камінь», адже камінь є символом твердості, непорушності, цілісності, надійності.

Але є одне «але»: якби Ісус дав це прізвисько на основі описаних якостей, то це було б просто воїнське прізвисько, зручне для швидкої ідентифікації («позивний»), але це не було б іменем для здійснення ініціації. Згадаймо, що прізвисько «Сини блискавки» було винесене в майбутнє – як чарівний магніт, який притягуватиме до себе і сприятиме формуванню відповідної сідги. Натомість наведене вище пояснення щодо прізвиська «Камінь» не має ознак такого магічного атрактора – це лише констатація вже наявних якостей. Отже, за цим прізвиськом має ховатися щось глибше, пов’язане з виробленням сідги ходіння по воді.

Очевидно, що камінь – це щось протилежне перебуванню на поверхні води. Це видно навіть з приказок «каменем піти під воду» або «упасти каменем». Камінь не тримається на воді, натомість сідга Петра полягала у протилежному – в ходінні по воді. Як тоді пояснити цю суперечність?

Насправді суперечності нема, просто треба пам’ятати про те, що Петро був воїном. А що таке війна? «Війна – це шлях обману. Тому, якщо ти і можеш що-небудь, показуй супротивнику, ніби не можеш, якщо ти й користуєшся чим-небудь, показуй йому, ніби ти цим не користуєшся; хоча б ти й був близько, показуй, ніби ти далеко; хоча б і був далеко, показуй, ніби ти близько... прийнявши смиренний вигляд, виклич в ньому сумнів; нападай на нього, коли він не готовий; виступай, коли він не очікує» (Сунь-цзи, «Мистецтво війни», гл. I, п. 7). Вояки завжди прагнуть приховати від ворога свої активи.

Принцип приховування своїх спроможностей традиційно застосовувався в воїнських прізвиськах. Наприклад, малому на зріст козакові давали прізвисько «Махина», а великому – «Малюта». Тож коли Ісус дав Петру сідгу левітації, то він навмисно приховав її під назвою «камінь». Це говорить про те, що левітація розглядалася як бойовий засіб. І це зрозуміло, адже йдеться про легкість та швидкість, а для воїнів це надзвичайно важливі якості.

Скільки часу пішло в Петра для вироблення сідги ходіння по воді? Час початку приблизно такий самий, як і з вогнеметом Воанергес, тобто в липні 30 року. Загальновідоме ходіння з Ісусом по морю – це лише перша спроба, яка вдалася Петру тільки частково, адже Ісусу довелося взяти його за руку – як ми беремо за руку дитину, яку вчимо ходити.

На перший погляд, ця спроба Петра піти по воді виглядає як спонтанний, імпульсивний вчинок і повна імпровізація. Проте тепер ми розуміємо, що Петро тренувався, а першу спробу здійснив у сприятливій ситуації. Понад те, цю сприятливу ситуацію спеціально створив Ісус, наказавши учням переплисти на протилежний берег при супротивному вітрі. Веслуючи майже всю ніч, учні були надзвичайно втомлені, тож сприймали навколишню реальність як уві сні. У таких ситуаціях зменшується опір підсвідомості, яка завжди наполягає на неможливості «ненормальних» речей. Спеціально сформована Ісусом подія допомогла Петру подолати опір підсвідомості – і він повірив у можливість ходіння по воді, тримаючись за руку.

Наступним кроком стала віра в те, що він може ходити по воді самостійно. Про те, як Петро впевнено побіг по воді, розповідає останній розділ Євангелія. Описана подія відбулася десь у квітні 31 року – після воскресіння Ісуса, повернення в Галілею і початку нового циклу навчання: «Як настав ранок, стояв над берегом Ісус, але учні не знали, що то Ісус. Каже до них Ісус: Дітоньки, чи маєте чого перекусити? Каже тоді той учень, якого любив Ісус, до Петра: То – Господь! Симон Петро, почувши, що то Господь, накинув одежу, був бо роздягнений, і побіг по морю. Інші учні припливли кораблем, були бо недалеко від землі, ліктів зо двісті» (Іван 21.4–8).

Ймовірно, що ходити по воді Петро почав дещо раніше, тож цілком можливо, що на вироблення цієї сідги у нього пішло десь півроку – так само, як і у братів Заведеїв на опанування небесного вогнемета.

Як бачимо, загадкові імена, що їх Ісус дав Івану, Якову та Симону, були спрямовані на вироблення бойових сідг. Ці прізвиська мали ПОСТІЙНО НАГАДУВАТИ цим апостолам про мету, ментально прив’язати їх до нової властивості, споріднити їх з новою божественною чеснотою. Тому ці нові імена постійно мали звучати при спілкуванні з Ісусом та іншими апостолами. Але через те, що ці сідги мали бойове застосування, їх треба було ПРИХОВАТИ ВІД ВОРОГА, що й було зроблено за допомогою загадкового «Воанергес» та маскувального «Камінь» (подібно до козацьких «Малюта» та «Махина»).

4. Телепортація

З сідгою левітації тісно пов’язана сідга телепортації – їх об’єднує легкість переміщення у просторі. Тому телепортація описана в цьому ж оповіданні – про ходіння по воді. Йдеться про те, що коли Ісус та Петро разом пішли по воді до корабля, то він одразу ж пристав до берега. Зверніть увагу – корабель щойно перебував на середині Галілейського моря, але вже за мить опинився біля берега. Ось цей епізод: «Корабель уже був серед моря, і його кидали хвилі. Вже була четверта сторожа ночі, а пропливли всього яких двадцять п’ять чи тридцять стадій, бо дув сильний супротивний вітер. Коли ж побачив Ісус, як вони втомилися, веслуючи, пішов до них по морю. Бачать учні – Ісус іде до них по морю й наближається до корабля. Побачивши це, вони були вражені. То привид! – вигукнули. Та Ісус тієї ж миті мовив до них: Сміливіше – це я. Тоді Петро озвавсь до нього й каже: Господи, коли це ти, вели мені прийти по воді до тебе! Іди! – сказав Ісус. І вийшов Петро з човна, почав іти по воді – і прийшов до Ісуса; але, побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати і скрикнув: Господи, рятуй мене! Ісус зараз же простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: В чому засумнівався? І хотіли його взяти на корабель, але корабель зараз же причалив до землі, до якої прямували. І як увійшли на корабель, вітер ущух».

Тут виразно описано феномен телепортації, тобто миттєвого переміщення у просторі. Фраза «вітер ущух» вказує на те, що корабель з учнями піднявся в інший, значно комфортніший простір подій.

Подібно до керування блискавкою та левітації, Євангеліє приділяє значну увагу телепортації. Під час святкування арійського Нового року в четвер 22 березня 31 року (на «таємній вечері»), Ісус сказав учням: «після мого воскресіння я випереджу вас у Галілеї» (Матвій 26.32, Марко 14.28). Випереджу – значить прибуду в Галілею швидше за вас. Це було сказано в тому сенсі, що учні дуже здивуються. Тут Ісус вмикає ігрову змагальність: біжіть щодуху в Галілею, але як би ви не старались, а я буду в умовленому місці раніше кожного з вас. Нумо, спробуйте мене обігнати!

Привертає особливу увагу абсолютна впевненість Ісуса: він був переконаний на 100%, що воскресіння і повернення в Галілею відбудуться саме так, як заплановано.

Коли Ісус воскрес, до гробниці увійшли жінки, що були його ученицями. «Увійшовши до гробниці, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу, і були вражені. Він до них промовив: Не дивуйтесь! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали. Та ви йдіть, скажіть його учням, що він випередить вас у Галілеї: там його побачите, як він сказав вам. І вони, вийшовши, побігли геть від гробу» (Марко 16.5-8). Знову звертається увага на те ж саме – що Ісус усіх випередить.

А далі вже описана сама ситуація телепортації. Ісус був у приміщенні з двома учнями – і раптом зник: «Аж ось того самого дня двоє з них ішли в містечко, що звалось Емаус, сто шістдесят стадій від Єрусалима, і розмовляли між собою про те, що сталось. Як вони розмовляли та сперечалися між собою, Ісус наблизився й ішов разом з ними, але очі їм заступило, і вони його не пізнали. Коли вони наблизилися до містечка, куди йшли, Ісус удав, що хоче простувати далі. Вони ж наполягали, кажучи: Зостанься з нами, бо вже вечоріє і день уже похилився. Він увійшов, щоб зостатись. І от як він був за столом з ними, взяв хліб, благословив і, розламавши його, дав їм. Тоді відкрилися в них очі, і вони його впізнали. Та він зник від них. І казали вони один до одного: Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли він промовляв до нас у дорозі. І негайно вони рушили, і найшли зібраних одинадцятьох і тих, що були з ними. І вони розповіли те, що сталося в дорозі і як вони його впізнали при ламанні хліба» (Лука 24.13-35).

Чому учні одразу не впізнали Ісуса?

По-перше, тому, що після воскресіння (тобто «відновлення») Ісус не мав на собі жодних слідів катувань, він помолодів і став ще красивішим, а його голос став дзвінкішим (тому-то й Марія Магдалина не одразу впізнала його по голосу в саду біля гробниці).

По-друге, учні зовсім не очікували, що раптом біля них з’явиться Ісус – у їхній підсвідомості така подія була неможливою, тому вони дивилися на нього, але не бачили його. Так буває, коли зустрічаємо знайому людину в несподіваному одязі в несподіваному місці.

Очевидно, що в описаному епізоді Ісус хотів показати учням, як працює телепортація: що можна раптово зникнути з одного місця і, зрозуміло, з’явитися в якомусь іншому.

Далі Добра Новина описує, як Ісус виконав обіцянку «після мого воскресіння я випереджу вас у Галілеї». Коли учні прибігли в Галілею, зібралися в домі, де наперед домовилися зустрітись, і вже зачинили двері, з іншої кімнати до них спокійно вийшов Ісус: «Пізніше з’явився він також і одинадцятьом, коли вони були за столом. Як звечоріло, і двері були зачинені там, де були учні, прийшов Ісус і став посеред них. Вони, схвильовані, гадали, що привида бачать. Та він сказав їм: Та це ж я! Доторкніться до мене та збагніть, що привид тіла й кісток не має, як бачите, що я маю. І зраділи учні, побачивши Господа. А як вони з радощів іще не йняли йому віри й дивувались, він сказав: Чи не маєте тут чого їсти? Вони подали йому стільникового меду. Він узяв і їв перед ними» (Лука 24.36-43, Іван 20.19).

Таким чином, ми вже розглянули чотири сідги, описаних в Євангелії – цілительство, керування блискавкою, левітацію та телепортацію. Легко побачити, що це сідги подвійного призначення, тобто їх можна застосовувати і для мирних, і для бойових справ. Найбільш бойовою, вочевидь, є сідга керування блискавкою – це мрія будь-якого воїна. Так само дуже корисними для війни є спроможність керувати вагою і миттєво переміщуватися у просторі. Володіння цими сідгами робить армію непереможною.

А наскільки бойовими можуть бути наступні сідги? Зараз побачимо.

5. Матеріалізація

Ця сідга описана в епізоді про помноження хлібів. Ісус здійснив матеріалізацію менше ніж за половину доби перед тим, як Петро вперше пішов по воді. Схоже, що під враженням від дива матеріалізації хлібів Петро відчув себе у просторі чудес і насмілився здійснити спробу левітації.

Ось це оповідання: «Вийшовши, Ісус побачив силу народу і змилосердився над ними. І він їх прийняв і навчав їх чимало про Царство боже та оздоровляв тих, що потребували того. А коли була вже пізня година і день почав хилитись до вечора, приступили до нього його учні й кажуть: Місце самотнє тут, і час уже пізній. Відпусти їх, хай підуть в околишні слободи й села і знайдуть собі притулок та поживу, бо тут ми в пустому місці. А він відповів їм: Не треба їм відходити – дайте ви їм їсти. Вони йому кажуть: Хіба піти нам самим та купити хліба за двісті денарів для всього цього народу. Було бо їх приблизно п’ять тисяч людей. Каже Ісус до Пилипа: Як нам купити хліба, щоб ці їли? Пилип озвався до нього: Та й за двісті денарів хліба не вистачило б, щоб кожному хоч трохи дісталось. Ісус каже їм: Скільки хлібів маєте? Підіть і подивіться. Каже до нього один з учнів, Андрій, брат Симона Петра: Є тут один хлопчина, що має п’ять ячмінних хлібів; але що це на таку силу людей! Тоді він каже: Принесіть мені їх сюди. І велів їм посадити всіх людей гуртками на зеленій траві приблизно по п’ятдесят. Вони так зробили й усіх розсадили гуртками по півсотні. Узяв він п’ять хлібів, благословив їх і став роздавати учням, учні ж роздавали те людям. І їли всі скільки хотіли й наситилися» (Матвій 14.13-21, Марко 6.30-44, Лука 9. 10-17, Іван 6.1-11).

Хліби були в сумці або торбі. Ісус спочатку промовив спеціальне благословіння – словесну формулу для увімкнення процесу матеріалізації. Після цього багато разів опускав руку в сумку, витягував по одній хлібині й роздавав учням. Що відбувалося в торбі – ніхто не бачив.

Навіщо була потрібна глибока торба? Річ у тім, що матеріалізація відбувається тоді, коли ніхто зі сторонніх не дивиться, інакше їхня підсвідомість чинитиме опір. Якщо ж хтось таки дивиться, то тут можливі два варіанти – або матеріалізація не відбувається, або спостерігачі «відключаються», тобто втрачають свідомість або раптово засинають.

Треба сказати, що інколи, хоч і дуже рідко, люди стикаються зі спонтанною («випадковою) матеріалізацією. Наприклад, 1 вересня 2022 року зі мною відбувся приголомшливий випадок матеріалізації пакета зі швидкозамороженою кукурудзою в київському супермаркеті «Сільпо». Це відбулося зовсім неочікувано. Якщо ж людина володіє сідгою, то може цілеспрямовано матеріалізувати що завгодно і коли завгодно. Фактично, людина отримує чарівний «3d-принтер», який вмикається силою віри.

Чи може це мати відношення до бойового застосування? Так, адже можна матеріалізувати не лише їжу чи одяг, а й зброю та боєприпаси. З погляду складності, матеріалізація стрілецької зброї не складніша, ніж матеріалізація хлібів, яблук, пенсійних посвідчень, фірмових шампунів чи пластикових пакетів з кукурудзою. Матеріалізувати можна все, що має свій «ейдос» – невидимий образ, інформаційний шаблон, «небесний зразок». Якщо вжити комп’ютерну аналогію, то «ейдос» – це наче програма для 3d-принтера, де в ролі принтера виступає сідга, точніше, людина, яка нею володіє. Всі матеріальні речі нашого світу мають свій ейдос, тому надаються як до одиничної матеріалізації, так і до тиражування в будь-якій кількості примірників.

Таким чином, сідга матеріалізації має подвійне призначення – так само як сідги зцілення, керування блискавкою, левітації та телепортації.

6. Воскресіння

Слово «воскресіння» (гелленською ανάστασης – «анастасіс») означає «відновлення», «повернення до попереднього стану». Євангеліє його вживає тоді, коли відбувається повернення до життя мертвої людини. Проте в широкому сенсі слово «воскресіння» означає повернення до життя будь-чого, що перестало функціонувати – людини, тварини, рослини, технічного пристрою.

Воскресіння можна розглядати як екстремальний варіант зцілення. Якщо зцілення відновлює роботу живих істот, то воскресіння повертає до життя вже померлих. Подібним чином сідга воскресіння дозволяє повертати до життя неробочі технічні пристрої.

Євангеліє описує три випадки воскресіння – від найпростішого (смерть щойно настала) до найскладнішого (на четвертий день після смерті): Ісус воскресив доньку Яїра, юнака з міста Наїн та Лазара з Витанії. Ми це вже обговорювали у статті «Наука воскресіння і три ключі доступу до егрегора світла Ісуса Хреста (+аудіо)».

Сідга воскресіння була доступна учням Ісуса та його послідовникам, тобто первинній Церкві. Ось як про це розповідає святий Іриней Ліонський (130–202), пояснюючи відмінність між істинними церквами та єретичними (паразитичними): «Бо вони [єретики] не можуть дарувати ні сліпим зір, ні глухим слух, ні проганяти всіх демонів, ні зціляти недужих, або кульгавих, або розслаблених, або тих, що страждають другою якою-небудь частиною тіла, як це часто буває з тілесної немочі, ні відновляти належне здоров'я після хвороб, що приходять іззовні. Вони [єретики] не тільки не воскрешають мертвого, – як воскрешав Господь і апостоли за допомогою молитви, і як це часто бувало серед братів у потребі, коли вся місцева Церква молилася з посиленим постом і повертався дух померлого, і людина отримувала дар життя молитвами святих, – але й абсолютно не вірують у можливість цього, вважаючи воскресінням з мертвих сприйняття людьми проповідуваного ними вчення…

Істинні учні його, отримуючи від нього [Ісуса] благодать, творять в ім’я його (чудеса) на благодіяння іншим людям, згідно з тим, як кожен з них отримав від нього дар. Бо одні істинно і безсумнівно виганяють демонів, так що ці звільнені від злих духів часто робляться віруючими і приєднуються до Церкви. Інші мають передбачення майбутнього, яснобачення і пророчу мову. Інші ж зцілюють хворих через покладання рук і повертають їм здоров'я. Навіть, як я вже говорив, і мертві воскресали й перебували з нами доволі багато років» (Іриней Ліонський. Проти ересей: Спростування фальшиво поіменованого пізнання. – Книга 2, розділи XXXI, XXXII).

Як бачимо, Іриней Ліонський описує різноманітні застосування сідги зцілення, а воскресіння описує як вищий прояв зцілення. Відмінність між ними полягає в тому, що сідга зцілення працює з живими, а сідга воскресіння – з мертвими.

7. Самовоскресіння

При воскресінні людина повертається до життя завдяки зусиллю іншої людини або групи людей. Натомість при самовоскресінні відбувається повернення до життя власними силами. Це як реанімація і самореанімація. Або як пробудження за допомогою іншої людини, яку ми попросили вивести нас зі сну в певний час, і самопробудження в точно заданий момент часу.

Якщо використовувати комп’ютерні аналогії, то це переінсталяція операційної системи зі збереженням усієї корисної інформації та видаленням усіх накопичених помилок. На момент переінсталяції комп’ютер також перебуває у стані смерті. Якщо очищення від вірусів з перезавантаженням системи, здійснювані користувачем, – це метафора зцілення та воскресіння, то автоматична переінсталяція системи – це метафора самовоскресіння.

Тому самовоскресіння – це окрема сідга. Вона полягає у надійній спроможності за власним бажанням входити у стан смерті та автоматично виходити з нього оновленим. Для цього зовсім не обов’язково, щоб тебе вбивали. Зверніть увагу, що Ісус вмер на таврі лише через три години після розп’яття. «Була ж шоста година, коли розп’яли його» (Марко 15.25). «Було вже близько дев’ятої години, Ісус закликав сильним голосом: Отче, у твої руки віддаю дух мій! Сказавши це, він віддав духа» (Лука 23.44,46). Як бачимо, Ісус мав досить сили, щоб виразно і голосно вигукнути передсмертну ритуальну формулу. Це означає, що він свідомо увійшов у стан смерті. «Близько дев’ятої години» значить близько 15-ї години. «Коли настав уже вечір, Йосип з Ариматеї, поважний радник, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса. Пилат здивувався, що вже вмер; і, прикликавши сотника, спитав його, чи вже помер. Довідавшись від сотника, що так, він видав Йосипові тіло» (Марко 15.42-45).

Коли людина зцілюється або воскресає, то її зовнішній вигляд поліпшується, але всім очевидно, що це та ж сама людина. Інша справа самовоскресіння: тут відбувається глибинне оновлення, тому після самовоскресіння Ісуса не одразу впізнали як за зовнішнім виглядом, так і за голосом.

Таким чином, сідга самовоскресіння – це спроможність здійснювати докорінне оновлення душі та плоті за допомогою цілеспрямованого входження у стан смерті. Смерть вмикає автоматичну програму самовоскресіння і є засобом піднесення на новий рівень функціонування.

Арійське прислів’я «Смерть – це середина життя» стосується передусім реінкарнації, тобто йдеться про розвиток вічного духу шляхом багаторазових земних втілень. У випадку самовоскресіння це прислів’я виконується буквально.

Послідовне опанування кожної сідги означає перехід на вищу сходинку. Людина, що опанувала біологічне безсмертя – це ельф першого рівня, а якщо опанувала самовоскресіння – це ельф сьомого рівня. Ельф сьомого рівня – це боголюдина першого рівня.

Як виробляти сідги

Сідги (божественні чесноти) виробляються так само як нідги (духовні чесноти), вміння (душевні чесноти) та навички (соціальні інстинкти). Річ у тім, що це все звички, а звички виробляються шляхом тренувань та багаторазових повторень. Вони займають багато часу, але якщо є вчитель, то вироблення чеснот різко пришвидшується. Ісус, будучи ідеальним вчителем, дав учням сідгу зцілення за три місяці, а дві найголовніші бойові сідги – керування електрикою та левітацію – за півроку.

Чи може людина самостійно виробити сідги? Скоріше всього, так. Річ у тім, що в нашому житті час від часу зустрічаються спонтанні прояви зцілення та самозцілення, чудесного відновлення зору та електроніки, телепортації, матеріалізації, посилення електричного струму. Проте зазвичай ми на це не звертаємо уваги або вважаємо, що це нам привиділось.

Наприклад, 2 вересня 2022 року в мене протягом півгодини згоріли в руках дві зовсім нові електрозапальнички для газової плити (друга згоріла в присутності продавця в магазині, куди я прийшов замінити згорілий пристрій). Це виглядало як коротке замикання.

Я б на це не звернув увагу, якби попереднього дня – 1 вересня – не пережив потрясіння від матеріалізації пакету зі швидкозамородженою кукурудзою, про що вже згадував вище. Я спеціально перевірив цю кукурудзу разом з упаковуванням – вони абсолютно нічим не відрізнялися від звичайних.

Завдяки цим подіям я краще зрозумів, як Ісус здійснював матеріалізацію хлібів, і що відчували брати Воанергес, коли збиралися спалити блискавкою негостинне село.

Врешті-решт, коли ми за допомогою Живого Слова відновлюємо себе, дітей, а також домашні тварини та рослини, ми цілеспрямовано здійснюємо чудесні речі, проте вони зазвичай розтягнені в часі, хоча інколи відбувається миттєва дія. Що більше набуваємо досвіду такого роду чудотворення, то більше віримо в себе і наближаємось до вироблення відповідної сідги.

Так що деякі ефекти, властиві сідгам, уже працюють, але вони вимагають тривалих зусиль. А все тому, що вони основані не на вірі (твердій переконаності), а на надії – бажанні, щоб подія здійснилася, та на сподіванні, що це з нами може відбутися.

Про те, як увімкнути віру, ми поговоримо в наступній статті. Але перед цим нам необхідно з’ясувати сенс того, що відбулося в Галілеї два тисячоліття тому, і що насправді являє собою Добра Новина. Далі буде.

Висновки

1. Для творення нового світу Ісус заснував духовну організацію шляхетних людей у Просторі волі, тобто аріянську вільну церкву (Церкву).

2. Заснування Церкви відбулося у 30 році, одразу ж після літнього сонцестояння, під час організаційного свята Купало, вищою точкою якого є 25 червня.

3. Арійський стандарт – це сім духовних чеснот (нідг, блаженств, скарбів): скромність, приязність, реалізм, праведність, милосердя, святість, миротворчість. Арій (реалізована людина), який опановує ці чесноти, переходить з третього на четвертий рівень розвитку і перетворюється на універсальну людину – «лебедя», або «ельфа».

4. Для стрімкого та безпечного розгортання Церкви Ісус подарував учням знання про сім божественних чеснот (сідг, досягнень), придатних для бойового застосування: зцілення словом, керування блискавкою, левітація, телепортація, матеріалізація, воскресіння, самовоскресіння. Ці сім чудесних чеснот позначаємо терміном «Ельфійський стандарт». Універсальна людина, яка опановує усі ці чесноти, переходить з четвертого на п’ятий рівень розвитку і перетворюється на боголюдину (сина Божого, спаса).

5. Сідги (божественні звички) можна виробляти вже сьогодні, перебуваючи на рівні реалізованої людини, шляхом розвитку свідомості, систематичного застосування технології «Живе Слово», комплексу практик здорового способу життя та правильної соціальної активності, спрямованої на творення нового світу. Поступове формування сідг прискорює розвиток від гомо дуплекс до гомо триплекс, а також від нації-дуплекс до нації-триплекс.

Zwyntar - Госпел

Якщо вас цікавить розвиток цієї теми, ви можете підтримати наш проект щедрими дарами.
 
Наші інтереси: 

Досліджуємо Добру Новину, формуємо теоретичний фундамент нового світу. Вгору просування – без краплі вагання!

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Ласкаво просимо до церкви програмістів Aryan Softwerk

Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков

Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Ігор Каганець.
5
Середнє: 5 (1 голос)

Думаю, що для цього фрагмента найкраще підходить такий переклад: "І вислав посланців перед собою; пішли вони й увійшли в якесь самарянське село, щоб приготувати місце Ісусу та його супутникам. Та самаряни їх не прийняли, бо подумали, що це гурт прочан до Єрусалима".

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Коментарі

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

Зверніть увагу, що з погляду метафізики слова «лебеді» та «ельфи» є синонімами. Обидва слова походять від кореня *alb-alv-alf – «сяючий, білосніжний, світлий». Сучасне "лебедь" первинно звучало як "елбедь", скорочено – елб (елв, ельф).

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Андрій Гарас.
0
Ще не підтримано

Якщо Ісус з апостолами перебували в Просторі волі, чому тоді їх не прийняли в селі?

Радіймо життю граючи!

Зображення користувача Андрій Юрків.
0
Ще не підтримано

В цей момент, перебував в іншому просторі (руйнування або боротьби) є підказка:"бо він мав вигляд подорожуючого до Єрусалима"

Реальність існує незалежно від вас ... До тих пір, поки ви з цим згодні.

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

Пригляньмося уважніше до цього фрагменту: "І вислав посланців перед собою; пішли вони й увійшли в якесь самарянське село, щоб йому приготувати місце. Та самаряни його не прийняли, бо він мав вигляд подорожуючого до Єрусалима".

Переговори з місцевими селянами вели посланці – учні Ісуса. Їм не вдалося домовитись, тому вони повернулися до Ісуса і повідомили, що їм відмовлено у ночівлі. Тоді вся організована спільнота пішла в інше село.

Фраза "І вислав посланців... " – потребує уточнення. Самаряни не бачили Ісуса, тому відмовили не Ісусу, а його посланцям, які не змогли чітко повідомити про мету подорожі, тим більше, що справжня мета була прихована. Якби самаряни побачили Ісуса, то вони би з великою радістю його розмістили в себе.

Тому ця фраза має виглядати так: "І вислав посланців перед собою; пішли вони й увійшли в якесь самарянське село, щоб приготувати місце Ісусу та його супутникам. Та самаряни їх не прийняли, бо це виглядало так, наче вони є прочанами до Єрусалима".

Андрій Гарас wrote:

Якщо Ісус з апостолами перебували в Просторі волі, чому тоді їх не прийняли в селі?

 

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Юлія Гаркуша.
0
Ще не підтримано

Про те, що учні перебували у просторі боротьби свідчить і бажання братів Воанергес помститися негостинному селу. Адже стан помсти – це стан простору боротьби.

Але привертає увагу ще й така річ. Керуючись цією статтею та іншими історичними розвідками Ігоря Каганця можна припустити, що в самарянському селі існувала громада. Учні в пошуках прихисту не ходили від будівлі до будівлі (в такому разі вони обов’язково знайшли б місце для ночівлі). Вони звернулися до керівників громади. А ті від імені громади їм відмовили, захищаючи громаду від можливих інформаційних диверсій. Бо ж учні виглядали як прочани до Єрусалима. Якщо розглядати відмову самарян в такому ракурсі, то вона викликає вже не здивування і роздратування, а повагу.

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

Учні говорили так, як їх навчав Ісус. Нам треба пізнавати логіку боголюдське мислення. Схоже, що помста має свою продуктивну сторону, а саме очищення від тих, хто чинить зло. Не секрет, що загроза помсти нерідко зупиняє злочинців. 

Юлія Гаркуша wrote: Про те, що учні перебували у просторі боротьби свідчить і бажання братів Воанергес помститися негостинному селу. Адже стан помсти – це стан простору боротьби. Але привертає увагу ще й така річ. Керуючись цією статтею

 

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Ігор Каганець.
5
Середнє: 5 (1 голос)

Думаю, що для цього фрагмента найкраще підходить такий переклад: "І вислав посланців перед собою; пішли вони й увійшли в якесь самарянське село, щоб приготувати місце Ісусу та його супутникам. Та самаряни їх не прийняли, бо подумали, що це гурт прочан до Єрусалима".

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Андрій Гарас.
5
Середнє: 5 (1 голос)

А чому Ісус хотів пройти повз човен? Чи не вставка це?

Радіймо життю граючи!

Зображення користувача Андрій Юрків.
0
Ще не підтримано

"Коли ж побачив Ісус, як вони втомилися, веслуючи, пішов до них по морю, і хотів минути їх." - дуже схоже на ставку, описано протилежні дії.

Реальність існує незалежно від вас ... До тих пір, поки ви з цим згодні.

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

Так, це вставка. Дякую, що помітили!

Андрій Гарас wrote: А чому Ісус хотів пройти повз човен? Чи не вставка це?

 

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Андрій Гарас.
0
Ще не підтримано

Ігоре, в мене є певні питання до епізоду про Емаус:

1. Чому учні йшли у це місто, коли поблизу Єрусалиму трапилася така визначна подія і всі учні Ісуса ймовірно ще були десь там?

2. Яким чином Ісус зник перед ними, як це відбулося на фізичному рівні?

3. 160 стадій - це 32 кілометри. Коли Ісус зник, вона незважаючи на ніч пішли назад до Єрусалиму шукати учнів? Тобто в незнайомому краї так просто подорожували самі? Не боялися злодіїв?

4. Чомусь саме при ламанні хліба їм відкрилися очі? Виникає асоціація із іудохристиянським причастям, тобто при споживанні хліба вам відкриються очі і пізнаєте правду.

5. В біблійному атласі Прічарда я зустрічав вказівку, що такого поселення як Емаус не було знайдено. Але це треба ще раз перевірити.

Загалом, дуже дивний епізод.

Радіймо життю граючи!

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

1. Згадані учні йшли з Єрусалима в Галілею північно-західним шляхом, тобто узбережжям Середземного моря. Там була розвиненіша система доріг, відтак було безпечніше в порівнянні з північно-східним шляхом вздовж Йордану. Містечко Емаус було приблизно на третині дороги від Єрусалима до Галілеї – на відстані близько 30 км від Єрусалима. Всього треба було пройти понад 100 км. Це три доби пішого ходу. 

2. Коли учні відвели погляд від Ісуса і дивились в іншу точку, Ісус зник. Тож коли вони знову перевели погляд на нього, то Ісуса вже не було. Якби Ісус зник, коли вони на нього дивилися, то учні просто втратили б свідомість. 

3. Коли Ісус зник, учні негайно продовжили свій шлях до Галілеї. Схоже, Ісус їм нагадав, що треба якомога швидше йти до Галілеї, але Ісус їх випередить.

4. Тому що Ісус пригостив їх хлібом у своїй звичній, притаманній лише йому манері, можливо при цьому говорив якесь спеціальне благословіння. 

5. У Прічарда застаріла інформація. Еммаус досить надійно ідентифікований.  

Андрій Гарас wrote:

Ігоре, в мене є певні питання до епізоду про Емаус:

1. Чому учні йшли у це місто, коли поблизу Єрусалиму трапилася така визначна подія і всі учні Ісуса ймовірно ще були десь там?

2. Яким чином Ісус зник перед ним

 

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Андрій Гарас.
0
Ще не підтримано

"Атлас біблійної історії" за редакцією Дж.Прічарда: "Село Емаус (Лк 24:13-35) не вдалося локалізувати" (с.14). Можливо, поки що.

Радіймо життю граючи!

Зображення користувача Андрій Гарас.
0
Ще не підтримано

Ігоре, а як нам освоювати сідгу оздоровлення словом? Як над цим працювати?

Радіймо життю граючи!

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

Сідги – це звички, тому для їх вироблення використовуємо технологію вироблення звичок.

Спочатку зцілюємо людей, які цього дуже потребують і бажають, читаючи в їхньому намірі Живе Слово і передаючи їм енергію Світла. Одночасно розвиваємо їхній світогляд, адже зазвичай там причини недугів, а також вишукуємо паразитичні програми та виявляємо блокуючі чинники. Це нагадує духовне розслідування.

Такий спосіб зцілення займатиме тривалий час, і не завжди закінчуватиметься успіхом. Проте в міру накопичення досвіду і збільшення нашої внутрішньої сили ми зможемо гарантовано допомогти кожній потребуючій людині, яка цього справді бажає і сама готова працювати над собою.

Подальша практика приведе до того, що зцілення відбуватиметься дедалі швидше.

Врешті решт, ми вийдемо на рівень, коли зможемо зцілювати одним дотиком або кількома словами. Це означатиме, що ми виробили сідгу, тобто звичку зцілювати швидко, легко, невимушено.

Андрій Гарас wrote:

Ігоре, а як нам освоювати сідгу оздоровлення словом? Як над цим працювати?

 

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Андрій Юрків.
0
Ще не підтримано

Ісус описав закономірності подій в просторах: «Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробаки нищать і де злодії підкопують і крадуть. Збирайте собі скарби на небесах, де ні міль, ні хробаки не точать і де злодії не проломлюють стін і не крадуть. Бо де твій скарб, там і твоє серце буде» (Матвій 6.19-21).
Якщо хочеться комфорту, потрібно підніматися інший простір.

Реальність існує незалежно від вас ... До тих пір, поки ви з цим згодні.

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

Все ж таки "небеса" – це не земний простір подій, а невидимі світи – духовний і божественний. "Скарби на небесах" – це нідги ("скарби") та сідги ("досягнення"). Що більше цих "скарбів", то кращий простір подій.

Андрій Юрків: Ісус описав закономірності подій в просторах: «Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробаки нищать і де злодії підкопують і крадуть. Збирайте собі скарби на небесах, де ні міль, ні хробаки не точать і де злодії не

 

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Юлія Гаркуша.
0
Ще не підтримано

Дякую за статтю, Ігоре!

Ось ми і добрались до фігур вищого пілотажу)). Засмучують тільки приклади застосування бойових сідг. Руйнування – це все ж таки простір боротьби. Простір волі передбачає перетворення. Гарно було б не підривати склади, а захоплювати їх без жодного пострілу. А що? Мріяти – так мріяти)) Адже і в «Містецтві війни» зазначено: «Битва і перемога – це далеко не найкраще, що здатний зробити для своєї держави правитель, … набагато грамотніше здобути перемогу, взагалі уникнувши бою». Якщо пофантазувати і перенести стратегії «Мистецтва війни» в царину прикладної метафізики, то виходить доволі цікаво).

Згалом, стаття надихає. Хоча і сприймається як футурологія або фентезі).

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

Озброєність і спроможність рішуче відреагувати на агресію якраз і є ознакою Простору волі. Це гарантія миру, тому що на сильних не нападають. А про напад на дуже сильних навіть і не думають. У цьому сенс формули "Хочеш миру – готуйся до війни". Показовий приклад – трипільці. На них ніхто не нападав, вони жили дуже мирно – при цьому це була найозброєніша спільнота на планеті. 

Досліджуючи Євангеліє, ми щораз більше переконуємось, що Ісус мислив дуже реалістично. Цьому треба вчитися.

Юлія Гаркуша wrote: Дякую за статтю, Ігоре! Ось ми і добрались до фігур вищого пілотажу)). Засмучують тільки приклади застосування бойових сідг. Руйнування – це все ж таки простір боротьби. Простір волі передбачає перетворення. Гарно було б не підривати склади, а захоплювати їх без жодного пострілу. А що? Мріяти – так мріяти)) Адже і в «Містецтві війни» зазначено: «Битва і перемога – це далеко не найкраще, що здатни

 

Все, що робиться з власної волі, – добро!