Відповідь присвячується народу України - част 2

Щоденна побутова езотерика

Як Україні вийти до світла?

Чи існує відповідь конкретна?

Не кричи про допомогу,

А знайди вихід на дорогу,

Ти просто так не заблудився,

Причина є, щоб зупинився.

Не шкодуй усіх підряд,

Жалість стріляє як снаряд

Проти тебе, щоб ти знав,

Що є причина, хто страждав.

Богів готують в школі цій,

Творити будеш сам стихій,

Якою барвою засвітиш,

Таким станеш, сам помітиш.

            Радиш комусь- сам підеш виконувати

Ще одна мною створена і пережита подія. По скайпу розмовляла з моєю хорошою подругою. В неї склалась напружена ситуація у подружнніх стосунках з чоловіком і вона настійливо питала в мене поради. Вона значно молодша мене і настійливо хотіла почути щось. Розмовляли ми біля трьох годин про одне і те ж. Питання стояло конкретне: “Що робити?”

Я казала : “Або розвернутись і піти геть, або грати у любов і нічого не аналізувати”. Ніякий з варіантів не задовільняв подругу. Бо в кожному була якась недосконалість від поставлених нею бажань. Тоді я порадила, що простіше грати у любов. А сама подумала про неї: “ Могла би зіграти любов, але напевне їй бракує терпіння.”

І на другий день я скопіювала її ситуацію. Те, що я обговорювала вчора, мені відтворюється повністю. Я зустрічаюсь з людиною, яку треба зрозуміти. Я “граю у любов”, приймаю розмову про ніщо, стараюсь проявити терпіння. Одночасно думаю, чого це я добровільно перебуваю у товаристві людини, до якої в мене немає ніяких симпатій. І згадую подругу, яка не вміє “грати у любов”. Тоді я думкою її засудила і сама пішла на сцену відігравати те, що їй порадила. Оскільки мені прийшлось вимушено “грати у любов”, то прожила неприємне відчуття.

Коли у когось з вас проявляється якась ситуація, то завжди є якісь характеристики, що надають ниточки зв'язку з минулою подією. У моєму випадку було: моя подруга і мій знайомий були з одного міста, її чоловік і мій знайомий були одного знаку зодіаку- леви. Обидва чоловіки інтелектуально розвинуті, в них нема бажання когось чути, самі все знають.

Відтворюється подія швидко, просто вам дзвонять ті, з ким треба зіграти роль. Отже, тінь легенького осуду чує наша душа і вона думає, що ми бажаємо цього. Коли ми говоримо з близькими нам людьми, ми спілкуємося душами, щирі, ми повністю відкриті. Ми приймаємо рішення за когось і самі підемо виконувати те, що комусь порадили.

Раніше моя подруга часто приходила до мене і переймалася мною. Вона радила мені поїхати то туди, то сюди. Вона бачила мене з її букетом характеристик і їй хотілося мені “допомогти”. Хоч я думала, а чого це вона переймається, я собі пишу, читаю, і мені зовсім не нудно.

Якось я дзвоню їй , а вона поїхала в інше місто, там влаштувала на роботу. Через деякий час вона переїхала в інше місто і там працювала. Я перестала її бачити, бо в неї почалось активне життя переїздів. І тут я згадала, що саме це вона радила мені. Отже, вона виконувала те, що говорила мені від душі. Її душа прийняла це і влаштувала все це для неї. Тому нам треба знати, радиш комусь — сам будеш це виконувати.

             Чи треба допомагати?

Весною я знову поїхала у моє шановане село. Планувала зробити деякі будівельно- ремонтні роботи навколо хати, причепурити простір. Погода була чудовою, я вдихала і тішилась просто від нічого.

Дехто мені допомагав, хоч знайти людину-майстра було непросто. Нема з ким домовитись, всі повтікали у місто. Якось помалу дещо зробилось і мені прийшлось попрацювати, фарбувала все підряд. Хороша праця, голова вільна і думки можна направляти концентровано.

Моє запитання до простору було глобальним. Я питала, чому Україна знаходиться в непривабливому стані, яка причина цього?

Посилаючи думку за Україну в мене тікли сльози, деколи схлипування йшли з глибини, так сказати, на рівному місці. І так повторювалось кожний раз, коли я подумки ставила це питання. Я не розуміла цього. Не знала від чого мені хочеться плакати, коли все навколо спокійно і я в хорошому настрої.

Трошки забігла вперед. Коли я приїхала в село, то побачила чоловіка з велосипедом, що йшов до мене. Я подумала, чого він йде до мене, він мені був неприємний, бачила закоренілого п'яницю, “побитого життям”. Він каже, що мій брат сказав, що треба буде працювати біля хати, то він зараз у відпустці. І питає, чи зможе він пожити зиму у літній кухні? Я відповіла, що подумаю. Таким було знайомство з робітником Сашею.

І ось постало питаня: допомогти чи ні? Перше, що ми робимо, то питаємо інших. І це правильно, бо через інших нам кажуть ангели підказку. Родичі сказали, що не треба, бо буде розсадник зборів подібних йому п'яниць. Я слухала і погоджувалася, що вони праві. Уявляла, що приїду через рік і побачу весь базар на подвір'ї, який потім непросто і вигнати. Я нічого не говорила Саші.

Через кілька днів робітник Саша знову проситься, щоби я дозволила йому пожити на зиму. Прохання було щире і воно зачепило мою душу. Я почала думати, що мені нічого не коштує дозволити йому пожити, а для нього це життєво необхідно. Потім згадала, що прохання Саші поселитись, це була реалізація моєї мислеформи річної давності. Бо тоді я подумала, от якби якийсь пенсіонер тут жив і наглядав хату. А визнала, що це моє творіння, хоч якесь недосконале. Перед родиною мені було незручно, бо вони були категорично проти. Два дні я крутила в голові думку, яке рішення прийняти. Відчула схильність не слухати нікого, а допомогти. Перед сном ввечері я чітко визначила, що зроблю добру справу для блага іншого, як і вчить суспільство та релігія, прийнявши рішення допомогти.

                  Сниться сон на 29.04.2018.

“Я знаходжуся в селі Сошники, де народилася. Сидимо в хаті разом з дорослою дочкою. Обоє молоді, красиві, волосся розпущене та пишне, перебуваємо в блаженстві. Відчуття, ніби мозок знаходиться десь у висоті чи порожнині. Бачу своє різнокольорове сяюче волосся і красиву зачіску; біле і довге знизу навколо голови , а зверху рожево-помаранчевий чуб, стрижка, яка стоїть як корона на голові.

Тут ми бачимо, що від саду через поле ідуть військові завойовники, солдати з автоматами.

Я кажу, що треба закрити наше волосся, щоби вони не побачили його, щоб не привертати увагу до себе. Находжу рушник і закручую його на голові. Дочці кажу, щоб замотувала голову, брала сажу і вимазувала обличчя. Я також вимазую собі обличчя сажою, бо знаю, що треба заховати молодість і красу.

В хату приходить полковник з солдатами. Він каже, що ви будете прислугою моїй матері. Ми бачимо літню випещену жінку, яка сидить у кріслі і тримає кота на руках. Зачіска висока в неї, губи нафарбовані, обличчя біле напудрене, на руках перстні. Пані почувається впевненою господинею, яка привикла, що її обслуговують, а ми стоїмо перед нею як прислуга; покорені і завойовані, якісь зістарілі і зігнуті. Пані каже, що будете прислуговувати моєму коту, доглядати його.“

Проснулась з фразою у голові “ Захват свідомості” і почувалася з помутнінням в голові, з великим жалем того, що сталось у сні.

Аналізую і чітко розумію, що прийняла неправильне рішення допомогти робітнику Саші. Згадую, що моїй душі було неприємно бачити його перший раз, хоч суспільна програма вказувала мені, що треба допомогти. Тут я розумію, що це був сон і я можу змінити рішення і не поселяти його. Я йому відмовила, хоч надалі пережила всі наслідки окупації.

Окупацію мені вчинив інший робітник через деякий час, який був фанатично релігійним і безцеремонним. Мені прийшлось прислуговувати, мовчати і варити їсти на замовлення. Він вказував як і що мені робити, щоби йому допомагати. Я терпляче мовчала, бо справу треба було зробити і знала, що це був “полковник “зі сну, а його мати- це релігія. Наперед скажу, що пізніше я не витримала окупації і видала все, що думала. Знала, що отримаю віддачу, але я з таким задоволенням поставила “окупанта” у рамки, що він сів і взяв голову в руки. Віддача прийшла через кілька днів від брата, бо він повторив деякі подібні фрази, хоч я прийняла наслідок спокійно, бо була готова.

Відстежувала події, щоб навчитися розуміти підказки.

Так нас вчать пройти, пережити, обмацати кожний крок. Аналізувала сон, бо такого світ не бачив, що допомагати не можна. Допомагай і сам будеш там, де потерпілий, будеш завойований його свідомістю. Напевно, це те саме, що взяти на себе карму іншого. Так і очиститися ніколи не в змозі, бо всі жебраки обліплять. А доброго легко “з'їсти” і треба навчитись відстоювати себе.

Я задумалась, який шлях прийняти, щоби не образити іншого і самому не встрявати у болото. Робітнику Саші я порадила, що поряд є порожня покинута хата. Сказала, що піди у сільраду і запитай там дозволу, щоб пожити, бо хата невідомо чия, що зроби в одній кімнаті грубку і тобі хватить. А він мені відповів, що він місцевий і краще за мене знає, як йому вирішити питання. Ось такі вони, ті, кого нам шкода, в них своя вигода, хоч і на коліна припадуть, випрошуючи. Розказала брату, а він мені каже, що ця хата колишніх родичів цього Саші і він міг би там жити без проблем.

"Захват свідомості"- конкретне слово, що значить жити проблемами іншої людини і принести свою душу в жертву. Надалі я думала, а як поступити у випадку, коли надаю поради, адже все те, що кажеш комусь, то сам будеш виконувати. Я думала, а що я сама можу робити з задоволенням; те, що мені подобається, щоб усвідомлено радити, адже відпрацьовувати поради буду я.

І знайшла відповідь. Тепер всім проблемним я кажу, прочитай ось такі-то книги, називаючи їх, бо там є відповіді. Або послухай ось таке відео, або переночуй і завтра будеш сам знати як поступити. Зрозуміла, що не треба переходити дорогу нікому і не брати на себе ношу іншого. Всім треба вчитися шукати самому, індивідуально.

Адже на Землі ми вивчаємо уроки, у кожного є свої наставники, кожний має пройти свою програму, щоби щось усвідомити. Допомагати- це втручатись у процес навчання іншої людини, нанести їй збитки, перейти дорогу, а собі здобути карму відпрацювання збитків.

Приклад. Згадала, як у студентські роки їхала з двома однокурсницями в тролейбусі. Я стояла біля компостеру, де пробивають квитки. Одна з дівчат поклала квиток у компостер, я тут же натиснула і пробила його. Вона подивилась на мене і каже: “А хто тебе просив пробивати?”

Відповідаю, що я хотіла допомогти. Вона каже, що і не думала його пробивати, а тільки покласти, а потім забрати назад, якщо перевірки не буде.

Дівчата образилися на мене, що влізла у їхню справу, а я образилася, бо щиро хотіла допомогти. Вони вигляділи розумнішими, а я мала вигляд наївної і недосвідченої. Ця згадка підтвердила мені, що наша допомога може прийматись іншими як зло. Втручаючись, ніхто не знає про наміри інших. Кожний щиро переконаний, що допомагає іншому, нав'язуючи свій погляд.

                  Про жалість і співчуття

Не треба нікого шкодувати, бо самі будете на місці того, кого шкодуєте. Допомогу можна надати одноразову, вказавши куди іти. Жебракам я кажу, що йдіть стояти на колінах до палаців місцевої влади. Все вирішувати йдіть туди і не треба розносити віруси нещастя по людях. Знаючи добре, що нічого просто так не буває, мені стало легше дивитись і не бачити те, що неприємно. Зрозуміла, що зобов'язана вистояти, бо інакше стріли жалості і болю входять всередину і ранять.

Хоч біда в тому, що ніхто з нас нічого не чує. Через інших людей нам ангели говорять і деколи вони кажуть ті фрази, які ми колись і десь сказали самі. Цікаве те, що ті, хто найменше знає, найбільш щиро вчить іншого. Суперечки настають там, де погляди людей на суспільство радикально протилежні. Мої родичі твердо переконані, що вони найкращі і найправильніші.

Коли нам говорять неприємні вислови, то проскакує те, що ми сказали, багато років тому і забули. Найрідніші люди нам кажуть неприємності, які ми сказали колись іншим людям, за тисячу кілометрів від даного місця. Я не вступаю у суперечку чи звинувачення родича, а починаю крутити в голові : “Чому він мені це каже ?” І десь на третій раз я вже знаю чому. Інформація, як згадка, приходить з простору і все стає зрозуміло. Я обнімаю свого брата тоді, коли він кричить і не серджуся. Бо через нього я бачу те, що я колись неправильно сказала чи вчинила. Шкодую його, бо знаю, що зараз він каже собі і надалі буде виконувати це, відпрацьовуючи кожне слово. Напевно, йде чистка роду, витягування бруду наверх.

Наприклад. Колись і одного разу я хотіла (від душі) допомогти нести бідон, який несли чоловік з жінкою, але зрозуміла, що буду третя лишня, бо нема місця. І постидалась сказати іншому чоловіку, що був поруч, щоби він замінив жінку. Через 30 років я отримала урок, де згадувався той бідон. Цей випадок мене навчив, що коли душа бажає допомогти, то треба знайти шлях, щоби це здійснити. Боятись і стидатись — це дорога слабких і будемо відпрацьовувати малодухість. Малодухість - така дрібниця, але вона не прощається.

Що таке відпрацьовувати? Це значить, що коли ми приймаємо якесь рішення проти душі, то нам вноситься програма, як урок, який ми повинні пройти, щоб добре зрозуміли, який шлях правильний. І якусь дрібничку нам записують як нанесений збиток, бо якісь люди можуть нести образу на тебе. А через роки виллють на голову цю образу як претензію. Це є ступор!

Допомагати добре, коли душа сама цього хоче, відгукується. Коли просять і ми даємо, то котимося вниз, йдемо у взаємодію з жебраком. Можна це зробити одноразово і забути, а коли прохання тривалого часу, то будуть зростатись їх дороги докупи, вони стануть одним вузлом.

Чи звернув хто увагу, що жебраки завжди купчились біля церков, бо у церкві також стоять жебраки, які просять у бога. Навколо нас дзеркало наших дій, вартує лише придивитись.

Приклад. Продавці продають, а до них йдуть жебраки, вони торгуються. Бо і продавці такі самі, адже думкою випрошують купити. Літом я також перебувала у стані жебрака, коли дзвонила і шукала робітника. Оскільки не могла знайти, то в мене настрій змінився і мені все менше хотілось шукати. Питання не вирішувалось і у браму почали стукати жебраки.

Оглядаючи простір навколо себе, можна знати, яку дію ми творимо. Все це показує нам , що не тим займаємось і марнуємо своє життя. Для себе я зрозуміла, що треба братись за те, що

сама можу зробити, без розрахунку на когось. Отже, кожний з нас повинен зміцнитись настільки, що повинен бути впевнений в собі в різних випадках і позбутись страху. Вся планета зараз старається надурити когось. Де ж стільки дурнів набрати? А вони є, бо всі ми довіряємо комусь. Прийшла пора перевертання цінностей.