Донька українських емігрантів, Квітка Цісик (4 квітня 1953 Квінс, Нью-Йорк - 29 березня 1998) записала два лазерні диски українського фольклору та своїх улюблених пісень під назвою «Квітка» та «Два кольори».
«Ця збірка пісень є бажанням мого українського серця вплести радісні нитки в розшарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу».
Cпівачка померла від раку грудей 29 березня 1998 р у віці 44 років у себе в Манхеттені.
О дивна квітко України...
Не пам’ятаю, щоб коли-небудь її показували по телевізору, жодного разу не доводилося бачити її фото надрукованим у якомусь престижному журналі чи газеті. Тільки по українському радіо час від часу звучав її ніжний, таємничий, проникливий голос: "Два кольори мої, два кольори, червоний -- то любов, а чорний -- то журба", або ж: "Як на ті чорнобривці погляну, бачу матір стареньку..."
І ось недавно, знову ж таки по радіо, у передачі "Пісенний Олімп" довелося почути: "Послухайте пісню у виконанні незабутньої Квітки Цісик, що передчасно пішла із життя..."
Хто вона була, де і як жила, чому так тужила за Україною -- так і не пощастило ні від кого довідатися. Відомо одне, та й то не уточнене, що була Квітка Цісик українською емігранткою у Канаді, і, бездоганно оволодівши місцевою мовою та звичаями, все-таки залишилася відданою дочкою рідної, далекої землі.
Судячи з імені, вона, напевно, походила з Карпат чи Прикарпаття, бо саме там жінкам нерідко дають такі поетичні імена -- Квітка, Зірка, Ружана...
І як було приємно іноді суботнього дня під час концерту на замовлення слухачів почути по радіо у її виконанні оновлену "Черемшину" чи розтинаюче душу: "Чуєш, кру-кру-кру... в чужині помру, заки море перелечу -- крилонька зітру..."
Чому ж, коли вона передчасно померла, так кволо і байдужо відреагував на це край, котрий небіжка палко, до нестями любила? Невже тому, що душевний Квітчин голос важко долинав до земляків через шквальне ревіння "реміксів", "хеві-металів" та інших атрибутів сучасної естради?
Ії пісня ніколи не підсилювалася з допомогою могутньої техніки, не супроводжувалася оглушливим оркестром, не демонструвалася під фонограму. Вона лилася з душі, котра через океани тягнулася до історичної батьківщини.
І оскільки більшість із нас сьогодні осліплена блиском фальшивих цінностей, оглушена брязкотом фальшивої музики, то через те, напевно, так мало й залишилося серед нас тепла і душевності.
Квітка Цісик не була народною артисткою України, але коли подивишся на деяких наших "народних", які тільки-но відхопивши це звання, відразу починають витягувати трелі як не російською, то англійською, прагнучи бути поміченими в Голлівуді чи бодай у Москві, то мимоволі приходить думка, що далекій заокеанській співачці вищезгаданий титул пасував би куди більше.
"О мій русявий Прометею, загублений в ночах війни!" -- вигукнув колись Андрій Малишко, оспівуючи смерть улюбленого героя.
"О дивна квітко України, що висохла на чужині", -- в унісон хочеться підхопити, поминаючи нашого далекого соловейка, Квітку Цісик...
На мене дехто ображається, що я не асоціюю деяких наших супер-популярних естрадних "шоу-менш" з образом неньки-України. Таки не асоціюю.
А Квітку Цісик -- так.
Від редакції газети "Вперед": На жаль, доводиться констатувати: у грунтовному "Словнику співаків України" Івана Лисенка, виданому у Києві 1997 року і справедливо відзначеному "Вечіркою", Квітка Цісик окремої статті не удостоїлася. Хотілося б, аби цей прорахунок було усунуто при майбутньому перевиданні словника.
Чому нову цивілізацію зможуть побудувати ТІЛЬКИ ті, хто прагне вічної молодості? Як керувати ШІ, не ставши його рабом? І чому тральфамадорський оптимізм важливіший за політичні програми?
Згадаємо Квітку Цісик
Світ:
Tsicyk.jpg
Донька українських емігрантів, Квітка Цісик (4 квітня 1953 Квінс, Нью-Йорк - 29 березня 1998) записала два лазерні диски українського фольклору та своїх улюблених пісень під назвою «Квітка» та «Два кольори».
«Ця збірка пісень є бажанням мого українського серця вплести радісні нитки в розшарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу».
Cпівачка померла від раку грудей 29 березня 1998 р у віці 44 років у себе в Манхеттені.
О дивна квітко України...
Не пам’ятаю, щоб коли-небудь її показували по телевізору, жодного разу не доводилося бачити її фото надрукованим у якомусь престижному журналі чи газеті. Тільки по українському радіо час від часу звучав її ніжний, таємничий, проникливий голос: "Два кольори мої, два кольори, червоний -- то любов, а чорний -- то журба", або ж: "Як на ті чорнобривці погляну, бачу матір стареньку..."
І ось недавно, знову ж таки по радіо, у передачі "Пісенний Олімп" довелося почути: "Послухайте пісню у виконанні незабутньої Квітки Цісик, що передчасно пішла із життя..."
Хто вона була, де і як жила, чому так тужила за Україною -- так і не пощастило ні від кого довідатися. Відомо одне, та й то не уточнене, що була Квітка Цісик українською емігранткою у Канаді, і, бездоганно оволодівши місцевою мовою та звичаями, все-таки залишилася відданою дочкою рідної, далекої землі.
Судячи з імені, вона, напевно, походила з Карпат чи Прикарпаття, бо саме там жінкам нерідко дають такі поетичні імена -- Квітка, Зірка, Ружана...
І як було приємно іноді суботнього дня під час концерту на замовлення слухачів почути по радіо у її виконанні оновлену "Черемшину" чи розтинаюче душу: "Чуєш, кру-кру-кру... в чужині помру, заки море перелечу -- крилонька зітру..."
Чому ж, коли вона передчасно померла, так кволо і байдужо відреагував на це край, котрий небіжка палко, до нестями любила? Невже тому, що душевний Квітчин голос важко долинав до земляків через шквальне ревіння "реміксів", "хеві-металів" та інших атрибутів сучасної естради?
Ії пісня ніколи не підсилювалася з допомогою могутньої техніки, не супроводжувалася оглушливим оркестром, не демонструвалася під фонограму. Вона лилася з душі, котра через океани тягнулася до історичної батьківщини.
І оскільки більшість із нас сьогодні осліплена блиском фальшивих цінностей, оглушена брязкотом фальшивої музики, то через те, напевно, так мало й залишилося серед нас тепла і душевності.
Квітка Цісик не була народною артисткою України, але коли подивишся на деяких наших "народних", які тільки-но відхопивши це звання, відразу починають витягувати трелі як не російською, то англійською, прагнучи бути поміченими в Голлівуді чи бодай у Москві, то мимоволі приходить думка, що далекій заокеанській співачці вищезгаданий титул пасував би куди більше.
"О мій русявий Прометею, загублений в ночах війни!" -- вигукнув колись Андрій Малишко, оспівуючи смерть улюбленого героя.
"О дивна квітко України, що висохла на чужині", -- в унісон хочеться підхопити, поминаючи нашого далекого соловейка, Квітку Цісик...
На мене дехто ображається, що я не асоціюю деяких наших супер-популярних естрадних "шоу-менш" з образом неньки-України. Таки не асоціюю.
А Квітку Цісик -- так.
Від редакції газети "Вперед": На жаль, доводиться констатувати: у грунтовному "Словнику співаків України" Івана Лисенка, виданому у Києві 1997 року і справедливо відзначеному "Вечіркою", Квітка Цісик окремої статті не удостоїлася. Хотілося б, аби цей прорахунок було усунуто при майбутньому перевиданні словника.
Пісні Квітки Цісик (аудіо, mp3)
Квітка Цісик - Де ти тепер (відео)
************************
Тоня Білоус (Бельгія)
Тобі, ніжна й незабутня Квітко України й Діяспори, присвячую.
Я - КВІТКА
Я - квітка степова,
Я - всих і нічия.
Я сонцева коханка,
Я вітра забаганка.
Полин - купіль моя,
Пірнай - і я твоя.
Я - квітка лугова,
Гойдаюсь в травах я.
Я у вінку співанка,
Пелюсткова веснянка.
Вуста з нектаром я,
Відпий - і я твоя.
Я - квітка польова,
У житі бавлюсь я,
Я - жайворонка любка,
Грайливая голубка.
Купальська врода я,
Милуйся! Я - твоя.
Я квітка у гаю,
Царюю як в раю:
В промінні ніжусь я,
Під трелі солов’я.
Жаги оздоба я,
Вдягни - і я твоя.
Я - квітка лісова,
Купаюсь в росах я,
Я громова любаска,
Дощу - жадана ласка,
Духмяний килим я,
Ступи - і я твоя.
Одне лиш прошу, пам’ятай:
Не рви мене і не ламай.
Землі, життя - оквіта я.
Я - всих, твоя і нічия.
Зверніть увагу
Ельфи або смерть: Хто будуватиме новий світ після апокаліпсису? (подкаст)