Зображення користувача Оксана Колосовська.
Оксана Колосовська
  • Відвідувань: 11
  • Переглядів: 14

Російська версія історії війни Хмельницького. До річниці перемоги козаків під Пилявцями

23 вересня 1648 року — 370 років перемоги козаків під Пилявцями.  Ми вже звикли гучно відзначати криваву поразку козацького війська під Берестечком, яка була лише прикрим епізодом Національно-визвольної війни 1648—1657 років. Натомість далеко не кожен українець зможе хоч щось розповісти про перемоги козаків під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями. 

pyliavci.jpg

Давні перемоги — не стільки привід для гордощів за славне минуле, скільки стимул до нових звершень і застереження від повторення колись зроблених помилок

Всі ці перемоги здобуті 1648 року, коли лише спалахнуло всенародне повстання проти шляхетського визиску і національного гноблення українців. Та якщо поразку поляків у першій із названих битв ще можна пояснити самовпевненістю їхніх полководців, які збиралися «розігнати хлопів канчуками», то під Пилявцями обидві сторони протистояння вже чітко усвідомлювали силу один одного.

До речі, навіть після розгрому козаків під Берестечком у 1651-му вже наступного року Хмельницький отримав сатисфакцію під Батогом, де полякам знову довелося панічно втікати від українців. Однак не гучні перемоги 1648 року, в результаті яких уся Наддніпрянщина стала вільною, і не успіх козаків під Зборовом (1649) і Батогом (1652), а погром під Берестечком вперше урочисто відзначили ще 1914 року.

Царська Росія, де українська мова і пам’ятники Шевченкові були під забороною, не пошкодувала коштів для спорудження величного меморіального комплексу на полі Берестецької битви, який, на відміну від аналогічного на полі Полтавської битви, мав нагадувати не про перемогу, а про поразку. Тим самим на 260-ту річницю Переяславської ради зраджених і пригноблених «молодших братів» спробували переконати, що саме «старший брат» — Московія є рятівником невдахи Хмельницького і України від шляхтичів-переможців.

Насправді чи не єдиним недоліком трудолюбивих і мужніх українців є їхня доброта, неконфліктність та прагнення до порозуміння і розумного компромісу. Згадаймо, що після перемоги під Пилявцями для козацького війська була відкрита дорога на Варшаву, з якої вже почали втікати родини магнатів. Та замість того щоб остаточно добити Річ Посполиту, старшинська рада у листопаді 1648 року постановила припинити війну та присягнути на вірність новому королю Польщі Яну ІІ Казимиру. Відповіддю на руку дружби, простягнуту недавньому ворогові, який збиткувався над українцями на їхній власній землі, стала нова війна.

Історія повторилася уже після смерті Хмельницького, коли, переконавшись у підступності і підлості Московії, гетьман Іван Виговський 1658 року уклав із поляками Гадяцький трактат.

Згідно з його положеннями, Гетьманщина-Україна ставала такою самою частиною Речі Посполитої, як Велике Князівство Литовське — із визначенням кордонів та гарантіями свобод, до яких українці внесли захист православної віри і вільне користування рідною мовою. Однак польський Сейм вирішив, що те, що вільно литовському панові, не дозволено українському старшині-козаку. В результаті Гадяцький трактат під час ратифікації урізали так, що Польща знову втратила Україну, а разом із нею — власну незалежність на кілька віків.

Найстрашніше, що росіяни із шулерською спритністю переписали історію. Із неї зникли згадки про українсько-російські війни та польсько-українську військову співпрацю, завдяки якій наші союзні війська стояли у Кремлі, а Сагайдачний диктував свою волю московитам.

Натомість написано гори псевдонаукової літератури, яка переконує, що Національно-визвольна війна 1648—1657 років була не за волю українців і України, а задля «воссоєдінєнія» із убогою і підступною Московією, до якої козацька держава могла лише «приєднатися», а не «возз’єднатись».

Парадоксальним чином татари, які були союзниками Хмельницького у війні проти поляків, у російській інтерпретації стали не меншими ворогами українців, ніж ляхи. На ділі навіть звичні нам «осавул», «шаровари», «булава», «бунчук», «курінь» тощо — суто татарські слова, а справжній козак-січовик вільно володів мовою кримчаків. Причому не лише для того, щоб успішно воювати з ними, бо чумацькі валки віками возили сіль в Україну аж ніяк не із ворожої сторони, якою нібито завжди були татарські землі. Натомість для спілкування з московитами Хмельницький вимушений був тримати перекладачів-драгоманів, бо горду Росію сучасної російської мови лише згодом навчили книжні люди з Києва.

Та ми донині дивимося на минуле чужими очима, вже звично не помічаючи цього. Саме через це поразка під Берестечком для нас важливіша, ніж перемога під Пилявцями, а російський «брат» рідніший, ніж поляки і кримські татари, які нічим не гірші і не кращі, ніж сусіди з Московщини.

 
Наші інтереси: 

Вивчати історію - важливо для розуміння сучасності.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Вперед, до нової Галілеї!

Дороговказ для Галілеї: наша стратегія у післякризовому світі (+аудіо)

В Україні розгортається потужний духовний спалах, співвимірний зі спалахом у Галілеї часів Ісуса Хреста. Слово «Галілея» означає «Слава». Разом зі славою в Україну повертається шляхетна Галілея –...

Останні записи