Архетип вепра у психологічних війнах Богдана Хмельницького

Абсолютний самоконтроль і неймовірна мужність козаків-смертників була цілковитою несподіванкою для польської сторони, оскільки не мала прецедентів у військовому мистецтві Західної Європи. Сприймаючи за істину здобуту під тортурами дезінформацію, польське військове керівництво втрачало адекватні уявлення про реальність, а з ним і бойову ефективність.

Надрукована нижче стаття кандидата історичних наук Тараса Чухліба “Батько психологічних війн” зі збірника “Незнайома Кліо: Українська історія в таємницях і курйозах XV—XVIII століття” (Київ: Наукова думка, 2002) дозволяє глибше зрозуміти Архетип Білого Вепра як концентрат українського національного характеру і, ширше, українського способу життя. У дописі “Земля Вепра” (Перехід-IV, випуск 11) ми вже розглядали чотири базові елементи цього архетипу, який становить серцевину стратегії групової еволюції українського геосоціального організму:

1) усамітненість, інтровертованість, самодостатність, ненав’язливість;

2) миролюбність, терпеливість у дрібних (непринципових) конфліктах;

3) вибухова захисна реакція при серйозних агресивних нападах (небезпека із-зовні);

4) індивідуальна саможертовність добровільного воїна-смертника заради збереження свого народу.

Публікація Тараса Чухліба ілюструє системне застосування Богданом Хмельницьким четвертого принципу стратегії Білого Вепра. Пояснимо, що у всі часи джерелом правдивої інформації про ворога були захоплені “язики”. Правдивість досягалася застосуванням витончених тортур — своєрідного “мистецтва допитування”, результатом якого здебільшого була смерть “язика”. Остання обставина була викликана переконанням, що перед самою смертю людина втрачає контроль над своєю свідомістю і говорить правду. Мистецтво козака-смертника з місією дезінформації полягало в тому, щоб у процесі тортур говорити що завгодно, але перед самою смертю (фактично, вже в момент згасання земної свідомості і початку Переходу душі до іншого світу) викласти ворогові наперед заплановане неправдиве повідомлення.

Абсолютний самоконтроль і неймовірна мужність козаків-смертників була цілковитою несподіванкою для польської сторони, оскільки не мала прецедентів у військовому мистецтві Західної Європи. Сприймаючи за істину здобуту під тортурами дезінформацію, польське військове керівництво втрачало адекватні уявлення про реальність, а з ним і бойову ефективність. У ключових моментах війни один козак-смертник інколи міг зробити більше для перемоги, аніж кілька тисяч вояків у відкритому бою.

Такого роду численні приклади дивовижного самоконтролю та саможертовності дозволяють нам наблизитися до розуміння феномену козаків-характерників як реалізації прихованих у людині боголюдських потенцій. Нам потрібно осягнути і опанувати ці можливості, оскільки в них захована конкурентоспроможність нової цивілізації, яка сьогодні народжується в Україні і яка стає еволюційною альтернативою роботизованій цивілізації Заходу.

Подана нижче стаття також ілюструє п’ятий принцип стратегії Білого Вепра — утаємниченість, потаємність, обережність, прихованість намірів, недемонстративність повсякденної діяльності. Справді, вепр є неперевершеним у мистецтві маскування, вміє рухатися (навіть у густих хащах) майже безшумно, намагається бути “невидимим” і, незважаючи на свою фізичну потужність, є на диво обережною істотою. Цей аспект Архетипу Вепра яскраво реалізував Богдан Хмельницький: для ворога дуже часто залишалися загадкою його наміри, а його дії звичайно були оповиті туманом (за що польські контррозвідники називали Хмельницького “старим вужем” і, марно намагаючись збагнути логіку його стратегічно-тактичного мислення під час тієї чи іншої воєнної кампанії, у такій цікавій формі описували у донесеннях результати своїх зусиль: “А Хмельницький мовчить, наче вовк у ямі лежить”).

Зрозуміло, що Хмельницький не був винахідником “мистецтва утаємничення” — він спирався на потужну місцеву кількатисячолітню традицію, яку творчо пристосував до нових реалій. Адже ще більшими “конспіраторами” були скіфи: навколишні народи взагалі не знали, що це за держава у центрі Європи і яка її структура.

Звернімо увагу лише на два такі характерні моменти: мешканці Скіфії (точніше — Скупії, тобто скупчення, об’єднання, федерації племен Північного Надчорномор’я) переконали сусідів, що на цих величезних просторах нема ніяких міст, бо живуть вони нібито тільки на возах (тоді як міста були, і то неабиякі), а під час славетної війни з персами з’ясувалося, що весь тодішній цивілізований світ нічого не знав про місцерозташування грандіозних курганів скіфських царів (а чи можна було це уявити стосовно, скажімо, пірамід єгипетських фараонів?). Так само січові козаки усіх переконували, що у них немає ніяких письмових обліків і що вони нібито навіть не знають ні року, ні місяця (а насправді пізніші дослідники Запорізької Січі були просто вражені ретельністю, детальністю і обсягами облікових записів її внутрішнього життя).

Ситуація в нинішній “українській державі” є тотальним запереченням традицій Землі Вепра. Але так буде не завжди. Незабаром ми станемо свідками і активними учасниками відновлення природного суспільного ладу, який почнеться з відновлення ладу в людських головах. А допоможуть нам це зробити книжки на зразок “Незнайомої Кліо”, з якої ми і взяли надруковану нижче статтю.

Тарас ЧУХЛІБ
Директор Науково-дослідного
інституту козацтва при інституті
історії України НАН України

БАТЬКО ПСИХОЛОГІЧНИХ ВІЙН

Початок третього тисячоліття остаточно переконав військових інтелектуалів у тому, що найефективнішою зброєю в боротьбі з противниками є так звані психологічно-інформаційні війни. Однак, як то кажуть, усе нове є добре забутим старим. Подібні війни між різними народами і країнами велися ще з давніх-давен. На території Центрально-Східної Європи в новий час всесвітньої історії їх започаткував не хто інший, як видатний державний і військовий діяч, славетний гетьман Богдан Хмельницький.

Використовуючи закладені С. Наливайком, П. Конашевичем-Сагайдачним, М. Дорошенком, І. Сулимою традиції козацького воєнного мистецтва, Б. Хмельницький під час формування своєї армії надавав першочергового значення організації міцної розвідувальної служби. Згідно з дослідженнями сучасних істориків, уже в перші роки Національно-визвольної війни українського народу, яка розпочалася у 1648 р., визначилися організаційна структура цього «відомства», а також об'єкти, цілі, напрями, методи і прийоми його діяльності, що вдосконалювалися протягом наступних років .

За допомогою розвідувальної та контррозвідувальної служби Богдан Хмельницький шляхом поширення дезінформації прагнув посіяти у ворожому війську непевність у власних силах, панічний настрій. У своїх універсалах до населення та інструкціях до розвідників гетьман наполягав на необхідності створення у стані противника відчуття приреченості, напруги та непевності. Отже, вперше в практиці вітчизняного воєнного мистецтва застосовувалися принципи ведення так званої психологічної війни. Такі методи були використані українським гетьманом у ході вирішальних битв з ворогом під Корсунем, Пилявцями та Берестечком.

Так, перед Корсунською битвою наприкінці травня 1648 р., що завершилася перемогою українців, Б. Хмельницький зумів блокувати інформацію про реальний стан речей у своєму таборі і поширив неправдиві свідчення про кількість козацького війська. Унаслідок цього командувач польською армією М. Потоцький почав ухилятися від бою, втратив стратегічну ініціативу і вже задовго до безпосередньої битви зазнав психологічної поразки.

Психологічний чинник був визначальним і під час перемоги української армії над поляками під Пилявцями у вересні того ж року. Вдалими маневровими діями Б. Хмельницький створив несприятливі умови для розташування оборонного табору польських військ. Це, в свою чергу, викликало невпевненість коронного командування у своїх діях, яка поширилася і на особовий склад. Учасник тих подій з польського боку занотував у своєму щоденнику: «...У таборі ніякої дисципліни, ніякого авторитету вождів. Уночі після паролю стріляли, кричали, і ніхто за це не одержував догани, бо однаковий страх охоплював усіх, так що не було абсолютно ніякого порядку».

Окрім того, на другий день битви, 22 вересня, за наказом гетьмана до ворожого табору потрапляє полонений козак, переодягнений священиком. Незважаючи на тортури, він повідомляє про прихід на допомогу Хмельницькому кількох десятків тисяч татар. Насправді ж союзницькі війська налічували до п'яти тисяч вояків. Проте хитрий гетьман організував їм надзвичайно гучну зустріч: було дано салют з гармат і мушкетів. Цей факт поряд з попередньою дезінформацією мужнього козака спричинився до того, що серед поляків поповзла страхітлива чутка: до Хмельницького надійшла тридцятитисячна кримська орда! Можливо, саме відтоді пішла відома народна приказка: «У страху очі великі».

Засилання до противника «підставних» полонених відбувалося неодноразово і під час подальшого ведення бойових дій. Це стало важливим складовим елементом «психологічної війни» Б. Хмельницького. Адже ворог не сподівався, що козацькі «язики», мужньо витримуючи жорстокі тортури, будуть давати наперед запрограмовані і вигідні для українців свідчення. Коли під час Збаразько-Зборівської кампанії та боротьби з полками Данила Нечая польський воєначальник С. Лянцкоронський отримав від захоплених «язиків» відомості про підхід на допомогу козацькому полковнику начебто основних козацьких сил на чолі з самим Хмельницьким, він наказав відвести свої сили від Старокостянтинова. Зрозуміло, що це було простою дезінформацією, але завдяки їй Д. Нечай отримав оперативний простір для подальших дій. Так само вчинив полковник Станіслав-Михайло Кричевський під Лоєвим, коли заслав козаків-«смертників» у табір литовського князя Януша Радзивілла і тим самим увів його в оману щодо напрямку свого просування. Ось як описує результати психологічного тиску Б. Хмельницького свідок тих подій з польського боку С. Освєнцім: «На самих лише язиків (за яких щоденно військо дарма втомлювалося) покладаючись, із яких ніколи жодної правди не могли одержати. І це справді було немаловажною причиною для частої зміни [ухвалених] на радах рішень. Бо коли один язик розповідав, що Хмельницький іде до нас, то ми дерев'яніли, вішали носи і подумували тут боронитися від нього; якщо день-другий його не було видно і [новий] язик розповідав щось протилежне першому...».

Джерела засвідчують, що взимку 1651 р. під загальним контролем українського гетьмана та безпосереднім керівництвом козацького старшини Тарасенка (Стасенка) було проведено одну з найграндіозніших у тогочасній Європі розвідувальних операцій. До Корони Польської було направлено близько двох тисяч українських шпигунів, які повинні були збирати найрізноманітнішу інформацію, проводити диверсійні акти та готувати повстання. Також вони мали поширювати чутки про надзвичайну бойову міць армії Б. Хмельницького і тим самим викликати панічний настрій серед місцевого населення. Більшість козацьких розвідників (до речі, серед них були і жінки) під час виконання цього важливого завдання вдавали з себе жебраків, калік, «пілігримів», мандрівних циркачів, кобзарів, в окремих випадках — священиків, прочан або ченців.

Батько «психологічних війн» зробив так, що перед початком Берестецької битви польське командування мало що знало про його плани. 21 червня 1651 р. шляхтич А. М'ясковський зазначав, що «про задуми Хмельницького нічого достовірно невідомо. Одні очікують нападу на нас під час походу чи на переправі, чи раптово коли-небудь вночі. Інші говорять, що він на місці під Вишніцем буде із звичайною своєю підступністю чинити опір Й. В. (Його Величності. — Авт.) Королю. А ще інші вважають, що він надішле декілька десятків тисяч [козаків] до Підгір'я для з'єднання з Ракоці».

Під час Національно-визвольної війни Хмельницький створив триступеневу структуру керівництва розвідагентами — гетьман, керівник розвідслужби, резиденти на місцях. Формувалася також низова мережа агентів. Так, в одному з регіонів Польщі під керівництвом українського резидента П. Гжибовського перебувало вісімдесят осіб. Окрім того, Богдану Хмельницькому вдалося створити агентурну мережу у Варшаві та столиці Великого князівства Литовського Вільно, яка вчасно поставляла необхідну інформацію як політичного, так і військового характеру. Після 1654 р. розвідувальна служба Української держави провела блискучу операцію, внаслідок якої козацького розвідника Лук'яна Григоровича (Литвина), який був професійним лікарем, взяли на роботу в Посольський приказ у Москві.

До Чигирина надходили важливі дані військове-політичного характеру і з інших країн — Туреччини, Криму, Угорщини, Волощини. Українські розвідники успішно співпрацювали зі шведськими і трансильванськими колегами на території Польщі, Чехії, Моравії, Силезії та Австрії. Високого рівня досягла справа вербування агентів, серед яких були представники різних соціальних верств і груп, національностей і віросповідання. Мало місце й перевербовування агентів інших країн.

Безпосередня (тактична) військова інформація здобувалася шляхом розсилання спеціальних роз’їздів або за допомогою окремих розвідників, яким доводилося долати до сотні кілометрів. Вони дізнавалися про задуми командування противника, його чисельність і місцеперебування, напрямки просування армій. Досить часто відомості необхідного характеру видавали захоплені «язики» — полонені з ворожого табору. Козацьке мистецтво взяття полонених, як підкреслювали сучасники, було одним з найкращих.

Керівництво українського війська вживало необхідних заходів у сфері захисту національних інтересів від ворожих посягань польської та інших розвідок. Унаслідок контррозвідувальних дій козацькій верхівці вдавалося зберігати в таємниці військові плани найважливіших кампаній, розкривати змови ворожої агентури проти гетьмана та інших воєначальників, протидіяти спробам урядів Речі Посполитої та Московської держави спровокувати міжусобну боротьбу в українському суспільстві. Саме таким чином забезпечувалася ефективність ведення Б. Хмельницьким справжньої «психологічної війни» проти своїх ворогів.

На жаль, наступники Б. Хмельницького на гетьманській посаді не зуміли повною мірою скористатися досвідом свого попередника. Водночас багато визначних полководців Європи нового та новітнього часу під час ведення бойових операцій застосовували різні елементи ведення «психологічної війни», які були започатковані нашим співвітчизником, великим гетьманом Богданом Хмельницьким. Сподіваємося, що й Збройні Сили відродженої наприкінці XX ст. Української держави у разі потреби також скористаються історичним досвідом видатного козацького воєначальника. 
-------------------------
В тему:

Гравець: 
Народний Оглядач

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка