Важливість: 
3

Спецтема:

Категорія:

Нове розширення НАТО: концептуальні зрушення на користь України

Чому в НАТО входять країни, які не хочуть оборонятися, і в той же час за бортом Альянсу залишаються країни, які реально воюють з титульної загрозою для НАТО.

Гельсінкі 16 липня крім бажання учасників цього заходу запустило ряд процесів, на які вже ні Путін, ні Трамп не зможуть вплинути, як би цього комусь не хотілося.

Справді, Путін постійно артикулює необхідність повернення до поділу світу на сфери впливу, але давно відомо, що треба бути дуже акуратним зі своїми бажаннями, бо вони мають властивість збуватися, але не зовсім так, як того хотілося б.

Світ дійсно підходить до того, що ці самі сфери впливу будуть утворені, тільки РФ, з її поступово деградуючою економікою і стрімко деградуючою промисловістю, в цьому заході виявиться не суб'єктом, а об'єктом розділу.

Ця думка виникає в світлі тих дискусій, які прямо зараз розгорнулися як в Конгресі США, так і в НАТО. Якщо спочатку йшлося про те, що члени Альянсу повинні повернутися з небес на землю, поглянути правді в очі і повернутися до практики мінімального 2% військового бюджету, то зараз мова йде про концептуальні питання.

Дійсно, за станом на 2018 рік, більшість країн НАТО саботують одностайно прийняте рішення про мінімальний поріг військових витрат, які повинні підтримувати збройні сили країн в потрібному тонусі.

З майже трьох десятків країн ці умови дотримуються всього кілька країн: Штати, Латвія, Литва та ще пару країн, у яких цей показник в межах обумовленої, включаючи Польщу. Групу саботажників, як це вже давно відомо, очолює Німеччина.

Власне кажучи, це вказує на серйозність ставлення країн до питання можливості здійснення своєї основної функції, закладеної в конструкцію НАТО - забезпечення колективної безпеки. Але поступово необхідність виконувати свої зобов'язання стає актуальною для всіх країн.

Але зараз виникло питання про те, як взагалі Європа уявляє собі самі принципи цієї безпеки. Очевидно, що РФ генерує основну і реальну загрозу військового, політичного і соціального характеру.

Сусіди РФ поділяються на дві категорії. Перша - країни, щодо яких вже здійснена агресія, друга - країни, на які агресія планується. З цієї реальності випливає доволі цікавий висновок. Реально протистоять агресії РФ країни, що не входять в НАТО, і в першу чергу - Україна.

За чотири з гаком роки війни вона має найбільшу боєздатну армію на Континенті і це слідує не з синтетичних, штучних тестів, з незрозумілими критеріями оцінки, а з тієї шкоди військовим силам і засобам РФ, які завдали ВСУ.

Уже зараз зрозуміло, що Москва не мала таких втрат після закінчення Другої Світової Війни, ні в одній з численних воєн, за період від 1945 року і до цього дня.

Ні Чечня, ні Афганістан вже не можуть зрівнятися за рівнем втрат. Це при тому, що в Афганістані воювали військовослужбовці строкової служби, а в Чечні до них  додалося лише невелика кількість контрактників. Проти України виставлені або контрактники, або найманці - колишні військовослужбовці елітних підрозділів армії РФ.

Тобто, замість міркувань про можливість забезпечення оборони від потенційних загроз, ВСУ дійсно забезпечує ті функції, які лежать і на НАТО. У зв'язку з цим постає питання про те, чому в НАТО входять країни, які не хочуть оборонятися самі і навряд чи з них буде якийсь толк для оборони союзників і в той же час за бортом Альянсу залишаються країни, які реально воюють з титульної загрозою для НАТО.

І тут виникає колізія, передбачена у вимогах кандидата на вступ до складу НАТО. Крім вимог до суспільно-політичної та економічної ситуації в країні, які загальним визначенням «принципи» вказані в статті 10 Статуту Альянсу, передбачають і відсутність територіальних суперечок з сусідами.

Звідси випливає, що держава, яка вже піддалася нападу,  не має перспектив вступу в НАТО.

У Конгресі США дуже серйозно розглядається цей вузол, який формально закрив дорогу в НАТО Україні, Молдові та Грузії. Тобто, країни, що вже висловили бажання вступити в НАТО, не можуть бути прийняті за формальною ознакою.

Це дає привід зробити висновок, що агресивні дії РФ проти сусідів, провокуються саме цим положенням Статуту. Не маючи можливості просто окупувати і ефективно утримувати всю територію сусідньої держави, РФ захоплює її частину, чим закриває можливість вступу в НАТО. Таким чином, створюється «сіра зона» нестабільності, прямо на кордоні Європи.

Але тепер приходить загальне розуміння того, що треба вносити поправки в закостенілі вимоги і пряма вказівка ​​на те, що Грузія вступить в НАТО найближчим часом, говорить про зрушення в цьому напрямку. На сьогодні є кілька точок зору, як це можна зробити. Але з усіх них вже виведена компромісна концепція, коли вступаюча в НАТО країна не отримує дії статті 5 на території, що окуповані до моменту вступу в НАТО. Ця концепція досить спірна, але тим не менше - рух в потрібному напрямку очевидний.

Схоже на те, що саме зустріч Трампа і Путіна зрушила це питання з мертвої точки і процес таки пішов. Принаймні в Штатах за нього взялися більш ніж серйозно.

Загалом, Путін хотів переділу сфер впливу і він його отримає, але не в тому вигляді, в якому йому хотілося б.

Джерело

Наші інтереси: 

Ситуація розгортається на користь України.

Гравець: 
Оксана Колосовська

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка