Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець

Ірландська мова: мертва чи ще дихає?

Моя оцінка корисності цієї статті: 
4 - Дуже важливо

Гаельська мова – це перша офіційна мова Ірландії, якою, як стверджують, розмовляє 25% населення. Але чи правда це? Щоб перевірити це, Манхан Маган відправився у подорож по країні, маючи намір не говорити жодного слова англійською.

Ірландська (гаельська) мова – це перша офіційна мова Ірландії. Ми розмовляли цією мовою протягом 2 500 років, рівно доти, доки британці не вирішили, що нами буде легше управляти, якщо ми будемо розмовляти їхньою мовою (і заборонили використання гаельської мови в школах) у XIX ст. Ми, у свою чергу, незабаром усвідомили, що наш подальший розвиток можливий лише за допомогою англійської мови, і ми – або, принаймні, та частина населення, яка пережила Голод, – відмовилися від ірландської мови за кілька десятиліть.

Якби не Кельтське відродження, яке супроводжувало боротьбу Ірландії за незалежність на початку ХХ ст., ірландська мова могла б уже припинити своє існування до теперішнього часу. Сьогодні чверть населення заявляє, що використовує цю мову постійно. У мене завжди виникали сумніви з приводу цієї цифри, і щоб перевірити її точність, я вирішив відправитися у подорож по країні, розмовляючи винятково ірландською мовою, і подивитися, як я із цим впораюся.

Столиця Ірландії забула рідну мову

Відправним пунктом я вибрав Дублін, оскільки був упевнений, що в місті з населенням 1,2 млн. я обов’язково знайду хоча б трохи носіїв ірландської мови. Спочатку я відправився в магазин Британського картографічного управління, щоб придбати карту країни (як напівдержавна організація ця установа зобов’язана надавати певні послуги ірландською мовою). «Ви не могли б говорити англійською мовою?», – сказав мені консультант. Я відповів ірландською. «Не могли б Ви говорити англійською мовою?!», – повторив він з нетерпінням. Я спробував знову пояснити, що мені потрібно. «Ви говорите англійською мовою?», – запитав він холодним погрожуючим тоном. «Sea», – відповів я ірландською, покірно кивнувши головою. «Ну, так Ви можете заговорити зі мною зараз по-англійськи?». Я пояснив йому так просто, як тільки міг, що намагаюся обійтися ірландською мовою. «Я більше не буду з Вами розмовляти, – заявив він. – Ідіть звідси».

Мені дійсно потрібна була карта для своєї подальшої подорожі; без необхідності постійно запитувати напрямок свого шляху обійтися було б складно. Я спробував ще раз звернутися до консультанта, використовуючи найпростіші фрази зі шкільного курсу ірландської мови, які він точно повинен був вивчити за 10 років обов’язкової шкільної програми, яку проходить будь-який учень, але він закрив вуха руками, і в мене не залишалося іншого вибору, крім як піти.

Початок не був гарним. Незважаючи на ранній час, я вирішив випити і відправився у вишуканий бар у вікторіанському стилі недалеко від Графтон Стріт. «Вибач, друже, я не розмовляю ірландською» – відповів бармен, коли я замовив кухоль пива. Я спробував сформулювати своє замовлення простіше – хоча, куди вже простіше? – «Я хотів би випити». «Я не розмовляю ірландською», – повторив він знову. У мене виходило без проблем замовляти напої в будь-яких барах, від Камеруну до Казахстану, і якби я розмовляв будь-якою іншою мовою, навряд чи б це стало проблемою. Я спробував показати рукою на те, чого мені хотілося, – крани для розливу пива були вишикувані в ряд уздовж барної стійки, – але я зробив помилку, супроводжуючи свої жести словами.«Хіба Ви не почули мене?» – грізно запитав бармен.

Я подумав, що безпечніше буде попросити одного з відвідувачів перекласти мою фразу, але всі присутні зосереджено розглядали свої власні пінти, коли я повернувся до них. Зрештою, один молодий хлопець, якому стало мене шкода, порадив мені піти в кафе на Кілдар Стріт.

«Кафе? – запитав я, – Я хотів би випити». «Просто сходіть туди», – сказав він, і я, слідуючи його інструкціям, опинився у темному підвальчику, розташованому під офісами агентства з питань розвитку ірландської мови. У них не було дозволу на продаж пива, але я одержав чашку кави і власник розповів мені багатою, милозвучною ірландською мовою про те, що це місце зазвичай переповнене ірландськомовними відвідувачами, але в сонячний день нікому не хочеться ховатися під землею, тому я був єдиним відвідувачем. Вікторіанська каналізація із труднощами боролася з липневою спекою, і в приміщенні погано пахнуло. Мене не полишала думка, що мені це нагадує гетто, притулок для обмежених меншостей.

Я знав, що ця поїздка буде складною, але не припускав, що настільки. Як сверджують лінгвісти, реальна кількість людей, що вільно розмовляють ірландською мовою, складає скоріше 3%, аніж амбіційні 25% тих, хто відзначає галочкою ірландська мова під час перепису населення, і більша частина з них проживає на західному узбережжі, у віддалених, важко доступних областях, у яких просто так не опинишся. Чого я не врахував, так це ворожості. Частково, на мій погляд, це було викликано почуттям провини – ми почуваємо себе неповноцінними через неможливість розмовляти рідною мовою.

Я вирішив зв’язатися з радіостанцією в Дубліні, щоб під час радіо-шоу поцікавитися думкою слухачів з цього питання. Кілька людей зателефонували і сказали, що не мають уявлення, про що я говорю. «Чи мертва ірландська мова?» – запитував я знову й знову. «Вибачте, що?» – перепитувала більшість із них. Або: «Ви що, розмовляєте ірландською?». Одні хотіли б прибрати мене і мою недалеку мову з радіоефіру, інші говорили, що на свій сором не розуміють мене, але надзвичайно раді моєму виступу. Це, у свою чергу, викликало в мене почуття провини: єдина причина, чому я говорю ірландською мовою, це те, що моя бабуся 90 років тому використовувала її як зброю у боротьбі за Ірландську Республіку. Пізніше, коли я усвідомив, що ніхто з моїх друзів не розмовляє ірландською, вона піддобрювала мене цукерками і солодощами, щоб я продовжував розмовляти цією мовою. Насправді, я майже відмовився від ірландської мови, вважаючи її мертвим тягарем, що повиснув на моїй шиї, доти, доки не з’явилася ірландська телевізійна станція TG4, заснована у 1996 р., і я не почав створювати для неї документальні фільми про подорожі.

Після радіошоу я вирішив відвідати туристичне бюро, співробітники якого, імовірно, звикли до роботи з різними мовами. Чоловік за стійкою здивовано подивився на мене, коли я запитав про екскурсію по місту. «Що?» – перепитав він, його очі розширилися. Я повторив. «Ви не розмовляєте англійською?» – запитав він холодно. Я починав ненавидіти цей момент, коли страх і розчарування з’являються на їх обличчях. Зрештою, вони просто намагалися пережити свій робочий день. Їм ні до чого були зіткнення з непохитним солдатом Ірландського Талібану.

Я пояснив, що намагаюся зробити. «Ну, друже, я не розмовляю ірландською, так що… – він зробив загрозливу паузу, а я спробував підбадьорливо посміхнутися. – Так що, якщо ти говориш англійською мовою, я зможу тебе зрозуміти».

«Béarla, тільки англійська» – сказав через його спину начальник із суворим виглядом і повторив це двічі на випадок моєї некмітливості. Я запитав, якою ще мовою я міг би до них звернутися, і мені вказали на список із семи країн на стіні. По правді кажучи, я можу розмовляти п’ятьма з них, але я пообіцяв собі, що заговорю іншою мові лише у випадку крайньої необхідності. Зрештою, вони відшукали чарівну дівчину, яка в досконалості володіла ірландською мовою і змогла розповісти мені все, що було потрібно, але вона надзвичайно нервувала, вважаючи свій лексичний запас недостатнім. Це було неправдою; він був прекрасним. Якась дивна тенденція, що люди часто неправильно оцінюють свою здатність говорити ірландською, переоцінюючи або недооцінюючи себе, – імовірно, це складний психологічний наслідок стереотипу, який приклеївся ще тоді, коли ірландська мова була ознакою бідності і неграмотності.

Уся надія на молоде покоління

Можливо, я б відмовився від продовження цієї подорожі зовсім, якби під час радіоефіру дещо не відбулося. Я стрімко наближався до відчаю, як ось поступив дзвінок від якихось дітей. Я з подивом виявив, що вони вільно розмовляють чистою ірландською мовою, використовуючи сучасний міський діалект. Вони розповіли мені, що говорять ірландською постійно, так само як їхні друзі. Вони люблять ірландську мову і обурені тим, що я міг припустити, що ця мова мертва. Ці діти були учнями нової ірландської школи «Gaelscoileanna», яка з кожним роком відкриває усе більше філій по всій Ірландії. У той час як старі школи закриваються або намагаються знайти собі учнів, школи «Gaelscoileanna» змушені відмовляти деяким у зарахуванні. Ці школи популярні як серед заможної інтелігенції, так і серед представників робітничого класу – головним чином, завдяки високій якості освіти: ірландськомовні середні школи часто набирають більш високі бали на державних іспитах, ніж більшість елітних платних шкіл. Випускники шкіл закінчують навчання, знявши із себе тягар неповноцінності, який прищеплювали всім попереднім поколінням з тих самих пір, як британці вперше приліпили ірландській мові ярлик відсталої у розвитку.

Ці діти виховуються на ірландських версіях мультсеріалів «Губка Боб Квадратні Штани» і « Скубі-Ду», які транслюються каналом TG4. Це вони вигадують ірландські еквіваленти для приставки X-box, хіп-хопу, серіалу «Диваки» і блогів. Це вони вільно набирають SMS ірландською мовою, вивчають прадавню фонетику і синтаксис поряд з останніми різновидами молодіжного сленгу. Я усвідомив, що саме їх мені слід попросити про допомогу на вулиці. Ці діти повернули мені впевненість, і саме із цим почуттям я залишав Дублін і рушив далі.

На першій же заправці мене ще більше надихнув діалог з польським консультантом, у якого не виникло особливих проблем з розшифруванням мого складного технічного питання із приводу взятого напрокат вінтажного «Ягуара». Він щодня стикається із труднощами в сприйнятті іноземної мови, і для нього не мало особливого значення, чи розмовляю я ірландською або англійською. Насправді, кожний, кого я зустрів на своєму шляху, проїхавши наступні 1000 миль по країні, виявився більш чуйним і співчутливим, ніж дублінці, з якими я стикнувся напочатку. Я не заявляю, що усі вони вільно розмовляли ірландською – зовсім ні – але вони прагнули до того, щоб знайти зі мною спільну мову, зв’язати кілька випадкових слів зі шкільного курсу ірландської мови, які випливали з далеких глибин їхньої пам’яті, або іншим чином намагалися розгадати мою міміку і божевільну жестикуляцію.

Проте, більшу частину часу ця поїздка продовжувала проходити із труднощами. Мені вказували невірний напрямок дороги, приносили не те замовлення у ресторані, робили не ту стрижку, але навряд чи мені знову погрожували або виставляли дурнем. Навіть на Шанкіл Роуд у Белфасті до мене ставились коректно – попередили лише, що я можу виявитися на лікарняному ліжку, якщо й далі продовжу розмовляти ірландською мовою. У Голуеї я влаштував вуличну виставу, співаючи непристойні розпусні пісні, які тільки міг згадати, щоб перевірити, чи розуміє мене хтось. Ніхто не зрозумів – жінки похилого віку посміхалися, мило постукуючи ногою в такт, коли я співав їм непристойні серенади. У Кілларні я стояв на вході в банк і пропонував людям гроші, якщо вони допоможуть мені пограбувати цей банк, але ніхто знову не зрозумів, що я говорю.

До кінця поїздки я повинен був би дійти якогось висновку, але насправді, я був ще більш розгубленимі. Я виявив, що в тих областях Північної Ірландії, де ірландська мова перебувала під строгою забороною до початку 1990-х років, відбувається процес відродження. Угода Страсної П’ятниці, або Белфастська угода визнала статус ірландської мови, і в цей час у Північній Ірландії виходить своя щоденна газета, щоденна передача на BBC Radio і діє своя власна радіостанція ірландською мовою. У Голуеї я зустрів ірландськомовних іммігрантів, які сформували товариство, що займається просуванням ірландської мови. Я познайомився з видавцями, які з кожним роком публікують усе більше ірландської прози і поезії.

З чисто законодавчої точки зору ірландська мова за недавній час одержала важливі (хоч і піррові) перемоги – Закон про мови гарантує право використання ірландської мови в державних і напівдержавних організаціях (правда, усі мої електронні листи ірландською мовою, відправлені в урядові заклади під час поїздки, були зігноровані).

Імовірно, однією із найвизначніших перемог ірландської мови за останні кілька століть, стало її недавнє визнання однією з офіційних робочих мов ЄС. Це величезний вотум довіри, отриманий від наших європейських сусідів, але ірландський народ повинен вирішити для себе, раз і назавжди, що робити зі своєю рідною мовою. Повісити на неї знак «не реанімувати» і відключити машину від живлення або ж перебороти свій дурний комплекс неповноцінності і почати нарешті використовувати свою мову?

Як сказали б діти зі школи «Gaelscoileanna»: «Athbhreith agus cuir diot é!» (Народитися знову і подолати!).

 

Наші інтереси: 

Ірландці - наші брати! Така ж багатостраждальна нація. Пережили голод, яким їм влаштували англійці у середині 19-го століття, розсіяні по всьому світу... У США ірландців більше, ніж в Ірландії, до речі. Щодо того, що майбутнє ірландської мови - за молодим поколінням, правда. Дівчинка Іванна, 16 років, вважає себе ірландкою. Вона народилася в Ірландії, але по крові не ірландка (напів-українка, напів-німкеня), дуже хоче знати ірландську мову. У школі, де вона вчиться, ірландську дуже погано викладають, і уроків ірландської мови дуже мало (як в часи СРСР у мене в школі було 2 уроки на тиждень української). Так ось ця дівчинка просить свою маму за чималі гроші відправити її влітку в ірландське село, де живуть ірландці і розмовляють виключно ірландською. Такий мовний табір там коштує багато грошей. Ірландці, які досі розмовляють рідною мовою, справді живуть у віддалених селах, подалі від "цивілізації", де мешкають переважно емігранти, яких в Ірландії близько 20%, а то й більше.

Підписуюсь на новини

Коментарі

Зображення користувача Володимир Самотий.

Ніколи не пізно

ВС

Зображення користувача Бард Рой.

Нехай будуть брати. Хоча, дивлячись, з якого боку… Саме на таких братів - нації й народності Европи - робить ставку конаючий колос Московія аби вони, вбачаючи у ній "розуміння" й підтримку, утворювали нові та реанімували напівзабуті різні сепаратистські рухи. Завдання - розколоти европейську спільноту. А от надзавдання - відвернути увагу, бажання й ресурси цієї спільноти від спроб ординців розколоти саму Україну за тим самим принципом - новороси, русини, галичани тощо, врятувавши у такий спосіб себе від розпаду... Те, що "копач ями" у неї сам і впаде, тобто, тюрма народів Московія невдовзі сама розвалиться на друзки - незаперечно. Відтак, навіщо нам нашим споконвічним світоглядним ворогам допомагати подовжувати їхні дні?
… Чи мали оті всі ірляндці, валійці, корсиканці і як їх там ще такий кількасот-річний смертельний пресинґ з боку сусідів, який зазнали українці? І зазнають й понині… Та їхні голодомори та інші геноциди, у порівнянні з нашими, - це дитячі забавки у пісочниці! Але й ці забавки вони не витримали - мови, традиції, вірування свої позабували. То, хто ж їм доктор!? І чому ми, українці, які, попри, повторюю, набагато жорстокіші і триваліші випробування, зберегли і мову, і традиції, і вірування, маємо допомагати отим всім "евро-слабакам", а відтак псувати стосунки - на догоду здихаючій Московії - з (поки що) лояльними до України істеблішментами В.Британії, Франції, Німеччини, Італії тощо? Адже ми, значить, долучаємось до підтримки Московії різних ізгоїв, ставлячи під загрозу у такому випадку існування не стільки ЕС, а цілісність багатьох европейських країн.
Тож, поки вони сильні, то давайте з сильними дружити, щоб зміцніти самим! А не підкидувати із свого наразі злиденного закутка різні "сєпарскіє штучкі". Цим самим ми прискоримо розвал Московії. І лиш опісля, прихопивши собі з тих руїн шмат, включно з Уралом, подумаємо про долю отих "нещасних", що забули самих себе. Якщо, звісно, нам це буде вигідно - допомагати слабакам.

Хай буде!

Зображення користувача Альберт Саїн.

Про який розкол Расєї йде мова, кола Расєя напрочуд з роками лишень розширює свій політично-територіальний вплив?

Зображення користувача Бард Рой.

І смертельно хворий перед кончиною починає почуватися набагато краще - бо його організм у відчаї вмикає (на короткий час) всі свої резерви.

Хай буде!

Зображення користувача Олена Каганець.

Мета публікації і мій коментар - не порівнювати рівень страждань, друже Барде. Ірландці і валійці, справді, наші брати, бо ближче до генотипу українців, ніж англо-сакси, які завоювали Британські острови у бритів і піктів і асимілювали їх. Потім вони підкорили шотландців, валійців і ірландців силою і підступами. Щодо сепаратизму ірландців я не зрозуміла. Який сепаратизм? Ви знаєте, що є Північна Ірландія, яка все ще входить до складу королівства Великої Британії, а є Республіка Ірландія, яка здобула незалежність у 1922 році і має всі атрибути державності, в тому числі і свою мову. В результаті процесу лібералізації і завдяки вступу до Євросоюзу ця країна має великий відсоток громадян-іноземців. Ірландські землі розкуплені німцями, голандцями та іншими прийшлими европейцями. Там справді переважає англійська мова. А метою публікації було показати, як де-юре державна мова пригнічується англійською.

Зображення користувача Бард Рой.

Тю ти, Господи, а я думав, що валійці це десь у БеНіЛюксі поневіряються. А вони, виявляється, теж на тих же живуть островах, назву, яких - після прочитаного про клятих англо-саксів - язик не повертається називати Британськими. Стоп, хоча там споконвічно проживали брити та ще якісь пікти. Значить, Британськими їх таки, прислуговуючись маладьожним сленгом, називати не впадлу. А щодо сепаратизму, подруго Олено, я й мав на увазі ЕеСівський масштаб. Ну, створили вони свої "сполучені стейти". І нехай. Вони все одно повернуться до своїх крон, лір, ґульденів та марок - у "своїй хаті, своя правда, сила й воля", - не пам'ятаю, хто сказав (прикалуюсь). Але ж нам, українцям, зараз не резон їм у цьому допомагати. Хоча б тому, що саме англосакси у часи совєтської окупації допомагали нам, поневоленим, найбільше. І сьогодні їхня підтримка (на тлі московітської агресії) найбільш дієва з усіх допомог. А в цей час наші генотипні родичі сидять по пабах, де, разом із віскарьом та пивом, всмоктують сєпарські настрої, які їм (також) навіюють таємні московітські провокатори.
... Ваше нагадування про те, що Республіка Ірляндія є незалежною ще з 1922
року лишень підтверджує моє твердження, що вони слабаки - хоча б тому, що й досі не навчились своєї мови. Бо, даруйте, дуже складно повірити, що отой мандрівник-автор статті натрапляв виключно на не-ірляндців, які після вступу РІ до ЕС вщент усе там розкупили, а "нещасних" автохтонів загнали до якоїсь каналізаційної клоаки. Рідною ірляндською балакати.

Хай буде!

Зображення користувача Людимир Головань.

Дякую за детальний погляд на ситуацію зсередини. Дуже жива публікація.
Декілька правок:
1) "X-box" - це не префікс, а саме приставка, або девайс,
2) "Відправлявся далі" - краще, на мій погляд, "рухався далі",
3) Зіштовхнувся - зтикнувся,
4) Невистачає букви у слові "найепристойніші", та лишня у "розгубленимі"
5) Замість "зігноровані", здається, краще було б "проігноровані",
6) "комплекс неповноцінності" - "комплекс меншовартості"

Будьмо!

Зображення користувача Олена Каганець.

Дякую. Виправила.

Зображення користувача Явсе Світ.

Якщо не помиляюся,то Ірландія одна із перших країн,що засудила Голодомор в Україні.А такі країни як Франція,США та Великобританія не помічали очевидного.

Вірю в те, що розумію.

Зображення користувача Олена Каганець.

А хто сказав, друже Барте, що нам треба ірландцям допомагати? Нам зараз потрібно допомагати самим собі!