Ким був, є і буде для українців Тарас Шевченко? Одновимірної відповіді не існує. Видатний поет, вояк, невгнутий патріот Євген Маланюк бачив його таким: «Не поет – бо це ж до болю мало, Не трибун – бо це лиш рупор мас, І вже менш за все – « Кобзар Тарас». Він, ким зайнялось і запалало».
«Волхв, віщун, пророк? Таким був в очах тих ,що приставали з ним, і – в своїх власних, і в творах своїх», - таким постав перед Дмитром Донцовим. Він сам назвав себе «волхвом». Виховався на вже забутих праджерелах старої, великої культури України, - на «Патерику Печерськім», на «Четіях Мінеях», Сковороді – і, насамперед на « Євангелії».
Дуже багато чого було відкрито йому з езотерики християнства. Наведемо думку видатного любомудра Д. Донцова: «Через ту лектуру і через природу, та через мистецтво , був він втаємничений в закони зримого і незримого космосу.» Любив і міг годинами медитувати на лоні природи, шанував пам’ятки історичні, казав: « … не люблю гамірливої метушні». Любив самотність, бо пророки гуртами не ходять. Власне, Тарас Шевченко – був, є, і буде для нашого народу синонімом самої України.
Мета цієї публікації доволі скромна - спробувати з’ясувати, яку роль відіграв великий Тарас у творчості неординарного, дуже своєрідного полтавського живописця Анатолія Лавренка? Вперше у житті ім’я Шевченка він почув малим хлопчаком з уст матері. Ганна Євдокимівна у ті, вже далекі роки вчинила тихий подвиг. Тривала Друга світова, під час бомбардування села Савинці, родового села родини Лавренків, мама Анатолія втратила руку. І уявіть собі, народна вишивальниця однією рукою виконала портрет генія на полотні. Який народ в усьому світі має таких жінок? Жоден! Не потрібно багатослів’я, воно тут зайве. Історія цього вишитого портрету виразно промовляє,- ким є Шевченко для українців! З білого полотна Тарас Григорович поглядає на нас суворо, можна сказати сердито, не до вподоби йому те, що діється в Україні. Перед ним «Кобзар», уквітчаний розквітлими і не розквітлими трояндами… А у пам’яті спливають рядки:
«Не плачте, братія: за нас
І душі праведних, і сила
Архістратига Михаїла.
Не за горами кари час.
Молітесь, братія!»
2014 й - рік Шевченка, та дай Боже, щоб усі наступні роки також були його роками, не зважаючи на ювілеї. Читати його слід, вивчати, жити по Шевченку. Адже відомо, що колись, у кожній селянській хатині було дві головні Книги – «Святе письмо « і «Кобзар».
«Одного осіннього вечора, ніби сама по собі, рука потягнулася до «Кобзаря». Почав читати, давненько, може й ніколи, так жадібно не поглинав вірш за віршем, як того разу…»,- згадує Анатолій Лавренко. Потім , читання,перечитування, осмислення поезій Шевченка траплялися ще не раз. «Я просто закохався у його вірші, а що вже був великий митець, то годі й казати…», - зізнається художник.
Взірцем портретного живопису вважаються роботи Рембранта. Філософ історії та культури О. Шпенглер у своїй праці «Падіння Європи» написав неперевершені сторінки про коричневий тон картин Рембранта. Чудовим автопортретом Шевченка є його поезія, кожен окремий вірш. Але коли йдеться про Шевченка – художника, то його автопортрет 1860 року сміливо можна порівняти з портретами авторства Рембранта. Цей видатний твір Т. Шевченка довгий час залишався забутим. На чию ж користь порівняння, хай вирішують мистецтвознавці, тонкі знавці і шанувальники високого малярства.
Спогади про вишитий портрет материнськими руками, нове захоплення «Кобзарем», вихлюпнулося у цілий ряд цікавих, неповторних робіт. Минулого року митець написав 16 робіт, нині їх уже набагато більше. Назва кожної картини – рядок із вірша батька Тараса. Цей цикл шевченкіани Лавренка не є у прямому розумінні,- живопис на підгрунті прочитаних віршів… Митець дуже індивідуально, своєрідно, по – лавренківськи відобразив на полотнах власні візії на шевченківську тематику.
Хоч на хвильку пригадаймо, як сильно вражали вірші Пророка сучасників, видатних, не простих обивателів.» Волосся настовпужилося в мене на голові,» - писав старий Квітка – Основяненко.» Широко він обняв Україну з її могилами кривавими , з її страшною славою… і з того часу всі в нас поділились на живих і мертвих,»- пророчо доповнив Куліш.
Приділім пильнішу увагу, хоча б окремим роботам, вони того варті! Отже, перед нами картина «Мені тринадцятий минало…» Легесенькі, біло – пухнасті хмаринки пливуть по небу, ген- ген на високому пагорбі видніються такі до болю знайомі хатини, чи то Київщини, чи то Полтавщини ? Передній план – пасуться ягнята, а пастушок, здається забув про них, він заглиблений у малювання. Біля нього лежить полотняна торбинка з нехитрими наїдками. Автор хоче донести до нас думку,- дитинство хоча й буває важке, навіть нестерпне, та радість все одно присутня, бо яскравий, погожий день видався, ще й випала нагода помалювати. Миттєвості щастя, як промені сонця, не завжди помічаємо, ще рідше цінуємо…
«Якби ви вчились так, як треба…». Ще одна, знакова по сприйняттю робота Анатолія Лавренка. Просто на майдані сидять за партами бурсаки, історію України їм розповідає навчитель – німець, у чудернацькому вбранні, і у високих чоботях. За спиною учителя, культова споруда, подібна на кірху. Книжки вивчають… і Шафарика, і Ганка. Згірклу іронію, чисто шевченківську, з болем у душі, витончено передав художник на полотно. Адже віками нас вчили дивитися на власну історію крізь московські, німецькі, польські окуляри.Тільки щоб не український погляд,- на свою історію, на власну ідентичність, крий Боже! Знайти самих себе на своїй Землі, де вже не буде врага – супостата, а буде син і буде мати, чи не це нам заповідав Тарас? Це і є головний лейтмотив мистецького витвору полтавського віртуоза живопису.
«Сім’я вечеря коло хати.» Це приклад цікавого малярського бачення поетичних думок. Квітують вишневі сади, райські пахощі заповнюють весь простір, за столом хліборобська родина, донька подає до столу, плугатарі повертаються після роботи, а соловей не дозволяє поспілкуватися. Праця, чари природи, спів дівочий, пташині трелі… Квітучий світ селянської України.Шмат мирного часу, таких часів було не вельми багато у минувшині нашій. Сама назва привертає до себе увагу,- «Думи мої, думи». Велика ріка, то Дніпро несе свої води, понад ними верболози, гущавина кущів, небо тривожне, похмуре. На Дніпро і кручі, на всю Україну дивиться батько Тарас. Дивиться крізь товщу десятиліть, століть, замислений погляд, хвилюється, бо не байдуже йому, як занапащають Україну « злії люди». Та надія і впевненість у тому, що таки запанують ідеали великого Тараса на нашій землі є. Бо ж він сам, не хто інший, пророкував нам, що- таки діждемося свого, українського Вашингтона. Разом з яким, під його проводом збудуємо таку державу, про яку мріяли, та за яку боролися віками, кращі представники українства.
То ким є для нас Тарас Шевченко? Був він, і є великим Паном, не за походженням, а у царині духовності. Паном у поезії, живописі, любомудрствії, житті. Був справжнім Брахманом, Провідником, і живих, І ненароджених. Бо всім вказував і освітлював саме український шлях. Був людиною релігійною і до нестями закоханою у свою Україну, якої другої, чи рівної їй, для нього не було на світі. Про майбутнє писав: «… є щось таємне, незриме, що натякає нам на наше майбутнє, не щасливе, чи щасливе, не все ми в силі збагнути ці таємні натяки.» Він зі своїм даром ясновида – був у силі збагнути багато різних знаків, та нам переказати,що збагнув. І ще раз повернімося до полум’яного слова Донцова про Шевченка:» Був світочем, що сяє в темнім місці, поки не зійде ранішня зоря в серцях наших.»
Заледве не вся творчість Анатолія Лавренка насичена якоюсь казковою межовістю, тобто, по один бік – реальний світ, по інший – світ містично – загадковий. А він стоїть на нескошеній межі…, а у роботах гармонійно поєднує ці два світи. Так витворюється мистецька територія Лавра, а він дивиться на все довкруж очима душі. Скільки ще нових тем для наступних серій живописних робіт знайде Майстер у бездонній, невичерпальній творчості Тараса Шевченка?! Гарні думки і побажання мають властивість матеріалізації. Тому нехай все й буде саме так!
Андрій Будкевич
Наші інтереси:
+
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
"Він, ким зайнялось і запалало..."
Ким був, є і буде для українців Тарас Шевченко? Одновимірної відповіді не існує. Видатний поет, вояк, невгнутий патріот Євген Маланюк бачив його таким: «Не поет – бо це ж до болю мало, Не трибун – бо це лиш рупор мас, І вже менш за все – « Кобзар Тарас». Він, ким зайнялось і запалало».
«Волхв, віщун, пророк? Таким був в очах тих ,що приставали з ним, і – в своїх власних, і в творах своїх», - таким постав перед Дмитром Донцовим. Він сам назвав себе «волхвом». Виховався на вже забутих праджерелах старої, великої культури України, - на «Патерику Печерськім», на «Четіях Мінеях», Сковороді – і, насамперед на « Євангелії».
Дуже багато чого було відкрито йому з езотерики християнства. Наведемо думку видатного любомудра Д. Донцова: «Через ту лектуру і через природу, та через мистецтво , був він втаємничений в закони зримого і незримого космосу.» Любив і міг годинами медитувати на лоні природи, шанував пам’ятки історичні, казав: « … не люблю гамірливої метушні». Любив самотність, бо пророки гуртами не ходять. Власне, Тарас Шевченко – був, є, і буде для нашого народу синонімом самої України.
Мета цієї публікації доволі скромна - спробувати з’ясувати, яку роль відіграв великий Тарас у творчості неординарного, дуже своєрідного полтавського живописця Анатолія Лавренка? Вперше у житті ім’я Шевченка він почув малим хлопчаком з уст матері. Ганна Євдокимівна у ті, вже далекі роки вчинила тихий подвиг. Тривала Друга світова, під час бомбардування села Савинці, родового села родини Лавренків, мама Анатолія втратила руку. І уявіть собі, народна вишивальниця однією рукою виконала портрет генія на полотні. Який народ в усьому світі має таких жінок? Жоден! Не потрібно багатослів’я, воно тут зайве. Історія цього вишитого портрету виразно промовляє,- ким є Шевченко для українців! З білого полотна Тарас Григорович поглядає на нас суворо, можна сказати сердито, не до вподоби йому те, що діється в Україні. Перед ним «Кобзар», уквітчаний розквітлими і не розквітлими трояндами… А у пам’яті спливають рядки:
«Не плачте, братія: за нас
І душі праведних, і сила
Архістратига Михаїла.
Не за горами кари час.
Молітесь, братія!»
2014 й - рік Шевченка, та дай Боже, щоб усі наступні роки також були його роками, не зважаючи на ювілеї. Читати його слід, вивчати, жити по Шевченку. Адже відомо, що колись, у кожній селянській хатині було дві головні Книги – «Святе письмо « і «Кобзар».
«Одного осіннього вечора, ніби сама по собі, рука потягнулася до «Кобзаря». Почав читати, давненько, може й ніколи, так жадібно не поглинав вірш за віршем, як того разу…»,- згадує Анатолій Лавренко. Потім , читання,перечитування, осмислення поезій Шевченка траплялися ще не раз. «Я просто закохався у його вірші, а що вже був великий митець, то годі й казати…», - зізнається художник.
Взірцем портретного живопису вважаються роботи Рембранта. Філософ історії та культури О. Шпенглер у своїй праці «Падіння Європи» написав неперевершені сторінки про коричневий тон картин Рембранта. Чудовим автопортретом Шевченка є його поезія, кожен окремий вірш. Але коли йдеться про Шевченка – художника, то його автопортрет 1860 року сміливо можна порівняти з портретами авторства Рембранта. Цей видатний твір Т. Шевченка довгий час залишався забутим. На чию ж користь порівняння, хай вирішують мистецтвознавці, тонкі знавці і шанувальники високого малярства.
Спогади про вишитий портрет материнськими руками, нове захоплення «Кобзарем», вихлюпнулося у цілий ряд цікавих, неповторних робіт. Минулого року митець написав 16 робіт, нині їх уже набагато більше. Назва кожної картини – рядок із вірша батька Тараса. Цей цикл шевченкіани Лавренка не є у прямому розумінні,- живопис на підгрунті прочитаних віршів… Митець дуже індивідуально, своєрідно, по – лавренківськи відобразив на полотнах власні візії на шевченківську тематику.
Хоч на хвильку пригадаймо, як сильно вражали вірші Пророка сучасників, видатних, не простих обивателів.» Волосся настовпужилося в мене на голові,» - писав старий Квітка – Основяненко.» Широко він обняв Україну з її могилами кривавими , з її страшною славою… і з того часу всі в нас поділились на живих і мертвих,»- пророчо доповнив Куліш.
Приділім пильнішу увагу, хоча б окремим роботам, вони того варті! Отже, перед нами картина «Мені тринадцятий минало…» Легесенькі, біло – пухнасті хмаринки пливуть по небу, ген- ген на високому пагорбі видніються такі до болю знайомі хатини, чи то Київщини, чи то Полтавщини ? Передній план – пасуться ягнята, а пастушок, здається забув про них, він заглиблений у малювання. Біля нього лежить полотняна торбинка з нехитрими наїдками. Автор хоче донести до нас думку,- дитинство хоча й буває важке, навіть нестерпне, та радість все одно присутня, бо яскравий, погожий день видався, ще й випала нагода помалювати. Миттєвості щастя, як промені сонця, не завжди помічаємо, ще рідше цінуємо…
«Якби ви вчились так, як треба…». Ще одна, знакова по сприйняттю робота Анатолія Лавренка. Просто на майдані сидять за партами бурсаки, історію України їм розповідає навчитель – німець, у чудернацькому вбранні, і у високих чоботях. За спиною учителя, культова споруда, подібна на кірху. Книжки вивчають… і Шафарика, і Ганка. Згірклу іронію, чисто шевченківську, з болем у душі, витончено передав художник на полотно. Адже віками нас вчили дивитися на власну історію крізь московські, німецькі, польські окуляри.Тільки щоб не український погляд,- на свою історію, на власну ідентичність, крий Боже! Знайти самих себе на своїй Землі, де вже не буде врага – супостата, а буде син і буде мати, чи не це нам заповідав Тарас? Це і є головний лейтмотив мистецького витвору полтавського віртуоза живопису.
«Сім’я вечеря коло хати.» Це приклад цікавого малярського бачення поетичних думок. Квітують вишневі сади, райські пахощі заповнюють весь простір, за столом хліборобська родина, донька подає до столу, плугатарі повертаються після роботи, а соловей не дозволяє поспілкуватися. Праця, чари природи, спів дівочий, пташині трелі… Квітучий світ селянської України.Шмат мирного часу, таких часів було не вельми багато у минувшині нашій. Сама назва привертає до себе увагу,- «Думи мої, думи». Велика ріка, то Дніпро несе свої води, понад ними верболози, гущавина кущів, небо тривожне, похмуре. На Дніпро і кручі, на всю Україну дивиться батько Тарас. Дивиться крізь товщу десятиліть, століть, замислений погляд, хвилюється, бо не байдуже йому, як занапащають Україну « злії люди». Та надія і впевненість у тому, що таки запанують ідеали великого Тараса на нашій землі є. Бо ж він сам, не хто інший, пророкував нам, що- таки діждемося свого, українського Вашингтона. Разом з яким, під його проводом збудуємо таку державу, про яку мріяли, та за яку боролися віками, кращі представники українства.
То ким є для нас Тарас Шевченко? Був він, і є великим Паном, не за походженням, а у царині духовності. Паном у поезії, живописі, любомудрствії, житті. Був справжнім Брахманом, Провідником, і живих, І ненароджених. Бо всім вказував і освітлював саме український шлях. Був людиною релігійною і до нестями закоханою у свою Україну, якої другої, чи рівної їй, для нього не було на світі. Про майбутнє писав: «… є щось таємне, незриме, що натякає нам на наше майбутнє, не щасливе, чи щасливе, не все ми в силі збагнути ці таємні натяки.» Він зі своїм даром ясновида – був у силі збагнути багато різних знаків, та нам переказати,що збагнув. І ще раз повернімося до полум’яного слова Донцова про Шевченка:» Був світочем, що сяє в темнім місці, поки не зійде ранішня зоря в серцях наших.»
Заледве не вся творчість Анатолія Лавренка насичена якоюсь казковою межовістю, тобто, по один бік – реальний світ, по інший – світ містично – загадковий. А він стоїть на нескошеній межі…, а у роботах гармонійно поєднує ці два світи. Так витворюється мистецька територія Лавра, а він дивиться на все довкруж очима душі. Скільки ще нових тем для наступних серій живописних робіт знайде Майстер у бездонній, невичерпальній творчості Тараса Шевченка?! Гарні думки і побажання мають властивість матеріалізації. Тому нехай все й буде саме так!
Андрій Будкевич
+
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта