Херсонщина - давній український край (4)

Попередні статті:
Херсонщина – давній український край  (1)
Херсонщина – давній український край  (2)
Херсонщина – давній український край (3)

!Славний! Січеслав московська імперія зіґнорувала і назвала "Днепропетровск". Так само вона зробила зі знаменитими козацькими Олешками, назвавши їх «Цюрупинськ», за… Цюрупою - співорганізатора «продзагонів» (!), тобто, здирництва українських селян (як члена президії ВЦВК і ЦВК СССР, ініціятора введення харчової диктатури у 1920-х роках).

Олешшя теж перетворили на імперський смак- «Великий потьомківський (!) острів» Цюрупинська -, але про це – далі.  

Ці «морські ворота Київської Русі» пишаються неолітичними стоянками: Олешківські Кучугури 1, 2, 4, 6, 7, 10, 11, 12 (близько залізної станції Раденськ), Олешківські Кучугури 14 (близько села Великі Копані), Олешківська арена (біля міста Олешки). А також, Олешківською ливарною майстернєю доби пізньої бронзи, у межах Олешківської арени Нижньодрніпровських пісків. Ӏ ще - Скіфським стійбищем 5-3 ст. до н. е., зі своєю колекцією посуду та зброї, Кучугури 8 (близько залізничної станції Раденськ)[1]…

Врешті, про давньоукраїнське місто «Олешшя» неодноразово згадують українські літописи (1084 та 1160 рр.), а також західні та східні (візантійські) письмові джерела. А ще: на генуезьких картах усе пониззя Дніпра означалося як річка «Олешшя»[2].

Але, крім цих давніх матеріальних слідів, маємо в Олешках ще одну пам’ятку національного значення - Олешківську Запорозьку Січ – зі своєю колекцією речових знахідок з проведених розкопувальних досліджень.

І все ж, деяких археологів не переконувало офіційне розташування Олешків: О. Бодянський, О. Сокульський і М. Оленковський послідовно вивчали це питання. Нарешті Микола Оленковський визначив: величезне давньоукраїнське літописне місто й головна пристань Русі Олешшя лежали на заплавному острові, у центрі Дніпровського гирла. Ось як учений пояснює свій вирок :

• «занадто великі для звичайного поселення розміри (до 0,5 кв.км),
• кам’яне будівництво за повної відсутності виходів каменю на значній відстані (й тому величезні працевитрати на його доставку),
• величезна насиченість культурного шару археологічним матеріалом (що властиве якраз давнім містам, а не поселенням),
• різноманіття знахідок,
• панівне положення острова у дельті Дніпра,
• наявність деревинної рослинності».

Повернення імен

Та чи не провідну ролю відіграє походження назви, на чому й наголошує Оленковський:

«Особливо важливим аргументом на користь розташування Олешшя на заплавному острові, а не на корінному березі Дніпра, тим паче лівого піщаного в районі сучасного міста Олешки, безумовно можна вважати етимологію назви міста. У праукраїнців олешшям називалася лісова заболочена місцевість, вкрита вільхою (ольхою) й іншою вологолюбною рослинністю. А це якраз і є властивим для нижньодніпровських плавнів»[3].

Тому й «зникла» природня назва «Олешшя», замість якої нав’язали вже згадану - імперську.    

Олешківська Запорозька Січ

На Олешківську Запорозьку Січ (1711-34 рр.) переселилися Запорожці після зруйнування московськими військами Старої Січі 1709 року й після короткої затримки на Кам’янській Січі.

Її кошовими отаманами були Кость Гордієнко й Ӏван Малашевич. На її паланках встановилися перші (!) фермерські (особисті, приватні) господарства Східньої Европи «хутори-зимівнкики», в яких мешкали одружені козаки.     

[4]

Від 1714 року Ӏвана Малашевича обирали на уряд кошового отамана 9 разів. Як представник консервативних кіл запорізької старшини, Малашевич очолив рух за повернення запорожців з колонізованого Криму (Ханства) на старі оселі, рішуче обстоював права Запоріжжя – військово-політичні й територіальні, зокрема «Вольності» Війська Запорозького Низового[5].  

Найцікавішим об’єктом досліджень Олешківської Запорозької Січі є курінь. Він складався з заглибленої у пісок камери та сіней і виявився точно такий, як курінь Кам’янської Січі[6].  

Кость Гордієнко: особливе значення для України

Наприкінці XVII-го - початку XVIII-го століть, за часів імперських потуг Пьотра первого, різко зросла московська експансія на Україну, почалися зазіхання на Вольності Війська Запорозького. На хвилі національного опору агресивним діям московського царя та його українського васала – лівобережного Гетьмана Мазепи, січове товариство обрало Кошовим отаманом Костя Гордієнка (дійсне ім’я – Костянтин Головко), козака Платнирівського куреня (Херсонського коша Українського козацтва).

Запорожці знали його як українського патріота, прихильника державної незалежности України. Гордієнко мав авторитет через неабиякі організаторські здібності, військовий та дипломатичний хист, такі риси, як абсолютна чесність і непідкупність, любов до освіти та особлива повага до високоосвічених людей. Між 1702 і 1730 роками його обирали Кошовим 12 разів. Висока ж освіченість Костя Гордієнка -  зафіксована в історичних джерелах багатьох європейських країн. Він був одним з основних авторів - т. зв. "першої", якщо вперто відкидати давньоукраїнське Звичаєве право - «Конституції України Гетьмана Пилипа Орлика».

Тривалий час був не тільки командувачем Війська Запорозького Низового, а й Президентом козацької держави, яка, за територією (а можливо й за населенням), переважала не одну сучасну європейську державу. Він рішуче відстоював права, вольності та землі Запоріжжя. Увесь цей час він перебував в епіцентрі не тільки східньоевропейських, а й загалноевропейських політичних подій. З Гордієнком рахувались і шведські та польські королі, і кримські хани, і турецькі султани. 

Враховуючи його особливі заслуги перед Запоріжжям та Україною, запорозьке товариство поховало його урочисто[7] й насипало над його домовиною курган. А на могилі встановили великий кам’яний хрест з козацькою символікою та особистою лицарською геральдикою[8].