Першого листопада відзначаємо не лише День листопадового чину, але й День пам'яті митрополита Андрея Шептицького, який помер 57 років тому. Протягом 44 років очолював митрополит Андрей Церкву й українське суспільство в період двох світових воєн, пережив сім державних режимів.
Народився Роман Шептицький (майбутній Митрополит Андрей) 22 липня 1865року в селі Прилбичі на Яворівщині. Походив зі стародавнього українського роду, який дав у ХVIII сторіччі Святоюрських владик -- Варлаама, Атаназія та Льва Шептицьких. Хоч уже в XIX сторіччі рід Шептицьких зазнав полонізації, члени родини стали римо-католиками.
Після закінчення у 1883 році гімназії Роман деякий час перебував на службі в австрійському війську, але через хворобу змушений був її залишити. Навчався в університетах Кракова та Бреслау (Вроцлава), у 1888 році здобув ступінь доктора права. У 1887 здійснив подорож в Україну та Росію, під час якої познайомився з філософом Владіміром Соловйовим та істориком Володимиром Антоновичем.
28 травня Роман Шептицький вступив до монастиря Василіянського чину в Добромилі. У чернецтві прийняв ім'я Андрей. Згодом студіював філософію та теологію у Кракові. Після закінчення навчання отримав наукові ступені доктора теології та доктора філософії. 22 серпня 1892 року був висвячений на священика у Перемишлі, а з 1896 р. став ігуменом монастиря св. Онуфрія у Львові.
У 1899 році цісар Франц Йосиф І іменував Андрея Станіславським єпископом, а Римський папа Лев XIII затвердив це рішення (хіротонія відбулася 17 вересня 1899 року). Після смерті Митрополита Юліана Сас-Куїловського Андрей Шептицький був номінований Галицьким митрополитом. Інтронізація відбулася 17 січня 1901 року в соборі св. Юра у Львові.
Молодий митрополит, обдарований надзвичайними духовними харизмами, своєю діяльністю піднімає Греко-Католицьку Церкву на вищий рівень, що відповідає виклику ХХ сторіччя. Він невтомно трудиться, щоб примирити різні етнічні групи і залишає по собі багату спадщину творів на тему суспільних проблем і духовності. Розробляє нові методи служіння. Засновує чин Редемптористів, монастирі Студійського Уставу в Україні та інші релігійні згромадження. Він стає фундатором лічниці, Національного музею, Богословської академії, надає грошову допомогу різним релігійним, культурним та освітнім установам, є ініціатором і засновником Земельного банку у Львові, підтримує діяльність українських культурно-просвітницьких товариств "Просвіта", "Рідна школа", "Сільський господар". Бере активну участь у політичному житті, будучи депутатом Галицького сейму і членом Палати панів австрійського парламенту у Відні. Митрополит Андрей став також покровителем митців, науковців, студентів та речником християнського екуменізму.
Після окупації на початку Першої світової війни Львова російськими військами митрополит Андрей вже 18 вересня 1914 року був заарештований і вивезений спочатку до Києва, а згодом до Росії, де його утримували в Новгороді, Курську та Суздалі. Лише у вересні 1917 року повернувся до Львова і відразу поринув у політичне життя краю. З жовтня 1918 року Андрей Шептицький стає членом Української Національної Ради майбутньої ЗУНР-ЗО УНР. Під час українсько-польської війни 1918-1919 рр. митрополит був інтернований польськими властями. У своїх виступах обстоював ідею незалежності та соборності України, засуджував окупацію Польщею Галичини і ліквідацію української державності у західноукраїнських землях. У міжвоєнний період митрополит Андрей продовжував розбудовувати Греко-Католицьку Церкву. 24 липня 1933 року митрополит видав послання, в якому засуджував штучний голод, організований більшовиками в Україні.
Після приходу більшовицьких військ у Західну Україну в умовах переслідування УГКЦ митрополит Андрей висвятив на єпископа свого наступника -- ректора Львівської духовної семінарії Йосипа Сліпого та призначив екзархів для вірних візантійського обряду, що проживали на території СРСР: Миколу Чарнецького для Волині та Полісся, Климентія Шептицького для Росії та Сибіру.
Під час німецької окупації звернувся з протестом проти винищення єврейського населення до райхсканцлера Гіммлера. 21 листопада 1942 було видано пастирський лист митрополита "Не убий", в якому він закликав до примирення політичних сил українського суспільства, засуджував політичні вбивства і попереджував про відлучення від церкви організаторів і виконавців подібних злочинів. Помер митрополит Андрей 1 листопада 1944 року. Похований у крипті собору св. Юра у Львові.
Хоча беатифікаційний процес митрополита Шептицького був розпочатий ще у 1958 році, досі Він ще не зарахований до числа Блаженних. Зібрано вже десятки свідчень людей, які отримали допомогу, заступництво та зцілення від хвороб завдяки молитвам до Андрея Шептицького. Їх описує зокрема о. Ігор Цар у книжечці "Чудесні дарунки від Митрополита Андрея".
Першого листопада о 10 годині розпочнеться Божественна Літургія в соборі св. Юра присвячена пам'яті Андрея Шептицького. Цього ж дня традиційно відкривається доступ до крипти собору.
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
День пам'яті Андрея Шептицького
Світ:
03103101s.JPG
Після закінчення у 1883 році гімназії Роман деякий час перебував на службі в австрійському війську, але через хворобу змушений був її залишити. Навчався в університетах Кракова та Бреслау (Вроцлава), у 1888 році здобув ступінь доктора права. У 1887 здійснив подорож в Україну та Росію, під час якої познайомився з філософом Владіміром Соловйовим та істориком Володимиром Антоновичем.
28 травня Роман Шептицький вступив до монастиря Василіянського чину в Добромилі. У чернецтві прийняв ім'я Андрей. Згодом студіював філософію та теологію у Кракові. Після закінчення навчання отримав наукові ступені доктора теології та доктора філософії. 22 серпня 1892 року був висвячений на священика у Перемишлі, а з 1896 р. став ігуменом монастиря св. Онуфрія у Львові.
У 1899 році цісар Франц Йосиф І іменував Андрея Станіславським єпископом, а Римський папа Лев XIII затвердив це рішення (хіротонія відбулася 17 вересня 1899 року). Після смерті Митрополита Юліана Сас-Куїловського Андрей Шептицький був номінований Галицьким митрополитом. Інтронізація відбулася 17 січня 1901 року в соборі св. Юра у Львові.
Молодий митрополит, обдарований надзвичайними духовними харизмами, своєю діяльністю піднімає Греко-Католицьку Церкву на вищий рівень, що відповідає виклику ХХ сторіччя. Він невтомно трудиться, щоб примирити різні етнічні групи і залишає по собі багату спадщину творів на тему суспільних проблем і духовності. Розробляє нові методи служіння. Засновує чин Редемптористів, монастирі Студійського Уставу в Україні та інші релігійні згромадження. Він стає фундатором лічниці, Національного музею, Богословської академії, надає грошову допомогу різним релігійним, культурним та освітнім установам, є ініціатором і засновником Земельного банку у Львові, підтримує діяльність українських культурно-просвітницьких товариств "Просвіта", "Рідна школа", "Сільський господар". Бере активну участь у політичному житті, будучи депутатом Галицького сейму і членом Палати панів австрійського парламенту у Відні. Митрополит Андрей став також покровителем митців, науковців, студентів та речником християнського екуменізму.
Після окупації на початку Першої світової війни Львова російськими військами митрополит Андрей вже 18 вересня 1914 року був заарештований і вивезений спочатку до Києва, а згодом до Росії, де його утримували в Новгороді, Курську та Суздалі. Лише у вересні 1917 року повернувся до Львова і відразу поринув у політичне життя краю. З жовтня 1918 року Андрей Шептицький стає членом Української Національної Ради майбутньої ЗУНР-ЗО УНР. Під час українсько-польської війни 1918-1919 рр. митрополит був інтернований польськими властями. У своїх виступах обстоював ідею незалежності та соборності України, засуджував окупацію Польщею Галичини і ліквідацію української державності у західноукраїнських землях. У міжвоєнний період митрополит Андрей продовжував розбудовувати Греко-Католицьку Церкву. 24 липня 1933 року митрополит видав послання, в якому засуджував штучний голод, організований більшовиками в Україні.
Після приходу більшовицьких військ у Західну Україну в умовах переслідування УГКЦ митрополит Андрей висвятив на єпископа свого наступника -- ректора Львівської духовної семінарії Йосипа Сліпого та призначив екзархів для вірних візантійського обряду, що проживали на території СРСР: Миколу Чарнецького для Волині та Полісся, Климентія Шептицького для Росії та Сибіру.
Під час німецької окупації звернувся з протестом проти винищення єврейського населення до райхсканцлера Гіммлера. 21 листопада 1942 було видано пастирський лист митрополита "Не убий", в якому він закликав до примирення політичних сил українського суспільства, засуджував політичні вбивства і попереджував про відлучення від церкви організаторів і виконавців подібних злочинів. Помер митрополит Андрей 1 листопада 1944 року. Похований у крипті собору св. Юра у Львові.
Хоча беатифікаційний процес митрополита Шептицького був розпочатий ще у 1958 році, досі Він ще не зарахований до числа Блаженних. Зібрано вже десятки свідчень людей, які отримали допомогу, заступництво та зцілення від хвороб завдяки молитвам до Андрея Шептицького. Їх описує зокрема о. Ігор Цар у книжечці "Чудесні дарунки від Митрополита Андрея".
Першого листопада о 10 годині розпочнеться Божественна Літургія в соборі св. Юра присвячена пам'яті Андрея Шептицького. Цього ж дня традиційно відкривається доступ до крипти собору.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта