Увічнений Той, Хто Пройшов Крізь Вогонь

Бажаючи змінити на краще самопочуття українського глядача, режисер уміло використав даний Богом сюжет, узятий з життя. Стрічкою «Той, Хто Пройшов Крізь Вогонь» глядач потрапляє у горнило нацистського полону й совєтського гулагу, з яких герой Іван Додока (в житті – Іван Даценко) попри карколомні перешкоди, видирається на волю… аж до Канади. А там стає поводиром індіянського племени, яке доречно нарекло його іменем «Той, Хто Пройшов Крізь Вогонь». Там він ще й збагатів, розводячи коней.

Перша частина справжнього життя українського летуна, «героя СССР» Івана Даценка – відома. Друга дає ширше поле для уяви. Але й тут перевірені основні факти. Так, Іван Даценко i поводир індіянського племени – одна й та ж людина. Решту подробиць Михайло Іллєнко обіцяв зібрати в майбутньому (документальному) фільмі.

«Згадай себе»

Цим поетичним «екшеном» (за словником Юрка Зеленого, поетичним «дійовиком»), з «самостійним і невмирущим» героєм, режисер увічнює героя світлого. Молодий актор Дмитро Лінартович підтверджує: «Я грав українця, символа борця за свободу».

«Той, Хто Пройшов Крізь Вогонь» допомагає глядачеві «згадати себе» як характерника. Додока - такий собі «осучаснений» козак Мамай: «фігура воїна-переможця, яка завжди приваблює», погоджується М. Іллєнко.

«Пробуджені» українці пізнають себе в одухотвореному Додоці, який людей не рятує, а показує їм, як вирватися з неволі. Сам розриває кайдани, і йде «гетьманувати» в «індіянську Січ», де вчить української мови членів племені. Там і розроблятиме літак, «інструмент» мрії про Україну, про побачення з сином…

«Нам набрид герой-невдаха, йде передозування депресивного кіна»

На допрем’єрному показі (17 січня 2012, у столичному кінотеатрі «Оскар», збудованому за останнім словом техніки), організатори першинки заявили: «нам набрид герой-невдаха, йде передозування депресивного кіна». Тому М. Іллєнко дає на екрані слово переможцеві. «Той, Хто Пройшов Крізь Вогонь» - «історія солдата, який не шукав іншого короля, а сам ним став. Солдат, якого зреклося королівство, одержує право вибрати собі іншого короля».

Вперше український «блокбастер» з героєм-характерником -по всій Україні

Своєю стрічкою режисер порушує заповітне: як українцеві вирватися з рабства. На моє запитання, чи була цензура, або від чого мусів він «зректися», М. Іллєнко відповів:

«Сьогодні такої цензури не було, але довелося вкласти зусилля аби розвернути сценарій від стандартів колишньої ідеологеми фільмів «про війну», яка не передбачала іншого героя, крім російського солдата, в бік історії, що зупиняє свій погляд на одному з мільйонів українців і визначає героєм саме його. Це була боротьба не з цензурою, а зі стереотипами. Доля українського героя на екрані дуже складна. Навіть казковий Орест з мого фільму «Фучжоу» був звинувачений в тому, що таких українців не буває – занадто самостійний, незалежний і невмирущий. Що вже казати про Мазепу Юрія Іллєнка або спроби вивести на екрани вояків УПА ? Нам необхідно порушувати цю традицію».

А як щодо жанру стрічки ? Чи переходить наш режисер на голівудівські засади?

«Тут - якраз та суміш, що мені видається азартною. Як на мене, хороше кіно без поетичного імпульсу не існує. Самотньо йому (фільму) в глядацькій залі і без хороших, надійних рішень Голлівуду. Суміш екранної образності (кіношної поетики), яку неможливо переказати протоколом, і жорстких, майже математичних, обмежень законами глядацького сприйняття - це потужний ’вибуховий пристрій’. Проблема в тому, що тотальна стандартизація кіномови – це друкарська машинка з трьома клавішами. Решту букв поступово ліквідували – так простіше. Виграє той фільм, який на трьох клавішах не протокол складає, а вирішує».

Свій до свого по своє!

Як повноцінний українець М. Іллєнко задумав зі своїми партнерами створити повноцінне українське кіно: український сюжет і герой, виключно українська знімальна група, українські кошти (разом, державних і приватних, 16 млн. грн.), українські кіновиробники. Це – прорив i в технологічному циклі поствиробництва, бо ще недавно доводилося українським режисерам возити свої матеріяли за кордон. І хоча створення позитивного фільму, через фінансові зупинки, зайняло майже 5 років, рішучі діячі все таки свого добилися.

Від 19-го січня стрічка йде кінотеатрами України. Її показом займається провідна кінодистриб’ютерська фірма в Україні «B&H FILM DISTRIBUTION». За даними продюсера Андрія Суярка (ІНСАІТМЕДІЯ), її повнометражну версію плянують показати у Канаді, США, Аргентині, Бразилії. Фільм також запросили на польський португальський, американський (Ню-йорк), український (Бердянськ) фестивалі. «Той, Хто Пройшов Крізь Вогонь» спроможний підкорити сьогоднішнього глядача, звиклого до дії й спецефектів, а також променювати світло й тепло своїм поетичним імпульсом, своїм сяйвом своїм ударом і поштовхом.

Шлях до Оскара започатковує глядач

Так глядачі відкритим онлайн-голосуванням, яке тривало весь тиждень (у вересні 2011 року), віддали «Гран-прі» фільмові-переможцю «Той, Хто Пройшов Крізь Вогонь» в основній конкурсній програмі повнометражних фільмів ІІІ Київського міжнародного кінофестивалю (КМКФ - аналог Канського фестивалю).

Так само шлях до «Оскара» започатковує глядач, оскільки Оскарівський комітет розглядає тільки ті картини, які побували в прокаті. То ж головне, щоб картину визнали в Україні.

Реакція на фільм дуже підтримує і тішить М. Іллєнка. Коли він бачить, як глядачі після сеансу виходять з посмішками і заплаканими очима, коли читає відгуки на фільм у пресі і в Інтернеті – «це наче одужання після хвороби», зізнається він.

Судячи з перших вражень, зауважуємо, що стрічка дійсно зачепила. При виході з кінотеатру, видно, що глядач стрічку схвалює: то веселиться, то витирає сльозу. Він «зголоднів за українським фільмом і українським героєм». А тут ще - і детектив, і мелодрама, і ознаки поетичного кіна, і містика, і справедливий погляд на історію. Зрештою кожний новий глядач знайде у стрічці свою родзинку…