Відновлення інтелектуально-трудового потенціалу – найважливіша умова продовження існування суспільства

Комп’ютери були створені для виконання операцій, що раніш виконувалися людьми. Тому можливе порівняння між готуванням комп’ютера до роботи і розвитком та освітою людини. Суспільно необхідним є найбільш відповідальне ставлення до виховання у дошкільному віці, особливо у ранньому дитинстві.

Ситуація в освіті

Тема реформи освіти останні роки постійно перебуває на шпальтах як освітянських, так і загальносуспільних часописів.

Ось повідомлення із освітянської ниви, спершу добре. У липні цього року у місті Амстердам відбулася 52 Міжнародна учнівська олімпіада з математики. Україну представляли шість школярів, і всі вони здобули медалі. Завдяки успіху наших учнів команда України посіла 15 місце серед 101 команд-учасниць змагань.

Погане. За результатами зовнішнього незалежного оцінювання з 145856 випускників, котрі зголосилися на перевірку знань з математики, найвищий бал отримали...232 (1,6 на тисячу, або 0,16 % ) [Український центр оцінювання якості освіти. Офіційний звіт про проведення зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень випускників загальноосвітніх навчальних закладів у 2011 році]. У 2010 році результат був кращим: найвищий бал з математики отримали аж 2 випускники на тисячу (0,2 %).

Порівняно невеличка частка високоуспішних випускників елітних шкіл та спецліцеїв, переможці олімпіад – відрадне явище. Разом з тим воно не віддзеркалює загальну ситуацію та ба, наразі навіть слугує її маскуванню. А ситуація вочевидь така: якщо 50 років тому “чесний” найвищий бал з математики на вступних іспитах до вишу був явищем пересічним, то тепер це стало великою рідкістю.

Із різних випадкових джерел, переважно розмов з викладачами і працедавцями, у мене склалось уявлення – можливо й надто песимістично-помилкове (буду радий переконатися у зворотньому), – про стан нашої освіти:

якби теперішнім випускникам загальноосвітніх шкіл прийшлося виконати контрольні роботи з математики для переведення з 4 у 5 клас 1971 року, то 70-80 % були б спрямовані у спеціальні школи для дітей із особливими потребами;

– приблизно 85-95 % теперішніх випускників технічних вишів не здатні виконувати звичайних завдань за отриманою професією;

– приблизно 70-80 % теперішніх випускників медичних вишів подібні до “технарів”.

Ще раз наголошую: виказане щодо кількісних показників не слід розглядати як віддзеркалення фактичного стану речей, це лише особиста дискусійно гадана оцінка автора, – можуть бути й інші. Однак якість випускного загалу, це вже точно, – “не впечатляет”: багаторазове падіння порівняно з минулим.

Уявлення про випущених землеробів, гуманітаріїв, економістів, комп’ютерніків, правознавців і багатьох інших у мене відсутні. Але промислова продукція – істотна складова ВВП, – і підтримання здоров’я людей – переважно за “технарями” і медикам...

Ситуація у праці

Чи не найбільшою загрозою суспільству і державі є негативне ставлення значної частини нашої молоді не тільки до навчання, а й до будь-якої праці. Особливо виразна ця тенденція у молоді великих міст. Звідси – байдикування, паління тютюну, алкоголізація, стрімка наркотизація, кримінал тощо.

Негаразди на цьому напряму почалися досить давно – із 60-х років, а вже наприкінці 70-х стали цілком відчутними. Ще у ті часи академік Б.Є. Патон у своїх публічних виступах неодноразово патетично запитував: “Куди поділися одержимі працівники?” Тому що стало проблематичним взяти на роботу у Києві працелюбного і компетентного випускника технічного вишу – навіть із наданням житла від працедавця!

З того часу становище із трудовою мотивацією в суспільстві погіршувалась – поволі, так що майже непомітно, – але невпинно.

За даними соціологічного дослідження, проведеного в 80-х рр., усього біля третини зайнятих працювали на повну силу. Біля половини – інертно, без ініціативи, а п’ята частина – тільки імітувала працю [Колісник В.М. Емоційна трудоготовність людини і проблеми виховання // Філософська думка. – 1988. – № 5. – С. 53-61].

А у 1996 р. 31 % представників нашої молоді відповіли, що “не хочуть працювати взагалі” [Соціологічна служба “Дня” // День. – 22 листопада 1996 р. – № 23]. За даними теперішнього опитування, частка непрацюючих серед молоді становить 51 % [Українське суспільство 1992-2010. Соціологічний моніторинг / За ред. д.ек.н. В. Ворони, д.соц.н. М. Шульги. – К.: Інститут соціології НАН України, 2010].

У Концепції економічного розвитку України на 2008-2015 рр. наведено прогноз небезпечного стану ринку праці: “За деякими оцінками, до 2015 року ринок праці зможе задовольнити потреби економіки у кваліфікованих кадрах лише на 40 %”. Там же відзначається, що “якість підготовки фахівців за роки незалежності помітно знизилася”.

Отже, за вірогідною оцінкою, наше суспільство впевнено рухається до стану, де частка доконаних нероб сягне 40-50 %, а у столиці – й понад 70 %.

Що стверджують фахівці

Ян Амос Коменський (1592-1670): “Людина на початку формування душі і тіла має бути створена такою, якою вона має бути протягом усього життя”.

Костянтин Ушинський (1869): “Схильність до лінощів (йдеться про "душевні лінощі" – відсутність емоційної готовності до праці – В. К.) розвивається, <...> коли дитя безперервно потішають, забавляють і розважають, так що майже одна пасивна діяльність сповнює життя його душі... Не можна вести на повідку волю дитини, а треба дати їй простір самій зростати і міцніти... Навіть гамірне товариство дітей, якщо дитина перебуває в ньому з ранку до вечора, має діяти шкідливо”.

Антон Макаренко (1888-1939): “Треба в самих садках давати дітям якомога більше вільного часу, в який дозволяти їм робити, що їм заманеться. <...> Усамітнення часом так само необхідне дитині, як і дорослому. <....> Гра тому й гра, що вона самостійна для дитини; а тому всяке втручання в гру позбавляє її дійсної, будівничої сили. Дорослі можуть мати тільки один вплив на гру, не руйнуючи в ній характеру гри, а саме – наданням матеріалу для будівель, якими вже самостійно займається сама дитина. <...> Не слід побоюватись, що, граючись сама, дитина виросте егоїстом, треба давати їй можливість грати на самоті. <....> Що краще дитина грається в молодшому віці наодинці, то кращим товаришем вона буде в подальшому”.

Маршалл Маклюен. Відомий світовий авторитет в галузі впливу телебачення на людину й суспільство у різні роки писав: “Дитя телебачення – це інвалід, якому не передбачені привілеї” (1964 р.); “Телебачення діє як ЛСД”; “Було б дуже добре, якщо в Америці не було б телебачення взагалі” (1967 р.); “Безпечна доза телебачення для дітей щось біля нуля”; “Телевізор демобілізує м’язи ока. Тому дитя телебачення не може читати. Це не теорія, а факт, що ми змогли виявити й довести” (1977 р.)

Примітка: у пошукових системах інтернету висловів “телевізійна інвалідність”, “телеінвалідність” не знайдено.

Німецькі вчені після обстеження 100 тисяч 15-річних підлітків в 32-х європейських країнах встановили, що чим більше учні користуються комп’ютерами в школі і вдома, тим гірше їх результати у вивченні мов і математики.

Масару Ибука – засновник фірми “Соні”, автор новаторських концепцій раннього виховання і навчання. Написав книгу “Після трьох вже пізно”, яку рекомендую ретельно прочитати і засвоїти.

Петер Штрук – відомий німецький психолог і педагог переконаний, що найголовнішим у формуванні особистості дитини є вік до трьох років. У своїй популярній у Німеччині книзі “Мистецтво виховання” учений стверджує, що “навіть схильність до вживання наркотичних речовин формується саме в цьому віці! <...> Якщо до трьох років у маляти не виробляться такі якості, як дисциплінованість, старанність, охайність, щирість, комуникабельність тощо, то надалі батькам прийдеться займатися не вихованням, а перевихованням з набагато більш сумнівними шансами на успіх” [Аргументы и факты. Украина. – сент. 1996. – № 38 (60). – С. 16].

Вища рада з телерадіомовлення Франції заборонила роботу телеканалів, призначених для дітей до трьох років [День. – 29.08.2008. – Рубрика “TV”].

Доктор Арік Сігман (Aric Sigman) – член IOB (Institute of Biology) і асоційований член Британського психологічного товариства (Britrsh Psychological Society): “У той час як триває дискусія навколо змісту ЗМІ, телеекран впливає на наші думки, поведінку й зростаюче тіло. Досвід свідчить, що спостереження телеекрана призводить до фізіологічних змін, і не до кращого. Більшість із цих ефектів відбувається незалежно від змісту програми – чи те є секс і насильство, або звичайна розвага. Це – тільки засоби. <...> Телевізійне перепровадження часу, незалежно від змісту, усе більше й більше пов’язане зі шкідливими змінами – біологічними й у процесах пізнання. Ці зміни відбуваються при рівнях далеко нижче звичайної норми для населення. З огляду на дійсний час впливу на населення даного фактора навколишнього середовища, це – більш, ніж необхідно для обгрунтування обговорення того, чому так мало розуміння й здійснених дій. <...> Політики й уряд повинні терміново розглянути ці питання” (виділено перекладачем – В.К.). [Сігман Арік (Sigman Aric). Візуальне зомбування: біологічний удар від телевізійного перепровадження часу; (Visual voodoo: the biological impact of watching TV) // Biologist. – February 2007. – V. 54. – № 1. – P. 12-17].

Рекомендації д-ра Аріка Сігмана щодо припустимого перепровадження дитиною часу у приміщенні з телевізором:

– до трьох років – жодної хвилини;

– від трьох до семи років – до півгодини-однієї години на день;

– от 7 до 12 років – до однієї години на день;

– від 12 до 15 років – від однієї до півтори години на день;

– 16 років і більш – дві години на день [ The Sunday Times. – 29.04.2007.

Факти:

– жоден із 47 відомих дітей – “мауглі”, – які зростали серед тварин і були повернуті в людське суспільство у віці старшому за 6-7 років, не зміг розвинутись у людину в соціальному плані – навіть навчитись найпростішим елементам людської поведінки, – не кажучи вже про спілкування, працю тощо (реальний феномен “мауглі”). Усі вони загинули у неволі [Мартынов Л. Сорок восьмой Маугли // Вокруг света. – 1985. – № 6. – С. 60-61;

– вивчення шкільних класних журналів, проведені у 70-х та 90-х роках показали, що за весь період навчання (10 чи 11 років) у більшості учнів середньорічний бал залишається практично сталим, а у меншої частини дещо зменшується. Істотне підвищення середньорічного балу протягом усього навчання – більш ніж на 1 бал – у системі “2-3-4-5” спостерігалося лише як поодинокі винятки. Інакше кажучи, “якість” випускників шкіл – їхній навчальний рейтинг – майже цілком визначається станом поповнення початкових класів, а вплив школи на ставлення до навчання, отже, і на формування особистості, – неістотний;

– попереднє дослідження впливу телевізійного перепровадження часу у дошкіллі на трудову активність молоді показало, що благополучні, “нормально” працюючі юнаки і дівчата в ранньому дитинстві дивилися телевізор не більше години на тиждень, а деякі росли в сім’ях, де “ящика” взагалі не було. Більш-менш задовільно пристосувалися до життя ті, хто в дитинстві “спілкувався” з телевізором не більше півгодини на день. За експертною оцінкою, 10 годин телевізійних сеансів на тиждень зменшують творчий потенціал дитини на чверть, 2 години на день – майже наполовину. Якщо в дошкільному віці дивитися телевізор більше трьох годин на день, можна втратити до 90 % соціальної активності, що означає мозкову – психологічну – пожиттєву інвалідність другої групи (але без призначення пенсії).

Примітка. Тому, на думку автора, у віці від трьох до семи років і одна година телевізійного перепровадження на тиждень – забагато.

Досвід автора – що сам бачив

Позитив

Молодший син – 1971 р.н. З першим “конструктором” почав “працювати” у віці рік і два місяця. З електричним – на батарейках – у віці 4 роки. З електронним – у 7 років. Мати читала дитині книжки і журнали, дивилися і читали з екрану покадрового проектора казочки – я купував плівки, переважно у Москві. Телевізор по суті був виключеним із виховання. У першому класі син легко вирішував задачі за четвертий клас, потім вчився у фізико-математичній школі, відвідував гуртки у тодішньому Палаці піонерів. Студентом зайняв перше місце по Україні із системного програмування. Після закінчення вишу працює у галузі комп’ютерних технологій. Отримав запрошення працювати за кордоном, але відмовився.

Онуки. Коли донька з онуками переїхала у Київ (Марині було 3 роки, а Сашку – 2), то отримала коротку настанову: хай більше граються ручками, телевізор виключити. Онуки ходили у дитсадок, потім закінчили київську Художню середню школу ім. Т.Г. Шевченка. Марина почала працювати комп’ютерним графіком, працює й тепер, а Сашко став студентом Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (безкоштовне навчання), яку успішно закінчив і теж працює комп’ютерним художником. Заробляють добре, замовлень вистачає.

Онук мого трохи молодшого друга. З першим конструктором грався ще до двох років. Батьки стали читати йому книжки, як тільки почав говорити, що ініціювало любов до читання. Дуже обмежені стосунки з ”ящиком”. Влітку “працював” на дачі – будівництво, город, садок. У дитячому садку – з 3-х років і до школи. (Це – обов’язково! Необхідно для формування цілком адекватної поведінки підлітка, затим дорослого. Аби не бути “вороною з рудою плямою”.) На формування характеру вплинула творча й дружня “атмосфера” у сім’ї. Закінчив радіофізичний ф-т КНУ імені Тараса Шевченка. Захистив докторську у Німеччині, працює науковцем у Британії (фізика).

Син мого порівняно молодого колеги, цьогоріч закінчив 8 класів загальноосвітньої школи. Позателевізійне дошкілля, із різним інструментом у руках. Четвертий результат цього року по Києву з фізики, а також призові місця на районних та міських олімпіадах з математики та біології. У них хата на селі і город. Працює з мотоблоком, охоче і ретельно виконує інші сільські роботи. Його молодший братик у віці 4-х років самостійно зібрав першу електронну схему.

Негатив

Коли повертався з відряджень, а мій керівник – професор Володимир Підгаєцький – хворів, то приходив до нього додому зі звітом. Довелося спостерігати, як дружина шефа разом із своєю матір’ю безперервно опікають дитину – Роксаночку. Майже кожної хвилини на дитя сипалися незліченні настанови. Мене це вразило, про що й сказав шефу. Але він нічого не зміг вдіяти із своїми близькими. Роксана закінчила школу, але надалі ні вчитися, ні працювати не змогла (див. вище думку Ушинського). Коли професор помер, вона залишилася без засобів існування і покінчила з життям.

У 80-х роках під час відряджень гостював у знайомих у Ленінграді. Їхня маленька донька всі вечори просиджувала перед екраном. Дівчина закінчила школу, але ні вчитися, ні працювати не змогла: друзі, наркотики, ув’язнення, смерть недовго після звільнення. Ії батько пішов у монастир, а мати самотужки виростила онуків.

Короткий висновок: інформаційне насильство над дітьми призводить до психологічного каліцтва – нервової та/чи телевізійної інвалідності.

Комп’ютерне порівняння для пояснення ситуації у галузі виховання-освіти

Комп’ютери були створені для виконання операцій, що раніш виконувалися людьми. Тому можливе порівняння між готуванням комп’ютера до роботи і розвитком та освітою людини.

Комп’ютер. Його устрій передбачає наявність операційної системи (ОС) – набору програм для управління іншими програмами, – що вимагає здатність розпізнавати і перетворювати інформацію, як робочих програм, так і такої, що буде вводитися користувачем. ОС створюється групою фахівців, а потім її копіюють на носії – наприклад, компакт-диски. Звідти ОС завантажують у накопичувач постійної інформації – жорсткий диск, що робить комп’ютер принципово придатним для використання. Після вмикання відбувається завантаження програми з командами ОС (наприклад, Windows ХР) з жорсткого диска в оперативну пам’ять. Обсяг інформації завантаження ОС досить великий – мільйони команд. При тому користувачеві недоступні детальні відомості ні про процес завантаження, ні про конкретний склад інформації у оперативній пам’яті.

Завантаження ОС завершується відкриттям вікна “робочого столу” з переліком найбільш вживаних робочих програм. Надалі користувач завантажує робочу програму, і починає працювати за допомогою клавіатури і мишки. При цьому ми можемо помітити певну подібність між згаданими етапами початку роботи комп’ютера і вихованням та освітою людини.

Створенню ОС фахівцями і її запису на жорсткий диск відповідає формування і завантаження у довгочасну неусвідомлювану пам’ять дитини образу ідеального буття – бази даних для розпізнавання, фільтрації і подальшої переробки істотної інформації. Цей процес відбувається під впливом отримуваної інформації – що дитина робить, відчуває, бачить і чує, – і пропорційно збільшенню маси мозку та його “визріванню” – закріпленню постійних зв’язків між клітинами-нейронами.

Орієнтовно:

– 2 роки – 40 %;

– 3 роки – 60 %;

– 4 роки – 70 %;

– 5 років – 80 %;

– 6 років – 87 %;

– 8 років – 93 %.

Саме тому “виховання” десятків людських дітей дикими тваринами (реальний феномен “мауглі” – див. вище) виключило їх повернення у суспільство.

А телевізійно-комп’ютерне перепровадження часу дитиною формує її “операційну систему” як живої “приставки” до “ящика” або обчислювальної машини! З усіма наслідками для суспільства, майбутньої спільноти і родини... Так відбувається масове формування професійних телеглядачів і гравців на “компах”.

Завантаженню робочої програми, що відображана на екрані монітора, відповідає отримання освіти та/чи відповідної кваліфікації.

Так само, як і при завантаженні ОС, так і при формуванні і завантаженні у дошкіллі образу ідеального буття, зовнішній спостерігач не отримує уявлення про надзвичайно складні і відповідальні процеси, що відбуваються чи то в мозку, чи то в машині.

Проте існує відмінність між означеними явищами:

– робочу програму комп’ютера можна завантажити лише після закінчення завантаження операційної системи;

– “робоча програма” людини – початкова моральність, початкові усвідомлені уявлення – виявляються у віці після 3-4 років, ще до завершення визрівання мозку, тобто до закінчення повного формування і завантаження людського відповідника ОС.

Отже, суспільно необхідним є найбільш відповідальне ставлення до виховання у дошкільному віці, особливо у ранньому дитинстві. Перезавантажити неусвідомлювану довгочасну пам’ять людини – подібно комп’ютерній – неможливо! Адже постійні контакти між клітинами мозку зростаються пожиттєво!!

Концептуальна модель початкового виховання

1. Емоційна готовність до праці, а за нею і працелюбність, формуються і закріплюються – практично на все життя – у дошкільному віці, переважно до трьох-чотирьох років, під час самостійної гри у працю і формування у голові неусвідомлюваного образу ідеального буття. Потім доросла людина зможе завзято і сумлінно працювати стільки годин на день, скільки вона гралася в працю чи навіть посильно і охоче працювала в дитинстві. Виховання творця, особистості з переважанням мотивацій творення над мотиваціями споживання, полягає насамперед у розподілі часу самостійної гри у працю з іншим часом неспання.

Ефективною і безпечною є праця на земельній ділянці і догляд за тваринами, хоча можливі й інші різноманітні форми.

2. Свідоме ставлення людини до навколишнього світу – моральні основи особистості, – формуються і закріплюються переважно у віці від трьох-чотирьох до шести-семи років (переважно до п’яти) шляхом поєднання емоційно-настановчих принципів образу ідеального буття із іконічними та мовними образами довгочасної усвідомленої пам’яті (“що таке добре і що таке зле”).

Формування основ моральності – відповідального ставлення до оточення (“я є життя, котре хоче жити серед інших життів, які теж хочуть жити”, “не потурай злу”), Батьківщини (“я – дитя цієї землі”) і до себе (“бережись згубних звичок”) має відбуватися на грунті емоційної готовності до праці.

3. Розвиток морального творчого інтелекту і його вищої форми – духовності, – протягом освіти є головним завданням школи. Проте їхнє початкове формування постає можливим і доцільним ще в ранньому дошкільному віці.

Примітка. Наведена модель передбачає створення числених різнобічних методик – залежно від орієнтації батьків, суспільних потреб і замовлень. Її наукове обгрунтування міститься у статті [Колісник В.М. Моделі переробки інформації людиною – ключ до проблеми освіти й виховання  Наукові записки. Серія “Психологія і педагогіка”. – Острог: Видавництво Національного університету “Oстрозька академія”, 2009. – Вип. 13. – С. 192-225].

Пропозиції:

Для протидії суспільній катастрофі необхідно сформувати і виконати національну стратегічну програму: “Всі діти до того, як підуть у школу, повинні практично засвоїти основи моральності, у тому числі любов і сумлінне, відповідальне ставлення до праці й спрагу до самостійного активного набуття знань”.

Розмістити звернений до батьків інформаційний рядок, що біжить, у програмах телебачення.

Забезпечити надійний захист дітей від психологічного насильства відео- та аудіозасобами.

Законодавчо пов’язати розмір пенсій батьків з результатами виховання дітей – їхнім внеском у багатство суспільства.

Відкрити дітям дошкільного віку доступ до засобів саморозвитку – землі, інструменту, матеріалу, іграшкам і іграм творчого характеру, забезпечити дітей “робочими” і “творчими” куточками тощо.

Надати дітям умови для плідного читання і відповідну літературу морального і науково-популярного спрямування.

З метою істотного поліпшення якості хоча б частини випускників вишів, організувати при найкращих – національних – вишах цикли: ясла-садок школа-ліцей виш; або: дошкільний патронат шкільний моніторинг виш.

Висновки

1. Суспільна катастрофа, що насувається на Україну, полягає насамперед у прогресуючому збільшенні і аж до переважання неморальних осіб з негативним ставленням до навчання і будь-якої праці. Це – з ознаками курсу внутрішньої політики – веде не тільки до нестачі кваліфікованих кадрів, але й до розкладу суспільства й зникнення української нації. А територія України – майже мирно – може стати далекою провінцією іншої держави з людьми, які хочуть і можуть працювати.

2. Моральне і трудове виховання дошкільників, а з тим протидія розкладу суспільства – надзвичайно складне й відповідальне завдання, розв’язання якого можливе тільки шляхом поєднання величезних зусиль держави, сім’ї і громадськості. Разом з тим, “точка неповернення” швидко і невпинно наближається.

3. Сказане, на переконання автора, свідчить про суспільно-життєву необхідність глибокої перебудови нашої свідомості, системи виховання, формування науко- і ресурсомістких державних програм і значних витрат. Адже бездіяльність – надто небезпечна!

Коментар НО:

Існують прості методи виправлення ситуації в державі:

1. Повністю припинити вакцинацію дітей – це найпотужніший чинник виродження, адже він руйнує "апаратну частину" людського комп’ютера і робить неможливим коректне завантаження "операційної системи".

2. Звільнені кошти спрямувати на заохочення розвитку та підтримку розвинених дітей: який процес фінансуємо, такий і вирощуємо (сьогодні держава фінансує розумово відсталих і хворих).

3. Весь процес виховання і освіти здійснювати у формі ігор, змагань, конкурсів, вікторин. Максимально застосовувати ігровий компонент в процесі виробничої праці.

А поки існуюча держава працює на звільнення України від українців, багато чого можна зробити самостійно:

1. Перестань вбивати своїх дітей вакцинаційною отрутою.

2. Продай зомбоящик - купи комп’ютер!

3. Піднімайся у Простір волі.

4. Оновлюйся! Організовуйся! Озброюйся!

 

 


В тему:

Діти у Просторі волі

Щеплення як різновид підлого бізнесу на геноциді

Мораль – засіб виживання і розвитку суспільств

Яка система виховання-освіти нам потрібна: погляд інакодумця

Виховання: проблема наступних поколінь

Телевізор калічить дітей

Підвищення емоційно-трудового потенціалу – найважливіша умова економічного успіху суспільства. Рукопис статті.

Принципова трициклова модель поведінки людини (у форматі MS Word)

«Освітянська лотерея»: Тести негативно впливають на свідомість і підсвідомість молоді

Усе буде правильно

 

 

 

 

Гравець: 
Народний Оглядач

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка