Педагоги та науковці Галичини завжди брали активну участь у вихованні української свідомої молоді. Саме тому більшість режимів, які панували тут, намагалися обмежити розвиток української науки та українського шкільництва, а російські комуністи настільки боялися представників цієї соціальної страти, що взялися до їх фізичного винищення відразу після вторгнення на Західну Україну.
Австрійська влада, хоч і широко не сприяла розвиткові української науки та шкільництва, але, принаймні, створила належні умови для її плекання та відродження. Що ж стосується міжвоєнної Польщі, то, попри відкритість її суспільства та широкі можливості для інтелектуального розвитку, українська наукова та педагогічна інтелігенція постійно відчувала політичний тиск збоку партійних та державних структур.
Для педагогів середніх і вищих шкіл завжди були «відсутні» вакантні місця в гімназіях та вищих навчальних закладах Галичини та Волині. Часто українським педагогам пропонували працю в етнічній Польщі. Мета таких пропозицій була єдиною: ослабити галицький ідеологічний моноліт. Чимало представників української творчої інтелігенції, у пошуках бодай якогось заробітку змушена була покинути межі Галичини. Згадаймо Богдана Лепкого і Василя Пачовського.
Але тоді, українська галицька інтелігенція, незважаючи на труднощі з роботою все ж не відривалася від національного грунту. Прикладом для цих слів був видатний український новеліст Василь Стефаник, більшість українських письменників та поетів Галичини. У зв’язку з тим, що вища школа була закритою для українських вчених-гуманітаріїв – більшість з них стали гімназіяльними професорами і саме вони найбільше добилися успіху у висвітленні української історії, етнографії, мистецтва мови та літератури. Згадаймо, яке блискуче гроно українських науковців працювало в українській Академічній гімназії. Тодішні вчені та педагоги успішно поєднали стилет і стилос і залишилися провідною силою бездержавної української нації в Другій Речі Посполитій. Порівнювати з станом наддніпрянської української інтелігенції в Радянському Союзі не є етичним. Там у 30-ті роки було під корінь знищено інтелігенцію.
Загалом, протягом періоду українського національного відродження надбання наших поетів, письменників, митців та політиків, які творили ідейне тло формування українців як політичної нації були донесені до українського загалу саме педагогами. Саме вони подбали про те, щоб пересічний галичанин знав про своє коріння, знав своїх героїв, своїх просвітителів, свої символи, свою історію, свою мову, свої звичаї, свої права і своїх обов’язки. Дітищем академічної інтелігенції стала така могутня освітня сила як «Просвіта», роль якої у формуванні новітньої української нації, як пише один відомий учений, неможливо переоцінити. Саме тому, для пересічного галичанина учитель був завжди авторитетною особою, прикладом для наслідування та кар’єрною мрією для дітей. Повагу до педагога необхідно відновити, бо це може стати основою поваги до науки серед молоді.
Сьогодні в Галичині є усі можливості плекати та відроджувати надбання науковців та педагогів попередніх епох, множити їх духовні здобутки та користуватися їх досвідом, водночас творячи модерне та своє. На жаль, фінансово-матеріальна сторона академічного життя не набагато відрізняється від тамтешніх часів. Тому, як і тоді, багато представників галицької науки та шкільництва покидає рідний край, шукаючи в інших країнах можливостей самовираження. Нині в Кракові, Варшаві, Жешуві і особливо у Любліні працює чимало педагогів із Львівських вузів, і, як відомо, всі вони є спеціалістами не пересічними, а кращими фахівцями у своїй справі.
Наші інтереси:
.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Галицькі педагоги: зв’язок поколінь
Світ:
Педагоги та науковці Галичини завжди брали активну участь у вихованні української свідомої молоді. Саме тому більшість режимів, які панували тут, намагалися обмежити розвиток української науки та українського шкільництва, а російські комуністи настільки боялися представників цієї соціальної страти, що взялися до їх фізичного винищення відразу після вторгнення на Західну Україну.
Австрійська влада, хоч і широко не сприяла розвиткові української науки та шкільництва, але, принаймні, створила належні умови для її плекання та відродження. Що ж стосується міжвоєнної Польщі, то, попри відкритість її суспільства та широкі можливості для інтелектуального розвитку, українська наукова та педагогічна інтелігенція постійно відчувала політичний тиск збоку партійних та державних структур.
Для педагогів середніх і вищих шкіл завжди були «відсутні» вакантні місця в гімназіях та вищих навчальних закладах Галичини та Волині. Часто українським педагогам пропонували працю в етнічній Польщі. Мета таких пропозицій була єдиною: ослабити галицький ідеологічний моноліт. Чимало представників української творчої інтелігенції, у пошуках бодай якогось заробітку змушена була покинути межі Галичини. Згадаймо Богдана Лепкого і Василя Пачовського.
Але тоді, українська галицька інтелігенція, незважаючи на труднощі з роботою все ж не відривалася від національного грунту. Прикладом для цих слів був видатний український новеліст Василь Стефаник, більшість українських письменників та поетів Галичини. У зв’язку з тим, що вища школа була закритою для українських вчених-гуманітаріїв – більшість з них стали гімназіяльними професорами і саме вони найбільше добилися успіху у висвітленні української історії, етнографії, мистецтва мови та літератури. Згадаймо, яке блискуче гроно українських науковців працювало в українській Академічній гімназії. Тодішні вчені та педагоги успішно поєднали стилет і стилос і залишилися провідною силою бездержавної української нації в Другій Речі Посполитій. Порівнювати з станом наддніпрянської української інтелігенції в Радянському Союзі не є етичним. Там у 30-ті роки було під корінь знищено інтелігенцію.
Загалом, протягом періоду українського національного відродження надбання наших поетів, письменників, митців та політиків, які творили ідейне тло формування українців як політичної нації були донесені до українського загалу саме педагогами. Саме вони подбали про те, щоб пересічний галичанин знав про своє коріння, знав своїх героїв, своїх просвітителів, свої символи, свою історію, свою мову, свої звичаї, свої права і своїх обов’язки. Дітищем академічної інтелігенції стала така могутня освітня сила як «Просвіта», роль якої у формуванні новітньої української нації, як пише один відомий учений, неможливо переоцінити. Саме тому, для пересічного галичанина учитель був завжди авторитетною особою, прикладом для наслідування та кар’єрною мрією для дітей. Повагу до педагога необхідно відновити, бо це може стати основою поваги до науки серед молоді.
Сьогодні в Галичині є усі можливості плекати та відроджувати надбання науковців та педагогів попередніх епох, множити їх духовні здобутки та користуватися їх досвідом, водночас творячи модерне та своє. На жаль, фінансово-матеріальна сторона академічного життя не набагато відрізняється від тамтешніх часів. Тому, як і тоді, багато представників галицької науки та шкільництва покидає рідний край, шукаючи в інших країнах можливостей самовираження. Нині в Кракові, Варшаві, Жешуві і особливо у Любліні працює чимало педагогів із Львівських вузів, і, як відомо, всі вони є спеціалістами не пересічними, а кращими фахівцями у своїй справі.
.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта