Тоді під Оршею предки сучасних українців, білорусів, литовців зупинили московську навалу на Захід на кілька десятиліть, аж до лівонських походів Івана Грозного.
Цього року мінська газета “Бєларускі навіни”, яка виходить переважно російською мовою, хоча окремі тексти друкує й білоруською, подала різні думки щодо битви, яка відбулася 8 вересня 1514 року на Крапівенському полі під Оршею (Воршею).
Як відзначає в своєму зверненні Івонка Сурвілла, голова Ради Білоруської Народної Республіки: “Оршанська битва є однією з найбільш визначних перемог білоруської держави в боротьбі за незалежність”.
Натомість історик Уладзімір Єгоричєв вважає: “Тривалий час - раніше Велике князівство Литовське, а пізніше Річ Посполита - воювали з Московською державою. Територія Білорусі в цих війнах була лише плацдармом, постачальником військових матеріалів. На етнічній території країни ворогували і вершили свою політику магнатські угруповання Речі Посполитої і Литви, правили королі Сигізмунди й Августи. Сьогодні все це військово-політичне черезсмужжя БНФ оформляє в рамки білоруської державності зі скеруванням списів вбік Москви. Відбувається свідомо помилкове осучаснення нашої історії ранніх і пізніх періодів в антиросійському дусі. Для чого? Потрібно чи це нам, білорусам? Чи відповідає це нашим національним інтересам? Нехай кожний задумається сам...
Роль і місце білорусів у Оршанській битві можна розглядати лише в загальному руслі політики Речі Посполитої і Литви того часу, але аж ніяк не можна їх назвати захисниками власної Батьківщини. До речі, син К.Острозького, князь Костянтин Костянтинович - талановитий воєначальник - зміг розглянути в усій військово-політичній ситуації того часу стратегічну мету Ватикану та Польщі - покатоличення східнослов’янських земель. Він покінчив з політикою ВКЛ і перейшов на службу до князів московських (sic!)”.
Взагалі білоруські науковці досить вільно трактують факти діяльності князів Острозьких. Наприклад, колишній глава держави Станіслав Шушкевич вважає: “Звичайно, часи вже давно змінилися, і я вважаю, що нам сьогодні треба дружити з Росією. Адже ми святкуємо День Перемоги, хоча нічого проти сьогоднішньої Німеччини не маємо. До того ж сам гетьман Острозький - тутешній, білорус(sic!). Ймовірно, цьому святу можна додати сьогодні більш дружнє звучання”.
“На жаль, зараз спостерігаємо спроби віддати білоруську славу іншим народам, але ж більшість учасників Оршанської битви з боку Великого князівства - білоруси, та й бій відбувалося на нашій території. І результати перемоги 30-тисячного війська над 80-тисячною армією завойовників - це зразок талановитого військового керівництва, військового мистецтва, яке увійшло до військових підручників”, - таку думку висловив лідер БНФ Вінцук Вячорка.
“Річниця Оршанської битви безсумнівно є важливим успіхом білоруського війська, але найголовніше - це уникати плутанини в історичних термінах. Адже в 1514 році паспортів з графою “національність” не було. Сьогодні досить складно однозначно визначити національну приналежність тих, хто боровся в той день під Оршею. Безсумнівно одне: кістяк армії Великого князівства Литовського складали воїни з білоруських земель... Для білорусів це була справедлива війна, питання тільки в тому, як святкувати цю дату. Напевно, не варто політизувати значення Оршанської битви стосовно до нинішніх реалій. Адже сучасна Бєларусь - це не Велике князівство Литовське, а нинішня Росія - це не те Московське князівство, війська якого протистояли війську ВКЛ”, - вважає історик Алесь Довнар.
Українці
Українські історики чомусь не надають битві під Оршею належного значення. В найбільш фундаментальних виданнях - лише короткі згадки, а спеціальних праць, присвячених цій події не видно й донині.
“В жовтнї (1508) уложено між Москвою й Литвою вічну угоду. Москва зрікла ся претензій на руські землї в. кн. Литовського (спеціально вичислені тут місця, що були театром повстання: Овруч, Житомир, Туров, Мозирь і т. и.); Жиґимонт признав право свобідного виходу до Москви сторонникам Глинського...
Епільоґом повстання була московська війна, розпочата 1511р. - вона таки, здаєть ся, стала ся не без впливу Глинського. Метою її був Смоленськ, і Герберштайн каже, що Василь прирік, як би удало ся Смоленськ здобути, віддати його Глинському. По тих походах Москві в 1514 р. удало ся дїйсно здобути Смоленськ, і задержати в своїх руках, не вважаючи на страшну катастрофу московського війська під Оршею, де побив його того ж року (1514) Константин Острозький. Але Глинський Смоленська не дістав”, - стільки пише про цю битву як про епізод повстання бунтівного князя Михайла Глинського Михайло Грушевський в “Історії України-Руси”. В радянських історіях і про це не згадували.
Росіяни
І за радянських часів, і тепер росіяни воліють не згадувати про битву під Оршею. Хоча півтора сторіччя тому Сергій Соловйов у 5-му томі “Історії Росії з найдавніших часів” так описував цю битву:
“...Великий князь велів своїм воєводам рушити проти короля; той, залишивши при собі чотири тисячі війська в Борисові, інші - під начальством князя Костянтина Острозького відправив назустріч московським воєводам, у яких, за іноземними звістками, було 80000 війська, тоді як в Острозького - не більш 30000. Після декількох невеликих сутичок наприкінці серпня Челяднин перейшов на лівий берег Дніпра біля Орши і тут вирішив чекати ворога, не перешкоджаючи йому переправлятися через ріку, щоб тем повніше була перемога. 8 вересня 1514 року відбувся бій: росіяни почали напад, і довго по обидва боки билися з перемінним щастям, як нарешті литовці навмисно обернулися втікати і підвели росіян під свої гармати; страшний залп зім’яв атакуючих, привів їх у розлад, що незабаром перекинувся і усьому війську московському, яке потерпіло страшну поразку: усі воєводи потрапили в полон, не говорячи вже про величезну кількість убитих ратників; ріка Кропивна (між Оршею і Дубровною) загатилася тілами москвитян, що у втечі кидалися до неї з крутих берегів. Сигізмунд, сповіщаючи лівонського магістра про Оршинську перемогу, писав, що москвичі з 80000 утратили 30000 убитими; узято в полон: 8 верховних воєвод, 37 начальників другорядних і 1500 дворян; але після з литовського ж докладного перерахування довідаємося, що всіх полонених, як узятих на Оршинській битві, так і в інших місцях, було 611 осіб. За московськими звістками, Острозький спочатку займав Челядніна мирними пропозиціями, а потім раптово напав на його військо; перший вступив у битву князь Міхаїл Голіца, а Челяднін із заздрості не допоміг йому; потім литовці напали на самого Челядніна, і тоді Голіца не допоміг йому; нарешті, ворог напав втретє на Голіцу, і Челяднін знову видав останнього, побіг і тим вирішив долю битви; але московські джерела згодні з литовськими щодо страшних наслідків Оршанської поразки”.
Костянтин Острозький
Переможець у битві - князь Костянтин Іванович Острозький (1460-1533) - був на Волині найбагатшим і найбільш впливовим українським магнатом. Великий князь литовський і король польський високо цінував князя Костянтина і повністю йому довіряв. Князь Костянтин у 1530-х роках займає найвищі посади: він староста Брацлавський та Вінницький, він воєвода Трокський і він найвищий гетьман Князівства Литовського. Ці високі посади зробили князя Костянтина Івановича фактичним керівником усієї Литви. Тож просто смішними видаються байки білоруських істориків про його перехід на “московську службу”.
Це був славний полководець: він 60 разів перемагав у боях з татарами, волохами та москвинами. І тільки два рази програвав бій. Король Зигмунт І Старий двічі робив гетьманові Костянтинові величні тріумфи - у Вільні та в Києві - як переможцеві. Це ж зробило князя Костянтина Острозького славним на всю Європу. Припускають, що він міг сприяти друкарській і видавничій діяльності Швайпольта Фіоля і Франциска Скорини.
Сучасний український історик Леонтій Войтович, здається, найбільш правдиво описав битву в своєму стислому викладі: “8.09.1515 р. в знаменитій битві під Оршею князь К.І.Острозький з 30 тис. війська скористався з взаємної зависті двох московських воєвод князя М.І.Голіци-Булгакова та І.А.Челядніна і розгромив 80 тис. московського війська. За литовськими даними, в полон потрапило 8 воєвод, 37 командирів загонів і 1500 дворян загинуло до 30 тис. чол. Князь Острозький навмисне імітував відступ, завівши противника під залп своєї артилерії, наслідки якого були жахливими. Ця битва потрясла сучасників (10, Lief.32, N 12). 24.02.1525 р. при Павії імператор Карл V розбив французів. Долю битви вирішили залпи акебузерів, причому один постріл виводив із строю кількох чоловік і коней. Можна зрозуміти, чому такі величезні втрати були в московському війську. Під Оршею основну роль зіграли білорусько-українські війська”.
Звичайно, під командуванням гетьмана Костянтина Острозького воювали під Оршею і польські коронні хоругви, і німці-артилеристи, і жителі земель, які зараз належать Литві та Білорусії. Однак не забуваймо ж, що шляхта й прості вояки у війську Великого князівства Литовського здебільшого походили з Волині, Підляшшя, Берестейщини, Поділля, Київщини, Сіверщини.
Тоді під Оршею предки сучасних українців, білорусів, литовців зупинили московську навалу на Захід на кілька десятиліть, аж до лівонських походів Івана Грозного. Про значення битви свідчать відомості про неї у тодішніх хроніках, а також унікальна картина, написана близько 1524 року на замовлення польського короля Зигмунта (Сигізмунда) Старого у стилі тодішнього німецького батального малярства.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Битва під Оршею
Світ:
Тоді під Оршею предки сучасних українців, білорусів, литовців зупинили московську навалу на Захід на кілька десятиліть, аж до лівонських походів Івана Грозного.
03091001s.jpg
Білоруси
Цього року мінська газета “Бєларускі навіни”, яка виходить переважно російською мовою, хоча окремі тексти друкує й білоруською, подала різні думки щодо битви, яка відбулася 8 вересня 1514 року на Крапівенському полі під Оршею (Воршею).
Як відзначає в своєму зверненні Івонка Сурвілла, голова Ради Білоруської Народної Республіки: “Оршанська битва є однією з найбільш визначних перемог білоруської держави в боротьбі за незалежність”.
Натомість історик Уладзімір Єгоричєв вважає: “Тривалий час - раніше Велике князівство Литовське, а пізніше Річ Посполита - воювали з Московською державою. Територія Білорусі в цих війнах була лише плацдармом, постачальником військових матеріалів. На етнічній території країни ворогували і вершили свою політику магнатські угруповання Речі Посполитої і Литви, правили королі Сигізмунди й Августи. Сьогодні все це військово-політичне черезсмужжя БНФ оформляє в рамки білоруської державності зі скеруванням списів вбік Москви. Відбувається свідомо помилкове осучаснення нашої історії ранніх і пізніх періодів в антиросійському дусі. Для чого? Потрібно чи це нам, білорусам? Чи відповідає це нашим національним інтересам? Нехай кожний задумається сам...
Роль і місце білорусів у Оршанській битві можна розглядати лише в загальному руслі політики Речі Посполитої і Литви того часу, але аж ніяк не можна їх назвати захисниками власної Батьківщини. До речі, син К.Острозького, князь Костянтин Костянтинович - талановитий воєначальник - зміг розглянути в усій військово-політичній ситуації того часу стратегічну мету Ватикану та Польщі - покатоличення східнослов’янських земель. Він покінчив з політикою ВКЛ і перейшов на службу до князів московських (sic!)”.
Взагалі білоруські науковці досить вільно трактують факти діяльності князів Острозьких. Наприклад, колишній глава держави Станіслав Шушкевич вважає: “Звичайно, часи вже давно змінилися, і я вважаю, що нам сьогодні треба дружити з Росією. Адже ми святкуємо День Перемоги, хоча нічого проти сьогоднішньої Німеччини не маємо. До того ж сам гетьман Острозький - тутешній, білорус(sic!). Ймовірно, цьому святу можна додати сьогодні більш дружнє звучання”.
“На жаль, зараз спостерігаємо спроби віддати білоруську славу іншим народам, але ж більшість учасників Оршанської битви з боку Великого князівства - білоруси, та й бій відбувалося на нашій території. І результати перемоги 30-тисячного війська над 80-тисячною армією завойовників - це зразок талановитого військового керівництва, військового мистецтва, яке увійшло до військових підручників”, - таку думку висловив лідер БНФ Вінцук Вячорка.
“Річниця Оршанської битви безсумнівно є важливим успіхом білоруського війська, але найголовніше - це уникати плутанини в історичних термінах. Адже в 1514 році паспортів з графою “національність” не було. Сьогодні досить складно однозначно визначити національну приналежність тих, хто боровся в той день під Оршею. Безсумнівно одне: кістяк армії Великого князівства Литовського складали воїни з білоруських земель... Для білорусів це була справедлива війна, питання тільки в тому, як святкувати цю дату. Напевно, не варто політизувати значення Оршанської битви стосовно до нинішніх реалій. Адже сучасна Бєларусь - це не Велике князівство Литовське, а нинішня Росія - це не те Московське князівство, війська якого протистояли війську ВКЛ”, - вважає історик Алесь Довнар.
Українці
Українські історики чомусь не надають битві під Оршею належного значення. В найбільш фундаментальних виданнях - лише короткі згадки, а спеціальних праць, присвячених цій події не видно й донині.
“В жовтнї (1508) уложено між Москвою й Литвою вічну угоду. Москва зрікла ся претензій на руські землї в. кн. Литовського (спеціально вичислені тут місця, що були театром повстання: Овруч, Житомир, Туров, Мозирь і т. и.); Жиґимонт признав право свобідного виходу до Москви сторонникам Глинського...
Епільоґом повстання була московська війна, розпочата 1511р. - вона таки, здаєть ся, стала ся не без впливу Глинського. Метою її був Смоленськ, і Герберштайн каже, що Василь прирік, як би удало ся Смоленськ здобути, віддати його Глинському. По тих походах Москві в 1514 р. удало ся дїйсно здобути Смоленськ, і задержати в своїх руках, не вважаючи на страшну катастрофу московського війська під Оршею, де побив його того ж року (1514) Константин Острозький. Але Глинський Смоленська не дістав”, - стільки пише про цю битву як про епізод повстання бунтівного князя Михайла Глинського Михайло Грушевський в “Історії України-Руси”. В радянських історіях і про це не згадували.
Росіяни
І за радянських часів, і тепер росіяни воліють не згадувати про битву під Оршею. Хоча півтора сторіччя тому Сергій Соловйов у 5-му томі “Історії Росії з найдавніших часів” так описував цю битву:
“...Великий князь велів своїм воєводам рушити проти короля; той, залишивши при собі чотири тисячі війська в Борисові, інші - під начальством князя Костянтина Острозького відправив назустріч московським воєводам, у яких, за іноземними звістками, було 80000 війська, тоді як в Острозького - не більш 30000. Після декількох невеликих сутичок наприкінці серпня Челяднин перейшов на лівий берег Дніпра біля Орши і тут вирішив чекати ворога, не перешкоджаючи йому переправлятися через ріку, щоб тем повніше була перемога. 8 вересня 1514 року відбувся бій: росіяни почали напад, і довго по обидва боки билися з перемінним щастям, як нарешті литовці навмисно обернулися втікати і підвели росіян під свої гармати; страшний залп зім’яв атакуючих, привів їх у розлад, що незабаром перекинувся і усьому війську московському, яке потерпіло страшну поразку: усі воєводи потрапили в полон, не говорячи вже про величезну кількість убитих ратників; ріка Кропивна (між Оршею і Дубровною) загатилася тілами москвитян, що у втечі кидалися до неї з крутих берегів. Сигізмунд, сповіщаючи лівонського магістра про Оршинську перемогу, писав, що москвичі з 80000 утратили 30000 убитими; узято в полон: 8 верховних воєвод, 37 начальників другорядних і 1500 дворян; але після з литовського ж докладного перерахування довідаємося, що всіх полонених, як узятих на Оршинській битві, так і в інших місцях, було 611 осіб. За московськими звістками, Острозький спочатку займав Челядніна мирними пропозиціями, а потім раптово напав на його військо; перший вступив у битву князь Міхаїл Голіца, а Челяднін із заздрості не допоміг йому; потім литовці напали на самого Челядніна, і тоді Голіца не допоміг йому; нарешті, ворог напав втретє на Голіцу, і Челяднін знову видав останнього, побіг і тим вирішив долю битви; але московські джерела згодні з литовськими щодо страшних наслідків Оршанської поразки”.
Костянтин Острозький
Переможець у битві - князь Костянтин Іванович Острозький (1460-1533) - був на Волині найбагатшим і найбільш впливовим українським магнатом. Великий князь литовський і король польський високо цінував князя Костянтина і повністю йому довіряв. Князь Костянтин у 1530-х роках займає найвищі посади: він староста Брацлавський та Вінницький, він воєвода Трокський і він найвищий гетьман Князівства Литовського. Ці високі посади зробили князя Костянтина Івановича фактичним керівником усієї Литви. Тож просто смішними видаються байки білоруських істориків про його перехід на “московську службу”.
Це був славний полководець: він 60 разів перемагав у боях з татарами, волохами та москвинами. І тільки два рази програвав бій. Король Зигмунт І Старий двічі робив гетьманові Костянтинові величні тріумфи - у Вільні та в Києві - як переможцеві. Це ж зробило князя Костянтина Острозького славним на всю Європу. Припускають, що він міг сприяти друкарській і видавничій діяльності Швайпольта Фіоля і Франциска Скорини.
Сучасний український історик Леонтій Войтович, здається, найбільш правдиво описав битву в своєму стислому викладі: “8.09.1515 р. в знаменитій битві під Оршею князь К.І.Острозький з 30 тис. війська скористався з взаємної зависті двох московських воєвод князя М.І.Голіци-Булгакова та І.А.Челядніна і розгромив 80 тис. московського війська. За литовськими даними, в полон потрапило 8 воєвод, 37 командирів загонів і 1500 дворян загинуло до 30 тис. чол. Князь Острозький навмисне імітував відступ, завівши противника під залп своєї артилерії, наслідки якого були жахливими. Ця битва потрясла сучасників (10, Lief.32, N 12). 24.02.1525 р. при Павії імператор Карл V розбив французів. Долю битви вирішили залпи акебузерів, причому один постріл виводив із строю кількох чоловік і коней. Можна зрозуміти, чому такі величезні втрати були в московському війську. Під Оршею основну роль зіграли білорусько-українські війська”.
Звичайно, під командуванням гетьмана Костянтина Острозького воювали під Оршею і польські коронні хоругви, і німці-артилеристи, і жителі земель, які зараз належать Литві та Білорусії. Однак не забуваймо ж, що шляхта й прості вояки у війську Великого князівства Литовського здебільшого походили з Волині, Підляшшя, Берестейщини, Поділля, Київщини, Сіверщини.
Тоді під Оршею предки сучасних українців, білорусів, литовців зупинили московську навалу на Захід на кілька десятиліть, аж до лівонських походів Івана Грозного. Про значення битви свідчать відомості про неї у тодішніх хроніках, а також унікальна картина, написана близько 1524 року на замовлення польського короля Зигмунта (Сигізмунда) Старого у стилі тодішнього німецького батального малярства.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта