Хто вони, не важко здогадатися кожному, хоч трохи обізнаному з історією Криму. Прямий нащадок звитяжних запорожців, відомий кримський поет і художник М. Волошин та його друзі, котрі глибоко цікавились історією нашого півострова, самою природою, а не якимось Хрущовим, приєднаним до України, вважали себе кімерійцями.
До речі, цю назву українською мовою слід писати без подвоєння літери «м», на противагу російській, де подвоєння приголосних є характерним. Отже, кімерійці (й не лише вони) були нащадками кімрів, про яких комуністична історіографія і не згадувала.
Як і тепер, наприклад, чомусь замовчують татів. Про них забули навіть нащадки кримських татар. Мабуть, через своє нинішнє віросповідання, що не гармоніює з європейським звичаєм. За умов комуністичного режиму це було зрозуміло, навіть закономірно. Як войовничий, вульгарний атеїзм вплинув на морально-духовний стан суспільства, найкраще розуміють психологи і етнографи. Однак і вони для з’ясування істини у пошуках причин морального падіння людей та втрати їхньої національної гідності й особистої відповідальності за стан справ у власній державі змушені консультуватися навіть із психіатрами. Висновок єдиний: священні книги народів та їхні міфи і легенди – також історичні документи, нехтувати якими – небезпечно. Про це свідчать і все нові перевидання в останні роки книги Ю. Канигіна «Шлях аріїв: Україна в духовній історії людства», попит на яку не зменшується, бо вона має духовно-історичний характер.
Я також усім, хто цікавиться минулим і вболіває за майбутню долю Криму, раджу ознайомитися з названою книгою. Виникло у мене це побажання після бесід зі знайомими, які зацікавилися моєю статтею про таврів, опублікованою в «Кримській світлиці». Для допитливих, але ще необізнаних із первісною історією людства, зауважу, що в історичних переказах та міфах часто розповідається про «людей, що живуть у шатрах», але зовсім не схожих на відомих широкому загалові циган. Та йдеться про давно минулий час. Маються на увазі кочові народи, що відіграли важливу роль в історії людства, - кімерійці, а потім скіфи, таври, які були в Криму аборигенами і залишаться такими в історії назавжди, сармати і, нарешті, гуни. Історія останніх, як і таврів, історіографами раніше взагалі спотворювалася.
Сучасний читач уже чимало знає про аріїв, яких за комуністичного режиму також заборонялося згадувати. А саме вони були спонуканням, що приводило в дію можливості стародавніх народів. Ланцюг аріїзації виглядає так: кімри та їхні прямі нащадки: кімерійці й таври, а потім скіфи, тавроскіфи і, нарешті, слов’яни. Це, зокрема, стосується північного Причорномор’я. А взагалі, спочатку простором від Гімалаїв до Карпат володіли кімерійці, потім – скіфи. Пізніше їхні нащадки заселили і Середземномор’я.
Олюднення Євразійського континенту відбувалося так. Перша хвиля цього людського потоку – рух кімрів-кімерійців, які були нащадками старшого сина біблійного Яфета – Гомера. У північному Причорномор’ї (точніше – у середньому Подніпров’ї) кімерійці разом із кельтами заснували рільництво і заклали початок Трипільської археологічної культури. Від трипільців пішли троянці, а потім – гали, які заснували Крито-Мікенську цивілізацію, а після зруйнування Трої – Етрурію, що згодом дала римську культуру. Етнічно «чистих» народів не було і, тим більше, нині нема. Якщо ж мати на увазі найбільшу генетичну причетність до біблійного Яфета, то це - кімри.
Для поціновувачів кримської історії цікава така деталь. На початку 70-х років минулого століття на Дніпропетровщині була знайдена пектораль (нагрудна прикраса – відзнака із золота, котру носили світські й духовні вожді). На ній досить чітко, крім людських фігур та орнаменту, зображений Крим із прилеглою до нього територією, де знаходилося, як тепер називають, мелітопольське святилище, яке дісталося скіфам від кімерійців, а ті одержали його від дніпрянських кімрів-трипільців.
Сучасні караїми (вони також, як і кримчаки, старожили Криму, але не його аборигени) вважають себе нащадками хазарів. Самі себе вони відносили до яфетичних народів. У генетичному плані - це справді так. Вони також родичі кімерійців. Згідно з Біблією – це дев’ятий син Тогарми – Хунну-Хозар, тобто онук Гомера, родоначальник кімерійського суперетносу, правнук Яфета. У східному Чорномор’ї існувало юдейське за духом та вірою царство ашкеназів, генетично близьке кімерійцям та скіфам.
Слов’янські племена тиверців, що під час існування Антського союзу заселяли береги Дністра і Бугу, теж були нащадками кімерійців. І, взагалі, українці, як і євреї, не зовсім звичайний народ у плані виживання навіть в умовах бездержавності без «циганських» звичок, бо вони є п’ятою генерацією, яка наскрізно проходить через усю історію арійського суперетносу, котрий послідовно реалізовувався в кімерійцях, скіфах, сарматах, русинах, нарешті – в галичанах, від яких пішла Україна після монголо-татарської навали. Сучасні політичні події в Українській державі, здавалося б – нісенітні, насправді – закономірні.
Почалося, нарешті, очищення в усіх відношеннях.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Спочатку були кімри
Світ:
20090215063336.jpg
Як і тепер, наприклад, чомусь замовчують татів. Про них забули навіть нащадки кримських татар. Мабуть, через своє нинішнє віросповідання, що не гармоніює з європейським звичаєм. За умов комуністичного режиму це було зрозуміло, навіть закономірно. Як войовничий, вульгарний атеїзм вплинув на морально-духовний стан суспільства, найкраще розуміють психологи і етнографи. Однак і вони для з’ясування істини у пошуках причин морального падіння людей та втрати їхньої національної гідності й особистої відповідальності за стан справ у власній державі змушені консультуватися навіть із психіатрами. Висновок єдиний: священні книги народів та їхні міфи і легенди – також історичні документи, нехтувати якими – небезпечно. Про це свідчать і все нові перевидання в останні роки книги Ю. Канигіна «Шлях аріїв: Україна в духовній історії людства», попит на яку не зменшується, бо вона має духовно-історичний характер.
Я також усім, хто цікавиться минулим і вболіває за майбутню долю Криму, раджу ознайомитися з названою книгою. Виникло у мене це побажання після бесід зі знайомими, які зацікавилися моєю статтею про таврів, опублікованою в «Кримській світлиці». Для допитливих, але ще необізнаних із первісною історією людства, зауважу, що в історичних переказах та міфах часто розповідається про «людей, що живуть у шатрах», але зовсім не схожих на відомих широкому загалові циган. Та йдеться про давно минулий час. Маються на увазі кочові народи, що відіграли важливу роль в історії людства, - кімерійці, а потім скіфи, таври, які були в Криму аборигенами і залишаться такими в історії назавжди, сармати і, нарешті, гуни. Історія останніх, як і таврів, історіографами раніше взагалі спотворювалася.
Сучасний читач уже чимало знає про аріїв, яких за комуністичного режиму також заборонялося згадувати. А саме вони були спонуканням, що приводило в дію можливості стародавніх народів. Ланцюг аріїзації виглядає так: кімри та їхні прямі нащадки: кімерійці й таври, а потім скіфи, тавроскіфи і, нарешті, слов’яни. Це, зокрема, стосується північного Причорномор’я. А взагалі, спочатку простором від Гімалаїв до Карпат володіли кімерійці, потім – скіфи. Пізніше їхні нащадки заселили і Середземномор’я.
Олюднення Євразійського континенту відбувалося так. Перша хвиля цього людського потоку – рух кімрів-кімерійців, які були нащадками старшого сина біблійного Яфета – Гомера. У північному Причорномор’ї (точніше – у середньому Подніпров’ї) кімерійці разом із кельтами заснували рільництво і заклали початок Трипільської археологічної культури. Від трипільців пішли троянці, а потім – гали, які заснували Крито-Мікенську цивілізацію, а після зруйнування Трої – Етрурію, що згодом дала римську культуру. Етнічно «чистих» народів не було і, тим більше, нині нема. Якщо ж мати на увазі найбільшу генетичну причетність до біблійного Яфета, то це - кімри.
Для поціновувачів кримської історії цікава така деталь. На початку 70-х років минулого століття на Дніпропетровщині була знайдена пектораль (нагрудна прикраса – відзнака із золота, котру носили світські й духовні вожді). На ній досить чітко, крім людських фігур та орнаменту, зображений Крим із прилеглою до нього територією, де знаходилося, як тепер називають, мелітопольське святилище, яке дісталося скіфам від кімерійців, а ті одержали його від дніпрянських кімрів-трипільців.
Сучасні караїми (вони також, як і кримчаки, старожили Криму, але не його аборигени) вважають себе нащадками хазарів. Самі себе вони відносили до яфетичних народів. У генетичному плані - це справді так. Вони також родичі кімерійців. Згідно з Біблією – це дев’ятий син Тогарми – Хунну-Хозар, тобто онук Гомера, родоначальник кімерійського суперетносу, правнук Яфета. У східному Чорномор’ї існувало юдейське за духом та вірою царство ашкеназів, генетично близьке кімерійцям та скіфам.
Слов’янські племена тиверців, що під час існування Антського союзу заселяли береги Дністра і Бугу, теж були нащадками кімерійців. І, взагалі, українці, як і євреї, не зовсім звичайний народ у плані виживання навіть в умовах бездержавності без «циганських» звичок, бо вони є п’ятою генерацією, яка наскрізно проходить через усю історію арійського суперетносу, котрий послідовно реалізовувався в кімерійцях, скіфах, сарматах, русинах, нарешті – в галичанах, від яких пішла Україна після монголо-татарської навали. Сучасні політичні події в Українській державі, здавалося б – нісенітні, насправді – закономірні.
Почалося, нарешті, очищення в усіх відношеннях.
В тему:
Українські вчителі античних ромеїв та греків
Забута велич "маленької" землі
Скіфи. Чи був такий народ?
Від скіфів до українців
Українці: скіфи, сармати, руси
Арійці: культурне переміщення в Китай
Арійські корені культури давнього Китаю
"А Будда родом з України!" — стверджує відомий тибетський Лама
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта