У 450 р. до н. е. «батько історії» Геродот відвідав Північне Причорномор’я. У той час на теренах сучасної України існувала могутня держава скіфів. Геродот записав багато цікавих звичаїв, вірувань, історичних подій, міфів і легенд, почутих ним від скіфів і про скіфів. Разом вони склали четверту книгу його «історій», яка отримала назву «Мельпомена» — за іменем грецької музи трагедії.

03081802e.JPG

Євдокія Вітенко з поліського села Кам’янка
Євдокія Вітенко з поліського села Кам’янка

В одному із розділів Геродот пише, що найцікавіше про жителів цих країв — гіперборіїв — він дізнався від жителів невеликого острівця Делос, який знаходиться в Егейському морі неподалік від материкової Греції. Делосці розповіли йому про цікавий звичай, за яким гіперборії загортали в пшеничну солому священні дари і переносили до Скіфії. Далі від міста до міста вони передавались у західні та південні країни і нарешті потрапляли на острів Делос до святилища Артеміди.

За словами грецького історика, перші відомості про жертовні дари пов’язані з двома молодими гіперборійськими жінками: Арга і Опіс принесли ці дари як вдячну жертву Артеміді за легкі і швидкі пологи. Пізніше священні дари принесли гіперборійські дівчата Лаодіка і Гіпероха, які прибули на Делос у супроводі п’яти гіперборійських охоронців. Проте з якихось причин вони не повернулися на батьківщину, що стривожило гіперборійців і спонукало їх змінити звичай. Тож надалі дівчата, які вибиралися для цього священнодійства, переносили священні дари лише до кордонів своєї країни, а далі передавали їх сусідам.

Геродот також стверджує, що Арга і Опіс поховані на Делосі у храмі Артеміди, ліворуч від входу, і делосці їм віддають великі почесті. Цікаво, що зовсім недавно під час розкопок на місці храму археологи справді виявили дві могили, що посилює довіру до записів Геродота.

«Щоб зроблене людьми з часом не забулося і щоб великі та дивовижні діяння греків та варварів не залишилися невідомимии», — так пояснює своє зацікавлення історією Геродот. Інакше б зникли з людської пам’яті важливі події, а разом з ними і дивні звичаї гіперборіїв чи скіфів (як відомо, греки називали скіфами всі племена, які проживали в ті часи на території нинішньої України). З часів розквіту Скіфії минуло більше двох тисячоліть, забулися древні міфи та імена богів, зникли або ж змінилися мотивації обрядів, загубилися протоптані тисячолітями шляхи. Але щось усе ж таки та має залишитися?

Можливо, саме Геродот і допоможе нам упізнати відлуння архаїчного обряду гіперборіїв у незвичайній розповіді мудрої сільської жінки, що народилася на межі XIX і XX століть — Євдокії Вітенко з поліського села Кам’янка. Згадуючи при зустрічі з автором своє життя, давні українські пісні та звичаї, вона розповіла про випадок, який її надзвичайно вразив у далекому дитинстві:

“Далеко за Житомиром є село. І там, казали, утворилася криниця. У тій криниці свята вода була, і хрест там стояв... У криницю кидали гроші, бо казали, що там Сус купався. Туди до хреста дуже багато людей ішло... А наші дівчата ходили і співали:

Чи знаєте, люди, який сьодня день?
Прийде Спаситель судити людей.
Чи знаєте, люди, який сьодня час?
Прийде Спаситель, всіх розсудить нас.

Колись до нас у село дівчата приносили великого вінка, і його треба було нести у друге село. А там уже їхні дівчата беруть і несуть у третє село, і так аж до теї кринички, де Сус Христос купався... Це вже з кінця воно перейшло до нас, із Києва через Житомир і далі аж до Миколаєва доходили. Це робили, щоб люди покаялись. Бо казав Сус: «Покайтеся, то ще продовжу віка. А не покаєтесь — уменчу».

Літом це було, бо вишні вже поспіли... Дівчата робили вінка великого з колосків і квітів. У селі вечеряють у когось у хаті, а послі уже з цеї хати беруть хліб та вінок і передають далі у друге село і так доходило аж до моря, аж до Хреста... Крім вінка з собою, більше нічого не брали, і ікони не брали.

Я сама ходила в сусіднє село, одна без старших. Тільки один раз таке було, ще до революції, в году, мабуть, 15-му. Ще й досі той страх пам’ятаю, як увечері сама через поле йшла да все на ліс поглядала. Хоч і казали мені, що вінок той з усяких «сильних» квітів зроблений і захистить мене навіть від вовків... Як у хату крайню зайшла, а там людей повно. Всі веселяться, скачуть, музика грає... Зі мною всі танцювать хочуть. Посадили за стіл, пригощають усякою їжею, як панну якусь. Послі другу дівчину в нову сорочку нарядили і біля мене посадили. Паличками вогонь запалили і з вінком кругом столу ходили. А мені в руки дали ляльку велику, із лоскутів зроблену, її помню навіть зараз, бо замість очей і носа у неї на обличчі був хрест. Я з нею гралась. А дуже рано, ще до сходу сонця, мене розбудили, зав’язали в хустку калача, вивели за ворота і веліли швидко вертатись у своє село.

А послі люди розказували, що образа стали обновлятись то в однієї баби, то в другої. Цей вінок не кожний рік носили. Бо це не празник був, а таке покаяння Господнє, бо казали: «Покайтеся, то ще поживете, а не покаєтесь — пропадете...»”.

Як відомо з історії, на острові Делос з незапам’ятних часів існувало древнє святилище. За давніми міфами, саме на цьому священному місці прекрасна Лато народила від Зевса двох близнят — Аполлона і Артеміду. Пізніше на цьому місці було збудовано величний храм Артеміди. Жінки острова вшановували її як свою богиню-покровительку, хоча й памятали, що на їхньому острові вона — чужинка. Як відомо, і Аполлона, сина Лато, греки теж вважали «варваром», тобто чужоземцем і сезонним гостем, вихідцем із далекої Гіперборії (його повне ім’я — Аполлон Гіперборійський).

Академік Б. А. Рибаков детально простежив шлях дарів геродотових гіперборіїв і визначив імовірний ареал, звідки вони могли відправлятися. Гіперборіями виявилася значна група праслов’янських народів, на території яких зафіксовано архаїчний культ «матері всього сущого», «першобогині», покровительки родючості і землеробства, богині жіноцтва, сімейної злагоди та любові Лади, матері Сонця, і бога родючості Купала. За древніми міфами, він мав сестру-близнючку Лелю.

Оскільки Лада (Жива, Золота Баба) символізувала природу, життєве начало, тому її символами були колоски пшениці та квіти. Вона традиційно зображувалася з немовлям або ж яблуком у руці, подібно як і грецька Латона. Яблуко втілювало ту ж ідею, що й яйце, — початок всіх речей. Для українців її ім’я не потребує перекладу. Велика кількість архаїчних слів, пов’язаних з її іменем, стосуються переважно сімейного життя і гармонії; лада — дружина; лад — порядок, дружба, гармонія; ладом — всім світом; уладити (уладнати) справу — домовитися, ладно — добре та ін. Символами Купала були знаки Сонця, а земним його втіленням — священний Живий Вогонь, який запалювали тертям двох паличок з чоловічого (дуб) і жіночого (верба) дерева в день літнього сонцестояння.

Здійснивши етимологічний аналіз імен грецької Лето (Лато, Латони) і її сина Аполлона, Б. А. Рибаков вивів походження цих імен від Лади та Купала, архаїчні культи яких прийшли на територію Греції з півночі разом зі хвилею переселенців. Оскільки на території Греції Купало (а пізніше Аполлон) був передусім богом енергійних північних прибульців, не дивно, що мирний бог сонця Купало у греків перетворився на бога-воїна, який допомагав троянцям під час облоги ахейцями Трої.

Мотиви близнюків у міфах про Ладу і Купала засвідчують надзвичайну архаїчність цього культу. З ім’ям рослинного бога Купала і його функціями пов’язані і ряд сонячних та пастуших божеств у деяких інших генетично чи культурно споріднених народів. Такими, зокрема, є етруський Купавон та давньоіндійський Гопала-Гопалан.

У такому разі стає очевидним, що на острові Делос первісно було святилище праслов’янських божеств Матері-Лади та її сина, сонячного бога Купала, які пізніше і трансформувалися у грецьких Лато та її сина Аполлона. Історик А. О. Білецький уважає, що «священні дари», описані Геродотом, могли бути пов’язані не тільки з культом жіночих богинь Лато (Лади) та Артеміди, а і з культом сонячного бога Аполлона (Купала), дари якому привозили на Делос усі племена, які визнавали його культ. Із часом пам’ять про мету дарів стерлася, і описаний у Геродота звичай уже міг мати іншу мотивацію. Але зі слів “батька історії” стає зрозуміло, що гіперборії ще довго не забували своїх давніх богів.

-----------------------------------

Науковий коментар до статті Олександра Босого — Відлуння третього пришестя

Гравець: 
Народний Оглядач

Новини від RedTram - для популяризації НО

 
Форум Підтримати сайт Довідка