Зображення користувача Народний Оглядач.
Народний Оглядач

Демократія зброї

Що від нас приховує ліберальна пропаганда. З приводу статті ліберального демократа Олександра Шморгуна

Ідея написання цієї статті виникла після публікації Олександра Шморгуна Ліберальна демократія проти тиранії тоталітарного міфу у №13 «ПП» за цей рік. У ній автор виступив з гострою і всеохопною критикою моделі держави, описаної в моїй статті «Ліберальна тиранія чи Третій гетьманат?» (№11). Олександр Шморгун є відомим українським політологом, економістом, філософом і культурологом, тому його критика дуже цінна для формування гетьманської моделі.



ЗАХИСТ ВІД ТИРАНІЇ



Важливим аспектом правильної роботи держави є захисні механізми проти узурпації влади. Це питання викликає найбільше застережень в О. Шморгуна. Устрій Третього Гетьманату передбачає три головні чинники стримування.



1. ВИЩА СТРАТЕГІЧНА РАДА — колективний дорадчий орган, що представляє впливові територіальні та інші громади. Його завдання — формування національної стратегії шляхом створення цілісного правового поля. Підготовлені Радою законопроекти набувають чинності лише за підписом Гетьмана, після чого стають обов’язковими для всіх. Гетьман може видавати закони й без участі Ради, опираючись на розробки альтернативних державних, громадських чи приватних аналітично-правових центрів. Якщо Гетьман порушує Конституцію, формує неправильну стратегію або не виконує закони, Рада 2/3 голосів ініціює всенародний референдум щодо відсторонення Гетьмана від влади. Якщо ініціатива Ради підтримується більшістю виборців — оголошуються перевибори Гетьмана, не підтримується — переобирається Рада.



2. КОНСТИТУЦІЙНО-РЕВІЗІЙНА ПАЛАТА, яка поєднує функції Рахункової палати, Конституційного Суду і Центральної виборчої комісії. Голова палати — всенародно обраний Конституційний аудитор. Його завдання — стежити за дотриманням Конституції і виконанням законів. В разі їх порушення Гетьманом, Аудитор ініціює всенародний референдум щодо відсторонення Гетьмана від влади. Якщо ініціатива не підтримується — переобирається Аудитор.



3. ПРОСВІЧЕНИЙ І ОЗБРОЄНИЙ НАРОД, а також ясні «правила гри», зафіксовані в Конституції і персональному договорі Гетьмана з народом України, моніторинг його діяльності зі щоквартальним оприлюдненням результатів. Гетьман присягається перед усім народом. Порушення присяги ставить його поза законом і робить карним злочинцем, де б він не перебував.



О. Шморгун запитує, чи не означає це, що Конституційно-ревізійна палата одночасно виконує функцію Прокуратури і Верховного суду? Річ у тім, що Генпрокурора і голову ВС призначає Гетьман — без цього він не зможе відповідально керувати державою. Аудитор лише констатує факт порушення законів, а якщо Гетьман не виправляється, то включає механізм відсторонення його від влади. Оскільки населення добре поінформоване, то референдум проводиться швидко й весело.



«Слава Всевишньому, що зробив усе потрібне легким та простим, а усе складне та незрозуміле непотрібним!» — навчав Григорій Сковорода. Тому в моделі Третього Гетьманату все просто, ясно, логічно. Цікаво, що ця простота чомусь дратує О. Шморгуна. Можливо тому, що при заміні нинішнього темного хитросплетіння суперечливих законів на прості та зрозумілі «правила гри» відпаде необхідність в різного роду професійних знавцях всієї цієї псевдоправової муті. Так само як прийняття раціональної податкової моделі звільнить від ідіотської рутини сотні тисяч бухгалтерів та податківців, ліквідує багатомільярдні корупційні схеми та інші прояви соціального паразитизму.



Особливе роздратування О. Шморгуна викликала ідея реальної народної самооборони. В полемічному завзятті він заявляє: «пропаганда масового продажу вогнепальної зброї стала ідеєю-фікс Ігоря Каганця, яку він активно просуває у ЗМІ вже не перший рік, подаючи її у викривленому вигляді, відверто ігноруючи негативний досвід, зокрема США… Автор фактично ратує за мілітаризацію країни і застосування механізму вирішення конфліктів, що виникають у державі, збройним шляхом… А це вже антинаукове шарлатанство, що межує з провокацією». Так і хочеться сказати: А ось тут, будь-ласка, якомога детальніше!



БЕЗЗАХИСНІСТЬ — ЦЕ ПРОВОКАЦІЯ!



Почнемо з живого прикладу. Багато хто пам’ятає, як 27 травня 2007 р. бійці «Беркуту» вчинили масове, безпрецедентно жорстоке побиття київських футбольних вболівальників. Лупцювали всіх підряд, в основному підлітків. Хоча за три дні перед цим вся Україна спостерігала за сутичкою під Генпрокуратурою між тим самим «Беркутом» і службою державної охорони. Жодного насильства. Нікого не побили, лише трохи поштовхалися. Хто ж виступив у ролі чудесного миротворця?



Відповідь: звичайний пістолет. Виявляється, що бійці служби держохорони були озброєні вогнепальною зброєю. І якби хтось ударив такого бійця палицею по голові, то міг би тут же отримати кулю. Тому зазвичай суперкрутий «Беркут» миттєво став ніжний і толерантний.



Психологи і криміналісти чудово знають, що беззахисність жертви завжди провокує хижака. Натомість навіть потенційна можливість самозахисту є стримуючим чинником для нападника. Це аксіома, підтверджена статистикою.



Згадаймо Клондайк у період «золотої лихоманки» в другій половині 19 ст. Там зібрався кримінальний набрід ледь чи не з цілого світу. За деякими даними, щонайменше третина населення складалася з бандитів. Системи державного правосуддя фактично не існувало. Проте рівень злочинності був у кілька разів нижчий, ніж у цивілізованій Англії з її найкращою у світі правоохоронною системою. І знаєте, чому? Тому, що все населення цієї частини Аляски було поголовно озброєне. Відповідно спроба зневаги людської гідності могла наразитися на негайний опір з фатальними наслідками.



«Бог створив людей сильними й слабкими, а полковник Кольт зробив їх рівними». У 1835 році цей американський конструктор і підприємець запатентував свій знаменитий шестизарядний револьвер «Миротворець». Згодом налагодив його масовий випуск на своєму заводі. І озброїв всіх бажаючих американців — від крутих ковбоїв до підстаркуватих домогосподарок. Чудо-револьвер став гарантом американської конституції і змусив запрацювати Закон. Бо тепер на його сторожі — і на сторожі своїх власних прав — міг стати будь-який «пересічний громадянин» з кольтом у руці. З цією новою реальністю довелося рахуватися, інакше легко було дістати кулю в лоба. В цьому первинна суть усієї американської демократії.



Тиранічні режими завжди намагаються роззброїти законослухняних громадян. «Закони, що забороняють носіння зброї ... роззброюють тільки тих, хто не має наміру робити злочини». Так писав Чезаре Беккарія — родоначальник «класичної» школи в науці карного права.



Чому так важлива легалізація саме короткоствольної зброї — пістолетів та револьверів? Головна їх перевага — можливість прихованого носіння, створення ситуації невизначеності для потенційного злочинця. Він не знає, озброєна його можлива жертва чи ні. Тому від прихованого носіння зброї будуть у виграші не тільки її власники, але й суспільство в цілому.



БІЛЬШЕ ЛЕГАЛЬНОЇ ЗБРОЇ — МЕНШЕ ЗЛОЧИНІВ



Ми ж хочемо мати спокійну й безпечну державу? Наприклад, подібну до Швейцарії? Тоді корисно знати, що ця країна займає перше місце в Європі за кількістю зброї на душу населення. Ледь чи не в кожній сім’ї є або пістолет, або гвинтівка з оптичним прицілом. За давньою національною традицією, кожний дорослий швейцарець є оборонцем країни. Він зобов’язаний володіти щонайменше однією одиницею бойової вогнепальної зброї.



Не подобається Швейцарія — візьміть Фінляндію чи Норвегію. Це також країни з масовим поширенням зброї. Рівень насильницької злочинності в них відносно невеликий. Натомість радикально інша ситуація в Росії, де поширення легальної зброї є незначним. Так от вона займає 2-е місце в світі за вбивствами на душу населення — після Колумбії.



Дуже добрі результати дала легалізація зброї в Естонії. Відповідно до закону, вогнепальною зброєю може володіти будь-який психічно здоровий і законослухняний громадянин. В 1992-му, коли закон дозволив вільний продаж зброї, в Естонії почався збройовий бум. Скуповували все — від дамських пістолетів до снайперських гвинтівок... Водночас державою були здійснені жорсткі заходи проти нелегального володіння зброєю, бо саме з неї здійснюються майже всі злочини. В результаті до 1999 року рівень насильства в Естонії знизився у 5 разів. До речі, після легалізації у 1997 р. короткоствольної зброї в Молдові рівень насильства до 2005 р. знизився у 2 рази. Рівень убивств в обох країнах знизився на 20%.



Не менш показовим є досвід Західної Європи. Приміром, у Швейцарії дозволене володіння зброєю, у Люксембурзі не дозволене. Однак в озброєній Швейцарії убивств із використанням вогнепальної зброї майже удвічі менше, ніж у сусідньому беззбройному Люксембурзі. І це при тому, що за всіма іншими характеристиками обидві країни дуже подібні. Найспокійнішими в Європі вважаються Швейцарія та Фінляндія, тобто країни, де громадяни найбільше захищені легальною вогнепальною зброєю — як цивільною, так і бойовою.



Таку ж саму закономірність спостерігаємо в США. У Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі й Вашингтоні проживає всього п’ять відсотків населення країни, а відбувається 15 відсотків всіх убивств. За дивним збігом, саме ці міста мають найжорсткіші закони проти володіння зброєю. В 1987 році у штаті Флорида дозволили громадянам купувати зброю. З тих пір злочинність у штаті впала на 21%, у той час як у цілому по країні виросла на 12%. А от у Канаді все навпаки. Там раніше зброя продавалася вільно, а після введення жорстких обмежень злочинність стрибнула на 45%. Виродки перестали боятися одержати кулю у відповідь.



Більшість українців не знайомі з такого роду інформацією. Це спадок радянської тоталітарної системи, де захист громадян здійснювався виключно державними органами. Проте з розпадом СРСР держава перестала виконувати функцію захисника, тож громадянам саме час подумати про самозахист. Але для початку треба позбавитися помилкових стереотипів.



ЛІБЕРАСТИЧНІ МІФИ ПРО САМООБОРОНУ ГРОМАДЯН



Розглянемо типові аргументи противників легалізації пістолетів та револьверів, взяті з українських ЗМІ.



1. «Сьогодні телебачення рясніє повідомленнями про те, що десь у США взято в полон заручників, десь людей просто розстріляно…»



Насправді це аргумент не «проти», а «за». Адже для того, щоб улаштувати побоїще, права на легальну зброю не потрібно. Злочинець без усяких проблем використає нелегальний пістолет або легальну самозарядну рушницю, яку донесе до місця використання в чохлі з дотриманням всіх установлених законом правил транспортування зброї. А от що дійсно дуже потрібно йому для «успіху», тобто для того, щоб убити якнайбільше людей, так це їхня беззахисність, неозброєність. Якщо ж у нього буде шанс отримати кулю в відповідь, то дуже можливо, що злочинець і не піде на справу. Ну а якщо все ж таки піде, то від його рук постраждає менше людей. Зауважте, що ніхто для масових розстрілів ще не вибирав міліцейські дільниці чи стрілецькі фестивалі. МАСОВЕ НОСІННЯ ЗБРОЇ ЗАПОБІГАЄ МАСОВИМ РОЗСТРІЛАМ — це факт, доведений практикою. До речі, цей вид злочинів украй рідкий. Лише спотворена картина світу, що формується ласим на сенсації телебаченням, створює ілюзію, неначе ця проблема настільки актуальна.



2. «Скільки людей в Україні просто легко збудливих? Скільки у нас запійних? Скільки наркоманів, яким не вистачає коштів на наркотики, готових задля їх отримання піти на відвертий злочин?»



Почнемо з того, що алкоголіки, наркомани і психічно неврівноважені — це саме ті категорії людей, яким легальна зброя заборонена законом. Адже для отримання права на її купівлю й носіння потрібно не мати кримінального минулого, пройти психіатричне обстеження і здати екзамен на вміння володіти зброєю. Подібно до права на керування транспортом, адже в руках водія — життя багатьох людей.



Чому ж тоді нас так лякають масовим самознищенням простих громадян, які начебто зірвуться з ланцюга після легалізації зброї? Відповідь проста: такого роду прогнози (якщо вони щирі) відбивають глибинні комплекси їхніх авторів — непевність у собі, захований страх перед навколишніми. Або ж причина в неадекватних уявленнях про зброю, сформованих переглядом бойовиків і читанням кримінальної хроніки.



Насправді ж точно відомо, що легалізація цивільного носіння зброї не перетворює нормальних законослухняних громадян на злочинців. «Якщо рушниця висить на стіні, то вона обов’язково вистрілить» — кажуть нам ці мудрагелі, забуваючи, що життя це не театр і не бойовик. Ось лише один факт: в Москві сьогодні більше 400 тисяч власників легальної вогнепальної зброї, в тому числі більше 250 тисяч власників рушниць. Скільки ж з них вистрілило? За 2001 рік з використанням цієї зброї було зроблено 8 (так це не помилка — ВІСІМ!) побутових злочинів. І це при тому, що всі ці 250 тисяч стволів зберігаються вдома, тобто саме там, де й відбуваються застілля і часом виникають побутові конфлікти. Легальна зброя просто так не стріляє!



Ви здивовані? Як могло виявитися, що в сотнях побутових убивств, чинених щорічно в Москві, легальна зброя була задіяна всього вісім разів? Відповідь: коли ми говоримо про побутове вбивство, то маємо на увазі, що воно відбувається в середовищі звичайних, нормальних людей. В дійсності ж у переважній більшості випадків це не так. У будь-якої нормальної, соціально адаптованої людини існує колосальної міцності бар’єр перед убивством собі подібного. Навіть у стані найсильнішого гніву, люті, алкогольного сп’яніння він утримує нас від злочину. Щоб перебороти цей бар’єр потрібні дуже сильні стимули: почуття самозбереження, бажання захистити близьких, військова дисципліна. Побутові вбивства ж у більшості випадків здійснюються людьми, що належать до однієї зі специфічних груп ризику, в першу чергу це алкоголіки, наркомани й професійні злочинці (див.: Адреналіновий тест). Тобто саме ті, яким доступ до легальної зброї жорстко обмежений.



3. «Не думаю, що зброя стримає агресора, тому що його реакція настільки емоційна і неконтрольована, що дія відбувається імпульсивно, поза межами свідомості. Невизначеність озброєності жертви для злочинця не має суттєвого значення».



Це напівправда. Як показало опитування ув’язнених, здійснене Міністерством юстиції США у в’язницях, в 40% злочинців у житті були випадки, коли вони відмовлялися від раніше запланованих злочинів через побоювання, що жертва може бути озброєна. Зверніть увагу, не «озброєна», а «може бути озброєна».



4. «Звичайна сцена — сіли, випили, посварилися, а потім хапаються за підручні засоби: кухонний ніж, пляшку або просто стілець. Дуже часто, там, де є мисливська рушниця, трапляється і стрільба. А уявіть собі, що наші громадяни озброяться ще й бойовими пістолетами. Адже треба враховувати загальний рівень культури нашого народу і надмірне споживання алкоголю».



Не новина, що деякі міліціонери вважають співвітчизників за недоумків з налитими кров’ю очима. Мовляв, українці настільки агресивні в порівнянні з американцями, естонцями чи молдаванами, що на них світова статистика не поширюється. А може, справа не в уявній буйності наших громадян, а в специфічному мисленні деяких «правоохоронців»? Якось в Петербурзі на одному із брифінгів міське міліцейське керівництво прямо визнало, що на 16 тисяч легальних, тобто зареєстрованих в міліції мисливських стволів припадає на рік усього 2 (два!) випадки їх злочинного застосування. Після цього, без жодної паузи й усупереч всякій логіці, було виголошено: «Нашим людям право на зброю давати ще зарано, перестріляють один одного по п’яні».



5. «Використовуйте для самозахисту мисливську зброю. Будь ласка, отримуйте ліцензію як мисливець…»



По-перше, постійно тягати з собою заряджену рушницю не зручно. По-друге, незаконно — згідно з правилами транспортування вона має бути без патронів, отже не дає жодної користі при несподіваному нападі. По-третє, не надається для прихованого носіння. По-четверте, застосування проти людей мисливської зброї не гуманно, тому що цивільна вогнепальна зброя створюється для зупинки нападника, а мисливська — для вбивства тварини. З відстані в 3-4 метри, а це найпоширеніша дистанція при самооборонній стрільбі в місті, влучення з мисливського дробовика наносить смертельне поранення в 80-90% випадків, а з пістолета — лише в 10-15%.



З іншого боку, загроза для життя від легальної вогнепальної зброї колосально перебільшена. Наприклад, за інформацією Національної Ради з безпеки (США), загибель від вогнепальної зброї в цілому складає лише 0,8% від усіх випадків загибелі в результаті насильства або нещасного випадку. При цьому майже всі злочини здійснюються нелегальною зброєю. Ніхто ж не піде грабувати банк із легальним стволом — це рівносильно розкиданню своїх візитних карток на місці злочину. Адже куля й гільза кожного легального пістолета чи револьвера — це як відбитки пальців. Відстріляні кулі й гільзи зберігаються в комп’ютеризованій кулегільзотеці МВС, тож за кілька годин можна назвати злочинця. Світова статистика підтверджує: легальна зброя бере участь менше чим в 1% правопорушень, вчинених зі зброєю. Причому до цього 1% зараховуються такі «страшні» злочини, як стрілянина по дорожніх знаках, не дотримання правил зберігання зброї, прострочена реєстрація...



ІДЕЯ-ЛОКОМОТИВ



А тепер найголовніше. Узаконення природного права громадян на самозахист — це дієвий стимул для загального оздоровлення суспільства. Адже озброєних людей не можна провокувати — значить, потрібно різко обмежити пропаганду насильства, агресивності, аморальності. Озброєні люди мають бути здоровими й тверезими — значить треба припинити негласну політику споювання, обкурювання і наркотизації населення. Озброєні громадяни мають бути спокійними — значить не можна їх нацьковувати один на одного всякими передвиборними політтехнологіями, озлоблювати низькими чи невиплаченими зарплатами, дратувати приниженням людської гідності. Тому легалізація короткоствольної зброї — це не самоціль і не «ідея-фікс», як вважає О. Шморгун, а ідея-локомотив для комплексного поліпшення якості життя.





В тему:



Тиранія чи Гетьманат?



Нова Угода партії снайперів



Суперкорпорація Україна



До всесвітньої української держави-громади



Як створити державу нового часу



Как создать государство новой эпохи (рос)



Новий суспільний договір



Арійська Стрілецька Асоціація (АРСА)



Зброя та самооборона



Подивіться кінофільм «Стрілець» (дубльований українською)



Олександр Шморгун про відповідальність і безвідповідальність псевдоеліти (аудіо)



Авторитарна модель: мистецтво неможливого



Авторитарна модель управління з точки зору сучасного менеджменту



Авторитарні моделі XX століття



Гетьманська модель: історичний досвід і перспективи



Авторитарна модель у контексті українського солідаризму



Надцивілізація Волі



В тему: 
Підписуюсь на новини

Останні записи