Організатори конференції – Центр гуманітарної співпраці з українською діаспорою Ніжинського державного університету, Центр українських канадських студій університету Манітоби (Вінніпег, Канада), Українська Всесвітня Координаційна Рада – поставили собі за мету об’єднати зусилля українознавців східної, західної діаспори та України у вирішенні проблем світового українства.

Досягненню цієї мети активно сприяли учасники та гості конференції: посольство Канади в Україні, Наукове товариство імені Шевченка в Канаді (Торонто), Українська Академія мистецтва й науки (Вінніпег, Канада), Товариство приятелів України (Торонто, Канада), Інститут дослідів Волині (Вінніпег, Канада), Українське національно-культурне товариство “Чорномор’є” (Варна, Болгарія), інші.

Проблеми української діаспори в різних країнах були висвітлені в секційних доповідях, які звучали на конференції й стосувалися питань: шляхів співпраці діаспори та України; самобутності вітчизняного мистецтва на закордонному ґрунті; освіти, визначних українських постатей та установ у діаспорі; еміграційних процесів, їх історії та сучасного стану. Виступали науковці з Татарстану, Башкортостану, Болгарії, Молдови, Естонії, Польщі та багатьох міст України й Російської Федерації.

Ґрунтовними були доповіді представників української діаспори з Канади, яку д-р Роман Сербин (Dept. of History, McGill University, Montreal, Canada) назвав “країною емігрантів та їх нащадків”.

Питання про українську політичну еміграцію, виїзду до Канади з України борців за волю і незалежність в ХХ столітті торкнувся д-р Любомир Луцюк (Royal Military College of Canada, Kingston). В основі свого наукового дослідження української діаспори в Канаді, він поклав свідчення очевидців тогочасного становища українців-мігрантів; розповіді ветеранів, які боролися з радянською владою і змушені були виїхати за кордон. Велике враження у цих українознавчих пошуках залишив по собі щоденник Богдана Панчука, який написав: “Моє гасло дуже просте: роби щось.”

За часів Радянського Союзу в США, Англії, Канаді питання голодомору 30-х рр. в Україні замовчувалось. Д-р Луцюк також зазначив, що під час поширення правдивої інформації про цю трагедію в Канаді була створена комісія щодо розслідування злочинів нацизму, найбільша увага якої приділялась українським мігрантам.

Про сучасну ситуацію української діаспори в Польщі розповіла д-р Зеленогурського університету (Zielona Gora, Poland) Олександра Оля Яворніцька. На її думку, лемківський “сепаратизм” у Польщі швидше призведе до асиміляції українців із поляками, ніж до утворення українців “нової якості”. При цьому варто зауважити думку польських науковців, які доводять, що лемки – це не українці.

В результаті соціологічного дослідження, проведеного в Польщі д-ром Яворніцькою, національна самоідентифікація порівнюється з національним переписом: при опитувані національність респондента залежить від національності інтерв’юера. На національну самосвідомість українців у Польщі значною мірою вплинув фактор постання незалежної України, в наслідок чого д-р Яворніцька відмітила нейтральний або позитивний характер відповідей респондентів. При цьому варто відмітити, що до помаранчевої революції поляки оцінювали українців на рівні циган.

Була відмічена також зміна характеру української освіти в Польщі. Як зазначила д-р Яворніцька, не зважаючи на всіляку підтримку розвитку українознавства з боку польського уряду, зменшується кількість дітей, батьки яких мають бажання вчити їх української мови та культури. Таке положення українознавства в Польщі пояснюється не лише зростанням рівня асиміляції, але й зменшенням мотивації у батьків виховувати своїх дітей як українців. “Рідну мову й культуру можливо зберегти за умови великого бажання. – Зазначила д-р Яворніцька. – У мене є ще одна культура й мова, яку я також поважаю”.

Польсько-українськими науковцями був запропонований метод інновації: вибір з української культури вигідних і модних елементів та їх розвиток у нових умовах, у чужому середовищі.

Міжнародна наукова конференція, що відбулася в Ніжині, стала однією з найкращих в Україні за останні 10 років, що викликає потребу зробити її постійною. З цього приводу було прийнято рішення провести подібну конференцію в 2006 році у Львові, а в 2007 – знову зустрітися в Ніжині.

Позитивною ніжинська конференція стала і в плані досягнення освітянських домовленостей та угод про співпрацю: між Гуманітарним університетом м. Бішкека (Киргизстан) та Ніжинським університетом ім. М.Гоголя про мовні українознавчі стажування студентів у Ніжині з подальшим викладанням української мови в киргизьких українських школах; із Манітобським університетом (Канада) про спільний обмін літературою та програмами наукових досліджень, про стажування студентів і викладачів; з Економічною академією у Вроцлаві (Польща).

Олеся Горгота, прес-секретар УВКР