Чому енергетична криза скасовується, а Іран потрапив у власну пастку

1. Ілюзія глобального хаосу та реальність ринку

Ще зовсім нещодавно світові ринки завмерли в очікуванні найгіршого сценарію: загострення військового конфлікту в регіоні Перської затоки загрожувало повністю паралізувати головну артерію глобального нафтового транзиту – Ормузьку протоку. Панічні прогнози обіцяли колапс постачань, дефіцит палива та спробу Тегерана поставити світову економіку на коліна, використовуючи енергетичний шантаж як головну зброю.

Проте катастрофи, про яку так гучно попереджали, не сталося. Попри ризики та високу вартість страхування, глобальний нафтовий ринок продемонстрував вражаючу гнучкість. Регіональні експортери адаптувалися до нових умов, Ормузька протока продовжує функціонувати, а спроба заблокувати світові ресурси обернулася проти самого агресора. У результаті логістичних маневрів та економічного тиску в тотальній ізоляції опинився лише один гравець – сам Іран.

2. Ормузька протока відкрита

Країни Перської затоки за сприяння ВМС США швидкими темпами відновили експортні постачання. Саудівська Аравія успішно розробила та впровадила схему перевезень під захистом американського флоту: супутникові дані свідчать, що саудівський потік нафти через протоку зріс із приблизно 700 тисяч барелів на добу в серпні до близько 3 млн барелів на добу у вересні.

За оцінками JP Morgan та Kpler, загальний експорт нафти країн затоки через Ормузьку протоку (за винятком іранської) відновився до липневих максимумів і досяг майже 13 млн барелів на добу, що становить близько 75–80% (77%) від довоєнного рівня (із загальних 16 млн барелів на добу, що проходять зараз, порівняно з довоєнними 20 млн барелів на добу).

Значна частина танкерних перевезень здійснюється у форматі тіньового або прихованого транспортування – судна вимикають супутникові транспондерні системи (AIS) для мінімізації ризиків.

Саудівська компанія Saudi Aramco знову запустила відремонтований нафтопровід «Схід-Захід», який доправляє сировину в обхід протоки безпосередньо до порту Янбу на Червоному морі. Після тимчасової зупинки через атаку дрона потік через цей трубопровід досяг 2 млн барелів на добу, із перспективою зростання до 3–4 млн барелів на добу найближчим часом та повним відновленням до довоєнних 5,5 млн барелів на добу вже наприкінці жовтня.

3. Тегеран заблокував сам себе

Замість того, щоб обмежити доступ світових споживачів до ресурсів, Іран сам опинився у жорсткій морській та фінансовій блокаді, втративши можливість експортувати власну сировину.

Сьогодні економіка Ірану перебуває на межі краху під тягарем критичних показників:

• Скорочення нафтогазового сектору: базова галузь і головне джерело доходів бюджету країни впали на 25%;

• Загальне падіння економіки: ВВП Ірану скоротився на 10%;

• Гіперінфляція: рівень інфляції в країні досяг позначки у 70%;

• Девальвація валюти: курс іранського ріалу впав нижче позначки 2,2 млн за долар.

Ситуацію драматично погіршує втрата останніх зовнішніх каналів збуту. За оцінкою міністра фінансів США Скотта Бессента, у Ірану залишається близько двох тижнів до того, як його нафтовий експорт до Китаю (останній життєво важливий фінансовий канал режиму) остаточно заблокується.

Не маючи можливості продавати нафту, вичерпавши резервуари для її зберігання та втрачаючи китайський напрямок, Іран опинився у безвихідній ситуації. 

4. Чому очікують обвалу вартості нафти та бензину

Всупереч побоюванням щодо тривалого дефіциту сировини, ринкові механізми демонструють швидкий перехід від панічних очікувань до стану, де пропозиція починає переважати попит. Повернення на ринок значних обсягів нафти від Саудівської Аравії, ОАЕ, Кувейту та Іраку, а також зростання постачань американської сировини повністю компенсують відсутність іранського експорту.

Внаслідок відновлення танкерного транзиту та залучення нових трубопроводів страхи щодо нестачі палива скасовуються. Динаміка цін на роздрібному ринку вже розвернулася в напрямку зниження, тож світовий ринок очікує подальшого зниження вартості нафти та нафтопродуктів.

5. Економічне удушення замість війни

Розв'язка конфлікту, найімовірніше, відбудеться не через масштабне військове вторгнення, а за рахунок системного економічного удушення. Втрата головного важеля впливу – контролю над Ормузькою протокою – змушує іранський режим шукати шляхи для переговорів. Тегеран уже демонструє готовність до поступок, вимагаючи зняття блокади в обмін на припинення ескалації.

Часові рамки можливої угоди чітко прив'язані до політичного календаря США, зокрема до проміжних виборів 3 листопада.

Джерело