Жіночі парфуми та епохи: від радянського дефіциту до сучасної нішевої парфумерії

Три покоління, три аромати: що парфуми моєї родини розповідають про час, у якому жили

Ми розбирали старе трюмо після ремонту в бабусиній квартирі, і мама раптом застигла з порожнім флаконом у руках, підняла його до світла й посміхнулась чомусь своєму. «Це ж останній, який лишився». Я понюхала шибку флакона — там уже майже нічого не було, тільки тінь запаху й трохи пилу. Але цього виявилось достатньо, щоб зрозуміти: у нашій сім'ї було не просто три жінки з улюбленими духами. У нас було три зовсім різні епохи, і кожна лишила по собі один флакон замість щоденника.

Ми сиділи на підлозі серед коробок ще годину, розкладаючи по купках спогади, а не речі. І десь усередині цього розбирання я вперше по-справжньому побачила, наскільки по-різному три покоління однієї родини вміли любити один і той самий предмет.

Бабуся — одна пляшка духів на все життя

Флакон без назви, трюмо, одна крапля за вухом перед святом.

Бабусині парфуми стояли на трюмо стільки, скільки я себе пам'ятаю, — важке гранчасте скло, потерта позолота на кришечці й етикетка, яка стерлась ще до того, як я навчилась читати. Бабуся отримала його один-єдиний раз у житті: духи привіз далекий родич із-за кордону, і це був чи не єдиний по-справжньому «інший», не місцевий аромат, який їй випало тримати в руках. Ритуал був простий і незмінний: одна крапля за вухом, тільки перед виходом у гості чи на свято. Не більше. У звичних магазинах вибору практично не існувало — кілька однакових флаконів на всю чергу, і «свій» аромат означав не смак, а везіння: чи трапиться тобі колись у житті хоч один подарунок звідти, де асортимент був геть іншим.

«Духи — це не те, що бризкаєш щодня, — казала бабуся. — Духи — це те, що бережеш для важливого».

Один аромат на все дороcле життя — не через бідність смаку, а тому, що вибору просто фізично не існувало. Один флакон означав стабільність: ти точно знав, чим будеш пахнути на власному весіллі, і чим — через тридцять років на весіллі внучки. У бабусі навіть не було звички «нюхати перед покупкою» — не було самої концепції покупки як вибору між варіантами. Був один похід у парфумерний відділ раз на кілька років, коли попередній флакон закінчувався, і той самий продавець, який завжди пропонував те саме.

Мама — флакон із базару, загорнутий у газету

Роки після розвалу Союзу, ринок, тітка з валізою «фірмових» ароматів.

Мамина історія — це вже про інший вид дефіциту: не «немає нічого», а «є все, тільки невідомо, справжнє чи ні». На речовому ринку зʼявилась ціла індустрія — жінки з валізами, у яких рядами стояли флакони з написами відомих західних назв, замотані в газету «про всяк випадок, щоб не побилось». Ніхто особливо не переймався питанням оригінальності: головне, що вперше в житті можна було вибирати не з одного варіанта, а хоча б із десяти.

«Ми не питали, оригінал це чи ні, — сміється мама. — Ми питали: а це схоже на те, що я бачила в кіно на актрисі?»

Мама досі згадує той конкретний ринковий ряд і конкретну продавчиню, у якої купувала завжди — вона не довіряла бренду на етикетці, а довіряла людині, яка продавала. Це були перші особисті стосунки з парфумерією як із чимось, що можна вибирати самій, а не отримувати єдиний доступний варіант. Вибір був хаотичним, часто випадковим, але вперше в історії родини — саме вибором, а не даністю.

Я — ротація з десяти флаконів і параліч вибору

2020-ті, повна полиця, і той самий здивований мамин погляд у відповідь

А тепер моя черга дивуватись, коли мама питає: «І що, ти щодня носиш різне?». У мене справді немає одного флакона на трюмо — є ротація, залежно від настрою, погоди, навіть від того, наскільки складний день на роботі. Я знаю, чим пахне GABA, можу розповісти про різницю між EDT і Parfum, перевіряю номер партії перед покупкою. Парадокс у тому, що там, де в бабусі був один флакон і повна ясність, у мене — десять флаконів і майже щоранкова мить розгубленості перед дзеркалом.

«Просто обери один і носи», — каже мама щоразу, коли бачить, як довго я стою перед полицею. Найчастіше вона права, але я все одно продовжую стояти.

Три жінки, три зовсім різні відносини з однією й тією самою річчю — і кожна пара цих стосунків ідеально описує економіку й культуру свого часу, навіть якщо жодна з нас цього не усвідомлювала в моменті.

Що лишилось незмінним попри всі три епохи — це не сам флакон, а потреба мати щось «своє». Бабусі для цього було достатньо одного безіменного флакона «звідти» на все життя. Мамі — знайти «свою» продавчиню на ринку серед сотні однакових валіз. Мені — перерити цілий каталог, перш ніж знайти той єдиний аромат, який відчувається саме «моїм», а не просто випадковим флаконом із полиці.

Цікаво й те, що кожне наступне покоління трохи іронізує над попереднім, не помічаючи власного дзеркального відображення. Я посміхаюсь над мамою, яка колись купувала «наосліп» на ринку. Мама посміхається над бабусею, яка все життя носила один аромат. А моя майбутня донька, найімовірніше, посміхатиметься вже над моєю ротацією з десяти флаконів і словами «блоттер», «шлейф» і «партія» — і матиме на це повне право, бо в її часи вигадають щось таке, чого жодна з нас трьох поки навіть не уявляє.

Якщо у вашій родині теж є свій флакон-реліквія — той самий безіменний скарб, привезений «звідти» і забережений на трюмо, — це, найімовірніше, не просто парфум. Це маленька капсула часу, яку варто зберегти, навіть коли рідини на дні лишається на одну останню краплю. А якщо хочеться почати свою власну версію такої історії для майбутніх дітей чи онуків — заглянути в каталог на сайті sweet-store.com.ua і знайти той самий «один флакон на зараз» ніколи не пізно, навіть у 2020-х, коли варіантів здається безкінечно багато.