Новий міністр економіки з Київської школи економіки, Стратегія економічного розвитку до 2042 року і до чого тут McKinsey

Участь McKinsey в процесі коштувала Україні близько 2 млн доларів донорських коштів, пошуком яких особисто займалася Христя Фріланд, пише на ZN.UA Юлія Самаєва у статті «Україна-2042. Стратегія за два мільйони, розчарувань на мільярди, перспективи нульові».

Спочатку авторка статті констатує, що ми маємо на сьогодні:

•    зниження економічної активності та виробництва, насамперед в енергетиці, легпромі, машинобудуванні;
•    погіршення прогнозу зростання реального ВВП до 1,3% на кінець 2026 року;
•    збільшення дефіциту поточного рахунку за січень—квітень 2026 року аж до 14,4 млрд дол., тоді як рік тому був      9,3 млрд дол.;
•    розширення дефіциту держбюджету до 21% ВВП;
•    пришвидшення інфляції, яка, за прогнозами, до кінця року має сягнути 9,4%.

Загалом тримаємось, але від розвитку дуже далекі. Що гірше – передумов для розвитку маємо обмаль, і жодна з них не нова: агроекспорт, відбудова зруйнованого житла та інфраструктури, відновлення енергетики, сяка-така торгівля. Хоч би як ми мріяли збудувати після війни нову Україну, за такої бази однаково відбудуємо те, що було. Власне, тому кожна чергова стратегія економічного розвитку варта уваги.

Участь McKinsey та керівника її українського офісу Олександра Кравченка у підготовці документу була ключовою. Він був членом основної проєктної команди, а загалом до написання стратегії долучилися десятки зо два працівників McKinsey. З яких причин McKinsey не згадують у авторах сказати важко. З одного боку якість продукту настільки низька, що їм могло бути соромно ставити під ним свій підпис. З іншого – не соромно було брати гроші за відвертий непотріб.

Нагадаємо, що новим міністром економіки та екології став член Ради директорів Київської школи економіки Олександр Кравченко. 

То як же бачить Україну новий міністр економіки?

Стратегія передбачає три етапи реалізації: негайні реформи до завершення активної фази війни, середньострокові – у рік після війни (прогнозовано 2027-й) і масштабне зростання впродовж 3–5 років після війни.

Драйверами економічного зростання мають стати:

•    продуктивність – з 1,3 до 5% на рік;
•    інвестиції – з 16 до 24% ВВП;
•    людський капітал – чистий приплив на ринок праці 3,1 мільйона осіб.

Пріоритетні сектори економіки: транспорт, ІТ, важке машинобудування, оборонна промисловість, АПК, будматеріали, електронні компоненти, критичні сировинні матеріали, відновлювана енергетика.

Загалом усе в дусі урядової політики останніх років: мріємо не масштабно, цілимося у найближчі мішені, розвиваємо те, що і так розвивається.

Як конкретно новий Трудовий кодекс, пенсійна реформа та інтеграція ветеранів дадуть змогу збільшити робочу силу на 3 мільйони людей? 

Що передбачає розширення участі України у програмі «Горизонт Європа», якщо вона вже зараз доступна нашим учасникам, із усім супроводом від офісу підтримки до менторства? 

Що конкретно передбачає «розширення доступу українських товарів і послуг на зовнішні ринки» – яких товарів і послуг, на які саме ринки і чому?

Чудово, що вкотре згадали про важливість конкурентної політики. А можна ще аналіз, що зараз заважає АМКУ працювати як належить?

Прекрасно, що поруч із реформою БЕБ з'явилася реформа Держфінмоніторингу. А можна уточнити, вона передбачатиме реформу самого органу? Чи, як і раніше, лише порядки його взаємодії з іншими контролерами, які ніколи не працюватимуть як слід, допоки голова Фінмону призначається, а не обирається?

Можна продовжувати довго, у тексті протиріч більше, ніж суголосся: дерегуляції поруч із суперзарегульованими нормами ЄС, прогресивний ПДФО як інструмент детінізації, зростання приватних інвестицій у бізнес за незмінного попиту на ОВДП і таке інше. 

Ми жахнулися б, але вже звикли, зауважує авторка статті і зазначає, що ця стратегія – черговий доказ глибокої кризи в українському держуправлінні: ті самі пропозиції, той самий брак деталей, та сама відсутність сміливості.

З таким інструментарієм нормальних темпів зростання не буде, буде, як зараз, поки партнери нас підтримуватимуть, і гірше, ніж зараз, коли втомляться це робити. 

Прикро, що кадрова криза в Україні настільки глибока, що такий рівень стратегування відкриває шлях до міністерського крісла, а не забуття.

Нагадаємо, попередній міністр економіки Олексій Соболев займався виплатами за програмою “Є-бачок” та іншими забаганками Зеленського.