Portrait de Олена Каганець
Олена Каганець

Французький генерал Антуан Мартінес буде балотуватися на пост президента Франції у 2022 році

Категорія:

Спецтема:

Моя оцінка корисності цієї статті: 
4 - Дуже важливо

Незадовго до його заяви про намір балотуватися, вищі військові чини Франції написали чинному президенту Франції Макрону відкритого листа, у якому попередили про те, що країна на межі катастрофи, і вони готові діяти. Двадцять генералів і кілька сотень військових нижчого рангу написали лист "Про повернення честі й обовʼязку в ряди політичного класу".

21052801.jpg

Генерал Антуан Мартінес на французькому ТБ

Ліберально-лівацькі засоби масової маніпуляції почали насміхатися, згадуючи афоризм про те, що молодим лейтенантам військові перевороти вдаються куди краще, ніж старим генералам. Журналіст Томас Легран буквально накинувся на генерала Мартінеса в прямому ефірі на каналі BF MTV.

Жан-Люк Меланшон, голова "Нескореної Франції", звернувся до прокурора Парижа Ремі Хейтца з клопотанням порушити кримінальну справу, але той його відхилив. Макрон пригрозив карою.

Марін Ле Пен запропонувала авторам листа приєднатися до неї в "Битві за Францію", а міністерка оборони Флоранс Парлі попередила, що підписанти звернення до президента будуть покарані за порушення закону, що вимагає від них залишатися політично нейтральними.

Про це пише Юрій Божич у своїй статті "Лист генералів, Макрон і Ле Пен. Чи загрожує Франції військовий переворот або поворот вправо?" на "Фокусі". Він дещо іронічно пише про генералів та їхній лист, висловлюючи думку, що вони (тобто, генерали) навіть не передбачали такий ажіотаж. 

Як повідомляє автор, лист спочатку зʼявився на скромному за охопленням аудиторії внутрішньо-армійському сайті Place dʼArmes ("Плацдарм"), а потім у щотижневому журналі Valeurs contemporaine ("Сучасні цінності").  

Автор пише: "Розголос точки зору генералів та їхніх сподвижників у провідних ЗМІ змусив суспільство (принаймні частину його) думати про те, що сталося, як про щось важливе і навіть, можливо, про таке, що віщує якісь тектонічні зрушення у французькій політиці".

А хіба — ні?

У листі говорилося про смертельну небезпеку, що нависла над прекрасною Францією, – розвал країни, до якого може призвести ненависть на етнічно-релігійному ґрунті.

Далі подаю решту текста статті повністю. Шкода, що автор дозволяє собі аж занадто оціночних суб'єктивних суджень та виливає забагато жовчі на лист генералів та подію навколо нього.

Якщо автор не розуміє, що цей лист – дуже серйозний дзвіночок, це, як кажуть, – півбіди. Але якщо автор свідомо знущається над тим, що написали генерали, і свідомо подає подію в іронічно-зверхньому тоні, дозволяючи собі аж занадто багато суб'єктивності, це – біда. Лібералізм остаточно з'їв мізки!

Отже, читаємо далі статтю:

"На думку підписантів, усьому виною горезвісний мультикультуралізм, який дозволив прихильникам радикального ісламу, представники яких активно мігрують у країну, взяти під контроль цілі райони, а мегаполіси будуть оточені кільцем "приміських банд". Екстремісти насаджують свої середньовічні закони, відрізають голови вчителям, а уряд, замість того, щоб припинити це, кидає поліцію проти "жовтих жилетів". Щоб Францію не вкинули в безодню громадянської війни, владі варто діяти безкомпромісно.

"Подальше потурання хаосу призведе до внутрішнього конфлікту з тисячами жертв … Якщо влада буде проявляти пасивність перед лицем загрози, чинній армії доведеться втрутитися і взяти на себе захист нашої державності та охорону співвітчизників", – говорилося в листі генералів.

Саме останні слова – про те, що "армії доведеться втрутитися", – і дали, мабуть, привід порівняти нинішніх генералів з путчистами 1961 року. Але насправді це навіть не паралель, якщо мати на увазі ідеологічну підкладку. Швидше, антитеза.

Так, в обох випадках, рознесених по шкалі історії на 60 років, мова про реакцію на "чужого". Де Голль розумів: врятувати країну можна ціною відмови від Алжиру. Від "чужих" (територій, а в кінцевому рахунку і людей, які живуть на півночі Африки) варто відмовитися. Його противники-генерали вважали інакше.

Сьогодні ми спостерігаємо інверсію: генерали вимагають позбавлення країни від "чужих" заради порятунку Франції. А Макрон (принаймні на їхню думку) так не думає. Якби протест організовували люди не поважної вікової категорії 70+ (Крістіану Пікемалю –79, Антуану Мартінесу – 73), то для ілюстрації своїх побоювань вони цілком могли б використовувати кадри зі знаменитого фільму Рідлі Скотта, там, де "чужий" розриває грудну клітку бідолахи Кейна зсередини. Але генералам не до візуальності. До того ж, на їхню думку, усі французи розуміють, про що йде мова. А частина з них підтримує і погляд генералів на проблему, і перспективу втручання військових у ситуацію.

"Часу все менше, подальше потурання хаосу призведе до внутрішнього конфлікту з тисячею жертв... Якщо влада буде проявляти пасивність перед лицем загрози, чинній армії доведеться втрутитися і взяти на себе захист нашої державності та охорону співвітчизників", – йдеться в листі генералів.

Зазвичай так і є. Мультикультуралізм обертається для Франції досить важкими спазмами. Теракти, відрізання голів – усе це є. Чи роблять генерали з мухи слона – про це можна сперечатися. Але "муха", безумовно, справжня. Проблема існує. Біда в тому, що в неї нема простих рішень.

Легко звинувачувати Макрона в ліволібералізмі. Але міграцію організував не Макрон (на думку Мартінеса, ситуація в країні почала особливо погіршуватися з приходом до влади соціалістів під час президентства Міттерана з 1981 по 1995 рік, коли стало можливим воззʼєднання сімей іммігрантів). Та й злочини ісламських радикалів потрясали Францію ще до приходу Макрона в Єлисейський палац.

Розстріл співробітників видання Charlie Hebdo за публікацію карикатур на пророка Мухаммеда відбувся у Франції братами алжирського походження – це січень 2015-го. 130 жертв ісламістів у передмісті Парижа Сен-Дені – листопад того ж року. Сотня людей, задавлених терористом на набережній Ніцци, – липень 2016-го.

За два тижні до того, як у жовтні минулого року в передмісті Парижа був обезголовлений учитель, Макрон заговорив про те, що в країні оформилася паралельна спільнота, яка плює на французькі закони. І запропонував ряд заходів, які повинні були покласти цьому край (обовʼязкове відвідування дітьми з мусульманських сімей державних дитячих садів, контроль за приватними школами, підготовка імамів винятково у Франції тощо).

Таким чином він хотів побудувати в країні "освічений іслам", який би "жив у мирі з республікою, поважав би принцип відділення церкви від держави і заспокоїв би розпалені уми". Потім була відрізана голова і фраза, за яку на президента Франції ополчився не тільки турецький лідер Ердоган: "У Франції можна критикувати керівників, президента, зневажати Бога тощо".

Поява героя

Якраз напередодні цих подій у країні заговорили про генерала Мартінеса. У кінці вересня Хакім Аріф у LʼObservateur написав: "Генерал Антуан Мартінес, потрібно буде запамʼятати це імʼя. Цей високопоставлений офіцер ВПС буде балотуватися на президентських виборах 2022 року. І будьте обережні, його кандидатуру, обіцяє він, "підтримають інші генерали й адмірали". Тому травнева новина про генеральські амбіції – зовсім не новина.

Коли Патрік Едері 12 травня розмістив на інформаційному порталі Tysol.fr інтервʼю з Мартінесом, то повідомив читачам, що широкому загалу про генерала, який народився у французькому Алжирі і служив у ВПС і розвідці, стало відомо у 2016-му. Тоді він захищав відставного генерала Пікемаля (фактично, автора листа військових), заарештованого в Кале за виступ на демонстрації проти міграційної політики.

У 2018-му разом з десятьма іншими генералами, адміралом і колишнім міністром оборони Мартінес просив Емманюеля Макрона не підписувати Марракешський пакт про міграцію, тому що це може являти собою зраду.

Тому можна сказати, що в нинішнього претендента в парчевих погонах є певний послужний список у політиці. Крім того, про самі проблеми, які він нині підняв на щит, він розмірковує досить давно. У 2017 році він випустив збірник есе з цікавою назвою "Коли заговорить Великий Німий". Якщо хтось думає, що ця книжка про кіно епохи Чарлі Чапліна, то він помиляється. Генерал з 2009 року в статтях, виступах, інтервʼю та відкритих листах фіксував свої думки з приводу горезвісного мультикультуралізму. І, як сказано в анонсі, дійшов висновку, що "драматична еволюція ситуації у Франції та інших країнах Європи, з вини політичних лідерів, які не хочуть визнавати стратегію завоювання ісламу, несумісну з демократією, і які ведуть країну до хаосу, вимагає, щоб Великий Німий тепер порушив свою мовчанку, щоб спровокувати вибух".

Схоже, що сьогодні нарешті цей Німий заговорив. Спочатку це був хор з голосів багатьох генералів, а тепер, коли Мартінес оголосив про свій похід у президенти, це схоже на соло.

У цьому сенсі навіть трохи комічним виглядає зауваження Етьєна Жирара в LʼExpress, що Мартінес, "не відповідає кліше грізного солдата, який переборщив зі своїм послужним списком", розповідає про своє дитинство в Алжирі "мирним голосом з красивим співочим акцентом". Точно так само він говорить про позбавлення громадянства осіб, "винних в двонаціональному правопорушенні".

Генерал зазвичай оперує цифрами, з яких зіткана загроза. В інтервʼю Патріку Едері він цитує дані зі звіту Інституту Монтеня, який, за його словами, "далеко не екстремістський інститут". Вони свідчать про те, що 30% мусульман, які живуть у країні, радикалізувались і використовують свою релігію як інструмент повстання проти Франції.

"Ці 30% хочуть встановити шаріат, отже, ісламський закон, – каже Мартінес. – 30%! І понад 50% вважають, що хочуть жити зі своїми традиціями, своїми звичаями".

Знаючи, що у Франції – найбільша мусульманська громада в Європі, яка налічує понад 5 млн осіб, до цифри можна поставитися по-різному. Приблизно 7,5% населення від всієї 67-мільйонної Франції – це, з одного боку, не так вже й багато. Але з іншого – ще 15 років тому мусульман було всього 2%.

За нинішніх демографічних темпів ще через 15 років цей відсоток може подвоїтися. Чи страшно це? На думку генерала, так. У тому ж інтервʼю він говорить: "Для Марін Ле Пен іслам сумісний з демократією, а для мене – ні. Для мене, якщо використовувати відому фразу: іслам – це ісламізм у спокої, а ісламізм – це іслам у дії".

Здавалося б, бути у Франції правішим за Марін Ле Пен – це щось на зразок претензії бути святішим за Папу римського у Ватикані. Але Мартінес грає саме в цю гру, сподіваючись залучити на свою сторону тих, для кого і Ле Пен недостатньо радикальна (не кажучи вже про Макрона). Принаймні сьогодні це виглядає так. Чи є в нього шанс? Мабуть, не більший, ніж якби він надумав затіяти путч. Звинувачення в останньому він відкидає, називаючи подібні підступи "нечесною інтерпретацією". Він розуміє, що нові підписанти листа, хай навіть вони вимірюються десятками тисяч, погоди не роблять.

Навіть коли 11 травня зʼявилося друге (анонімне) звернення до президента на Valeurs contemporaine, яке починалося згадкою сьомого куплета "Марсельєзи" (того, де про славних предків: "за них помститися чи слідувати за ними!"), а закінчується закликом: "Дійте, пані та панове … Йдеться про виживання нашої країни, вашої країни", це не так уже й фатально змінило загальну картину суспільної підтримки генеральської ідеї. Скрупульозно підрахувавши число тих, хто ознайомився з посланням, адміністрація сайту 20 травня опівдні повідомила: форум прочитали 2 581 136 унікальних відвідувачів, на яких було зареєстровано 298 980 підписів. Що з цим робити? Мчати на вибори? Оголошувати путч?

Особиста популярність Мартінеса, особливо на фоні цифр форуму, залишається на рівні статистичної похибки. В епоху соціальних мереж про це судити не надто важко. Якщо ви зайдете в його Twitter, то побачите скромну цифру: 7177 читачів. Для порівняння, у Марін Ле Пен їх – 2,5 млн, у Макрона – 6,9 млн. У руках Дональда Трампа, якого генерал поважає за прагнення поставити інтереси Сполучених Штатів на перше місце (так повинен чинити будь-який правитель-патріот), Twitter колись був "зброєю масового ураження". Багато в чому завдяки соцмережам він виграв вибори 2016 року, потім, правда, був програш Байдену, але там уже свою роль зіграла маса інших обставин.

З усієї цієї арифметики можна вивести лише одне: Мартінес не так сповнений президентських амбіцій, скільки має намір змінити розклади в тій головній сутичці, яка намічається навесні наступного року між Макроном і Ле Пен. 

Можливо, його найбільш відверта заява – та, де він говорить про бажання посилити програму лідера "Національного обʼєднання", що стосується міграції. Мабуть, це б його цілком влаштувало. Особливо з огляду на те, що Марін Ле Пен – політик, до якого досить тепло ставляться у французькій армії.

За словами політолога Бруно Котре з науково-дослідного центру Science Po в Парижі, соцопитування свідчать, що в Марін Ле Пен прихильників у рядах збройних сил більше, ніж серед цивільних осіб Пʼятої республіки. Якщо Мартінес надумає тягнути виборчу ковдру на себе, то зможе відкусити частину голосів у Ле Пен, чим зіграє на руку Макрона. Навряд чи такий поворот подій влаштує його самого – людину, яка заявляла, що "якщо правління Емманюеля Макрона триватиме ще пʼять років… Франція опиниться в драматичній ситуації. У нас дуже мало часу, щоб відреагувати".

Наші інтереси: 

Стежимо за подіями у світі, що знаменують прагнення здорових сил до повернення правих цінностей і консервативного порядку. Ліберальний світ і політика лібералізму ведуть до загрози існуванню європейської цивілізації.

Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Стіл-свастика для самоорганізації громад оновленої України – замовити, придбати, отримати

Творення будь-якої системи починається з народження символічного центру. В Арійській Традиції символом центру є свастика: «Де свастика – там арії, де арії – там свастика». Стіл-свастика – найкращий...

Commentaires

Portrait de Валерій Зміївський

З огляду на ситуацію з фальшивою "короною" у світі, будь-який військовий має більше шансів бути обраним на високу посаду

Portrait de Зірка Вітошинська

Дякую, Олено !

Тижневик, який помістив листа генералів - "Сучасні цінності" :

"Valeurs actuelles"

https://www.valeursactuelles.com/politique/pour-un-retour-de-lhonneur-de-nos-gouvernants-20-generaux-appellent-macron-a-defendre-le-patriotisme/

Очевидно, лист викликав бур'ю емоцій серед ліберальної влади і в пресі... а про ще лівіших - годі говорити !

Як би не було - немовчазна патріотична більшість росте.

Французи тихо подивляють, і схвалюють дії президента Трампа, і мріють про такого у Франції !

Творимо разом Вільну Українську Державу Гартленд !