Юрій Збітнєв -- не новачок в українській політиці. Свою політичну кар’єру він розпочав 1990 року, коли став одним з наймолодших депутатів Верховної Ради, у складі опозиційного об’єднання "Народна рада" активно виборював незалежність України. Від середини 1990-х він дещо відходить від політичної діяльності -- зайнявся бізнесом. Паралельно він провадив громадську, видавничу діяльність, фінансово підтримував мистецькі проекти. На цей же період припадає, мабуть, найвагоміший громадський проект: Юрій Збітнєв з групою науковців модернізує ідеологію українського солідаризму, яку схвалив Всесвітній конгрес українців як найкращу стратегію розвитку України.

2002 року Юрій Збітнєв очолив партію "Нова сила", повернувшись до активного політичного життя. У липні 2004-го "Нова сила" висунула свого лідера кандидатом у президенти. "Поступ" вирішив поцікавитися в пана Збітнєва про причини його кандидуванням на виборах президента.

-- Чому Ви вирішили балотуватися на президентських виборах?

-- Моє висунення -- це наслідок того, що я як громадянин не можу щиро віддати свій голос за когось із претендентів. У більшості з них я бачу підхід політиків, але не бачу підходу державних діячів. Сьогодні слід думати не лише про тих, кому сорок-п’ятдесят років, треба думати про тих, кому сьогодні два-три роки. Питання ж розвитку держави у сучасному глобалізованому світі практично не розробляють.

Моя команда протягом останніх років працює над стратегією розвитку країни. У нас є чітке бачення, що треба робити, в якому напрямку розвиватися Україні, ми пропонуємо нову українську ідеологію -- ідеологію перемоги. І моя головна мета на цих виборах -- запропонувати ефективну стратегію розвитку країни, домогтися того, щоб цю стратегію взяли на озброєння незалежно від результатів виборів.

-- У чому суть цієї стратегії?

-- У адекватному реагуванні на виклики часу та у вирішенні найважливіших проблем, які має наша країна. Сьогодні для України зокрема і для світу загалом найбільш актуальними є дві проблеми -- народжуваність та сировинна база. За прогнозами ООН, Всесвітньої організації охорони здоров’я, населення України до 2050 року може скоротитися до 15 мільйонів осіб! Тому те, що в основу своєї програми я заклав проблему здоров’я нації, визначало не лише те, що я лікар, а насамперед те, що це головна проблема існування України. Здоров’я нації -- це поняття, яке включає і фізичне здоров’я, і соціально-економічне становище суспільства, а головне -- стан його духовності та моралі. І воно сьогодні є катастрофічно поганим.

До того ж Україні нав’язують так звані цінності, які передбачають пропаганду сексуальних перверзій та сексуальних меншин, різноманітні програми планування сім’ї, що аж ніяк не стимулюють народжуваність. Усе це частина глобальної програми, спрямованої на контроль за людськими ресурсами у країнах так званого "третього світу", до якого глобальні стратеги зарахували й Україну.

-- За логікою того, що Ви говорите, маємо, що проти України провадять цілеспрямовану кампанію...

-- Я стверджую, що триває кампанія геноциду українського народу. На Заході розроблено теорію "золотого мільярду", суть якої полягає у забезпеченні добробуту населення країн Заходу, які власне становлять отой "золотий мільярд" коштом решти світу. При цьому, визнаючи брак природних ресурсів у світовому масштабі, ця теорія, окрім іншого, передбачає штучний контроль над кількістю населення в країнах "третього світу".

Як я уже зазначав, світову спільноту непокоїть виснаження природних ресурсів -- водних, земельних, продовольчих тощо. Брак цих ресурсів буде головною проблемою цивілізації у найближчі тридцять-п’ятдесят років. На прикладі нашої країни ми бачимо, як борються за контроль над цими ресурсами. З одного боку, маємо тотальне зменшення кількості населення, з іншого -- збільшується кількість міґрантів та є притік капіталу, неукраїнського капіталу. І цей капітал скерований саме на захоплення природних ресурсів України.

-- Чому Україна не намагається боротися з такими тенденціями?

-- Нам сьогодні нав’язали індустріальний шлях розвитку України. І попри певні позитиви, які дає такий курс, підвищення зарплат і пенсій, яке сьогодні обіцяє уряд, -- це шлях у нікуди. Індустріальна економіка -- це минуле століття, навіть позаминуле. Зношеність основних фондів підприємств індустріальної сфери в Україні перевищує 40%, і ми не маємо можливості їх модернізувати. Тобто Україна використовує той індустріальний ресурс, який залишився у спадок від СРСР, використовує природні багатства, і при цьому не йде інноваційним шляхом розвитку економіки, не впроваджує високих технологій. Зрештою, світ і не зацікавлений у тому, щоб ми це робили.

Усе це призводить до того, що в Україні поступово зменшуються трудові ресурси. Ще три-п’ять років такого "розвитку", і український робітник працюватиме лише на низькокваліфікованій і погано оплачуваній роботі, якої того ж бракуватиме. А тих, хто шукатиме роботу за кордоном, прийме Захід як дешеву й безправну робочу силу.

-- Проблема заробітчанства вже зараз є однією з найбільш болісних для України.

-- За різними оцінками, від п’яти до семи мільйонів українців сьогодні працює за кордоном. Зрозуміло, цю проблему не можна розв’язати за один день чи один рік. Та робити це треба, і не популістськими обіцянками, а реальними кроками щодо захисту прав заробітчан. Ми мусимо укласти угоди з країнами, де працюють українці, для того, щоб наші громадяни підпадали там під захист Міжнародної організації праці, яка гарантуватиме їм гідну оплату праці та рівні права з місцевими мешканцями. І головне -- створювати в Україні нові робочі місця, забезпечувати своїх громадян гідною оплатою, щоб у одних був стимул повертатися, а в інших не було його, щоб виїжджати.

Окремо треба розв’язувати проблему трудової міґрації жінок, яка має і моральний, і генетичний аспект. Тому Україна має визначити цю проблему для себе як пріоритетну.

-- Поряд з поверненням трудових ресурсів Україна мала б працювати і над поверненням вивезених капіталів. Як можна розв’язати цю проблему?

-- На мою думку, всі чинні програми, постанови, які ухвалено для боротьби із фінансовими злочинами і для повернення капіталів, спрямовані на те, щоб людина, яка заробила гроші нечесно, мала змогу повернути їх в Україну. Це є корисним для тих, хто повертає кошти, але нічого не дає економіці загалом. У моїй програмі є пункт, який передбачає надавати податкову амністію за умови, що капітал буде скеровано на створення нових робочих місць, розвиток того чи іншого підприємства.

-- Напередодні виборів активно обговорюють також можливість реприватизації -- повернення в державну власність раніше приватизованих підприємств. Особливо, якщо приватизували їх із порушенням законів...

-- Я за реприватизацію у тому разі, якщо новий власник не виконав своїх інвестиційних зобов’язань або ж якщо він неефективно керує підприємством. Хоча мені особисто здається, що загальнішою є проблема ліквідації пільг для олігархічних структур, які виснажують економіку.

-- У Вашій програмі є пункт про адміністративно-територіальну реформу, що пропонує ліквідувати систему поділу на області та райони та утворити натомість дев’ять соціально-економічних реґіонів, які своєю чергою мали б поділятися на округи. Чи доцільно ламати усталений територіальний поділ?

-- По суті, Україна, проголосивши незалежність, перейняла радянську адміністративно-територіальну філософію. Чинний адміністративно-територіальний устрій не відповідає соціально-економічному розвитку реґіонів, за логікою якого в нас мали б бути не більше від дев’яти великих утворень. Зрештою, я не пропоную нічого нового. Такі ідеї пропонував ще Михайло Грушевський, на початку 90-х їх відстоював В’ячеслав Чорновіл.

І якщо ми говоримо про потребу розвитку місцевого самоврядування, потребу демократичного розвитку країни загалом, то керівників реґіонів мають обирати місцеві ради. Ба більше, вони мають формувати не лише місцеві виконавчі органи, але й обирати керівників прокуратури, правоохоронних органів, виняток -- Служба безпеки.

В основі нового територіального поділу лежить ідея соціополісів -- міст, які мають особливий правовий статус і є освітніми центрами та центрами інтелектуального виробництва. В Україні є близько 100-120 міст, які мають великі людські, інтелектуальні, промислові та природні ресурси. Ці міста поступово інтеґрують у свою орбіту навколишні території -- села, маленькі містечка, формуючи комплексну економічну й соціальну структуру, яка має більшу гнучкість та здатність ефективно діяти в нових умовах, аніж та громіздка адміністративна система, яку маємо зараз.

-- Повернімося до місця України в глобальному світі. Яким воно має бути? Як Україна має вибороти своє місце під сонцем в умовах жорсткої конкуренції, та ще й коли проти неї провадять цілеспрямовану кампанію, як Ви стверджуєте?

-- Показати Україні, як це зробити, -- оце власне й мета моєї виборчої кампанії. Зробити так, аби незалежно від результату виборів, незалежно від того, хто переможе, Україна розпочала розвиток у правильному напрямку.

Усе те, про що ми говоримо, -- нарощення економічного, політичного, інтелектуального потенціалу -- можливе лише тоді, коли кожен громадянин буде розуміти, що він працює на себе й на свою державу. А це буде тоді, коли українці повірять у себе, у свою країну, коли всі ми будемо об’єднані спільною вищою метою, коли станемо нацією. Коли я говорю про українську націю, то маю на увазі не етнічну єдність, а єдність моральну й світоглядну.

Зрозуміло, нікому не вдасться за короткий час змінити усе на краще, створити мільйони робочих місць і всім підвищити зарплату. Та країна має побачити, що з вірою в себе, з вірою в Бога, з правильним баченням майбутнього ми зможемо перемогти.

-- Як Ви оцінюєте свої шанси на виборах?

-- Нам усім сьогодні нав’язують якісь рейтинги та кажуть, що ви маєте вибирати між поганим і ще гіршим. Та це неправильний вибір. Голосувати треба не за того, у кого більше шансів, не за того, хто подобається візуально чи гарно говорить. Я переконаний -- правильний вибір громадянин робить лише тоді, коли голосує за систему цінностей, яку сповідує той чи інший кандидат, за комплекс ідей та стратегію, яку він пропонує. Тільки такий вибір є вибором свідомого громадянина, вибором зрілої нації.


----------------------------------------------------

В тему:

Національний інтерес: “Придністров’я за декілька років може стати територією України”

Соціополіси: вільні міста, точки переходу

Німецький експеримент

Юрій Збітнєв: “Прихід Медведчука в соціал-демократію - це моя помилка”