Та де там... По всiх каналах у цей час транслювали якщо не розпуснi голлiвудськi фiльми, то московськi телепрограми, де мiсця для українського, звичайно, не знайшлося. Усiх перевершив Ян Табачник у своїй програмi "Имею честь пригласить".

Уявiмо собi на хвилину, що лiдери Iзраїлю з перших рокiв незалежностi призначили займатися гуманiтарними питаннями якогось нiмця з апарату рейхсмiнiстерства народної освiти i пропаганди переможеної Нiмеччини. Уявляєте, як вiн їм iврит вiдроджував би!? Скажете, що це маячня якась? Дiйсно, для Iзраїлю маячня, але не для України. У нас країною керують вчорашнi русифiкатори, бiйцi невидимого фронту чи тi, хто забезпечував радянську пропаганду. Наприклад, мiнiстр освiти i науки Кремiнь за часiв СССР керував Вищою партiйною школою, а теперiшнiй вiце-прем'єр з гуманiтарних питань Д.Табачник дослiджував "iсторiю КПСС". Нинi ж вiн разом з одноплемiнником Яном Табачником i мiнiстром культури України Богуцьким, котрий того вечора варнякав по-московськи, бо, мабуть, iвриту ще не вдосконалив, "вiдроджують" Україну i проводять "Рiк України в Росiї", стараючись, щоб i ми по телевiзору щось "путнє" подивилися.

Отак, злетiвшись до бiлокам'яної, цi люди заявили, що будуть представляти українську культуру схiдним сусiдам у рамках т.зв. "Року України в Росiї", регламент якого, очевидно, розроблявся у великому московському будинку, що на Луб'янцi, бо недарма серед запрошеного бомонду слово перед телекамерами мали якiсь підстаркуватi дiдугани, ветерани КГБ-ФСБ.

Саме шоу-гармидер проходило бiльш як три з половиною години на телеканалi "Iнтер" з нечуваним досi презирством i ненавистю до української культури. Дiйшло до того, що класичнi українськi музичнi твори на сценi перетворювалися в такий собi схрещений мутант з вiдомими жидiвськими "свистоплясками". Протягом цiєї багатогодинної програми осквернення Святого для всiх українцiв вечора в рамках т.зв. росiйсько-української дружби вiднайшлося аж двi українськi пiснi. Весь вечiр, органiзований Табачником, Кобзоном i компанiєю, був побудований так, щоб репертуар т.зв. художньо-мистецьких номерiв викликав у телеглядача матерiалiстичнi почуття i ностальгiю за часами московсько-бiльшовицької iмперiї. Тi, хто "имели честь пригласить", "пригласили" всiх вiдомих i невiдомих жидiв, котрi у свiй час були зiрками радянської естради, доповнивши їх iншими представниками народiв СССР на зразок молдавських, аварських...

Органiзатори переслiдували зрозумілу мету: пересiчнi українцi, мовляв, повиннi зрозумiти, що українську культуру не можна сприймати у свiтовому контекстi, вона годиться лише як така собi регiональна екзотика (як у папуасiв) на додаток до вишуканих наїдкiв, що подавали того вечора. Здивувало iнше: у титрах подяки та серед логотипiв пiдтримки таких вiдомих газет "Факти" та "Киевские ведомости" стояло iм'я та логотип благодiйного фонду Петра Порошенка. Що б це означало? Хто на це дасть вiдповiдь?