Кінець біполярного світу

Унаслідок Другої світової війни Європа була розділена між США і СРСР – двома глобальними полюсами влади. Умовно кажучи, Європа потрапила під панування Америки і Азії.

Ослаблення обох імперій у кінці XX  ст. започаткувало поступове звільнення Європи від зовнішньої залежності. Це проявилося у двох майже одночасних подіях: проголошенні Україною незалежності у 1991 р. і підписанні договору про Євросоюз у 1992 р.

Очевидно, що в умовах біполярного світу для звільнення від одного глобального центру необхідно звертатися за допомогою до другого. Тож цілком природно, що Західна Європа дедалі більше опирається на підтримку Росії, а Україна – на підтримку США. Тут діє принцип «Ворог мого ворога – мій друг».

Відтак ЄС і РФ є геополітичними союзниками, натомість головним геополітичним союзником України є США. Це геополітична неминучість.  

Союз ЄС – РФ

Геополітичний союз між Росією і об’єднаною Європою має три головні причини.

По-перше, це вже згадане вище прагнення Західної Європи звільнитися від опіки США, зокрема від військового контролю американців за допомогою НАТО. Саботаж з боку європейських країн, передусім Франції та Німеччини, призвів до послаблення дієздатності НАТО. Після початку української кризи-2014 це одразу відчули Польща та країни Прибалтики, тому почали шукати альтернативні варіанти колективної безпеки. Рух у цьому напрямку започатковано підписанням 19 вересня 2014 р. угоди про утворення спільного військового формування — Литовсько-польсько-української бригади. Слабкість забюрократизованого НАТО розуміють і американці, тому готові надати Україні статус «основного союзника поза НАТО».  

По-друге, існують потужні спільні економічні інтереси, адже Росія є для ЄС вигідним ринком збуту, джерелом енергоносіїв та іншої сировини, а ЄС є для РФ вигідним інвестором і продавцем передових технологій.  

По-третє, головною зброєю більшовицької Росії завжди були не регулярна армія, а розвідка і агентура. Бойовий корупційно-агентурний бюджет Росії співвимірний з офіційними витратами на армію. На корупційний гачок Москви потрапила значна частина вищого керівництва держав ЄС. Той, хто бере хабар від спецслужб, неминуче стає їх невільником.         

Таким чином, союз ЄС і РФ об’єктивно оснований на потужних політичних, економічних і корупційних інтересах, а також на наявності спільного противника – США.

Євразійський блок

До союзу ЄС–РФ тяжіє Китай, зацікавлений в російських військових технологіях, природних ресурсах і територіях. З другого боку, Китай важливий для ЄС і РФ як планетарна фабрика і військова потуга антиамериканського спрямування. В обмін на дружбу проти США Москва готова поділитися з Китаєм не тільки технологіями і ресурсами, а й територіями.

Формування блоку ЄС–РФ–Китай неминуче означає творення потуги, сильнішої за США. Якщо простіше, то йдеться не тільки про припинення американського лідерства, а й руйнування Сполучених Штатів та утилізацію переможцями їхніх залишків.

Про загрозу Євразійського блоку майже 20 років тому застерігав Збігнєв Бжезінський. Зокрема, він писав (c. 55, 31): «Існує також можливість - хоча і малоймовірна, але її не можна повністю виключити, – серйозного перегрупування сил в Європі, що полягає або у таємній німецько-російській змові, або в утворенні франко-російського союзу... Сукупна євразійська могутність значно перекриває американську» («Велика шахівниця», 1997). Ця «малоймовірна можливість» уже реалізувалася в найгіршому для США варіанті, а саме в утворенні осі Париж–Берлін–Москва–Пекін. Якщо вона остаточно сформується, то це кінець США не тільки як світового лідера, а й як цілісної держави.  І американці це знають.

Чарівний план розділення України між ЄС і РФ

Формування Євразійського блоку потребує ліквідації України як цілісної незалежної держави. В цьому зацікавлені як РФ, так і ЄС, адже незалежна Україна створює бар’єри для євразійських комунікацій. Виправлення цього «недоліку» нині реалізується шляхом довгострокової стратегії розділення України між ЄС і РФ.

План розділення і утилізації було укладено задовго до вільнюського саміту 28–29 листопада 2013 року. «Мотивація проста: Німеччина хоче отримати доступ до ринків півночі і заходу України, а Росії потрібні  підприємства ВПК і важкої промисловості, які є в Україні, ринки збуту, політичний вплив та бази в Криму. Тому вони досить довго готували таку ситуацію, коли через конфлікт інтересів у бізнесі легалізувалася б здача Європою, насамперед Німеччиною, нашого південного сходу Російській Федерації» – розповів політолог Юрій Романенко.

Утилізація Євросоюзом правобережної України мала відбутися під егідою асоціації Україна–ЄС. Захоплення Росією лівобережної і південної України планувалося через отримання контролю над стратегічними підприємствами за неповернуті борги Януковича і шляхом федералізації України на підставі конституційної реформи, запланованої на 2015 рік. Все мало виглядати достатньо пристойно: Москва отримує законну власність і визнає «парад суверенітетів» східних та південних областей, а Євросоюз «рятує» решту України від зазіхань Москви.

При цьому обидві частини України офіційно не входять і ніколи не увійдуть ні до ЄС, ні до РФ, адже жодна з них не бажає брати відповідальність за ситуацію в Україні. Їм найкраще підходить Україна в ролі сірої зони, яку можна грабувати без жодних обмежень. При цьому Україна формально може навіть вважатися цілісною та незалежною, мовляв, федералізація, так що все демократично.

Україна, США і Проект Міжмор’я

Для того, щоб припинити війну, Україна повинна здійснити суттєві внутрішні перетворення. Фактично, йдеться про заснування нової Української держави – з прозорим управлінням, патріотичною владою, некорумпованою економікою і масово озброєним населенням за прикладом Швейцарії.

Теоретично усе це Україна може зробити навіть внутрішніми силами, хоча й із величезним напруженням. Проте є надзвичайно сприятливий зовнішній чинник, який дозволяє здійснити перезаснування держави значно швидше і з меншими втратами.

Річ у тім, що єдиним порятунком США від загрози континентального блоку ЄС–РФ–Китай є формування Співдружності Міжмор’я. Її заснувати може тільки Україна – з причини свого центрального розташування, економічного потенціалу і пасіонарного населення. Але для цього потрібна тверда, патріотична, а ще краще – націоналістична влада, спроможна подолати внутрішню корупцію і рішуче воювати за свою незалежність. США готові організувати для України новий «ленд-ліз» – як під час Другої світової війни, адже стоїть питання про існування США. Тобто якщо в Україні буде тверда влада, то США нададуть масштабну допомогу, вимагаючи в замін тільки одного – воювати за свою незалежність і творити Міжмор’я, відсікаючи ЄС від РФ.

Якщо говорити прямо, то США готові підтримати в Україні відповідальну націоналістичну силу, яка матиме політичну волю очистити державу від корупції, позбутися зрадників, компетентно розвивати економіку і рішуче воювати за власну незалежність.

Висновки

1. Руйнування біполярного світу, утвореного після Другої світової війни, започаткувало процес звільнення Європи.

2. У цьому процесі геополітичним союзником Євросоюзу є Росія, а союзником України є США.

3. Євросоюз і Росія домовились про неформальне розчленування і розграбування України, і ця довгострокова стратегія тихо реалізується.  

4. Розчленування України означає формування Євразійського блоку (ЄС–РФ–Китай).  

5. Формування Євразійського блоку означає ліквідацію США.

6. Зупинити формування об’єднаної Євразії може тільки центральноєвропейський проект Міжмор’я, в якому ключовим гравцем є Україна.

7. США готові надати Україні масовану економічну, фінансову, військову, технологічну та інформаційну допомогу.

8. США підтримають будь-яку українську політичну силу, що матиме рішучість подолати внутрішню корупцію, воювати за власну незалежність і творити новий планетарний центр сили – Співдружність Міжмор’я.

Продовження:

• Війна за Гартленд
• Цивілізація Міжмор’я почнеться з дуальної взаємодії Українського і Англосаксонського світів
• Постіндустріальна цивілізація Міжмор’я, США і Вільна Українська Держава: запрошуємо до стартапу
• Геополітичний індекс, або Як вираховувати геополітичних друзів і ворогів