Друга світова війна

Не вірте нікому, що німці — погані люди. Вони нікому нічого поганого не зробили. Ці слова не раз я чув від бабусі моєї дружини — баби Єлизавети. Все своє довге життя вона прожила в селі Липняжці Кіровоградської області. Село було великим і розташовувалось на дорозі Одеса — Київ. Під час останньої війни у ньому містився німецький гарнізон, а в хаті баби Єлизавети — німецька комендатура.

У будь-якій війні перемагає той, хто створює кращі союзи – це аксіома. У виборі союзників визначальним є географічний принцип. А все тому, що, попри стрімко зростаючі можливості транспорту і телекомунікацій, народи живуть не у воді чи в повітрі, а на землі.

У березні 1939-го угорське військо, отримавши дозвіл від Німеччини, вчинило напад на територію Карпатської України. Саме цей день варто вважати початком Другої світової війни для України.

День Героїв спочатку в діаспорі, а тепер і в Україні відзначають 23 травня. У день загибелі першого провідника ОУН, полковника Коновальця. Чин цієї людини належно не пошанований державою, за яку він боровся і загинув.

Фотомонтаж використовується давно і з найрізноманітнішою метою. Масово його використовували і для пропаганди. Ось як це було під час Другої світової війни та періоду "Холодної війни".

"Хай ця праця внесе ясність щодо заслуг українців у боротьбі за справжню демократію та хай буде визнанням хоробрості і порядності її вояків, які свій меч до кінця війни тримали чесно та залишили його незаплямленим" (В.-Ф. Гайке).

Байка про те, як 22-го червня 1941-го року віроломні німці напали на «мирний» Радянський Союз, легко розвіюється, варто лише трохи уважніше почитати хронологію Другої світової.

Пам’ять про "різанину" євреїв в Бабиному Яру є болючою для всіх політиків. Але існує безліч доказів того, що її ніколи не було. Повітряна розвідка та фотографії, зроблені до і під час Другої світової війни, показують масові поховання жертв радянської ЧК/НКВД, але відсутні масові поховання євреїв.

Нещодавно на полицях львівських книжкових крамниць з’явилася цікава книжка Габі Кьопп «Навіщо я народилася дівчинкою? або «Сексуальні подвиги» радянських визволителів». Книжка відразу ж привернула увагу читачів, бо ще донедавна, історія із «діяннями» радянських солдатів на «визволених» територіях була за сімома замками. Навіть після возз’єднання Німеччини тема «подвигів» п’яних радянських солдатів замовчувалася, не тільки на просторі СНД, а й в Німеччині, Чехословаччині, та Австрії.

9439 тіл у 95 могилах виявили у Вінниці під час розкопок, які здійснила німецька окупаційна влада із 24 травня до 3 жовтня 1943-го. Розстріляних місцевий НКВС у 1937–1938 роках ховав у Центральному парку міста, Фруктовому саду на колишній вулиці Підлісній і на військовому цвинтарі поблизу Хмельницького шосе.

У січні 1933 року законним шляхом до влади в Німеччині прийшов Адольф Гітлер. У 1933-34 рр. кілька тисяч німецьких комуністів були відправлені на «перевиховання» в концтабори. 30 червня 1934 року Гітлер жорстоко придушив опозицію, яку очолював керівник штурмових загонів Ернст Рем. У т. зв. «ніч довгих ножів» за наказом фюрера було заарештовано і розстріляно без суду 85 осіб, серед них — Рема, двох колишніх генералів — фон Бредова і фон Шлейхера, а також політичного супротивника Гітлера — Георга Штрассера. Останній епізод дослідники історії Третього Рейху подають як «необмежений нацистський терор, який охопив Німеччину». Однак у порівнянні з СРСР гітлерівський терор просто «незручно» називати «необмеженим». Ось факти.

Тут знайшли останній притулок сотні тисяч українців — жертви голодоморів і терору ЧК-НКВД. Поширена нині вигадка про Бабин Яр була створена комуністичною пропагандою для приховання цього злочину. А в 1941 р. тут сталася «найбільша трагедія за всю історію єврейства»: «Німці зігнали тисячі жидів до тієї частини православного кладовища, яку тоді ще не використовували, наказали роздягтися догола тим, хто добровільно не хотів віддати коштовностей. У тому страшному місці випороли все золото з їхнього одягу та забрали коштовності з клунків. Після того їх вивезли з Києва».

Кожного року дев’ятого травня вулицями українських міст йдуть ветерани „Великої Вітчизняної війни”. Президент та урядовці виголошують гучні промови, висловлюючи подяку та шану совецьким „воїнам–визволителям”, „воїнам – переможцям над гітлерівською Німеччиною”. Українські діти дарують ветеранам квіти, по телебаченню транслюють старі совецькі фільми про „славетні подвиги совецького солдата”, що визволив Європу від „коричневої чуми”. Але ні урядовці, ні телебачення, ні самі ветерани не кажуть про всі „подвиги” червоноармійців у „визволеній Європі” та в самому повоєнному СССР.