Послана в Берлін 31 січня 1943 року з підвалу універмагу на колишній площі Героїв революції, в центрі зруйнованого Сталінграда, радіограма командування Шостої армії закінчувалася словами: «Вислухавши звернення Фюрера в нашому бункері, ми одностайно підняли руки для німецького вітання, можливо, в останній раз». Армія капітулювала. Був оголошений триденний державний траур. За розпорядженням Геббельса газети вийшли в чорних рамках. Радіопередачі починалися з глухого барабанного бою. «Фюрер надіслав до мене Бормана, щоб обговорити всебічно питання про тотальну війну. При всій серйозності обговорюваної теми для мене це – справжній тріумф: я констатую, що всі мої думки і побажання, які я невпинно висуваю ось уже півтора року, тепер одним поштовхом належить втілити в дійсність», – записав Йозеф Геббельс у своєму щоденнику. 14 лютого міністр пропаганди надиктував перші начерки промови, яка повинна була стати справжнім шедевром. І сьогодні вона вважається найбільш відомою промовою Геббельса. Він неодноразово переробляв текст і деякі занадто гострі моменти промови пом'якшив. Фрагменти, що стосуються зовнішньополітичних питань, він обговорив з дипломатами Вильгельмштрассе. У цей день все повинно було пройти без сучка і задирки. Грандіозний пропагандистський захід у Палаці спорту почався о п'ятій годині вечора18 лютого. У залі знаходилося 14 тисяч осіб. Широкий прохід, трибуна, прапори зі свастикою, гасло на всю стіну над головою оратора: «Тотальна війна – найкоротша війна!» Геббельс енергійно і з рішучим виразом обличчя підійшов до трибуни і почав свою знамениту промову, яка тривала 109 хвилин…
