Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець

Золоті хвилі Скіфії: рецензія на серію книжок Миколи Гладкого з прадавньої історії України

Світ:

Моя оцінка корисності цієї статті: 
3 - Схоже, що реально працює.

Серія з чотирьох книжок, вихід кожної з яких у 2018-19 роках ставав причиною непідробної зацікавленості істориків. Беручись до праці на ниві поетизації подій та явищ минулого, а також повернення пам’яті та просвітлення широкого загалу, директор Центру праісторичних студій Микола Гладкий ставив перед собою за мету засвідчити тяглість історичних процесів на теренах нинішньої України.

Акцентуючи увагу на скіфській тематиці (проте визнаючи і шануючи весь до- та післяскіфський період), дослідник минувшини прагне довести безперервність історичної канви нашого рідного краю від сивої давнини до нинішнього буття.

Її творив один народ, котрий упродовж кількатисячолітнього історичного проміжку часу вживав різні терміни задля власного самоозначення.

Докази цієї тези подаються науковому світові зокрема та загалові в цілому на сторінках видань, якими є «Золоті хвилі Скіфії», «Скіфські реліквії України», «Містерії скіфів та Знахар Еллади» та «Заповіт царя Аріанта».

Самоідентифікація українців iз періоду стагнації до нашої ери

Праці Миколи Гладкого не мають нічого спільного з нудним, беззмістовним і вкрай рутинним академізмом. Викладені на сторінках світлини золотих і бронзових артефактів зачаровують своєю унікальною неперевершеністю навіть через прірву тисячоліть.

Годі навіть намагатись відшукати аналоги в іменитих музеях світу. Кожна сторінка з повагою подає мистецькі предмети своєрідної поезії, котрі, в свою чергу, заслуговують на статус унікальних національних реліквій.

Факт їхнього існування є дієвим доказом високого рівня культури наших предків, а також існування потужної і самодостатньої Скіфської держави. 

Структуризація національної пам’яті тісно пов’язана з історичною самоідентифікацією. Наявність унікальних вартостей і прагнень обґрунтовує існування спільнот, а також посилює об’єднавчі процеси й усуває елементи розбрату.

Справа збереження затиснутої між славою минулого та викликами майбутнього ідентичності, окрім прагнення уникнути асиміляції, криє в собі і певну ностальгійну природу. Переймання славними сторінками власної минувшини сприяє постанню самоусвідомлення, набагато глибшого, аніж чуттєва реальність. 

Кожен народ має у власній історії «золотий вік» та період стагнації. Найчастіше саме вони є джерелом самоусвідомлення, а інформація про них передавалась від покоління до покоління в усній формі. Фіни та естонці пишаються «Калевалою», індуси — «Махабхаратою» та «Рамаяною», євреї — «Торою», греки — «Іліадою» та «Одіссеєю». Показово, що етноси, минуле яких змальовано в цих сакральних творах (епосах), ними самими ніколи не ставились під сумнів.

Час вимагає, аби й українці нарешті ліквідували штучно створені у власній історії «білі плями», написали цілі розділи для шкільних й університетських підручників (а подані в виданнях Миколи Гладкого світлини артефактів стануть доказовою базою та ілюстративним матеріалом) й засвідчили світові доказ власної первородності на Богом даній їм землі.

Зібрані автором даних праць обереги з сакральних обладунків тогочасного духовенства (жерців), магічні прикраси царів, воїнів, мисливців і землеробів є доказом практикування скіфами власних інститутів теології та мистецьких шкіл, вихованці яких створювали неперевершені шедеври. 

Золоті нашивки розміром з людський ніготь 

Значний відсоток народів мають неабиякі підстави для журби. Впродовж довгого часу події їхнього минулого фіксувались, укладались та отримували оціночні судження етнічно та духовно чужим елементом.

Завойовник Галлії Гай Юлій Цезар стверджував, що саме він напише історію поневолених автохтонів; очільник непримиренних апачів Джеронімо (Гоякла) бідкався недолею, оскільки життя території, де мешкали його одноплемінники впродовж кількох століть, для оселеного після завоювання на ній люду починалось iз часів колонізації вихідцями з Європи. 

Геродот зафіксував у власній «Історії» факт бурхливого життя в праукраїнських степах, але занотовані ним чутки й перекази вимагають реального і правдоподібного доказу.

Не кожному народові пощастило задокументувати процес народження власної національної свідомості, коли етнічна спільнота усвідомлює, ким вона є і до чого прагне. 

Відсутність у скіфів писемності жодним чином не є свідченням їхньої культурної відсталості. Замість ієрогліфів або літерних знаків на камінні, піщаних або гранітних плитах, глиняних або дерев’янних табличках вони звертались до тогочасного світу та своїх нащадків власними виробами з золота та бронзи. 

Викладені в книжках світлини золотих нашивок (розмір деяких ледь перевершував людський ніготь) були зрозумілими сучасникам і чітко означували соціальний статус володаря.

Завдяки цьому Україна часів Великої Скіфії постає перед нащадками розмальованим найсоковитішими фарбами полотном, яке наші талановиті предки наповнили несамовитими і неймовірними образами.

Майстри, працею яких були створені ці речі, зруйнували помилкову тезу, з якою, вага й розміри виробів iз дорогоцінного металу впливає і на його вартість.

Шану до вміння створити золоту нашивку, вага якої менше грама, на якій досить точно зображені звірі, яких наші предки наділяли магічно-тотемічними властивостями, а також майстерно відлиті петлі, якими вони кріпилися до полотняного або конопляного одягу, ніхто і ніколи не скасує.

Доказів скіфського життя збереглось найбільше

Справа дослідження дописемних культур вимагає вміння тверезо працювати з наявним у запасниках музеїв та отриманим у часи пошуку й систематизації матеріалом.

Висновки та оцінки нерідко можуть стати сенсаційними й здатними суттєво змінити уяву про віддалене від нинішнього немалим проміжком часу.

Автор наочно доводить, що мати-земля не лише зберегла, а й притаманними лише їй методами і засобами передає людству немалу кількість предметів, котрі змальовують вир життя у праукраїнських степах кілька тисяч років тому. 

Можливо, нинішній світ свідомо не бажає, а можливо, й боїться (оскільки це змусить інакше поглянути на минуле людства) визнати факт існування на теренах нинішньої України в часи сивої давнини потужних культур.

Середньостатистичнi пересiчнi особистостi (як і значний відсоток дипломованих науковців) нічого не чули і не знають про життя доантичної Європи, проте вже спроможні пригадати, що шість тисяч років тому на берегах Дніпра в специфічній культурній та географічній ніші вже квітла трипільська культура.

Аналогічно потужним доказом існування цивілізаційних осередків на праукраїнських теренах є ще не до кінця досліджені (але вже засвідчені фактом буття в минулому) культури «ямників», «катакомбників», «сабатинівців», «зрубників», кімерійців, сарматів. Так сталось, що доказів скіфського життя збереглось найбільше. 

Схиляючи голови в пошані праць «батька історії» Геродота та сучасних йому і пізніших літописців (від Фукідіда до Лева Диякона), маємо обов’язок уважно поставитись до збережених невблаганним у своєму плинові часом та щедрою на плоди землею доказів.

А вони є набагато змістовнішими, аніж оповіді еллінських та візантійських фіксаторів подій. Геродот закарбував назву скіфської столиці (Гелон) та згадав про здійснений династом Аріантом перший в історії людства перелік населення.

В часі того дійства, як доказ власної реальності, кожен скіф передав через уповноваженого на те родового вождя або й доправив особисто по бронзовому вістрю стріли. Із зібраного «матеріалу» був відлитий великих розмірів казан, що є свідченням потужних ливарних традицій.

Проте ніхто з давніх істориків чомусь і словом не обмовився про золоті витвори мистецтва тотемічного «звіриного стилю». Мовчанку (а можливо, і незнання) поважних істориків та літописців якраз і компенсують артефакти, частина з яких викладена на сторінках видань, про які наразі йдеться.

Перед читачем (так, саме читачем скіфських нелітерних знаків) наші предки постають людьми мистецтва: художниками, хіміками-металознавцями (оскільки виготовлення врятованих від знищення плугами тракторів бронзових казанів, а також золотих нашивок та інших предметів вимагали відповідних знань), ливарниками, ювелірами, а також наділеними потужною фантазійною уявою естетами. Міцний каркас звіриного стилю століттями єднав у потужну спільноту та утримував непорушність і цілісність Скiфiї, а також прославляв її творців далеко за її межами.

Чорнозем ділиться скарбами

Український чорнозем (котрий без перебільшення можна назвати ще не відкритим для всієї цивілізації золотим Лувром) нині щедро ділиться скарбами, котрі впродовж тисяч років оберігав від ненаситних поглядів байдужого до власної минувшини люду.

В час, коли українці постали перед складним і незаздрісним вибором шляхів майбутнього і взагалі можливості подальшого існування, врятовані ґрунтами від руйнації часом артефакти є дієвим доказом того, що тут завжди вирувало життя. 

Окрім уміння тримати непорушними кордони впродовж століть і захищати Батьківщину від некликаних зайд (доречною буде згадка про невдалий похід перського царя Дарія з метою заволодіння праукраїнськими теренами), скіфи дійсно були неперевершеними майстрами.

Нагодою отримати експозиційний матеріал iз предметами їхнього виробництва (будь-то бронзові котли, золоті нашивки, на яких, як згадано вище, з гідною подиву і захоплення точністю відображені риси та частини тіл звірів, псалії та зброя) пишатимуться найповажніші музеї світу. 

Дароване славним минулим натхнення помножує сили й позбавляє зневіри. Вміння служити народові у тій ситуації, в якій випало жити, бути носієм національних вартостей та чинником духовного зв’язку поколінь є чеснотою і мистецтвом.

Наприкінці липня цього року серія книжок скіфської тематики, автором яких є вже згаданий Микола Гладкий, збагатиться ще одним, п’ятим, виданням.

«Золотий епос скіфів» є підсумком багаторічної праці на ниві збору та рятунку від зникнення артефактів.

Під сучасну пору українці так і не спромоглись озброїтись ідеологічним розумінням скіфської спадщини. Смаки і традиції предків для багатьох (певно, навіть і для більшості) видаються археологічними закам’янілостями.

Вища сила, котра передала авторові артефакти, з котрими небайдужий до власної минувшини читач ознайомиться на сторінках видань, є дієвим доказом того, що українцям, у жилах яких переважає скіфська кров, є чим пишатись, перейматись і за що змагатися. 

 

 

Наші інтереси: 

Досліджувати історію Скіфії, розвінчувати міфи та нав'язані історичні стереотипи. Шукати правдиві факти історії Скіфії.

Коментарі

Зображення користувача Сергій Білецький.

палаю радісттю