У момент пуску ракети російським ЗРК «Бук» неподалік МН17 на дальності до 30 км військових літаків не спостерігалося. У той же час, за додатковою інформацією, засобами контролю радіолокації були зафіксовані ще три цивільні літаки, які також могли бути збитими у повітряному просторі України.

Цим фактом переконливо підтверджується версія ряду провідних міжнародних експертів про помилковий обстріл Росією малайзійського Боїнгу, замість якого планувалося збити власний російський пасажирський літак рейсу Москва — Ростов-на-Дону, про це у своїй статті "Сбивать пассажирские лайнеры — это по-кремлевски" пише Юрій Радковець .

Росія мала намір отримати «законний і цілком обґрунтований привід» для введення своїх військ на схід України під приводом «припинення варварських дій українських націоналістів», а також «стабілізації обстановки у зоні конфлікту», зазначає автор і зауважує, що у цьому ж районі України були й інші випадки застосування російських зенітних ракет, які здатні вражати цивільні літаки на крейсерській висоті.

14 липня 2014 року, за три дні до катастрофи рейсу МН17, в Луганській області був збитий транспортний літак ВПС України Ан-26, що летів на висоті 6,5 км, а 16 липня — знищений штурмовик Су-25 на висоті 6,2 км.

Юрій Радковець у своїй статті згадує обставини катастрофи літака президента Польщі 10 квітня 2010 року під Смоленськом.

Літак президента Польщі Качинського Ту-154 рейсу PLF 101 виконував політ по маршруту Варшава-Смоленськ. На його борту була польська військово-політична еліта — урядова делегація, яка прямувала в Катинь для участі у траурних заходах, присвячених пам’яті тисяч польських офіцерів, що потрапили до радянських концтаборів після анексії Радянським Союзом східних районів території довоєнної Польщі і розстріляних НКВС у 1940 році.

Внаслідок краху літака Ту-154 при посадці на аеродромі «Смоленск-Северный» (один із найстаріших аеродромів Росії) загинули 8 членів екіпажу і 88 пасажирів, включно з президентом Польщі з дружиною, останнім президентом республіки у вигнанні Ришардом Качоровським і майже усим керівництво збройних сил Польщі.

Метою Кремля було знищення Качинського як сильного політика, що проводив чіткий і послідовний курс на інтеграцію Польщі в НАТО і ЄС, а також рішуче відстоював національні (польські) інтереси перед Росією.

До речі, поляки вже знайшли факти причетністі росіян до падіння президентського літака.

Москва також причетна до катастрофи 4 жовтня 2001 року над Чорним морем російського пасажирського літака Ту-154М авіакомпанії «Сибір», що виконував рейс SBI 1812 по маршруту Тель-Авів — Новосибірськ. Тоді загинули 66 пасажирів і 12 членів екіпажу.

За загальноприйнятою версією, в т. ч. за висновком Міждержавного авіаційного комітету (МАК — виконавчий орган 11 держав колишнього СРСР /Співдружності незалежних держав/ по делегованих державами функціям і повноваженням у галузі цивільної авіації та використання повітряного простору), літак був випадково збитий на висоті 11 тисяч метрів українською зенітною ракетою комплексу С-200 під час військових навчань у Криму.

На перший погляд, версія начебто виглядала достовірною, що і дозволило Москві розгорнути потужну інформаційну кампанію з дискредитації України. При цьому привід для такої кампанії як ніколи, до речі, співпав з оголошенням Україною курсу на інтеграцію в НАТО і ЄС.

Здавалося б, усе просто, аби знову ж таки не окремі факти, що дозволяють зовсім інакше подивитися на ситуацію. Зокрема, навчання у Криму на початку жовтня 2001 року проводила Україна не одна, а разом з Росією і на російському ж полігоні Опук поблизу Феодосії, за участю спостерігачів від ще семи країн колишнього СРСР.

До виконання навчально-бойових завдань залучалися наземні ЗРК С-300, С- 200, С-125, «Бук» і «Куб», а також бойові кораблі Чорноморського флоту РФ, оснащені морською версією зенітно-ракетних систем «Оса». Стрільба велася по безпілотному літаку-мішені Ту-143, відомому під назвою «Рейс». Усього було випущено понад 20 зенітних ракет різних типів.

Загальне керівництво навчаннями здійснював головнокомандувач ВПС Росії генерал Анатолій Корнуков, який і приймав остаточне рішення про пуск зенітних ракет. Він же відповідав і за їх підрив — у разі промаху по цілі.

В цей же день, одразу після вивчення обставин інциденту, головнокомандувач ВПС Росії генерал Анатолій Корнуков відкинув версію про те, що літак Ту-154, який зазнав катастрофи над Чорним морем, міг бути збитий ракетою ППО України. За його словами, він добре бачив політ усіх мішеней і роботу ЗРК та винищувачів, тому що спостерігав за пусками ракет візуально, а також за допомогою засобів радіолокаційного контролю. Саме тому він категорично відкидає версію ураження українською ракетою російського літака Ту-154.

До речі, він і надалі так і не змінив свою точку зору, в т. ч. після оприлюднення результатів розслідування усіх (чотирьох!) спеціальних комісій з розслідування причин катастрофи, за що і був звільнений у січні 2002 року з лав Збройних сил Росії в запас.

За даними ж об’єктивного контролю, літак рейсу SBI 1812 зник з екранів радарів о 13:45 за московським часом (мск) приблизно за 280 км на південь від Новоросійська. За знищенням Ту-154 спостерігали з літака Ан-24 «Вірменських авіаліній». Відразу ж після інциденту ряд російських ЗМІ безапеляційно повідомили про знищення літака рейсу Тель-Авів — Новосибірськ українським ЗРК С-200. Надалі потік повідомлень наростав з геометричною прогресією, нагадуючи добре сплановану і завчасно підготовлену інформаційну акцію.