Загадкове «біловоддя» Тетерева

– «Пташине» тлумачення назви Тетерева, – говорить автор брошури «Грузинські назви річок України» філолог Юрій Мосенкіс, – типовий приклад так званої народної етимології. Так само річка Вовк – права притока Південного Бугу – не має нічого спільного з сіроманцем, а походить від слова «волок». Але якщо в останньому прикладі обидві версії слов’янські, то з Тетеревом справа складніша.

Досліджуючи гідроніміку України – а це найстародавніший, найконсервативніший шар лексики, – ми виявили, що наз-ви багатьох річок дійшли до нас зі ще доорійських, доіндоєвропейських часів. Колись усю Європу від Піренеїв до Кавказу населяли іберійці. Уламками їх є нинішні баски (Іспанія, Франція), грузини, абхази, адигейці, кабардинці, чеченці та деякі інші народи Кавказу. Є підстави вважати, що до цієї ж мовно-етнічної групи належали попередники хеттів у Малій Азії – хатти, славнозвісні етруски, носії кріто-мінойської культури, а також культури, яку прийнято називати трипільською. Ось саме іберійці-трипільці й залишили нам у спадок назви Інгул, Хорол, Сула, Ворскла, Ібр, Тетерів…

– Ну, з Ібром погодитись можна – є добре відомий аналог у Піренеях, річка Ебро. Що ж до іншого…

– А хіба такій українській річці, як Роставиця, немає відповідника в Грузії? Це річка і місто Руставі, що дали ім’я генієві грузинського народу Шота Руставелі. Тут звучить прадавній іберійський корінь «rus tavi» – «початок струмка». Наш Інгул «перегукується» з грузинським Інгурі, тичинівська Хорол-річка з грузинською Короліс-скалі («Qorolis-cqali» – «хорольська річка»). Український Псло співзвучний багатьом абхазьким і західно-грузинським гідронімам, наприклад, Псоу. Що ж до Тетерева, то, ймовірно, ця назва пов’язана з давньоіберійським коренем «tetri» – «білий», який зберігся й у грузинській мові. Отже, Тетерів слід тлумачити як Біла вода, Біловоддя.

– А чи немає слідів іберійської прамови й у звичайній нашій лексиці?

– Трипільські племена ще в сиву давнину під тиском індоєвропейців мігрували на Балкани, потім до Італії. Релікти їхньої мови як елементи збереглися навіть в латині. Скажімо, італійське слово «suina» вживається лише у словосполученні «carne suina» – «м’ясо свині», «свинина», в той час як для позначення поняття «свиня» італійці мають зовсім інші лексеми: «porco, maiale, troia». Звідки ж, питається, потрапило до Італії це питоме українське слово? Українське, але не обов’язково за походженням індоєвропейське! Аби не втомлювати читача мовно-лексичними розвідками, зазначимо, що в латині й похідних від неї романських мовах знайшли відображення трипільські іменники «голуб» – «colombo» (звучить у прізвищі офіційного відкривача Америки!), «сапа», «скриня», «льон», «булава», дієслова «сьорбати», «орати», «тремтіти» та багато інших. Звісно, в нашій українській мові «триполіцизмів» значно більше, адже найстародавніші в світі землероби мешкали саме тут, на берегах Дніпра, і, звичайно ж, саме тут залишили свій найвагоміший слід.