Ярослав Мудрий, Великий українець

Попри всю зневагу до ток-шоу, як і сучасного телебачення загалом, деякі його продукти таки викликають певне зацікавлення. Одним з таких був проект „Великі Українці” на каналі Інтер. Неважко здогадатись, що даний проект був задуманий передовсім, як засіб нав’язування певної думки телеглядачам, думки вигідної „іноземним” власникам цього таки телебачення та лібералам. Головною думкою яка просувалась там від початку, було те, що кожен може стати „великим українцем”, незалежно від національності. При чому тут автори передачі вдались до хитрого маневру, мовляв ну не був же наприклад Петро Могила етнічним українцем, але ми ж ним пишаємось, то чому не можна вважати великим наприклад Шолом-Алейхема, цадика Нахмана, Гайтану, Мирослава Джоновича Кувалдіна на та інших їм подібних? При цьому мудрагелі забули зауважити, що той же молдавський рід Могил був дуже пов’язаний родинними зв’язками з українськими шляхетськими родами і за культурою, мовою мало від них відрізнявся, ба навіть мав руське коріння, а шлюби з євреями чи тим паче неграми, навряд би додали поваги шляхті серед її підданих.

Та і що власне можна було очікувати від проекту заснованого Савіком Шустером та Вахтангом Кіпіані, людьми абсолютно не української національності? Крім того, як можна поставити в один ряд письменників, князів, революціонерів, лікарів та футболістів. Це як кажуть в математиці „непорівнянні множини”.

Однак попри все „шоу” дістало популярність у публіки, зокрема і національно свідомої. Останні вирішили голосувати за Бандеру, надсилаючи смс і тим самим перераховуючи щоразу олігархам 8 грн. „Адвокатом” українського революціонера на передачі став одіозний журналіст, борець з „українським фашизмом” та ксенофобією, друг українофобів-ліваків, та інших гомо-антифашистів Вахтанг Кіпіані. Це на нашу думку теж не випадково, адже даний суб’єкт давно розповідає різні казки про ОУН та УПА, намагаючись втовкмачити українофільській публіці, буцімто головною метою діяльності українських націоналістів був порятунок знедолених євреїв, боротьба за демократію та права людини (тобто за права педерастів, нац.менших та їм подібних), і що в складі цих формацій українців було менше половини, а решту складали всі хто попало від узбеків до бушменів. З іншого боку знову таки „гість з гір” показував себе як захисник інтересів українських націоналістів, чим знову підсвідомо пропагував ідею „України не тільки для українців”.

Зрештою великим українцем було визнано Ярослава Мудрого. Даний факт чомусь викликав шквал обурень, особливо з боку націонал-лібералів. Авторів проекту звинуватили в маніпуляціях голосування. Варто тільки-но почитати простори ЖЖ, форуми чи помаранчеві газети, типу „України молодої”. При всій повазі до Степана Бандери, вбийте мене, не розумію чому всюди пишуть зневагу до одного з засновників Київської Русі. За перемогою князя Ярослава націонал-параноїки вбачають і замовлення з боку Партії Регіонів, і навіть всюдисущу руку Москви.

Але як на мене, то автори даного шоу з кошерним присмаком, зробили нам велике діло і послугу. Спитаєте чому? Та вже тому що вперше від 1991 року громадськість дізналась, що коріння України сягає Київської Русі і назвало давньоукраїнського князя, таки українцем. І що український народ має щонайменше 1000 років власної історії, а не веде свій початок в 40-х роках ХХ ст. чи після 24 серпня 1991 року.

Хоча якось давно в мене виникала думка, що і націонал-ліберали і частина „націоналістів” вкрай погано знає національну історію (власне табачніки та шустєри роблячи передачу теж впустили деякі факти з життя Великого українця Ярослава Володимировича).

А якби вони добре вчили історію, то дізнались би, що Ярослав Мудрий, син Володимира Великого і Рогнеди (дочки Полоцького князя) один з тих руських князів, який зміг увійти в історію і як непереможний воїн, і як діяч культури, і як великий і дійсно мудрий законотворець. Як воїн він розширив кордони України-Русі аж до Балтики, де заснував місто Юр’їв (нині Тарту), разом з братом Мстиславом Сміливим Тьмутороканським відсунув межі своїх володінь до Каспію та Кавказу, покінчив з племенами печенігів, які колись вбили його діда, відвоював у Польщі Червені городи (західна частина Галичини та Волині), розпочав українську колонізацію земель, що в майбутньому назвуться Підляшшям, як будівничий він збудував масу соборів, церков, бібліотек, неперевершені оборонні споруди на півдні Русі. І досі серед Києва височить Софійський собор, збудований на честь перемоги над печенігами, і декорований в середині свастиками, хай як це не дивує шустерів та лібералів.

Ярослава Мудрого став автором збірника законів Руська правда, що ліг в основу давньоукраїнського, та пізніше литовсько-руського права. Однак найбільш яскравим з точки зору сьогодення є його церковний устав складений, як і устав часів Володимира, на зразок візантійського Номоканона, елементами якого були також расові закони. Вдумаймось, вже в ті часи, наш народ та його володарі чітко усвідомлювали значення чистоти раси, і чітко прописали покарання за її порушення.

Устав гласив: „Аще кто с бесерменкою или с жидовькою блуд сътворить, а не лишится, от Церкви да отлучится и от христиан, а митрополиту 12 гривень”, і ще „Аще жидовин или бесерменин с рускою будеть иноязычници, митрополиту 8 гривень, а руска понята в дом церковный.”. (Цитовано за: http://www.krotov.info/acts/11/yaroslav.html)

Тобто за статеві стосунки з іудеями і "бусурманами" (не європейцями) чоловіків віддавали вигнанню від людського суспільства, а жінку віддавали до монастиря, що теж означало ізоляцію від суспільства і заборону на продовження роду. При чому покарання за такі злочини були тяжчими ніж за вбивство.

Воістину мудрим був Ярослав Володимирович. Варто частіше давати українцям привід згадати своїх великих предків, а особливо їх великі діяння!