Читати про численні підготовки з польської сторони до відзначення 70-х роковин Волинських трагедії, за словами В. Винниченка, неможливо без брому. Хочеш не хочеш, але заставля зміст окремих статей висловити свій погляд та інтерпретацію до тих подій, тим більше що вони мають під сучасну пору характер односторонний і надзвичайно шкідливий.
Польська сторона тенденційно підбирає зручні жанри і тематику, яка односторонно поширює вигідні міфи для окресленої групи політиків, а замовчується "незручні" факти і події, які мали і мають вагоме значення пов’язане з подіями тих роковин. Українці знають надзвичайно багато таких прикладів не лише з публіцистики та літератури, так від польських, як і від російських професійних борців з Україною, а зокрема принижуванням і очорнюванням визвольних змагань українського народу.
Годі мовчати, відомо в обороні української нації не стануть на захист сучасні українофоби Азаров, Табачник, Колісніченко, Ківалов та і сам Янукович, які не лише нам слави національної не приносить, але осмішують і зневажають українців на міжнародні арені. Остатні кадрові призначення Януковичем на високі державні пости є повним пітвердженням того, що суверенітет України знаходиться у великому загрожені. Стоїть Гамлєтівське питання, бути чи не бути суверенній українській державі, чи стати окупаційною зоною для Москви. На смертній постелі Михайло Горинь (1930-2013) благав словами:«Не віддайте їм України на поталу». Тому кожна чесна людина переживає бте, що над проваллям знаходиться наша держава.
У цьому місці складаю сердечну подяку усім тим, які в розумний, виважений і тверезий спосіб, а не в засліплені егоїстичному погляді розглядають ці складні історичні явища, які виникали в історичному періоді між нашиму народами. Йдеться про те, щоб відзначаючи трагедією не породжувати нових трагедії. Щоб в тих роковинах не закладати нових сповільнених мін, які б мали вибухнути за 20-30 років при інших національних протистояннях. Треба в тих аналізах дотримуватися високої культури об’єктивізму і відповідати на питання, куди ми йдемо, яку мету собі ставляємо і що тими роковинами хочемо осягнути.
Наша діяльність так з одної сторони, як і другої має служити добросусідським взаєминан, має гоїти рани, а не їх роз’ятрувати, на догоду якимісь третім силам. Тому не годиться байдуже споглядати до всього того, що зараз діється навколо нас. Минулі трагедії так по одній стороні, як і по другій силою історичних обставин матимуть вирішальне значення на наші стосунки так під сучасну пору, а особливо їхній вплив матиме ключові значення на наші майбутні покоління. І від нашої мудрості, конфлікти повинні поступенно завмирати, а від дурноти вини будуть поступенно відроджуватися й систиматично зростати і породжуватимуть нове горе і сльози.
Все, що діялося в минулому по обох сторонах наших народів вдаряє в засади моральні так поляків, як і українців і руйнує підставові поняття добросусідських взаємин. Трагедії, які пережили наші народи є наслідком нашої взаємної моральної кризи. Із цієї кризи треба знаходити шляхи виходу логічні від яких має наступати взаємна політична полекша.
Варто пригадати, що від занепаду Галицько-Волинського князівства призвело до некорисних взаємин між нашими народами. Вже з XIV ст. історичні події розвивалися не на користь України. Саме в період її політико-економічного та культурного занепаду почали підноситися сусіди - Литва, Польща та Московія. Вони дуже стрімко розросталися, і їх, цілком природно, приваблювали наші землі. У 1340 р. помер останній князь Галицько-Волинської держави Юрій II. Після його смерті західноукраїнські землі теж опинилися без свого провідника, ставши легкою поживою для Польщі. Це розповідь спрощена, але у цій розповіді зароджувався вже конфлікт. Коли польський король Казимир III, скориставшись цим, захопив м. Львів, пограбував його, заволодів клейнодами, в тому числі короною Данила Галицького і від того часу стало наростати різке протистояння.
Війна з Мордором – це наш Великий Потоп. Порятунком буде новий світогляд, народна держава-мережа та передові технології. Штучний інтелект став небезпечним конем без кучера, який виходить з-під...
Як Польща готується до 70-річчя «Волинської трагедії»
Світ:
Годі мовчати, відомо в обороні української нації не стануть на захист сучасні українофоби Азаров, Табачник, Колісніченко, Ківалов та і сам Янукович, які не лише нам слави національної не приносить, але осмішують і зневажають українців на міжнародні арені. Остатні кадрові призначення Януковичем на високі державні пости є повним пітвердженням того, що суверенітет України знаходиться у великому загрожені. Стоїть Гамлєтівське питання, бути чи не бути суверенній українській державі, чи стати окупаційною зоною для Москви. На смертній постелі Михайло Горинь (1930-2013) благав словами:«Не віддайте їм України на поталу». Тому кожна чесна людина переживає бте, що над проваллям знаходиться наша держава.
У цьому місці складаю сердечну подяку усім тим, які в розумний, виважений і тверезий спосіб, а не в засліплені егоїстичному погляді розглядають ці складні історичні явища, які виникали в історичному періоді між нашиму народами. Йдеться про те, щоб відзначаючи трагедією не породжувати нових трагедії. Щоб в тих роковинах не закладати нових сповільнених мін, які б мали вибухнути за 20-30 років при інших національних протистояннях. Треба в тих аналізах дотримуватися високої культури об’єктивізму і відповідати на питання, куди ми йдемо, яку мету собі ставляємо і що тими роковинами хочемо осягнути.
Наша діяльність так з одної сторони, як і другої має служити добросусідським взаєминан, має гоїти рани, а не їх роз’ятрувати, на догоду якимісь третім силам. Тому не годиться байдуже споглядати до всього того, що зараз діється навколо нас. Минулі трагедії так по одній стороні, як і по другій силою історичних обставин матимуть вирішальне значення на наші стосунки так під сучасну пору, а особливо їхній вплив матиме ключові значення на наші майбутні покоління. І від нашої мудрості, конфлікти повинні поступенно завмирати, а від дурноти вини будуть поступенно відроджуватися й систиматично зростати і породжуватимуть нове горе і сльози.
Все, що діялося в минулому по обох сторонах наших народів вдаряє в засади моральні так поляків, як і українців і руйнує підставові поняття добросусідських взаємин. Трагедії, які пережили наші народи є наслідком нашої взаємної моральної кризи. Із цієї кризи треба знаходити шляхи виходу логічні від яких має наступати взаємна політична полекша.
Варто пригадати, що від занепаду Галицько-Волинського князівства призвело до некорисних взаємин між нашими народами. Вже з XIV ст. історичні події розвивалися не на користь України. Саме в період її політико-економічного та культурного занепаду почали підноситися сусіди - Литва, Польща та Московія. Вони дуже стрімко розросталися, і їх, цілком природно, приваблювали наші землі. У 1340 р. помер останній князь Галицько-Волинської держави Юрій II. Після його смерті західноукраїнські землі теж опинилися без свого провідника, ставши легкою поживою для Польщі. Це розповідь спрощена, але у цій розповіді зароджувався вже конфлікт. Коли польський король Казимир III, скориставшись цим, захопив м. Львів, пограбував його, заволодів клейнодами, в тому числі короною Данила Галицького і від того часу стало наростати різке протистояння.
Читати повністю ТУТ
Зверніть увагу
Ельфійське пробудження – єдиний шанс врятуватися від бунту психопатів та штучного інтелекту (подкаст)