Вставки в Євангеліє, офіційно визнані Церквою та «Міжнародний біблійний коментар»: дослідження

Кожен нехай зробить висновок сам для себе. Мета цієї праці – зібрати разом і наявно показати вставки, які визнаються безпосередньо Церквою. А також подати до огляду читачів сучасне трактування Євангелія в «Міжнародному біблійному коментарі».

В статті в основному буде використовуватися така література:

[1] – І.Каганець «Пшениця без куколю», 2012.

[2] – «Міжнародний біблійний коментар», Т.4. - Львів. – Свічадо. – Відп. ред. ориг. вид. В. Фармер. – 2019.

Якщо у тексті будуть використані інші джерела, вони вказуватимуться окремо.

1. Замість передмови

Факт 1

Замість Ахімелека - Авіятар

Божественне слово не може містити суперечностей чи невідповідностей. Якщо вони є – це привід уважніше до них приглянутися. Ось що ми знаходимо в джерелі [2] уже на самому початку:

«Текст Марка… містить низку невдалих висловів та історичних неточностей (Мр. 2,26: «Як він за первосвященика Авіятара [насправді в епізоді, який описує Марко, первосвящеником був Ахімелек]».

Звернемося до джерела [1]:

«За первосвященика Авіятара» – цю фразу вважають вставкою багато дослідників, оскільки згідно з Першою книгою Самуїловою (21.4) первосвящеником тоді був Авімелех, а Авіятар був його сином, – повідомляє ТБ (с. 737).

Ось ці слова із Першої книги Самуїла:

«І прийшов Давид до Нова, до священика Ахімелеха. А Ахімелех із тремтінням стрів Давида й сказав йому: Чому ти сам, і нікого немає з тобою? І сказав Давид до священика Ахімелеха: Цар наказав мені справу, і до мене сказав: Нехай ніхто не знає цього, тієї справи, за якою я посилаю тебе, і яку наказав тобі. А слуг я умовив на означене місце. А тепер, що є в тебе під рукою? П'ять хлібів дай у мою руку, або що знайдеться. А священик відповів Давидові та й сказав: Нема в мене звичайного хліба під рукою, а є тільки хліб святий, якщо твої слуги здержалися від жінки».

Своєю чергою у Матвія і Луки нема згадок про Авіятара:

«…обидва – і Матей, і Лука – цілком уникають покликання на ім’я Авіятара» [2, с. 18].

Факт 2

Ісаї приписали чужі слова

«Міжнародний біблійний коментар» на с.32 подає інший цікавий фрагмент щодо Євангелія від Марка:

«Важливо відзначити, що автор пов’язує це «Євангеліє з Книгою Ісаї тим, що негайно вказує: «Як написано в пророка Ісаї». Текст, який він цитує, поєднує фрагменти, взяті з інших книг писання, крім Книги Ісаї, але він згадує тут лише ім’я цього пророка. Це не можна вважати недбалою помилкою євангелиста...».

2. Спроби пов’язати Євангеліє і старозавітні писання: декілька прикладів

Розглянемо кілька прикладів, які наочно показують, яким чином редактори Євангелія намагалися пов'язати "Добру Новину" і старозавітні писання.

Приклад 1

«У главі 2 Матей продовжує показувати, що Ісус, народжений у Вифлеємі як син царя Давида (2, 5, цитуючи Міх. 5, 1-2), виконує свою месіянську місію» [2, с. 44].

Ось цей уривок із Євангелія від Матвія 2.5-6:

«Вони йому сказали: У Вифлеємі Юдейськім, бо так написано пророком: і ти, Вифлеєме, земле Юди, нічим не менший між містами Юди, бо з тебе вийде вождь, що буде пасти мій народ, Ізраїля».

Тепер наведемо уривок із Михея 5.1-2:

«А ти, Віфлеєме-Єфрате, хоч малий ти у тисячах Юди, із тебе Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі, і віддавна постання Його, від днів віковічних. Тому Він їх видасть до часу, аж поки ота не породить, що має родити, а останок братів Його вернеться до Ізраїлевих синів».

Звернемося до «Пшениці без куколю»:

«Юдейські мудреці пояснюють Геродові те, що його найбільше цікавить, – де може народитися претендент на його престол. Вони це роблять на основі пророцтва Міхея (5.1), де пророкується прихід з Вифлеєма Владики Ізраїлю та його перемога над Ассирією (5.5). Чому з Вифлеєма? Тому що Міхей ностальгічно мріяв про майбутнє відновлення легендарної імперії Давида, який народився саме у Вифлеємі. Згідно з логікою пророка, «новий Давид» мав походити з цього ж самого міста. Це підтверджує думку, що юдейські фальсифікатори Євангелія розглядали свого месію як царя, подібного до Давида. На думку ТБ, юдейські первосвященики та вчені й гадки не мали, де народиться новий юдейський цар, проте змушені були дати Геродові хоч якусь більш-менш задовільну відповідь – «в надії, що Герод, який намагався видавати себе за юдея, повірить їхнім словам» (ТБ, с. 570). Проте треба визнати, що це пророцтво Міхея присвячене конкретним історичним подіям 8–7 ст. до н. е. і до втілення Сина Божого не має жодного стосунку».

Актуальною є і примітка до цього коментаря в даній книзі:

«Його обіцянка, що правитель прийде з Вифлеєма, вселяла надію на порятунок країни від ассирійців людиною з Юдеї, проте християни інтерпретували ці слова як пророцтво про Ісуса» (Грант Майкл. С. 277).

Приклад 2

«Дари, принесені представниками чужоземних народів (2, 11), - це дари, принесені Слузі Ізраїлю в Іс. 60, 6. Вони принесені Ісусові, тому що він є «світлом народам» (Іс. 42, 6; 49, 6)».

Розглянемо фрагмент Мт 2.11:

«Увійшли до хати й побачили дитятко з Марією, матір’ю його, і, впавши ниць, поклонились йому; потім відкрили свої скарби й піднесли йому дари: золото, ладан і миро».

А тепер фрагмент Ісаї, але візьмемо його в розширеній версії – Іс. 60.1-12, де буде й епізод, який ніби-то наведений в Матвія:

«¹ Уставай, світися, Єрусалиме, бо прийшло твоє світло, а слава Господня над тобою засяла! ² Бо темрява землю вкриває, а морок народи, та сяє Господь над тобою, і слава Його над тобою з'являється! ³ І підуть народи за світлом твоїм, а царі за ясністю сяйва твого. ⁴ Здійми свої очі навколо й побач: усі вони зібрані, і до тебе ідуть; сини твої йдуть іздалека, а дочок твоїх на руках он несуть! ⁵ Побачиш тоді і роз'яснишся ти, сполохнеться й поширшає серце твоє, бо звернеться морське багатство до тебе, і прийде до тебе багатство народів! ⁶ Безліч верблюдів закриє тебе, молоді ті верблюди з Мідіяну й Ефи, усі вони прийдуть із Шеви, носитимуть золото й ладан та хвали Господні звіщатимуть. ⁷ Всі отари кедарські зберуться до тебе, барани невайотські послужать тобі, вони підуть усі на Мій вівтар, як жертва приємна, і Я прославлю дім слави Своєї! ⁸ Хто вони, що летять, як та хмара, і немов голуби до своїх голубників? ⁹ Бо до Мене збираються мореплавці, і найперше пливуть кораблі із Таршішу, щоб привести синів твоїх здалека, з ними їхнє срібло та їхнє золото для Імені Господа, Бога твого, і для Святого Ізраїля, Він бо прославив тебе. ¹⁰ І мури твої побудують чужинці, а їхні царі тобі будуть служити, бо в запалі гніву Свого Я був уразив тебе, а в Своїм уподобанні змилуюся над тобою! ¹¹ І будуть постійно відкритими брами твої, ані вдень, ні вночі не замкнуться вони, щоб приносити до тебе багатство народів, і їхні царі щоб були припроваджені. ¹² Бо погинуть народ та те царство, що не схочуть служити тобі, і ці народи понищені будуть зовсім!».

Цілком очевидно, що мова тут йде про Єрусалим, а не про Ісуса, якому приносять дари.

А ось фрагмент Ісаї 42.1-6, де ніби-то йдеться про Ісуса як «світло народів»:

¹ Оце Отрок Мій, що Я підпираю Його, Мій Обранець, що Його полюбила душа Моя. Я злив Свого Духа на Нього, і Він правосуддя народам подасть. ² Він не буде кричати, і кликати не буде, і на вулицях чути не дасть Свого голосу. ³ Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота тліючого не погасить, буде суд видавати за правдою. ⁴ Не втомиться Він, і не знеможеться, поки присуду не покладе на землі, і будуть чекати Закона Його острови. ⁵ Говорить отак Бог, Господь, що створив небеса і їх розтягнув, що землю простяг та все те, що із неї виходить, що народові на ній Він дихання дає, і духа всім тим, хто ходить по ній. ⁶ Я, Господь, покликав Тебе в справедливості, і буду міцно тримати за руки Тебе, і Тебе берегтиму, і дам Я Тебе заповітом народові, за Світло поганам…»

Тут особливо цікаво, що голосу буцім-то Ісуса не буде чути на вулицях. Як це пов’язати зі зціленнями та проповідями перед багатьма тисячами людей? Лише одне є пояснення – це пророцтво зовсім не стосувалося Хреста.

Розглянемо також фрагмент Іс 49.1-6:

«¹ Почуйте Мене, острови, і народи здалека, вважайте: Господь із утроби покликав Мене, Моє Ймення згадав з нутра неньки Моєї. ² І Мої уста вчинив Він, як той гострий меч, заховав Мене в тіні Своєї руки, і Мене вчинив за добірну стрілу, в Своїм сагайдаці заховав Він Мене. ³ І до Мене прорік: Ти раб Мій, Ізраїлю, Яким Я прославлюсь! ⁴ І Я відповів: Надаремно трудивсь Я, на порожнечу й марноту зужив Свою силу: Справді ж з Господом право Моє, і нагорода Моя з Моїм Богом. ⁵ Тепер же промовив Господь, що Мене вформував Собі від живота за раба, щоб навернути Собі Якова, і щоб Ізраїль для Нього був зібраний. І був Я шанований в очах Господніх, а Мій Бог стався міццю Моєю. ⁶ І Він сказав: Того мало, щоб був Ти Мені за раба, щоб відновити племена Якова, щоб вернути врятованих Ізраїля, але Я вчиню Тебе світлом народів, щоб був Ти спасінням Моїм аж до краю землі!».

Ми бачимо, що тут йде звертання до Ізраїля, як до раба Господа (хіба може Господь бути рабовласником?), а зовсім не до Ісуса.

Приклад 3

«У 2,13-23 Матей показує, що Ісус відроджує історію Ізраїля: його втеча до Єгипту й повернення з подальшим вигнанням у землю Галилейську – це повторення історії Ізраїля у мініятюрі» [2, с. 44].

Актуально розглянути коментар до цього епізоду:

«Тут апокриф містить відверті сліди пізнішого редагування (вставка у вставці). Схоже, що юдействуючому редакторові хотілося знайти хоч якесь пророцтво про Єгипет, тож він взяв перше, що потрапило під руку, – з книги пророка Осії (11.1–2): «На зорі загине цар Ізраїлю! Коли Ізраїль був юний, Я любив його і з Єгипту викликав сина Мого. Як часто їх кликав, так вони йшли від Мене, – приносили жертви Ваалам і кадили бовванам». Бажання юдействуючих будь-що прив’язати основні євангель¬ські події до стародавніх пророцтв випливає з архетипу їхнього мислення (див. 1.4.1. «Архетип «Біоробот»). Згідно з цим метафізичним архетипом, людина є створеним Богом біороботом, який діє згідно з розробленою програмою. Тому все майбутнє людства начебто є запрограмованим, а найкраща для людини стратегія поведінки – чітко слідувати цій програмі».

Приклад 4

«У першій главі (1, 23, цитуючи Іс. 7, 14) Матей ідентифікує дитя, що його має народити Марія, з «Емануїлом» і пояснює своїм читачам, що це означає «з нами Бог» [2, с. 44].

Ось цей фрагмент Матвія:

«Ось діва матиме в утробі й народить сина, і дасть йому ім’я Еммануїл, що значить: з нами Бог».

Актуально буде тут подати коментар із джерела [1, с. 116]:

«Типова недоречна прив’язка до старозавітного пророцтва Ісаї, сказаного юдейському цареві Ахазу з приводу нашестя на Юдею царів сирійського та ізраїльського (ТБ, с. 567). Пророцтво стосується конкретної політичної ситуації, до того ж у ньому йдеться про ім’я Еммануїл, а не Ісус».

І таких прикладів можна наводити ще дуже багато.

"Євангеліє від Матея (містить - А.Г.) понад шістдесят посилань на єврейську Біблію, які мають на меті довести, що Ісус із Назарета справді виконав чіток визначену кількість пророцтв, що стосуються довгоочікуваного Месії, Сина Давида" [2, с. 7].

Ми вже бачили вище як ці пророцтва стосуються Ісуса. Тому перейдемо безпосередньо до пошуку визнаних офіційної Церквою вставок.

3. Євангеліє від Матвія

3.1. Предки Ісуса – Мт 1.1-17

«Весь фрагмент 1–17 є суцільною юдохрістиянською вставкою, яка до того ж суперечить іншій вставці з «родоводом» Ісуса (Лк 3.23–38). Ці «родоводи» з самого початку викликали чи не найбільше запитань і суперечок серед дослідників… ТБ (Тлумачна Біблія – А.Г..) також повідомляє, що в цьому фрагменті є пізніша вставка, відома вже Іринею у 2 ст. (с. 565), тобто вставка у вставці» [1, с. 115].

У фрагмент Мт 1.1-17 є цікавий нюанс. Зокрема вказано:

«...Юда породив Фареса та Зару від Тамари…».

Але ось що пише джерело [2]:

«Ім’я Тамари було згадане лише в джерелі (1 Хр. 2, 4 [Це Перша книга Хронік - А.Г.]). Вона була овдовілою невісткою Юди, який всиновив її синів-близнюків (Бут. 38), отже, це було потомство не з законного шлюбу! Проте юдейська традиція, розглядаючи зазначений прецедент, говорить про гріхтовність Юди, тоді як про Тамару сказано, що вона ведена Господнім духом, щоб діяти відповідно до волі Бога» [2, с. 46].

Що тут найважливіше: у Матвія вказано, що Юда породив, а в коментарях – що всиновив. А це різні речі.

Можливо саме тому і подається таке пояснення:

«Той факт, що цей родовід дає Ісусові законних предків, а не предків за фізичним походженням, віддаляє його від їхньої небездоганної історії…» [2, с. 46].

3.2. Маги зі сходу - Мт 2.1-12.

Цікавим в даному фрагменті для нас є вірш Матвія 2.6. Ось він:

«…і ти, Вифлеєме, земле Юди, нічим не менший між містами Юди, бо з тебе вийде вождь, що буде пасти мій народ, Ізраїля».

Ось як він звучить в Міхея 5.2:

«А ти, Віфлеєме-Єфрате, хоч малий ти у тисячах Юди, із тебе Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі, і віддавна постання Його, від днів віковічних».

Виокремимо два епізоди:

Матвій: нічим не менший між містами Юди.

Міхей: хоч малий ти у тисячах Юди.

Як бачимо, старозавітній «оригінал» і євангельське "послання", якщо вдуматися, є кардинально відмінними. Це визнають і автори джерела [2, с. 50], говорячи, що Матвій свідомо змінив текст. Хоча ми знаємо, що цим займався не євангелист, а фальсифікатор:

«…він також перефразовує Міх. 5, 1: замість «Ти ж… занадто малий єси, щоб бути між тисячами Юди» він пише «І ти, Вифлеєме, земле Юди, нічим не менша між містами Юди».

3.3. Втеча до Єгипту і повернення – Мт 2.13-23

У вірші 23 ми читаємо:

«…і, прибувши туди, оселився в місті, що зветься Назарет, щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься».

Цікаве пояснення до нього у джерелі [2, с. 51]:

«Про Назарет (в.23) немає згадки ні в СЗ (Старий Заповіт – А.Г.), ні в ранній юдейській літературі».

Це ж зазначає і Новий Завіт з коментарем під ред. о. д-ра Мирослава-Івана кардинала Любачівського. – Львів: Стрім, 1994. – 672 с. , вказаний в джерелі [1, с. 108]:

«Пророцтва «бо Назорей назветься» нема у Старому Заповіті – стверджує ЄЛ, с. 15».

3.4. Омивання Ісуса в Йордані – Мт 3.13-17

В цьому фрагменті нема офіційно визнаних вставок, але є епізод, який дасть краше розуміння того, як іудохристиянство трактує відношення до дітей і безпосередньо до Ісуса. Прочитайте фрагмент вдумливо декілька разів.

«Мій син» та «мій слуга» - це вирази, які можуть замінити один одного і означають у СЗ (Старому Заповіті – А.Г.) васальні відносини в союзі… Тому коли Бог називає Ісуса «мій син», це означає його ототожнення з образом Слуги Ізраїля, ідеальним представником Божого вірного народу».

Шановні батьки, чи хтось з вас вважає своїх дітей за слугу собі?