Зображення користувача Ігор Каганець.
Ігор Каганець
  • Відвідувань: 86
  • Переглядів: 91

Кукіль без пшениці: про що розповідають вставки в Євангеліє

Категорія:

Що краще: кілограм чистої пшениці чи кілограм пшениці, перемішаний з кілограмом куколю? Залежить від того, чи є у вас технологія відділення одного від другого. Якщо є, то зайвий кілограм куколю в господарстві не завадить. Протягом майже двох тисячоліть фундаментальна проблема дослідження Доброї Новини полягала в тому, що оригінальні тексти розглядалися в суміші з приблизно такою ж кількістю фальсифікату. Якщо ж відділити одне від одного, то перед нами постануть два окремі твори з чіткою внутрішньою логікою. Досі цього ще ніхто не робив. Запропонований цією статтею підхід є революційним. Він несподівано відкриває нам доступ до нових знань.

221128kukilzvichayniy-4.jpg

Кукіль звичайний (Agrostemma githago)
Кукіль звичайний (Agrostemma githago)

«Знання деяких принципів легко компенсує незнання деяких фактів» (Гельвецій).

Ісусова притча про пшеницю і кукіль описує ворожий спосіб спотворення істинних знань. Він полягає в тому, що самі знання («пшениця») переважно залишаються без змін, але до них додається облуда («кукіль»). Кукіль (від «колокол» – дзвоник) виглядає привабливо, адже має красиві квіти, проте всі частини цієї рослини є отруйними. З усім тим, люди навчилися використовувати кукіль собі на користь – з нього видобувають фізіологічно активні речовини й застосовують їх для лікування.

Так само з ворожими вставками в Євангеліє – з них можна видобути унікальну інформацію, надзвичайно важливу й корисну. Відтак цей інформаційний кукіль можна перетворити на антитезу, яка сприятиме глибшому розумінню євангельської тези та її активному розгортанню.

Отже, про що нам розповідають вставки в Добру Новину? Спробуймо дослідити їх з максимальною об’єктивністю. Після цього можна буде з’ясувати психологічний профіль фальсифікатора, який згодом приведе нас до реальної історичної особи.

До історії питання

Як ми вже знаємо, Ісус передбачив загрозу фальсифікації Доброї Новини, про що відверто розповів учням у своєму поясненні до притчі про пшеницю і кукіль. Задля інформаційного захисту Євангелія Ісус створив навколо себе групу з чотирьох осіб (1+4), які мали ретельно фіксувати всі події, що відбуватимуться протягом усієї стратегічної комунікаційної кампанії – від березня 30 року до квітня 31 року. Три євангелія – так звані «синоптичні» – написали автори, відомі під іменами Матвій (не апостол), Марко та Лука. Кожен з них по-своєму сприймав події і викладав їх у своєму оригінальному авторському стилі. Апостол Іван Заведей, двоюрідний брат Ісуса, скоротив згадані три євангелія, залишивши в них найсуттєвіше, і доповнив їх власним – четвертим – євангелієм.

По суті, цілісний твір було розділено на чотири взаємодоповнювані складники. Для того, щоб усі ці євангелія сприймались як незалежні джерела, Іван не втручався в самобутній стиль їх написання, натомість своє євангеліє зробив максимально яскравим і неповторним. Найімовірніше, вся ця робота була виконана до кінця 31 року – по свіжій пам’яті, протягом дев’яти місяців після завершення кампанії.

Аналіз вставок показує, що фальсифікатори намагалися діяти за цією ж схемою. Кожне з трьох синоптичних євангелій перероблював окремий виконавець. Жоден з них не знав про роботу своїх колег, тому між їхніми вставками багато суперечностей, найочевиднішими з яких є так звані «родоводи Ісуса». Натомість Євангелієм від Івана особисто займався керівник групи – головний фальсифікатор: після переробки цього четвертого євангелія він доповнив і відредагував вставки своїх колег у трьох синоптичних євангеліях, звідси спостережувані «вставки у вставках». Описана схема фальсифікації випливає з аналізу вставок, тобто про неї розповідають самі ж фальсифікатори.

Але як вони дізналися про схему інформаційного захисту Євангелія? Первинним джерелом відомостей про наявність захисту міг бути лише Іуда Іскаріот, який став інформатором єрусалимського синедріону. Про це ми вже знаємо зі статті «Три зради Іуди Іскаріота – першого учасника єрусалимської програми захисту зрадників». Головний фальсифікатор міг отримати інформацію або безпосередньо від Іуди, або, що ймовірніше, від члена єрусалимського синедріону, ознайомленого зі свідченнями Іуди.

Судячи з характеру вставок, усі четверо фальсифікаторів намагалися не видаляти й не перекручувати євангельський текст, а лише додавати до нього щось своє. Власне, і сам головний фальсифікатор діяв за цим шаблоном – він нічого не видаляв навіть з відверто суперечливого доробку своїх колег, а лише додавав своє. Чому він так діяв – велике запитання.

Окрім того, характер вставок дозволяє нам побачити ще один шаблон: при переробці кожного євангелія докладено помітних зусиль, аби лише доданого тексту було більше, ніж оригінального. Причини цього нам також доведеться з’ясувати.

Головна ідея фальсифікації

Перше запитання, яке виникає при знайомстві зі вставками, – навіщо це було зроблено? Яка мета цього шахрайства? Для відповіді насамперед необхідно простежити, в якому світоглядному напрямку здійснювалася фальсифікація. В чому її головна ідея? Про це нам мають розповісти самі ж автори вставок, передусім керівник групи. Отже...

З одного боку, у здійснених вставках Ісус представляється як раб Єгови і жертовний «агнець», який механічно бере на себе гріхи людства, знімаючи з нього тягар помилок і злочинів перед Єговою. Це продовження традиційного іудейського уявлення про те, що хтось може механічно взяти на себе гріхи інших, наче це щось матеріальне. На цю тему в давніх іудеїв навіть був ритуал перекладання гріхів народу на козла відпущення (цапа-відбувайла).

З другого боку, Ісус представляється як месія, тобто всемогутній цар Ізраїлю, що користується підтримкою Єгови. Він має заснувати потужну теократичну державу, яка підкорить цілий світ. Ось характерна вставка: «Натанаїл відповів йому: Учителю, ти – син Божий, ти – цар Ізраїлю» (Іван 1.49).

Проте роль страждальної жертви та роль всемогутнього царя є несумісними. Що робити з цією суперечністю? Фальсифікатор вважав, що жодної суперечності нема, просто не все одразу: цього разу месія прийшов у вигляді жертви, але наступного – під час другого пришестя – він прийде як грізний цар і влаштує усім відступникам «страшний суд».

Але тут одразу ж виникла проблема. Як відомо, іудеї, м’яко кажучи, не підтримали Ісуса. Якщо виходити з логіки вставок, то іудеї вбили свого месію під час його «першого пришестя». То який сенс йому знову до них приходити? З цим фальсифікатору треба було щось робити – і він знайшов пояснення. На його думку, месію не прийняли тільки «погані іудеї», переважно зосереджені в Єрусалимі. Тому наступного разу месія – посланець Єгови – прийде до «хороших іудеїв», а також до всіх інших народів, які його приймають.

Проте таке пояснення породжувало нову проблему, адже Єгова завжди вважався виключно іудейським богом, тому він засадниче не міг зайнятися опікою інших народів. На цьому трималася вся іудейська традиція, починаючи від Езекиїла. Згідно з ученням цього іудейського священника та пророка, Єгова був родоплемінним богом-егрегором іудеїв і спілкувався лише зі своїм обраним народом – через Мойсея, священників і пророків. Тобто Єгова вважався одним із багатьох богів, звідси його заповідь «Не знай інших богів, крім мене», тобто слухайся лише свого володаря та ізолюйся від інших.

Але й тут було знайдено вихід. Згідно з новою концепцією, виразно проявленою у вставках, Єгова вже представляється не як родоплемінний бог іудеїв, а як Творець Всесвіту і Батько (Отець) всього людства.

Для того, щоб передати людям свою волю, цей модернізований Отець Єгова посилає свого намісника – верховного архангела, Логоса, Сина, який утілюється в людській формі. Цей архангел, як і будь-який посланець, не має власної волі, а є інформаційним роботом, який лише виконує волю того, хто його послав. Ось деякі характерні вставки: «Не може Син від себе діяти нічого, як тільки те, що бачить, як Отець діє. Бо що Отець діє, те саме також і Син діє. Не можу я нічого діяти від себе самого; бо я шукаю не моєї волі, але волі того, хто послав мене» (Іван 5.19–30). «Я зійшов з неба не для того, щоб мою волю чинити, а волю того, хто мене послав» (Іван 6. 38). «Моя наука не моя, а того, хто послав мене» (Іван 7.16).

Таким чином, вставки свідчать про цілеспрямовану спробу поєднати арійські уявлення про єдиного універсального Творця Всесвіту – Брахму, Сварога, Зевса, Юпітера (дослівно «Небесного Батька») – з культом локального родоплемінного Єгови – одного з багатьох «богів».

Це привело до зміни статусу месії – відтепер цар-месія є намісником Єгови не лише над іудеями, а над усім людством. Тобто первинно він прийшов тільки до іудеїв, але вони його не прийняли, тому цей месія, маючи іудейську кров, поширює волю Єгови на все людство. Тому що і Єгова вже не той – відтепер це не один з багатьох богів, а головний бог – Творець Всесвіту, «Бог» з великої літери.

Як бачимо, фундаментальною ідеєю фальсифікації Доброї Новини є піднесення місцевого іудейського Єгови до рівня універсального Творця Всесвіту. Запам’ятаймо її. Якщо у вставках написано «Отець», то це треба читати як «Отець Єгова», а якщо написано «Син», то треба читати як «Син Єгови».

А тепер погляньмо на інші вставки. Вони розповідають не лише про світогляд головного фальсифікатора та керованої ним групи, а й про конкретні особливості їхнього мислення. Найімовірніше, що керівник групи був не лише ідеологом проекту переробки Євангелія, а й учителем, а члени групи були його учнями. Причому переробкою кожного євангелія міг займатися не один учень, а керована ним підгрупа.

Фрагментарний інтелект

Уявімо собі ситуацію, що групі учнів п’ятого класу дали підручник для десятого класу і доручили його вдосконалити так, щоб він став удвічі більшим, відтак виглядав солідніше. Як би вони це зробили? По-перше, повставляли би фрагменти з уже наявного в них підручника для п’ятого класу. По-друге, дописали б свої коментарі та доповнення. По-третє, вставили б туди якісь байки, почуті від старших.

Саме це ми й спостерігаємо серед виявлених вставок. Євангельський текст рясно нашпигований фрагментами з іудейських писань, нерідко без логічного зв’язку між собою, а також без зв’язку з текстом, до якого робилися вставки.

Найяскравішим прикладом є вставки з так званими «родоводами» Ісуса Хреста в євангеліях від Матвія та Луки. Окрім того, що кожен з них є вигадкою, то вони ще й суперечать одне одному – і це підтверджує висновок, що на першому етапі цього шахрайського проекту його виконавці працювали ізольовано, принаймні не були знайомі з роботами одне одного. Що справді вражає, то це те, що головний фальсифікатор не побачив несумісності цих «родоводів», тому навіть не намагався їх узгодити.

Вочевидь, цей керівник групи відрізнявся вельми специфічним інтелектом. Ось, наприклад, його вставка у вставку про народження Ісуса. Згідно з початковою вставкою, здійсненою фальсифікатором Євангелія від Матвія, Йосипу з’явився уві сні ангел, який сказав, що Марія «народить сина, і ти даси йому ім’я Ісус» (Матвій 1.21). Тут же головний фальсифікатор робить доповнення: «А сталося все це, щоб збулось Господнє слово, сказане пророком: Ось діва матиме в утробі й народить сина, і дасть йому ім’я Еммануїл, що значить: з нами Бог». Тобто, згідно з цією «логікою», дитині треба дати ім’я Ісус на підставі того, що пророцтво вимагає дати ім’я Еммануїл. Автору байдуже, що Ісус і Еммануїл – це абсолютно різні імена як за змістом, так і за звучанням. То як таке могло статися? Цей головний фальсифікатор, наче комп’ютерна програма, просто відреагував на слово «ім’я», механічно знайшов у пророцтвах цитату зі словом «ім’я» і бездумно додав її в текст.

Згадана недоречність не є чимось винятковим – майже всі вставки в Євангеліє слабо пов’язані з оригінальним текстом. Таке враження, що псевдоєвангелісти не розуміли сенсу перероблюваних ними текстів.

Вставки з цитатами пророцтв

Переважну більшість вставок складають фрагменти з Тори, пророцтв та псалмів. До кожної євангельської події вони прагнули підібрати хоч якусь цитату. Ось, наприклад, вставка про те, що цар Іудеї Герод Великий начебто хотів убити Ісуса, тому наказав вирізати місцевих немовлят: «Тоді Герод, побачивши, що маги насміялись з нього, розлютився вельми й послав убити у Вифлеємі й по всій окрузі всіх дітей, що мали менше ніж два роки, згідно з часом, що пильно вивідав був від магів» (Матвій 2, 16). Фальсифікатору, який змінював це євангеліє, масова різанина дітей не здавалася чимось надзвичайним: він про неї написав сухо та беземоційно – як про щось буденне. Також його мало цікавило те, що Герод Великий помер у 4 р. до н. е., тобто за чотири роки до народження Ісуса. Вочевидь, цей псевдо-Матвій мислив дуже вузько, тому все, що виходило за межі одного абзацу, для нього просто не існувало.

Натомість головний фальсифікатор, маючи розвиненіший інтелект, відчув, що тут чогось не вистачає. Ні, не узгодження дат, а якогось пророцтва. Тому тут же знайшов «пророцтво» зі словом «діти» і дописав: «Тоді збулось те, що сказав був пророк Єремія: В Рамі чути голос, плач і тяжке ридання: то Рахіль плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішили, бо їх нема». Те, що різанина відбулася у Вифлеємі, а плач лунав у Рамі, фальсифікатор вважав цілком логічним. Цікаве пояснення цьому абсурду дає православна «Тлумачна Біблія» (ТБ): згідно з наведеним у ній коментарем, плач Рахілі символізує тугу за єрусалимлянами та іудеями, переселеними до Вавилону царем Навуходоносором у 597 р. до н. е. Рахіль же була сестрою і дружиною іудейського патріарха Яакова, тобто померла значно раніше – за багато століть до вавилонського полону. Але якби вона встала з гробу – пояснює ТБ – і прибула до Рами, то плакала б по своїх нащадках, відведених у вавилонський полон (Толковая Библия. Комментарий на все книги Святого Писания. Том 2. – Минск: Харвест, 2001. – 1311 с., с. 571). Як бачимо, виправдання цієї вставки не менш абсурдне, ніж сама вставка, проте ТБ також вважає, що все гаразд.

Пророцтва без цитат

Деякі вставки згенеровані на основі пророцтв, але без посилання на них. Наприклад, ось оригінальний текст Євангелія з опису про розп’яття Ісуса: «І як прийшли на місце, що зветься Череп, там розіп’яли його» (Лука 23.33). Фальсифікатор тут же дописав: «і злочинців, одного по правиці, і другого по лівиці». Звідки могли взятися ці двоє злочинців? Згідно з Євангелієм, іудеї рішуче вимагали смерті лише Ісуса. Пилат, навіть під загрозою повстання, чинив їм опір, а погодився на розп’яття лише після таємної розмови з Ісусом, коли той посвятив Пилата у свій задум. Далі все відбувалося настільки швидко, що для пошуку ще двох людей на страту не було ні часу, ні мотивації, ні законної підстави. Неймовірно, щоб у такій екстремально гострій ситуації обидві ворожі сторони – римляни та іудеї – витрачали час і сили на якихось інших злочинців, які нікого не цікавили і ні на що не впливали. То звідки ця вигадка про страту ще двох розбійників? Усе просто – для виконання чергового «пророцтва»: «І зі злочинцями визначили йому гроба його» (Ісая 53:9).

Інший приклад. Дослідники не можуть пояснити, навіщо розп’ятому Ісусу запропонували випити оцту: «І негайно один із них підбіг, узяв губку і, намочивши її в оцті, настромив на тростину й дав йому пити» (Матвій 27.48). Але ми вже знаємо: якщо натикаєшся на абсурд, то шукай «пророцтво». У цьому випадку підставою для вставки послужило речення з Псалму №69-22: «і жовчі поклали у мій хліб потішання, а в спразі моїй оцтом мене напували...». Деякі інші вставки такого роду розглянуті у статті «Ісус не ніс свого хреста, його одяг не ділили, розбійників не розпинали – Євангеліє без вставок».

Наявність величезної кількості вставок з іудейських писань свідчить про те, що керівник групи вільно орієнтувався в цих древніх текстах, багато знав напам’ять, тому для кожної події Євангелія міг оперативно підібрати відповідну цитату.

Але йдемо далі.

Корисні поради та «маленькі хитрощі»

Окрім цитат з іудейських писань, псевдоєвангелісти охоче вставляли в Євангеліє різні повчання з семітського фольклору про виховання дітей, трудову дисципліну і правильне ведення господарства.

Наприклад, притча про доброго і злого слугу навчає, що треба працювати навіть тоді, коли господар цього не бачить: «Щасливий той слуга, як його пан, вернувшися, найде його при роботі. Істинно кажу вам, що він поставить його над усім своїм маєтком. Коли ж той злий слуга скаже у своєму серці: мій пан бариться і почне бити своїх товаришів-слуг, їсти та пити з п’яницями, пан того слуги прийде в день, якого він не сподівається, і в годину, якої він не знає, і розітне його надвоє і долю його покладе з лицемірами. Там буде плач і скрегіт зубів» (Матвій 24.45-51).

Притча про десятьох дів навчає, що треба бути передбачливим, зокрема, коли береш світильник, то не забувай до нього запас оливи (Матвій 25.1-13). Хто б сперечався.

Притча про таланти навчає, що гроші треба вкладати у справу, щоб вони приносили відсотки. Якщо ж гроші лежать без діла, то це великий гріх, що заслуговує на жорстке покарання: «А нікчемного раба того викиньте в темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів» (Матвій 25.14-30).

Деякі поради псевдоєвангелістів – це навіть не притчі, а цілком конкретні господарські настанови: «Ніхто не відриває куска від нової одежі й не пришиває його до старої, а то й нову порве, і латка від нової не підійде до старої. Ніхто також не вливає молодого вина до старих бурдюків, а то нове вино прорве бурдюки, і вино розіллється, і бурдюки пропадуть. Але молоде вино слід вливати до нових бурдюків. І ніхто, що п’є старе вино, нового не захоче, бо каже: старе ліпше» (Лука 5.36-39). Це наче пам’ятки з книги «Корисні поради» або «Домашньому майстру на замітку», щось на кшталт «Щоб одяг менше зношувався, його треба рідше носити» (жарт).

Деякі притчі відверто належать до серії «Маленькі хитрощі». Ось, наприклад, так звана «Притча про нечесного управителя»: «Був один багатий чоловік і мав управителя, якого обвинувачували, що марнує його добро. Покликав він його і каже: Що я про тебе чую? Дай звіт про твоє управління, бо ти не можеш більше управляти. І почав управитель міркувати: що мені робити? Пан мій відбирає в мене управління. Копати землю – сил не маю; просити – принизливо. Знаю, що зроблю, щоб, коли скине мене з управління, прийняли мене в оселі свої. Покликав він одного по однім боржників свого пана й мовив до першого: Скільки ти винен панові моєму? Сто мір оливи, – відповів той. Сказав до нього: Візьми твою розписку, сядь і напиши швидко: п’ятдесят. Потім до другого промовив: Ти скільки винен? Сто корців пшениці, – відповів той. Візьми твою розписку, напиши: вісімдесят. І похвалив пан нечесного управителя, що той учинив мудро, бо діти цього світу мудріші, в їхньому роді, від дітей світла» (Лука 16.1-8). Що відбулося? Фактично, управитель зменшив розмір боргів, зафіксований у розписках, в обмін на майбутні «відкати» від боржників свого пана. Проте найцікавішою в цій історії є реакція самого пана, якому сподобалася шахрайська схема свого управителя. Схоже, що цей пан сам був рафінованим шахраєм і належав до тієї ж породи, що й управитель, тому відчув солідарність з однодумцем. Про це свідчить те, що пан відносить себе і свого управителя до соціальної категорії «дітей цього світу», яка, на його думку, інтелектуально перевершує категорію «дітей світла», не схильної до шахраювання. Вочевидь, до цієї групи відносили себе і псевдоєвангелісти. Їхнє відчуття групової самоідентифікації («в їхньому роді») потребує окремого дослідження.

Гротескні перебільшення та порівняння

Деякі вставки являють собою гротеск у вигляді аномальних, потворних, неприродних порівнянь. Наприклад, «Чого ти дивишся на скалку в оці брата твого? Колоди ж у власнім оці не бачиш? Або як можеш твоєму братові сказати: дай, вийму скалку в тебе з ока, як он колода у твоїм оці? Лицеміре! Вийми спершу зі свого ока колоду і тоді побачиш, як вийняти з ока брата твого скалку» (Матвій 7.3-5). Вочевидь, у фальсифікатора не було відчуття міри: «колода в оці» – це вже не художнє перебільшення, а божевілля.

Інші приклади:

«Горе вам, фарисеї, лицеміри... Сліпі проводирі, що комара відціджуєте, а ковтаєте верблюда» (Матвій 23.13, 24), «Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в царство Боже» (Лука 18.25), фарисеї «що з’їдають доми вдовиць» (Марко 12.40). «І коли твоє праве око тебе спокушає, вирви його й кинь геть від себе: ліпше тобі, щоб один твій член загинув, аніж щоб усе твоє тіло вкинуто в геєну. І коли твоя правиця тебе спокушує, відітни її та кинь геть від себе: ліпше тобі, щоб один твій член загинув, аніж щоб усе твоє тіло пішло в геєну» (Матвій 5.29-30).

Або ось це: «І сказав їм: Написано: дім мій домом молитви буде зватись, ви ж чините з нього печеру розбійників» (Матвій 21.13-14). Хіба це нормально – порівнювати грандіозний і дуже красивий єрусалимський храм, побудований Геродом Великим, з печерою розбійників? Автор вставки вважав, що цілком нормально – так само як «ковтати верблюда» і «виймати колоду з ока». Окрім гротескового порівняння, останнє речення має ще дві типові ознаки вставки.

По-перше, це посилання на пророцтва: про «дім молитви» написано в Ісаї 56.7, а про «печеру розбійників» – у Єремії 7.11. Проте Ісус ніколи не апелював до іудейських пророцтв, адже належав до цілком іншої – арійської – традиції.

По-друге, ця приписана Ісусу фраза суперечить паралельному місцю в Євангелії від Івана: «А продавцям голубів сказав: Візьміть геть оце звідси і не робіть дому Божого торговельним домом» (Іван 2.16). Храм справді було перетворено на торговельний дім, але аж ніяк не на печеру.

Мавпування мудрості

У багатьох випадках фальсифікатор бере за основу євангельську фразу і намагається її змавпувати. Ось, наприклад, Нагірна проповідь, яка починається з опису семи кроків, що ведуть до розвитку від рівня людини до рівня боголюдини – сина Божого. Здійснення кожного кроку приносить людині дедалі більше щастя. Завершальний пункт виглядає так: «Щасливі миротворці, бо вони синами Божими стануть» (Матвій 5.9). Це вершина розвитку, тому далі йде фраза «Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика».

Сенс згаданих семи «блаженств» був недоступний фальсифікатору, тому він спромігся лише на недолуге мавпування: «Щасливі, що витримали переслідування через праведність, бо їхнє царство небесне. Щасливі ви, коли вас будуть зневажати, гонити та наговорювати всяке лихе на вас, обмовляючи, мене ради. Так бо переслідували пророків, які були перед вами». Перше речення цієї вставки ще якось можна логічно пояснити, натомість друге виглядає якщо не абсурдом, то мазохізмом. Також зауважимо, що вираз «царство небесне» є індикатором вставки, адже в Євангелії вживається лише «Царство боже».

Ще один приклад мавпування. В Нагірній проповіді Ісус сказав: «Ви чули, що було сказано: не чини перелюбу. А я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той уже вчинив перелюб з нею у своїм серці» (Матвій 5.27-28). Перелюб – це подружня зрада. Ісус наголошує, що вона може відбуватися не лише на фізичному, а й на духовно-психічному рівні – «у серці». Фальсифікатор не розуміє сенсу сказаного, але намагається формально змавпувати цю словесну конструкцію: «Сказано теж: хто відпускає свою жінку, хай дасть їй розвідний лист. А я кажу вам: хто відпускає свою жінку, хіба у випадку подружньої зради, той робить з неї перелюбку, і хто взяв би розведену, чинить перелюб» (Матвій 5.31-32). Ця вставка відверто безглузда, адже люди вільні створювати подружні союзи – і вільні їх розривати. Перелюб – це зрада довіри В ЧИННОМУ подружньому союзі. Якщо ж нема союзу, то нема і зради. Докладніше про це у статті «Прихований сенс Нагірної проповіді – розділення людей і тварин».

Агресивна нахабність

Фальсифікатори не мали уявлення про те, що таке скромність і делікатність. Ось характерна вставка про те, як треба молитися: «Якби хто з вас мав приятеля, і той прийшов до нього опівночі і сказав до нього: Друже, позич мені три хліби, бо приятель мій прибув до мене з дороги, і я не маю що йому дати, а той зсередини відповів би йому: Не докучай мені, двері вже замкнені, і діти мої зо мною в ліжку; не можу встати й дати тобі; кажу вам, що коли й не встане та не дасть тому, що він його приятель, однак через його настирливість підведеться й дасть, скільки той потребує» (Лука 11.5-8). Описана ситуація відверто гротескна: 1) у чоловіка нема вдома їжі, 2) до нього опівночі приходить приятель, 3) щоб його нагодувати, чоловік будить сплячого сусіда та його малих дітей і вимагає від нього не одну, а цілі три хлібини, 4) нахабно домагається свого доти, доки сусід не погодиться. І цей нічний рекет подається як настанова для правильного спілкування з Богом.

Перехресні вставки

Як ми вже згадували, згідно з шахрайським шаблоном обсяг вставок мав перевищувати обсяг оригінального тексту. Тож коли головний фальсифікатор не знав, звідки брати текст для вставки, то використовував уже наявні вставки з інших євангелій. Наприклад, ось вставка з Євангелія від Луки: «Кожний, хто розводиться з власною жінкою й одружується з іншою, чинить перелюб; і той, хто одружується з розведеною, чинить перелюб» (Лука 16.18). Тут ця вставка зовсім не пов’язана з навколишніми реченнями. Легко побачити, що вона була механічно взята з Євангелія від Матвія 19.9: «Хто відпускає свою жінку – за винятком розпусти – і жениться з іншою, той чинить перелюб; і хто жениться з розведеною, чинить перелюб».

Важливо, що у вставці в Євангеліє від Луки нема слів «за винятком розпусти», тому що «головний редактор» дописав їх в Євангеліє від Матвія 19.9, але забув дописати в Євангеліє від Луки. Ця «вставка у вставку» розкриває послідовність фальсифікації: спочатку була вставка до Матвія 5.31-32, на її основі зроблено вставку до Матвія 19.9, потім до Луки 16.18, а потім до Матвія 19.9 було додано слова «за винятком розпусти». Цей випадок наочно підтверджує факт втручання головного фальсифікатора, який редагував усі чотири євангелія.

Ще одним прикладом використання для вставок наявних євангельських фрагментів є оповідання про «друге помноження хлібів». Про те, як Ісус нагодував п’ятитисячний натовп розповідають усі чотири євангелісти – Матвій 14.13-20, Марко 6.30-42, Лука 9. 10-17, Іван 6.1-11. На основі цих оповідань зроблено вставки в євангелія від Матвія 15.32-39 і Марка 8.1-10 про нагодування чотирьох тисяч. Ці два фрагменти ідентичні, що є характерною ознакою вставок, адже справжні повідомлення євангелістів завжди несуть нову інформацію і доповнюють одне одного. Про те, що ці два фрагменти є вставками, свідчать і їхні суперечливі закінчення: «Ісус сів до човна і прибув у сторони Магадана» (Матвій 15.39) і «Ввійшовши одразу в човен з учнями, прибув у межі Далманута» (Марко 8.10). Фальсифікатор погано орієнтувався в топонімах Галілеї, адже Магадан – це, скоріше всього, дуже застаріла назва міста Магдала, а про Далманута взагалі нема жодних відомостей. Натомість в оригінальних євангельських текстах завжди наводяться точні актуальні назви населених пунктів, адже євангелісти були галілеянами, відтак добре орієнтувалися в реаліях своєї батьківщини. Про те, що фальсифікатор погано знав Галілею, ми ще поговоримо, а поки що повернімось до мавпування.

Нікому не розповідайте

Описане вище мавпування, зокрема щодо помноження хлібів, характерне для багатьох вставок, проте інколи воно має прихований характер. Ось яскравий приклад. Будь-якого вдумливого читача Євангелія дивує те, що Ісус забороняв розповідати про здійснені ним дива. Цитата: «Ісус пішов геть звідти. Слідом за ним пішла сила народу: він оздоровив їх усіх, але суворо наказав їм його не виявляти» (Матвій 12.15-16). Як можна наказати збудженому натовпу тримати в таємниці його чудесні зцілення?

Далі більше. В оповіданні про зцілення глухонімого (цитата): «І наказав їм нікому про це не говорити. А що більше він їм наказував, то більше вони те розголошували» (Марко 7.36). Те ж саме в оповіданні про воскресіння дочки Яіра: «І всі тим здивувалися вельми. Та він велів їм суворо, щоб ніхто про те не довідався» (Марко 5.42). «Чутка про це розійшлась по всій тій країні» (Матвій 9.26).

Невже Ісус міг наказувати те, що засадниче не могло бути виконане, тому й не виконувалося? Вочевидь, ці та інші заборони є вставками, адже Ісус заохочував поширювати славу про добрі вчинки: «Ви – світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. І не запалюють світла і не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. Так хай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небесах» (Матвій 5.14-16). Понад те, для максимального поширення Доброї Новини Ісус особисто обійшов з проповіддю мало не всю Галілею, а для охоплення якомога більшої території спеціально навчив апостолів і розіслав їх для проповіді галілейськими містами й селами.

Але звідки у фальсифікатора з’явилася ця нав’язлива ідея, що Ісус начебто забороняв розповідати про чудесні зцілення?

Причина та ж сама – банальне мавпування. Річ у тім, що Ісус двічі наказав обраним учням протягом певного часу нікому не відкривати, що він боголюдина, син Божий, хрестос: «Тоді він наказав учням, щоб вони нікому не казали, що він хрестос» (Матвій 16.20). «Коли ж сходили з гори, Ісус наказав їм: Нікому не розповідайте про це видіння, аж поки Син людський воскресне з мертвих» (Матвій 17.9). Таке тимчасове утаємничення було необхідним з міркувань безпеки, адже якби вороги дізналися, що Ісус є безсмертною боголюдиною, то могли б його не просто вбити, а й розчленувати тіло, а це б унеможливило воскресіння. Фальсифікатор цього не зрозумів, тому цю конкретну тимчасову заборону поширив на чудесні зцілення, здійснені Ісусом на очах багатьох людей. Це і є мавпування – наслідування поведінки без розуміння її сенсу.

І тут виникає інше запитання: А чому фальсифікатору так сподобалась ідея утаємничення знань, що він її активно просував у своїх вставках? Підказку знаходимо у вставках, присвячених притчам, за допомогою яких Ісус навчав людей.

Приховування знань

Як відомо, притчі та порівняння є потужним інструментом пізнання невідомого та розкриття прихованого сенсу. Розповідаючи про добре відомі речі, притчі допомагають пізнавати речі зовсім нові. Це універсальний засіб навчання. Тому, як розповідає Євангеліє, «Багатьма такими притчами Ісус проповідував їм слово, наскільки вони могли зрозуміти. Без притчі не говорив він їм; на самоті ж пояснював усе своїм учням» (Марко 4.33–34). Вираз «проповідувати слово» означає «давати знання» (гелленське «логос» означає і слово, і знання). Тих знань, яких давав людям Ісус, було досить для їх практичного застосування і поліпшення свого життя. Натомість учням Ісус давав «внутрішню механіку» – пояснював, як ці знання працюють і як їх далі розвивати.

Уся ця відкритість і прозорість знань Доброї Новини була незрозуміла фальсифікатору. Він ставився до знань як до якихось матеріальних речей або грошей, які треба приховувати й давати тільки «обраним», «посвяченим», «своїм». Про це відверто промовляють самі вставки.

Ось, наприклад, коли учні запитали Ісуса, що означає притча, бачимо вставку «Вам дана тайна Царства божого; тим же, що ЗОВНІШНІ, все дається у притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, слухаючи, не розуміли, щоб, бува, не навернулись і щоб їм не простилось» (Марко 4.11-12). Тобто, з погляду фальсифікатора, Ісус застосовував притчі не для поширення знань, а для їх приховування від людей. Цих людей фальсифікатор називає «зовнішніми» і вважає їх ворогами, тому треба діяти так, щоб вони «не навернулись», тобто щоб не стали кращими й сильнішими. Вочевидь, фальсифікатор відчував відчуження від людей, яких навчав Ісус, а може й від більшості людей в цілому.

Ви запитаєте, а звідки фальсифікатор набрався таких уявлень щодо необхідності приховування знань від людей? Як і слід було очікувати, з тих самих пророцтв. У цьому випадку йдеться про настанови Єгови, висловлені устами пророка Ісаї: «Іди, і скажеш народові цьому: Ви будете чути постійно, та не зрозумієте, і будете бачити завжди, але не пізнаєте. Учини затужавілим серце народу цього, і тяжкими зроби його вуха, а очі йому позаклеюй, щоб не бачив очима своїми, й вухами своїми не чув, і щоб не зрозумів своїм серцем, і не навернувся, і не був оздоровлений він!» (Ісая 6.8–10).

Головний фальсифікатор невимушено брав цитати з давніх писань і без розбору застосовував їх у цілком іншому історичному контексті. Звернімо увагу, що ідею утаємничення знань фальсифікатор супроводжує ідеєю протиставлення «внутрішніх» (посвячених), спроможних зрозуміти глибокий сенс, і «зовнішніх» (непосвячених), засадниче неспроможних до такого розуміння.

Перевертання подій

Як бачимо з цих прикладів, фальсифікатори діяли за чітким шаблоном: вони намагалися не змінювати текст, а лише додавати до нього щось своє, мавпуючи євангельський стиль. Проте в деяких випадках було здійснено перевертання з ніг на голову. Можемо припустити, що фальсифікатор пішов на порушення згаданого шаблону з причин, що мали принциповий характер. Як у нас кажуть, «не зміг поступитися принципами».

Ось, наприклад, оповідання про безплідну смоківницю. Первинно воно виглядало приблизно так: «Наступного дня уранці, коли вони виходили з Витанії і верталися до міста, побачивши здалека смоківницю край дороги, вкриту листям, він приступив до неї, та окрім листя не знайшов нічого. І, звернувшись до смоковниці, промовив: Хай будуть у тебе плоди! Учні його чули це. Проходивши ж тудою вранці наступного дня, вони побачили смоківницю, яка рясно зацвіла. Здивувавшись, учні говорили між собою: Як це смоківниця розквітла? Тоді Петро каже йому: Учителю, дивися, смоківниця, яку ти благословив, розквітла! Ісус у відповідь сказав їм: Коли матимете віру й не завагаєтесь, зробите таке не тільки зі смоківницею. Майте віру бога. Істинно кажу вам, що хто скаже цій горі: двигнись і кинься в море, та не сумніватиметься у своїм серці, але віруватиме, що відбувається те, що каже, – буде йому так. Тому й кажу вам: коли молитесь і просите, віруйте, наче все вже отримали, і буде вам» (Матвій 21.18-22, Марко 11.12-24).

Фальсифікатору це дуже не сподобалося, адже суперечило його уявленням про те, що справжня влада має бути суворою і караючою. Тому він нахабно перевернув ситуацію – начебто Ісус прокляв смоківницю і вона засохла. Такого роду зухвала брехня і знущання з істини в іудейській культурі позначається словом «хуцпа».

Інший випадок докорінного перевертання – оповідання про зустріч Ісуса з Марією Магдалиною одразу ж після воскресіння. У реконструйованому варіанті Євангелія воно виглядає так: «Як же минула субота і зайнялося на світання, першого дня тижня прийшли Марія Магдалина, Марія, мати Якова, Саломія, Іванна й інші жінки навідатися до гробниці. І говорили між собою: Хто нам відкотить камінь від входу до гробниці? – був бо дуже великий. Але, глянувши, побачили, що камінь вже відвалений. Увійшовши до гробниці, не знайшли тіла Господа Ісуса. Тут Марія Магдалина обернулась і бачить – стоїть Ісус. Та вона не знала, що то Ісус. Каже їй Ісус: Жінко, кого шукаєш? Вона, гадаючи, що то садівник, каже йому: Пане, як ти взяв його, скажи мені, де ти його поклав, і я його візьму. Мовить до неї Ісус: Маріє! Вона, роззирнувшись довкола себе і більше нікого не побачивши, каже до нього: Раввуньо! Ісус їй: Обійми мене, Маріє! А потім каже: Йди до моїх братів і розкажи їм».

Річ у тім, що Марія Магдалина кохала Ісуса, і він відповідав їй взаємністю – про це читайте у статті: Марія Магдалина: євангельська історія великого кохання. Це дуже не подобалось фальсифікатору, адже суперечило як концепції вознесіння для наступного «другого пришестя», так і концепції Сина Єгови «не від цього світу». Тому замість євангельського «Обійми мене, Маріє!» фальсифікатор написав «Не торкайся мене!».

Ще один цікавий випадок перевертання – в оповіданні про те, як Ісус після воскресіння зустрічався з новою групою учнів. Як ми вже знаємо, Ісус навчив апостола Петра ходити по воді, тож коли учні одного разу перебували на кораблі й побачили на березі Ісуса, то Петро одразу ж побіг до нього. Ось як про це розповідає Євангеліє:

«По тому Ісус явився своїм учням при Галілейському морі. Явився ж так: Симон Петро, Тома, на прізвисько Близнюк, Натанаїл з Кани Галілейської, сини Заведея і двоє інших його учнів були разом. Отож пішли й сіли в корабель. А як настав ранок, стояв над берегом Ісус, але учні не знали, що то Ісус. Каже до них Ісус: Дітоньки, чи маєте чого перекусити? Ті йому відповіли: Ні. Каже тоді той учень, якого любив Ісус, до Петра: То – Господь! Симон Петро, почувши, що то Господь, накинув одежу, був бо роздягнений, і побіг по морю. Інші учні припливли човном, були ж бо недалеко від землі, ліктів зо двісті. Коли, отже, вони вийшли на землю, бачать – жар розкладено і на ньому хліб. Мовить до них Ісус: Ходіть, снідайте!» (Іван 21.1-12).

Фальсифікатор не любив апостолів, як і всіх галілеян, до яких іудеї здавна ставилися вороже. Особливо йому не подобався апостол Петро, тому фальсифікатор приписав йому цілком вигадану потрійну зраду – це ми вже обговорювали у статті «Як апостол Петро тричі обманув іудеїв у їхньому головному центрі». Не дивно, що опис того, як Петро побіг по воді, викликав у фальсифікатора заздрість і бурхливий внутрішній протест. Тому вираз «побіг по морю» або «ринувся морем», псевдоєвангеліст переправив на «кинувся в море». Те, що перед пірнанням у воду люди не одягаються, а навпаки скидають одежу, фальсифікатора не збентежило. Хоча легко здогадатися, що Петро дістався берега так, як йому було швидше та простіше, а саме бігом по воді. Вочевидь, при цьому Петро ще й хотів порадувати Вчителя – похвалитися своїм умінням і засвідчити, що є здібним учнем.

Ненависть до фарисеїв і книжників

Фальсифікатор вельми критично ставився до фарисеїв. Головне його звинувачення полягало в тому, що фарисеї дотримуються зовнішньої форми, але ігнорують внутрішній сенс. Найхарактернішою є вставка в Євангеліє від Матвія 23.13-39, де фальсифікатор висловив своє палке обурення закостенілістю фарисеїв, які ретельно дотримуються зовнішньої форми, але сліпі щодо внутрішнього змісту. Як і в більшості інших вставок, тут також присутнє мавпування.

Що відбулося? Під час перебування Ісуса в єрусалимському храмі фарисеї намагалися піймати Ісуса на слові, але безрезультатно. Після закінчення розмови з ними (цитата): «Ісус промовив до своїх учнів: На сідалищі Мойсея сіли фарисеї. В’яжуть тяжкі, не під силу тягарі і кладуть людям на плечі; самі ж і пальцем своїм рушити не хочуть. Усі свої діла вони роблять на те, щоб бачили їх люди; поширюють свої філактери й побільшують свої китиці. Люблять перші місця на бенкетах і перші сидження на зібраннях та вітання на майданах многолюдних, щоб люди звали їх: равві! Ви ж не давайте себе звати: равві; один бо ваш Учитель, а ви усі брати. Та й отця собі теж не іменуйте на землі: один бо у вас Отець – той, що на небесах. Ані наставниками не давайте себе називати, один бо ваш наставник – хрестос» (Матвій 23.1–10).

Тема фарисеїв закрита, аж тут, ні сіло ні впало, фальсифікатор додає незвично велику вставку: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що людям замикаєте царство небесне! Самі не входите й не дозволяєте ввійти тим, які бажали б увійти. Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, бо ковтаєте хати вдовиць, а про людське око довго молитеся, – за це матимете дуже тяжкий осуд. Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що проходите море й землю, щоб придбати одного новонаверненого, і коли найдете, робите його удвоє більше, ніж ви, гідним пекла. Горе вам, сліпі проводирі, що кажете: хто клянеться храмом, це – нічого; а хто клянеться золотом храму, той винуватий. Нерозумні й сліпі! Що більше – золото чи храм, який освячує золото? І хто клянеться жертовником, це – нічого; хто ж клянеться даром, що на ньому, той винуватий. Сліпі! Що більше? Дар чи жертовник, який освячує дар? Хто клянеться жертовником, той клянеться ним і всім тим, що на ньому. І хто клянеться храмом, той клянеться ним і тим, хто живе в ньому. І хто клянеться небом, той клянеться Божим престолом і тим, хто сидить на ньому. Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м’яти, кропу і кмину, а занедбуєте, що найважливіше в законі: справедливість, милосердя і віру. І те слід робити, і того не слід лишати. Сліпі проводирі, що комара відціджуєте, а ковтаєте верблюда. Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що очищаєте зверху чашу й миску, а всередині вони повні здирства та нездержливості. Сліпий фарисею! Очисть спершу середину чаші й миски, щоб і назовні були чисті. Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що схожі на побілені гроби, які зверху здаються гарними, а всередині повні мертвих кісток і всякої нечисті. Отак і ви: назовні здаєтесь людям справедливі, а всередині ви повні лицемірства й беззаконня. Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що будуєте гроби пророків та прикрашуєте нагробники праведних, і кажете: якби ми жили за батьків наших, ми не були б причетні з ними крови пророчої. Ви, таким чином, самі признаєтесь, що ви сини тих, які вбивали пророків. Доповнюйте мірку батьків ваших! Змії, порода гадюча! Як ви можете уникнути суду геєнни? Тому-то посилаю до вас пророків, мудреців і вчених. Ви деяких з них уб’єте й розіпнете, а деяких бичуватимете у ваших синагогах і гонитимете з міста в місто, щоб, таким чином, упала на вас уся кров праведна, пролита на землі, від крові праведного Авеля до крові Захарії, сина Варахії, якого ви вбили між святинею і жертовником. Істинно кажу вам: усе це впаде на цей рід! (Матвій 23.13–36).

У своїх прокляттях фальсифікатор розійшовся не на жарт. Написаних ним звинувачень настільки багато і вони такі палкі, що це вже не просто критика фарисеїв, а відверта зневага і навіть ненависть. Таке враження, що тут замішане щось особисте. Схоже, що у автора цієї вставки був особистий конфлікт з фарисеями, а також книжниками. Останніх Євангеліє позначає гелленським словом γραμματεὺς (грамматеус), яке означає: писар, учений, секретар, державний секретар, знавець закону, вчена людина, міський чиновник. Тобто γραμματεὺς – це письменна, вчена, грамотна людина. Автор цієї вставки ненавидів книжників так само палко, як і фарисеїв.

Хоча ні, все ж таки фарисеїв він ненавидів більше, тому саме їх найбільше чехвостив, причому з самого початку переробленого Євангелія. Ось характерна вставка до оповідання про Івана Хрестителя, до речі, відсутня в усіх інших євангеліях: «Побачивши, що сила фарисеїв та садукеїв іде на хрещення до нього, він до них мовив: Гадюче кодло! Хто вас навчив тікати від наступаючого гніву? Принесіть же плід, гідний покаяння, і не гадайте, що можете самі собі казати: маємо за батька Авраама. Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може збудити дітей Авраама. Сокира вже при корінні дерев: кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і в вогонь кинуть» (Матвій 3.7-10).

Як бачимо, тут і прямі образи («гадюче кодло»), і зневага, і залякування сокирою та вогнем. Коли фальсифікатор вкладає в уста Ісуса та Івана Хрестителя палкі звинувачення фарисеїв і книжників у тому, що вони переслідували «пророків, мудреців і вчених», то виникає враження, наче фальсифікатор ідентифікує себе з цими «пророками, мудрецями і вченими». Схоже, що автор цих вставок вважав себе пророком – і це надавало йому завзяття в додаванні до тексту Євангелія всього, що йому здумалося.

Ставлення до Єрусалима та місцевих іудеїв

Після наведеної вище вставки, де автор картає фарисеїв та книжників, слідує продовження. Тепер він звертається до їхньої столиці – осередку «поганих іудеїв»: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і каменуєш посланих до тебе! Скільки разів хотів я зібрати дітей твоїх, як квочка збирає курчат своїх під крила, але ви не бажали! Ось дім лишиться вам порожній. Кажу бо вам: ви не побачите мене віднині, доки скажете: благословен той, що приходить в ім’я Господнє!» (Матвій 23.37–39).

Місцевих іудеїв головний фальсифікатор вважає відступниками від віри предків. Ось про це вставка: «Каже їм Ісус: Якби ви були дітьми Авраама, чинили б діла Авраама. Та ось тепер хочете вбити мене, чоловіка, який вам сказав правду, яку він чув від бога. Так Авраам не робив. Ви чините діла батька вашого. Ті Йому кажуть: Ми не народилися з чужоложства; один у нас Отець – Бог. Ісус сказав їм: Якби Бог був Отець ваш, ви б мене любили, бо я від Бога вийшов і прийшов; не від себе самого прийшов я, але він послав мене. Чому ви не розумієте моєї мови? Бо ви не можете слухати мого слова. Диявол – ваш батько, і ви прагнете чинити волю батька вашого. Він душогубець в основі і не тримається правди, бо правди нема в ньому: коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і брехні батько. Мені ж, що правду вам кажу, ви не вірите. Хто з вас може оскаржити мене за гріх? Чого, отже, коли кажу вам правду, ви мені не вірите? Хто від Бога, слухає слова Божі. Ви тому не слухаєте, що не від Бога» (Іван 8.39-37). Як бачимо, автор вставки вважає місцевих іудеї не лише грішниками, а й дітьми диявола. Це дуже сильне звинувачення. Але він на цьому не зупиняється. В його уяві ці іудеї настільки навіжені, що готові вбити месію у храмі, без жодного суду: «І сягнули по каміння, щоб кинути на нього; та Ісус пройшов серед них і вийшов із храму» (Іван 8.59).

Відчувається, що автор цієї вставки не ідентифікує себе з мешканцями Єрусалима – так, наче він не місцевий. Тому до передбачення Ісуса про руйнування Єрусалима фальсифікатор дописує: «Бо на землі буде насильство велике і гнів проти народу цього» (Лука 21.23). Зрозуміло чому, адже місцеві іудеї не прийняли месію, отже вчинили гріх, а тому будуть жорстоко покарані. Врятуються тільки «обрані».

Цікаво, що до групи «обраних» фальсифікатор допускає й деяких фарисеїв, наприклад, Никодима, який начебто був фарисеєм і таємним учнем Ісуса (Іван 7.40). Фальсифікатора не бентежило те, що Никодим – це гелленське ім’я, натомість фарисеї гостро не сприймали все гелленське. Схоже на те, що сам фальсифікатор лояльно ставився до гелленської культури. Принаймні, він не відчував до неї відрази, властивої фарисеям, тому вважав нормальним, що якийсь фарисей взяв собі гелленське ім’я. Фальсифікатор навіть симпатизує фарисею-гелленофілу.

Ставлення до гелленської культури

Про ставлення фальсифікатора до гелленської культури можна зрозуміти з того, що він запозичив з гелленської філософії поняття «Логос». Вважається, що вперше його застосував Геракліт (6 ст. до н. е.) – гелленський філософ з Ефеса. Запровадивши до філософії поняття Логос, він розглядав його як оформлюючу космічну силу, універсальну осмисленість, ритмічність і рівноважність буття.

Фальсифікатор перевернув це поняття з ніг на голову і вклав у нього зовсім інший сенс. Для нього Логос – це верховний архангел, намісник Творця Всесвіту, що ним тепер став іудейський родоплемінний бог Єгова. Оскільки Бога-Творця фальсифікатор називає Отцем, то його намісник – це Син. Тобто Логос є Сином Єгови.

Ця ідея так сподобалась фальсифікатору, що він поставив її на початок Євангелія від Івана: «Споконвіку був Логос, і з Богом був Логос, і Логос був Бог. З Богом він був споконвіку. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього» (Іван 1.1-3). Гелленське слово «логос» означає і слово, і знання, і наука. Тому фраза «На початку було знання» виглядає розумно. Але у фальсифікатора «логос» – це не знання, а верховний архангел. Цей архангел є аватаром Єгови, якого він може посилати як свого намісника та виразника своєї волі. Будучи інформаційним роботом, цей архангел не володіє власною волею, тому нічого від себе не додає, відтак максимально точно передає волю того, хто його послав. Цитата: «Ісус відповів їм, кажучи: Істинно, істинно кажу вам: не може Син від себе діяти нічого, як тільки те, що бачить, як Отець діє. Не можу я нічого діяти від себе самого» (Іван 5.19-30). Для архангела Єгови відсутність власної волі – це не недолік, а перевага, яка забезпечує точність передавання розпоряджень Єгови.

Ось таке ставлення до гелленської культури. Фальсифікатор сміло брав з неї все, що йому подобалось, і на свій розсуд – безсоромно та безкарно – наповнював його власним сенсом.

Поверхове знання Галілеї

Про те, що головний фальсифікатор був не місцевим, свідчить його слабка орієнтація у звичаях, топонімах і політичних реаліях Галілеї, про що ми вже згадували вище. Наприклад, він вважав, що правобережжя Йордану належало Іудеї, хоча насправді вся південна долина Йордану належала до Переї. Коли він пише, що на весіллі в Кані Галілейській були посудини для іудейських очищень, то це повне нерозуміння звичаїв місцевого арійського населення. Фальсифікатор використовує застарілі топоніми: Ханаан, Ізраїль, Магадан. Галілейське море називає «морем Тиверіади». У вставці про навіжених свиней пише про «країну Герасинську» (Марко 5.1) як про приморську, хоча місто Гераса знаходиться далеко на південний схід від Галілейського моря.

Фальсифікатор також погано орієнтувався в політичних реаліях, оскільки вважав, що Галілеєю править цар, ось про це вставка: «Отже, він знову прийшов у Кану Галілейську, де з води зробив був вино. І був один царський урядовець, якого син нездужав у Капернаумі» (Іван 4.46). Насправді Галілеєю правив провінційний князь Герод Антипа, який мав титул тетрарха, тобто володаря четвертої частини колишнього царства.

Лояльне ставлення до первосвященників

У деяких вставках висловлюється критичне ставлення до первосвященників (садукеїв), адже вони також не прийняли месію. Проте, у порівнянні з жорсткою критикою, спрямованою на фарисеїв, ставлення до первосвященників досить спокійне. Можливо тому, що це була іудейська аристократія, яка володіла владою і грошима, – на відміну від фарисеїв, які були вихідцями з нижчих шарів суспільства. Це дозволяє припустити, що головний фальсифікатор також належав до іудейської аристократії, тому відчував деяку солідарність з собі подібними. Підтвердженням цього є і його непересічна обізнаність як з іудейськими писаннями, так і з гелленською філософією, отже він отримав ґрунтовну освіту і мав можливість активно займатися інтелектуальною діяльністю.

Критика первосвящеників, представлена у вставках, настільки м’яка, що по суті й не є критикою. Ось, наприклад, одна вставка розповідає про те, що первосвященники підкупили вояків, які охороняли гробницю, в якій перебував мертвий Ісус (Матвій 28.11-15). Ну купили послуги, нічого страшного. В іншій вставці первосвященники обурилися, що діти кричали «Осанна синові Давида!» (Матвій 21.15). А коли Іуда повернув свої тридцять срібняків, то первосвященники купили за них місце під цвинтар для чужинців (Матвій 27.6-7) – це взагалі шляхетний вчинок. У вставці про народження Ісуса розповідається, що цар Герод збирає первосвященників для поради (Матвій 2.4) – звісно, адже це шановані люди, аристократія, а не якась фарисейська шантрапа.

Ставлення до світу

З погляду фальсифікатора, світ однозначно злий і перебуває в духовній темряві: «Світ не може вас ненавидіти; мене він ненавидить, бо я свідчу проти нього, що діла його лихі» (Іван 7.7). Цей світ рухається до неминучої катастрофи: (цитата) «Тоді буде скорбота велика, якої не було від початку світу аж понині, та й не буде. І коли б ті дні не були вкорочені, ніяка плоть не врятувалася б; але заради обраних будуть вкорочені дні тії» (Матвій 24.21-22). Так що єдина надія – на «обраних», хоча їх і дуже мало: «Багато бо покликаних, але мало вибраних» (Матвій 22.14).

Ставлення до Ісуса

З погляду фальсифікатора між Ісусом і людьми безмежна прірва, адже він не людина, а втілений архангел, посланець Єгови, його інформаційний двійник, цифровий аватар. Цитата: «Знову сказав їм: Я відходжу, і ви мене шукатимете, і в гріху вашім помрете. Куди я йду, ви не можете прийти. ... Ви – здолу, я – згори. Ви – з цього світу, я – не з цього світу» (Іван 8.21-23). Згідно з вставками, Євангеліє описує перший прихід месії, під час якого він виступає в ролі жертви, що бере на себе гріхи людства: «Щоб збулося сказане пророком Ісаєю: він узяв наші недуги й поніс наші хвороби» (Матвій 8.17).

Цей месія говорить незрозумілі речі: «Чому ви не розумієте моєї мови? Бо ви не можете слухати мого слова. ... Хто від Бога, слухає слова Божі. Ви тому не слухаєте, що не від Бога» (Іван 8, 43-47). В його словах багато туманних алегорій.

Інколи він впадає в екзальтацію: «Останнього великого дня свята стояв Ісус і скрикнув на весь голос: Коли хто спраглий, хай прийде до мене й п’є! Хто вірує в мене, як каже Писання: ріки води живої потечуть із нутра його» (Іван 7.37-39).

Месія йде на смерть не з власної волі, а за наказом Єгови, фактично під примусом. Так, прийшовши з учнями на місце, зване Гетсиманія, він «почав скорбіти та тужити. І сказав їм: Душа моя смутна до смерті. Зостаньтесь тут і чувайте зо мною. І пройшовши трохи далі, упав лицем до землі, молячися й промовляючи: Отче мій, якщо можливо, хай мине мене ця чаша. Одначе не як я бажаю, але – як ти» (Матвій 26, 37-39).

Після розп’яття і смерті месії відбулося не воскресіння, тобто відновлення плоті, а гальванізація трупа, оскільки тіло не відновилося – в ньому залишилися дірки на руках від цвяхів та дірка від списа в боку. Щоб переконати апостола Хому, месія пропонує йому вкласти свої пальці в ці дірки: «Вложи сюди твій палець і глянь на мої руки. І простягни твою руку і вклади її у бік мій» (Іван 20.27).

Після зустрічі з учнями в Галілеї, месія миттєво телепортує їх до Іудеї, звідки возноситься на небо (в космос): «Тоді він вивів їх до Витанії і, знявши руки, благословив їх. І сталося, що коли він благословляв їх, віддалився від них і став возноситися на небо. Вони ж, упавши ниць перед ним, вернулися з великою радістю в Єрусалим» (Лука 24.50-53). «Господь же Ісус, промовивши до них так, вознісся на небо й возсів праворуч Бога» (Марко 16.19). Цікаво, що обидва повідомлення про вознесіння на небо офіційно визнані вставками – про це розповідають католицький «Новий Завіт з коментарем» (Львів: Стрім, 1994, с. 143, 227) і вже згадана вище православна «Тлумачна Біблія» (с. 762).

Святий Дух

Звертає увагу те, що у вставках багато згадок про Святого Духа. Понад те, майже всі застосування цього терміну знаходимо в доведених вставках. Таким чином, термін «Святий Дух» є індикатором вставки, відтак допомагає виявити менш очевидні вставки. Для нас це незвично, але треба визнати, що Ісус ніколи не вживав цього терміну, принаймні в тексті Євангелія.

Але як фальсифікатор розуміє поняття «Святий Дух»? Розгляньмо деякі вставки.

«І ось розкрилось небо, і він побачив Духа Божого, який спустився, мов голуб, і зійшов на нього. І голос пролунав з неба: Це Син мій любий, якого я вподобав» (Матвій 3.16-17). Отже, Святий Дух – це зовнішня сила, яка йде не з середини людини, а з неба від зовнішнього джерела.

«Тоді Дух повів Ісуса в пустиню, щоб диявол спокушав його» (Матвій 4.1). «Ісус же, сповнений Святого Духа, вернувся з-над Йордану, і Дух повів його в пустиню, де сорок день його спокушав диявол» (Іван 4.1-2). Тобто Святий Дух повів Ісуса до диявола. Виявляється, що сповненість Святим Духом співіснує разом з диявольськими спокусами: Святий дух і диявол перебувають в тому ж самому просторі подій і спілкуються між собою.

«Тому кажу вам: усякий гріх, усяка хула проститься людям; але хула на Духа не проститься. І коли хто скаже слово проти Сина людського, проститься йому. Коли ж хто скаже проти Святого Духа, йому не проститься ні в цьому світі, ні в наступному» (Матвій 12.31-32). Отже, Святий Дух стоїть вище Сина, тобто тут така субординація: Отець – Дух Святий – Син.

«Так він говорив про Духа, що мали прийняти ті, які увірували в нього. Не прийшов бо був ще Дух Святий, тому що Ісус не був ще прославлений» (Іван 7.37-39). Святий Дух – це те, що роздає Отець. Якщо не дасть, то людина його не має.

«Слово, що ви чуєте, не моє, але Отця, який послав мене. Це я мовив до вас, коли пробував з вами. Утішитель же, Дух Святий, якого Отець зішле в моє ім’я, навчить вас усього і все вам нагадає, що я був сказав вам» (Іван 14.24-26).

З цих та інших цитат можна зробити висновок щодо уявлень фальсифікатора про Святого Духа. Вони подібні до його уявлень про Сина (Логоса), який є інформаційним роботом та цифровим аватаром Отця (Єгови). Так от, Святий Дух – це ще один інформаційний робот Отця Єгови та інший його цифровий аватар. Але вони виконують різні функції. Якщо головна функція Сина в тому, щоб спочатку взяти на себе гріхи людей, а в другому пришесті встановити над ними владу, то Святий Дух навчає людей і просвітлює. Згідно з логікою фальсифікатора, спочатку Отець Єгова очищує людей шляхом застосування Сина, а після здійсненого ним очищення посилає Святого Духа для навчання. Ось така метафізика.

Інфантильність: форма без змісту

У багатьох вставках простежується не лише незрілість автора, а й якась просто дитяча наївність. Він жонглює словами і з легкістю вкладає у них потрібний йому сенс. Наприклад, якщо в Геракліта термін «Логос» означав універсальний закон світобудови, то в автора вставок «Логос» – це посланець Єгови, його архангел, «Син».

Проте найхарактернішою ознакою наївності є вставка про напис над розіп’ятим Ісусом. Як ми вже знаємо, фальсифікатор намагався переконати читача в тому, що Ісус є очікуваним іудеями месією, царем Іудеї. Для того, щоб ніхто в цьому не сумнівався, він дописав таке: «Пилат велів зробити напис і прибити на таврі. Написано було: «Ісус Назарянин, цар юдейський». Багато з іудеїв читали той напис, бо місце, де був розп’ятий Ісус, було близько міста. Написано було по-єврейськи, по-гелленськи і по-римськи. Тоді первосвященики іудейські мовили до Пилата: Не пиши: цар юдейський; але що він сказав: я – цар юдейський! Пилат відповів: Що написав я, те написав» (Іван 19.19-22).

Здавалось би, нічого особливого, але є один нюанс – Понтій Пилат в жодному разі не міг такого написати. Річ у тім, що верховна влада в Іудеї, яка тоді була провінцією Римської імперії, належала римському імператору. Тож якщо когось і можна було назвати царем Іудеї, то лише імператора, натомість будь-яке заперечення цього факту означало бунт проти законної влади. Понтій Пилат був римським намісником – префектом Самарії, Іудеї та Ідумеї. Будучи офіційним представником імператора, він не міг офіційно виступити проти його влади.

З другого боку, Пилат добре знав, що іудейська верхівка звела на Ісуса наклеп, начебто він оголосив себе царем Іудеї. Відтак Пилат, будучи людиною чесною та відповідальною, не міг зробити офіційний напис з цією нахабною, і до того ж уже спростованою брехнею.

Тоді в чому сенс цієї вставки?

Як ми вже знаємо, фальсифікатор наполегливо просував думку, що Ісус є царем-месією. Але як її підтвердити? Так от, автор цієї вставки вважав, що «залізним» аргументом буде офіційний напис, можна сказати «довідка від державної установи».

Це вже не просто дитяча наївність, а якась особлива логіка, згідно з якою все вирішує відповідний напис: як підпишеш, так і буде. Ця логіка є продовженням описаної вище схильності фальсифікатора хаотично жонглювати поняттями. Схоже, він справді вважав, що будь-якому слову можна легко приписати будь-який сенс.

Нічого святого: байдужість, безсоромність, безсовісність

Як бачимо, у вставках фальсифікатор розлого виклав свій вельми специфічний світогляд, оснований на суперечливій суміші іудейських вірувань та гелленської філософії. Текст Євангелія він використав чисто інструментально – як вторинне тло для просування власних ідей.

Вочевидь, до євангельського тексту фальсифікатор не відчував жодної поваги, тому витворяв з ним усе що завгодно: без обмежень додавав свої фантазії, безсоромно перекручував зміст, змінював послідовність подій – особливо в Євангелії від Івана. Це дещо нагадує поведінку недбалого школяра, який знайшов у Інтернеті якийсь текст і використав його для написання свого твору.

Фальсифікатор ненавидів фарисеїв, але не ризикував про це сказати відверто, тому вклав свої претензії в уста Ісуса та Івана Хрестителя. Це ніщо інше як підлість.

Апостолів – щирих, талановитих, шляхетних молодих людей – фальсифікатор намагався зобразити затурканими бовдурами. Оббрехав Петра, представивши його потрійним зрадником. Квітучу Галілею намагався подати як околицю Іудеї. У своїх хворобливих фантазіях, викладених у вставках, бажав пересварити Ісуса, мешканців Назарета, Ісусову родину, Пилата, римських воїнів. Відтак увесь цей багатослівний фальсифікат виглядає або як продукт інформаційної війни, або як маячня морального виродка.

Вставки як брехливі коментарі

Кожний фрагмент Євангелія фальсифікатор намагається використати як інформаційний привід для викладання власних уявлень. По суті, вставки являють собою тенденційні коментарі до євангельських подій. За обсягом ці коментарі бувають непропорційно великими і нагадують активність графомана, який отримує задоволення від самого процесу генерування тексту.

Хто ці істоти?

Після об’єктивного аналізу «куколю без пшениці» виникає відчуття аномальності того, що відбулося. Це якийсь сюрреалізм і театр абсурду. З одного боку, всі члени цієї організованої злочинної групи, вочевидь, були грамотними людьми: вони вільно володіли гелленською мовою, вміли читати і писати, були знайомі з місцевим фольклором. Керівник групи мав класичну освіту, вільно орієнтувався в іудейських писаннях, цікавився гелленськими філософами. З другого боку, вражає неймовірна незграбність здійсненої ними фальсифікації. Захмарна кількість помилок та суперечностей викликають підозри щодо розумових здібностей усіх членів групи. Вочевидь, вони вельми поверхово сприймали сенс євангельського тексту і були далекими від його розуміння. Вони не мали найменшого уявлення про те, що таке честь і совість. Таке враження, що переробленням Євангелія займалися якісь «марсіани» з особливим, нелюдським типом мислення.

Отже, настав час відповісти на цілий ряд важливих запитань:

  • Хто це зробив? І навіщо? Якою була мотивація фальсифікаторів?
  • Чому лише додавали текст, а не видаляли?
  • Чому обсяг вставок перевищував обсяг оригінального тексту?
  • Звідки така неймовірна кількість суперечностей і відвертого абсурду?

Найбільше нас цікавить особистість головного фальсифікатора, який поєднував функції ідеолога, вчителя, керівника і головного редактора. Всі інші члени групи лише виконували його накази і були слухняним інструментом у його руках.

Накопичених даних досить, щоб скласти психологічний профіль головного фальсифікатора Доброї Новини і головного генератора «куколю без пшениці». Саме цим ми й займемося в наступній статті.

Продовження: Психологічний профіль фальсифікатора Євангелія: Кукіль без пшениці, частина 2

Якщо вас цікавить розвиток цієї теми, ви можете підтримати наш проект щедрими дарами.
Наші інтереси: 

Досліджуємо текст Доброї Новини і здобуваємо НОВІ ЗНАННЯ.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Ця ілюстрація створена за допомогою штучного інтелекту

Філон Іудей та його псевдоепіграф: Кукіль без пшениці, частина 3

Фальсифікатором Євангелія був багатий аристократ з Александрії, який для цього шахрайства долучив групу своїх учнів-грантоїдів. Будучи корпоративним психопатом, він не творив нового, натомість...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Валерій Швець.
5
Середнє: 5 (1 голос)

Яку колосальну роботу з аналізу Нового завіту щодо вставок Ви проробили, пане Ігоре! Чи займаються цим інші дослідники? Ця справа торкається віри сотень мільйонів вірян. Щасти Вам!

Коментарі

Зображення користувача Ігор Каганець.
5
Середнє: 5 (1 голос)

Вітаю, друзі! Ми впевнено підбираємось до розуміння того, що таке іудохристиянство. Правду кажуть: якщо хочеш зрозуміти явище, то поглянь, звідки воно почалося.

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

Фальсифікатор, займаючись мавпуванням, не вигадував нові терміни, а брав їх з наявної гелленської (арійської) традиції і довільно наповнював змістом на основі іудейської традиції. Іншими словами, він надавав іудейським поняттям гелленські назви.

Так, іудейського бога-егрегора Єгову він почав називати Отцем. Тож коли у вставках читаємо Отець, то маємо розуміти, що це «Отець Єгова».

Посланця (архангела) Єгови фальсифікатор почав називати «Логос» і «Син». Тож коли у ставках читаємо Син, то маємо розуміти, що це «Син Єгови», який є його безвільним рабом.

Так само фальсифікатор наповнив іудейським сенсом арійський термін Святий Дух (гелленською πνεῦμα ἅγιον, «пневма агіон» – дух святий). Арійський термін «Святий Дух» (Світлий Дух) вживається в Євангелії у формі «Світло».

«Ви – Світло світу [тобто ви є джерелом Світла]. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. І не запалюють світла і не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. Тож хай світить перед людьми ваше Світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небесах» (Матвій 5.14-16).

Як бачимо, Світло (Святий Дух) – це високовібраційний інформаційно-енергетичний рушій, дія якого проявляється у добрих вчинках, гармонії та красі. Людина, внутрішньо наповнена Світлом, може поширювати це Світло навколо себе. Саме до цього й закликає Ісус.

Джерелом Світла є божественна і духовна сутність людини. Відтак кожна людина має в собі високочастотний енергетичний реактор і є потенційним джерелом Світла. Це Світло можна цілеспрямовано генерувати і передавати іншим. Тому-то:

  • Цифрона 106
  • Світло ПРАВить cвітом плоті.
  • Людина Світла – СоТворець
  • Матерію формує.
  • До Світла – спрямовуємо!

Фальсифікатор по-своєму розумів термін «Святий Дух». В його уявленні, це інформаційно-енергетична субстанція, якою володіє Єгова і яку він роздає тим, кому вважає за потрібне. Людина не володіє Святим Духом, доки не отримає його від Єгови безпосередньо або за посередництвом Сина Єгови.

Особливістю цього «Святого Духа» від Єгови є те, що він перебуває в одному просторі з дияволом (низьковібраційною психоенергетичною сутністю) і навіть спілкується з ним. Це й зрозуміло, адже сам Єгова є низьковібраційним егрегором, тобто дияволом.

Тому слово «святий» тут недопустиме. Не допустиме і слово «дух», адже егрегори не мають духу – це психічні (астральні) утворення.

Тож коли у вставках читаємо «Святий Дух», то маємо розуміти, що йдеться про «Енергію Єгови» – низьковібраційний інформаційно-енергетичний потік.

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

Щодо слова «диявол» – воно дуже часто вживається у вставках, натомість в оригінальному тексті Євангелія вживається лише двічі:

«Ось що означає ця притча. Зерно – це слово Боже. Ті, що край дороги, це ті, що слухають, та потім приходить диявол і бере геть з їхнього серця слово, щоб вони не увірували» (Лука 8.11-12).

«Під час вечері, коли диявол уже вклав у серце Іуди Іскаріота, щоб його зрадив» (Іван 13.2).

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

Для позначення арійського поняття "Святий Дух" (Світлий Дух) в Євангелії застосовується коротка форма – Світло, тобто Святість.

Зверніть увагу на це речення Ісуса під час Навчання на горі:
"Ви – Світло світу". Гелленською: Ὑμεῖς ἐστε τὸ_φῶς τοῦ_κόσμου, читається "умейс есте то фос ту космоу". Точний переклад: "Ви є світлом світоладу", тобто всесвіту (космосу)".

Саме таким і має бути адекватний переклад: Ви – Світло всесвіту. Це означає – ви (люди) є джерелом Святості нашого всесвіту. 

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано
Судячи з характеру вставок, усі четверо фальсифікаторів намагалися не видаляти й не перекручувати євангельський текст, а лише додавати до нього щось своє. Власне, і сам головний фальсифікатор діяв за цим шаблоном – він нічого не видаляв навіть з відверто суперечливого доробку своїх колег, а лише додавав своє. Чому він так діяв – велике запитання.

Очевидно, що саме це характерне для паразитів — не видаляти основу для паразитування, а користати з того, на чому паразитує. Що ж паразит може додавати в живий організм? Лише токсини.

 

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

Так, зазвичай паразит намагається не вбивати свого донора, адже це його кормова база. Але в нашому випадку цікаво простежити конкретний психологічний механізм, завдяки якому фальсифікатор не видаляв текст, а лише додавав. 

Арсен Дубовик wrote: Очевидно, що саме це характерне для паразитів — не видаляти основу для паразитування, а користати з того, на чому паразитує. Що ж паразит може додавати в живий організм? Лише токсини.

 

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано
На його думку, месію не прийняли тільки «погані іудеї», переважно зосереджені в Єрусалимі. Тому наступного разу месія – посланець Єгови – прийде до «хороших іудеїв», а також до всіх інших народів, які його приймають.

Маємо пам'ятати, що ототожнювати іудеїв і євреїв є помилкою.

Це як ототожнювати православних і українців.

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

Насправді це майже тотожні поняття, просто термін "іудеї" робить наголос на аспекті віровчення, а "євреї" – на аспекті етнічності. На практиці майже всі євреї є іудеями, а майже всі іудеї є євреями. Іудаїзм – це псевдорелігійний культ євреїв.

Натомість українці можуть бути православними, католиками, протестантами... З другого боку, до кожного з цих віровчень можуть належати люди з будь-якою етнічною ідентичністю. 

Арсен Дубовик wrote: Маємо пам'ятати, що ототожнювати іудеїв і євреїв є помилкою. Це як ототожнювати православних і українців.  

 

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Володимир Самотий.
0
Ще не підтримано

"Тобто, згідно з цією «логікою», дитині треба дати ім’я Ісус на підставі того, що пророцтво вимагає дати ім’я Еммануїл. Автору байдуже, що Ісус і Еммануїл – це абсолютно різні імена як за змістом, так і за звучанням – у них нема навіть жодної спільної букви. "
Спільна буква "у".

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано
Володимир_Самотий wrote: "Тобто, згідно з цією «логікою», дитині треба дати ім’я Ісус на підставі того, що пророцтво вимагає дати ім’я Еммануїл. Автору байдуже, що Ісус і Еммануїл – це абсолютно різні імена як за змістом, так і за звучанням – у нихнема навіть жодної спільної букви. " 
Спільна буква "у".

Швидше за все, малося на увазі первинне написання, оригінальне. Звернімо увагу:

"У євреїв Ім’я Ісуса читається: ישוע або יהשוה дослівно Єгошуа, а ім’я Бога Отця – יהוה, дослівно Єгова.

Еммануїл — (івр. עמנואל‌‏ «з нами Бог»)."

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

Так, спільна У. Дякую, що звернув увагу!

Володимир Самотий wrote: "Тобто, згідно з цією «логікою», дитині треба дати ім’я Ісус на підставі того, що пророцтво вимагає дати ім’я Еммануїл. Автору байдуже, що Ісус і Еммануїл – це абсолютно різні імена як за змістом, так і за звучанням – у них нема навіть жодної спільної букви. " Спільна буква "у".

 

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Валерій Швець.
5
Середнє: 5 (1 голос)

Яку колосальну роботу з аналізу Нового завіту щодо вставок Ви проробили, пане Ігоре! Чи займаються цим інші дослідники? Ця справа торкається віри сотень мільйонів вірян. Щасти Вам!

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

Думаю, що більше ніхто цим не займається. Публікація завершеного дослідження сприятиме тому, що іноземці вивчатимуть українську мову як мову оновленої Доброї Новини. Тому що Україна – "це місце, де розгадуються всі загадки. Тут зв'язок між цим світом і наступним".

Валерій Швець wrote: Яку колосальну роботу з аналізу Нового завіту щодо вставок Ви проробили, пане Ігоре! Чи займаються цим інші дослідники? Ця справа торкається віри сотень мільйонів вірян. Щасти Вам!

 

Все, що робиться з власної волі, – добро!