Останні дні увага всього світу прикута до спільної збройної операції американських та ізраїльських збройних сил в Ірані. Є загальновідомі факти – ліквідація «духовного» лідера ісламської республіки, а насправді – політичного вождя ісламістів Алі Хаменеї та його родичів і найближчих поплічників, грізні ракетно-дронові атаки Ірану у відповідь по країнах, де містяться американські військові бази, обіцянки президента США Дональда Трампа завдати ще сильніших ударів по псевдотеократичній державі аятол…
І є однозначно позитивне сприйняття у вільному світі наближення краху однієї з найбільших тираній сучасності.
Набагато менше одностайності в розумінні перспектив розвитку подій на Близькому Сході та їхнього значення для України. Не треба довго думати, щоб уже тепер побачити як вікна можливостей, так і ризики, що їх несе війна в Передній Азії для нашої держави.
З одного боку, можливе в недалекому майбутньому повалення ісламістського режиму відніме ще одного важливого союзника в кремля. Дієвого сателіта, який постачав Москві величезні партії літаючої зброї, призначеної для масових убивств українців. Крім того, вже тепер смерть Хаменеї (якій Путін навіть не спробував перешкодити) є серйозною політичною поразкою Росії, що може стати для неї розгромом у разі падіння влади псевдотеократів.
З іншого боку, воєнні дії навколо Перської затоки призвели до істотного підвищення світових цін на нафту (що однозначно вигідно Кремлю). Крім того, потреба в американській зброї союзників США у близькосхідному регіоні загрожує затримкам постачання озброєння Україні (зокрема, в рамках PURL).
Ніби однакова кількість позитивних і негативних імовірних наслідків цієї найновішої війни для України. Та все ж… Варто розділити стратегію і тактику –те, що відкриває перспективу на роки, й те, що вимірюється сьогоденням.
Так от, небезпідставні сподівання на швидку поразку Тегеранського режиму наводять на думку про те, що й ріст цін на «чорне золото» є тимчасовим. А ймовірна зміна влади в Ірані – одній із найдавніших культурних країн світу – має відкрити суттєві можливості для України. Тому лишається тільки побажати найшвидшого й остаточного успіху американським та ізраїльським військовим.
Які ж висновки можна зробити з перших днів новітньої війни на Близькому Сході?
По-перше, маємо ще одне підтвердження крихкості тиранії, яка лише на перший погляд може здаватися всемогутньою й ніби вічною. Першим доказом тому була американська спецоперація у Венесуелі два місяці тому, внаслідок якої покладено край владі лівого проросійського диктатора Н. Мадуро.
По-друге, ми реально побачили рішучість дій президента Д. Трампа, чиї наміри розпочати війну проти ісламістів багатьма сприймалися скептично. Сьогодні світ спостерігає за практичним застосуванням американської воєнної машини, яка виразно показує, що рівних їй у світі немає, й усій нинішній осі зла (Москва – Тегеран – Пекін – Пхеньян) настав час переглянути свої геополітичні апетити.
По-третє, тепер напевно ні в кого немає жодних підстав вважати Д. Трампа симпатиком Путіна. Майже трирічні солодкі обіцянки попередньої американської адміністрації підтримувати Україну «стільки, скільки треба» не знайшли дієвого втілення на полях боїв. Натомість пам’ятаємо диктовані оточенням Дж. Байдена обмеження для українців щодо дальності ударів по РФ, зволікання з наданням ЗСУ далекобійної зброї, ганебну заборону застосування американської зброї нібито «екстремістським», а насправді націоналістичним, полком «Азов»… Та й стратегія офіційного ігнорування Путіна колективним Заходом фактично не спрацювала – попри оголошені санкції, Росія й надалі вже нелегально отримувала не лише китайські, а й американські та європейські деталі для своїх ракет і дронів.
На відміну від Дж. Байдена (після лютого 2022 р.), Д. Трамп спілкується з Путіним. Але особисто зустрічався з ним від початку своєї другої каденції лише один раз (нашумілий саміт на Алясці в серпні 2025 р.) і то – в ході зустрічі швидко намітилися істотні суперечності між ними, так що навіть запланований обід було скасовано, й Путін покинув Анкорідж («духом» якого він тепер так переймається) достроково. А з В. Зеленським (навіть не враховуючи скандальної події в Овальному кабінеті рік тому) Д. Трамп зустрічався вже кілька разів. Отже, розмовляючи з Путіним та обвішуючи його компліментами, нинішній господар Білого дому водночас реально послаблює Росію, позбавляючи її сателітів.
По-четверте, звернення до співвітчизників наслідного принца Ірану у вигнанні Рези Пехлеві на тлі воєнних подій і недавніх антиісламістських народних виступів свідчить про те, що внутрішній опір режимові аятол триває, хоч і набув латентної форми. Подальший хід війни в разі повалення влади псевдотеократів може знову вивести тисячі іранців на вулиці.
По-п’яте, опозиція до іранського режиму строката, й немає впевненості, що в разі краху ісламізму до влади прийдуть прозахідні політичні сили. Ліва опозиція (комуністи та інші) може виявитися таким же союзником Москви, як і ісламська республіка. Тому єдиною надійною гарантією перетворення Ірану на партнера України може стати реставрація монархії після повернення на батьківщину кронпринца Р. Пехлеві.
По-шосте, відновлена іранська монархія не лише докорінно змінила б розклад сил на Близькому Сході, в Євразії й усьому світі, а й стала б, немов маяк для консерваторів усього світу – прихильників справжньої Традиції на противагу псевдоконсервативному рашизму, войовничому ліволібералізму та безвідповідальному правопопулізму.
Проте, для ще треба багато «якби». Але нехай так і станеться.
Moscua delenda est. Амінь.
Наші інтереси:
Аналіз недавніх подій в Ірані та їхній вплив на війну і політику Росії.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Війна на Близькому Сході: перспективи та ризики для України
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Останні дні увага всього світу прикута до спільної збройної операції американських та ізраїльських збройних сил в Ірані. Є загальновідомі факти – ліквідація «духовного» лідера ісламської республіки, а насправді – політичного вождя ісламістів Алі Хаменеї та його родичів і найближчих поплічників, грізні ракетно-дронові атаки Ірану у відповідь по країнах, де містяться американські військові бази, обіцянки президента США Дональда Трампа завдати ще сильніших ударів по псевдотеократичній державі аятол…
26030603.jpg
І є однозначно позитивне сприйняття у вільному світі наближення краху однієї з найбільших тираній сучасності.
Набагато менше одностайності в розумінні перспектив розвитку подій на Близькому Сході та їхнього значення для України. Не треба довго думати, щоб уже тепер побачити як вікна можливостей, так і ризики, що їх несе війна в Передній Азії для нашої держави.
З одного боку, можливе в недалекому майбутньому повалення ісламістського режиму відніме ще одного важливого союзника в кремля. Дієвого сателіта, який постачав Москві величезні партії літаючої зброї, призначеної для масових убивств українців. Крім того, вже тепер смерть Хаменеї (якій Путін навіть не спробував перешкодити) є серйозною політичною поразкою Росії, що може стати для неї розгромом у разі падіння влади псевдотеократів.
З іншого боку, воєнні дії навколо Перської затоки призвели до істотного підвищення світових цін на нафту (що однозначно вигідно Кремлю). Крім того, потреба в американській зброї союзників США у близькосхідному регіоні загрожує затримкам постачання озброєння Україні (зокрема, в рамках PURL).
Ніби однакова кількість позитивних і негативних імовірних наслідків цієї найновішої війни для України. Та все ж… Варто розділити стратегію і тактику –те, що відкриває перспективу на роки, й те, що вимірюється сьогоденням.
Так от, небезпідставні сподівання на швидку поразку Тегеранського режиму наводять на думку про те, що й ріст цін на «чорне золото» є тимчасовим. А ймовірна зміна влади в Ірані – одній із найдавніших культурних країн світу – має відкрити суттєві можливості для України. Тому лишається тільки побажати найшвидшого й остаточного успіху американським та ізраїльським військовим.
Які ж висновки можна зробити з перших днів новітньої війни на Близькому Сході?
По-перше, маємо ще одне підтвердження крихкості тиранії, яка лише на перший погляд може здаватися всемогутньою й ніби вічною. Першим доказом тому була американська спецоперація у Венесуелі два місяці тому, внаслідок якої покладено край владі лівого проросійського диктатора Н. Мадуро.
По-друге, ми реально побачили рішучість дій президента Д. Трампа, чиї наміри розпочати війну проти ісламістів багатьма сприймалися скептично. Сьогодні світ спостерігає за практичним застосуванням американської воєнної машини, яка виразно показує, що рівних їй у світі немає, й усій нинішній осі зла (Москва – Тегеран – Пекін – Пхеньян) настав час переглянути свої геополітичні апетити.
По-третє, тепер напевно ні в кого немає жодних підстав вважати Д. Трампа симпатиком Путіна. Майже трирічні солодкі обіцянки попередньої американської адміністрації підтримувати Україну «стільки, скільки треба» не знайшли дієвого втілення на полях боїв. Натомість пам’ятаємо диктовані оточенням Дж. Байдена обмеження для українців щодо дальності ударів по РФ, зволікання з наданням ЗСУ далекобійної зброї, ганебну заборону застосування американської зброї нібито «екстремістським», а насправді націоналістичним, полком «Азов»… Та й стратегія офіційного ігнорування Путіна колективним Заходом фактично не спрацювала – попри оголошені санкції, Росія й надалі вже нелегально отримувала не лише китайські, а й американські та європейські деталі для своїх ракет і дронів.
На відміну від Дж. Байдена (після лютого 2022 р.), Д. Трамп спілкується з Путіним. Але особисто зустрічався з ним від початку своєї другої каденції лише один раз (нашумілий саміт на Алясці в серпні 2025 р.) і то – в ході зустрічі швидко намітилися істотні суперечності між ними, так що навіть запланований обід було скасовано, й Путін покинув Анкорідж («духом» якого він тепер так переймається) достроково. А з В. Зеленським (навіть не враховуючи скандальної події в Овальному кабінеті рік тому) Д. Трамп зустрічався вже кілька разів. Отже, розмовляючи з Путіним та обвішуючи його компліментами, нинішній господар Білого дому водночас реально послаблює Росію, позбавляючи її сателітів.
По-четверте, звернення до співвітчизників наслідного принца Ірану у вигнанні Рези Пехлеві на тлі воєнних подій і недавніх антиісламістських народних виступів свідчить про те, що внутрішній опір режимові аятол триває, хоч і набув латентної форми. Подальший хід війни в разі повалення влади псевдотеократів може знову вивести тисячі іранців на вулиці.
По-п’яте, опозиція до іранського режиму строката, й немає впевненості, що в разі краху ісламізму до влади прийдуть прозахідні політичні сили. Ліва опозиція (комуністи та інші) може виявитися таким же союзником Москви, як і ісламська республіка. Тому єдиною надійною гарантією перетворення Ірану на партнера України може стати реставрація монархії після повернення на батьківщину кронпринца Р. Пехлеві.
По-шосте, відновлена іранська монархія не лише докорінно змінила б розклад сил на Близькому Сході, в Євразії й усьому світі, а й стала б, немов маяк для консерваторів усього світу – прихильників справжньої Традиції на противагу псевдоконсервативному рашизму, войовничому ліволібералізму та безвідповідальному правопопулізму.
Проте, для ще треба багато «якби». Але нехай так і станеться.
Moscua delenda est. Амінь.
Аналіз недавніх подій в Ірані та їхній вплив на війну і політику Росії.
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)