Важливість: 
2
Вінницький Геноцид 1937-1938 рр. і його виконавці з НКВС: Корабльов І.М.

Газета «Deutsche Ukraine Zeitung» в статті під назвою «Виявлено масові вбивства НКВС у Вінниці – нове свідоцтво кривавого панування Сталіна» пише:

«Вбивство власного народу є складовою частиною більшовицької системи – і це було не відкриттям будь-якої таємниці, а тільки – подробиць методів і цілей некультурної і нігілістичної системи, передумовою існування якої є терор і знищення населення. Події у Вінниці – один із прикладів того, на що здатний нелюдський режим, від якого повинні бути захищені всі європейські народи».

02korablev.jpg

Корабльов Іван Михайлович
Корабльов Іван Михайлович (рос. Иван Михайлович Кораблев) (1899–1948) — працівник НКВС, працював у Вінницькій області, причетний до загибелі тисяч людей під час Вінницьких розстрілів.

2 липня 1937 року виходить постанова ЦК ВКП (б) «Про антирадянські елементи», підписана І. В. Сталіним, в якій оголошувалося, що колишні куркулів та кримінальники, які повернулися після висилок в свої області, «є головними призвідниками всякого роду антирадянських і диверсійних злочинів як в колгоспах і радгоспах, так і в деяких галузях промисловості».

ЦК ВКП (б) пропонував партійним організаціям і органам НКВС взяти всіх зазначених осіб на облік, з тим щоб «найбільш ворожі з них були негайно арештовані і розстріляні в порядку адміністративного переведення їхніх справ через "трійки", а інші менш активні, але все ж ворожі елементи були б переписані і вислані в райони за вказівкою НКВС». Партійні керівники на місцях і органи НКВС повинні були представити в ЦК склад «трійок», а також дані про кількість осіб, що підлягали репресуванню.

4 липня 1937 р. Нарком НКВС УРСР І. М. Леплевський отримує від наркома державної безпеки СРСР Єжова телеграму, в якій вказувалося на необхідність взяти на облік усіх «куркулів та кримінальників, які осіли в вашому регіоні». Зазначений контингент повинен був бути розділений на 2 категорії: 1-у – «найбільш ворожі, які підлягають негайному арешту і розстрілу», і 2-у – менш активні, котрі підлягали негайному арешту і висилці «в райони за вказівкою НКВС СРСР». Кількість 1-ї і 2-ї категорії потрібно було подати в НКВД СРСР до 8 липня 1937 року з розбивкою на «куркулів» і «кримінальників».

Відповідно з «Оперативним планом по вилученню куркулів та кримінальників 1-ї категорії» обласні управління НКВС зобов'язувалися організувати на місцях перевірку якості та повноти матеріалів зібраних на найбільш «озлоблених», що намічаються до арешту. Органи НКВС мали вести слідство стосовно «куркулів», а міліція – «кримінальників». Операція по «вилученню» проводилася одночасно по всій країні. Термін проведення слідства встановлювався в 7 днів. Для справ заарештованих вказувався встановлений необхідний мінімум документів:

1) дані щодо з'ясування місць знаходження осіб, намічених до арешту, і складу їх сімей;

2) довідка і характеристика з сільської ради (колгоспу і т. д.) по соціально-майновому стану, соціальній небезпеці і т. д.;

3) довідка судово-слідчих органів щодо судимості і реєстрації;

4) протоколи допитів свідків, очних ставок;

5) довідки, складені за агентурними матеріалами;

6) санкція прокурора на арешт;

7) підсумки у справі.

Для участі в операції залучався «перевірений актив партійців». Для повного охоплення території республіки в колишніх окружних центрах (до формування областей округи були основою територіального поділу в союзних республіках) і інших пунктах за 5 днів до початку операції створювалися міжрайонні оперативні групи. Всіх заарештованих розміщували в тюрмах або місцях формування цих груп. Групи очолювали відповідальні представники облуправлінь НКВС або начальники відповідних міськ- або окружних відділів. Арешти санкціонувалися начальниками міжрайонних оперативних груп на основі матеріалів справ і узгоджувалися з районним прокурором. Після арешту начальник міжрайопергрупи повинен був особисто провести допит кожного заарештованого і звірити об'єктивні дані з матеріалами справи. Обласні трійки мусили виїжджати в місця концентрації заарештованих і розглядати їх справи з викликом кожного заарештованого. З метою перевірки організації роботи по «вилученню» НКВС УРСР направляв своїх представників до обласних управлінь. Відповідно до оперативного плану по 7 тодішнім областям УРСР і АМ РСР було створено 45 міжрайонних оперативних груп. У Вінницькій області їх було сім і вони розміщувалися в Вінниці, Бердичеві, Шепетівці, Тульчині, Проскурові, Кам'янець-Подільському та Могилів-Подільському.

23 червня 1937 року в НКВС УРСР відбулася перша нарада з «питань підготовки до вилучення куркулів і криміналітету в УРСР» в якій взяли участь заступник начальника НКВС УРСР В.Т. Іванов, М. Герзон (начальник 4-го відділу УГБ НКВС УРСР), Я. Камінскій (т.в.о. начальника Управління робітничо-селянської міліції НКВС УРСР), Арон Вольфсон (начальник тюремного управління НКВС УРСР) і Лазар Мунвез (начальник 8 відділу УГБ НКВС УРСР). Серед заходів, прийнятих на нараді, передбачалося складання плану «завантаженості в'язниць» з урахуванням їх максимального використання – в них рекомендувалося поміщати тільки «першу категорію», другу поміщати в КПЗ. В областях необхідно було підготувати для заарештованих додаткові приміщення в пунктах знаходження міжрайонопергруп. До операції підключалися Одеська школа міліції; курсанти школи УДБ, 2-го харківського училища військ НКВС і харківської школи ГУЛАГ.

В НКВС СРСР підготували наказ № 00447 «Про репресування колишніх куркулів та кримінальників та інших антирадянських елементів», затверджений 31 липня 1937 р. Політбюро ЦК ВКП (б). Перед органами держбезпеки ставилося завдання «найнещаднішим чином розгромити всю цю банду антирадянських елементів (члени колишніх політпартій, учасники різних повстань періоду громадянської війни, військовослужбовці білих армій, карателі, репатріанти і т. д.), захистити трудящий радянський народ від їх контрреволюційних підступів і, нарешті, раз і назавжди покінчити з їх підлою підривною роботою проти основ радянської держави». Операцію намічено було почати з 5 серпня 1937 року в усіх регіонах СРСР.

У відповідності до цього наказу по УРСР, на підставі отриманих в липні даних від НКВС УРСР, стверджувалася планова кількість осіб, що підлягають репресії – 28800 осіб, з них 8000 – «за першою категорією»; в тому числі по Вінницькій області – 3000 і 1000 відповідно по категоріям. Але вже 5 вересня 1937 року начальник НКВС УРСР Леплевський направив Єжову запит про збільшення лімітів по УРСР «по 1-й категорії» на 4200 чоловік. До 27 вересня обласні трійки засудили: «по 1-й категорії» 9458 чоловік і 13700 по другій. Ще 13704 було заарештовано, але їх справи були ще не розглянуті.

29 вересня Леплевським був направлений ще один запит про збільшення лімітів по УРСР на 4500 «по 1-й» і 15200 «по 2-й». Не залишалися осторонь і начальники обласних управлінь НКВС – вони також зверталися про «збільшення лімітів» до вищестоящого начальства. Між облуправлінням і всередині них, як зазначалося згодом на обвинувальних процесах, розгорнулося «соцзмагання» за кількістю і якістю «виявлених груп».

17 жовтня 1937 р. НКВС СРСР виділив додаткові ліміти для УРСР – 3000 по 1-й і 5100 по 2-й. У зв'язку з утворенням нових областей (Полтавська, Миколаївська, Житомирська, Кам'янець-Подільська (дві останні на основі Вінницької області)) їм також виділявся новий «ліміт» і залишалося 4 з 7 слідчих груп – в Гайсині, Жмеринці, Могилеві-Подільському та Тульчині. Вінницькій області також було виділено додатковий ліміт на 300 по 1-й і 400 по 2-й. 21 жовтня їй, як і іншим областям, знову виділяється новий «ліміт» – 700 і 1500. 26 жовтня «ліміт» знову збільшують – цього разу на 100 і 600 відповідно.

13 листопада 1937 р. від Леплевського йде нова телеграма Єжову з новими проханнями про чергове «збільшення ліміту» – на 4000 по першій і 10 000 по другій категоріям.

1 грудня 1937 року начальник 8-го відділу УДБ НКВС УРСР лейтенант держбезпеки Мунвез розподілив черговий «ліміт по областям» – Вінницькій було спущено 150 1-ї і 500 чоловік 2-ї категорії.

11 грудня 1937 р. Леплевський направляє Єжову телеграму, в якій вказує «ліміт для УРСР по 1-й категорії 24150 і по 2-й – 47800 вичерпаний. Прошу надати додатковий ліміт для всіх обласних управлінь НКВД – по 1-й категорії – 6000 осіб і 10 000 по 2-й». 17 грудня вже розподіляли знову отримані ліміти – Вінницькій області по 1-й категорії «дісталося» 500 осіб.

З відходом «на підвищення в Москву» Леплевського і приходом 25 січня 1938 року на його посаду А.І. Успенського, «соцзмагання» продовжилося – «з місць» продовжували йти рапорти про «розкриття» нових «гнізд контрреволюції» і прохання про збільшення «лімітів», деякі з них йшли безпосередньо Єжову. На початку лютого 1938 р. УРСР було додатково виділено ще 6000 ліміту 1-ї категорії. Напрямок діяльності нового наркома характеризувалося його висловлюваннями – «всі німці і поляки, які проживають на території УРСР, є шпигунами і диверсантами» або «75-80% українців є буржуазними націоналістами». На 1 квітня 1938 року «з місць» надійшли прохання на 23650 осіб по 1-й категорії та 22600 осіб по 2-й – з них Вінницька область направила «заявку» на 1700 і 600 відповідно.

22 лютого 1938 року Політбюро ЦК ВКП (б) затвердило кандидатуру нового начальника Вінницького обласного управління НКВС – Івана Корабльова. У останнього виникли сумніви: чи впорається він з новою роботою? Ці коливання розвіяв не хто інший, як сам Єжов. Напучуючи нового начальника, він заявив йому: «Їдь і розгортай роботу, там на Україні гуляють у підпіллі цілі антирадянські націоналістичні дивізії ... потрібно їхати і громити ці загони».

Отримуючи такі установки від керівників, а також оперативні накази НКВС, Корабльов поставив на потік проведення масових репресивних акцій. Прикордонна в той час з Польщею і Румунією Вінницька область, жителі якої мали численні родинні та дружні зв'язки за кордоном, легко перетворилася в територію для відлову і знищення «ворогів народу», «агентів іноземних розвідок», «диверсантів» і т. д. Крім того, тут мешкала значна кількість осіб, так чи інакше пов'язаних з діяльністю державних структур і збройних сил Української Народної Республіки в 1917-1920 роках, солдат Української Галицької армії. В області були різні релігійні конфесії, а також польське населення з чітко вираженою національною ідентифікацією. З лютого 1923 по травень 1925 року тоді ще Подільський губвідділ ГПУ очолював майбутній нарком внутрішніх справ УРСР, один з послідовних «єжовців» (що, правда, його не врятувало), Ізраїль Леплевський. Вже при ньому був накопичений великий досвід проведення операцій по «націоналах». За роки радянської влади багато жителів області в тій чи іншій формі висловлювали невдоволення політикою, здійснюваною керівництвом Компартії. Судячи зі збережених в Державному архіві Вінницької області інформаційно-аналітичних матеріалів НК-ДПУ-НКВС, практично кожний подібний виступ ретельно фіксувався, а їх авторів чекісти брали на облік як «соціально небезпечних» або «політично неблагонадійних» елементів. Згодом вони легко перетворилися на об'єкти репресивних акцій. Корабльов особисто організовував їх проведення на Вінниччині. Так, в ході проведення «польської» операції в березні 1938 року в райони області було відправлено оперативні групи чекістів, які на підставі даних райвідділів НКВС (або вигаданих самими чекістами) склали оперативні листи на осіб, які підлягали арешту. Начальники відділів облуправління НКВС швидко стверджували ці листи (це повинен був робити Корабльов, але розмах операції був завеликий) з одночасною підготовкою в облпрокуратурі постанов на арешти. На підставі постанов опергрупи проводили масові арешти. Від арештованих відразу вимагали зізнання у «ворожій» діяльності. Співробітники облуправління НКВС застосовували жорстокі тортури і знущання над людьми. Особливо активно діяли: помічник начальника УНКВС Данилейко, начальники відділів Надєждін, Запутряєв, Ширін, Майструк, Пришивцин, гроза заарештованих і головний «колольщик» (тобто добувач «зізнань») Редер, оперуповноважені Березняк, Лаврентьєв, Тищенко, Решетилов, Нещадимов, слідчі Гуня і Антонов, конвоїр Бабейко, шофер Шкребот і ін. Щодня Корабльов викликав до себе начальників відділів і вимагав від них все більш високих цифр «викритих ворогів». Паралельно працювала обласна «трійка», що стверджувала на кожному засіданні розстріли сотень і тисяч людей.

Є підстави вважати, що близько 20 тисяч осіб було розстріляно тільки у Вінницькій області. Ці цифри є мінімальними, бо, як відомо, існують проблеми зі статистикою «великого терору».


17 листопада 1938 року спільна Постанова ЦК ВКП (б) і РНК СРСР оголосила про припинення всіх масових операцій, а наступний за нею наказ НКВС (підписаний вже новим наркомом – Л. Берія – Єжов подав прохання про відставку 23 листопада) скасував всі оперативні накази 1937-1938 рр. і директиви, видані в їх розвиток. У прийнятій ЦК ВКП (б) і РНК СРСР спільній постанові від 17 листопада 1938 р. «Про арешти, прокурорський нагляд і ведення слідства» масові політичні репресії представлялися як результат діяльності «ворогів народу», що пробралися в НКВС.

10 січня 1939 року за підписом Сталіна секретарям обкомів, крайкомів ВКП (б), компартій союзних республік, а також керівникам регіональних управлінь НКВД була спрямована шифротелеграма щодо «методів фізичного впливу, що застосовуються НКВД з дозволу ЦК ВКП (б) з 1937 року, які ставляться як злочин»: «метод фізичного впливу був загиджений мерзотниками Заковським, Литвином, Успенським та іншими, бо вони перетворили його з виключення в правило і стали застосовувати його до випадково заарештованих чесних людей, за що вони понесли належну кару».

В середині січня 1939 знімають з посади Корабльова, який 30 січня намагається накласти на себе руки.

У 1940 році відкривається кримінальна справа за фактом масових безпідставних репресій у Вінницькій області протягом 1938 року які проводилися Вінницьким УНКВС під керівництвом капітана держбезпеки І.М. Корабльова. Слідча частина УДБ НКВС УРСР формувала справу за фактами численних безпідставних арештів, фальсифікації слідчих документів і т. п. У лютому 1940 був заарештований колишній начальник 3-го відділу Вінницького УНКВС О.М. Запутряєв, а в кінці травня 1940 І. М. Корабльов.

На слідстві з'ясовується, що в ході «розкриття шпигунських і ін. ворожих організацій» в Вінницькому УНКВС широко і активно застосовувалися побої – як прийняті в «Центральному апараті та в Києві». Також за свідченнями свідків самих працівників НКВС було виявлено факт наявності «змагання» між оперативно-слідчими групами, хто "дасть більше по 1-й категорії на Трійку, а також по другій, причому не "одинаків», а «організованої контрреволюційної мережі». Подібні організації «писалися» за директивою: так, "право-троцькістська молодіжна організація «Молода генерація» в складі 14 осіб партійно-комсомольських працівників була «розкрита» (фактично сфабрикована) на підставі отриманої з НКВС УРСР директиви про те, що така організація існує. Як правило, показань заарештованих ніхто не перевіряв, не документував, що відкривало широку можливість безпідставних арештів по наклепницьким показаннями. Були випадки, коли слідчі давали завдання заарештованим самим створити свою «організаційну мережу».

В ході слідства також з'ясувалася причетність органів прокуратури – голови облпрокуратури Тернівського Я. І. та його заступника Другобіцкого – які давали санкції на безпідставні арешти. Весною 1941 р. слідство у справах Корабльова І.М., Запутряева А.М. та Ширина Л.Н. було закінчено. З 26 квітня по 3-е травня у Вінниці проходив закритий процес Військового Трибуналу Військ НКВС Київського округу. У залі суду були взяті під варту інші співробітники УНКВС – Бутенко М.С, Данилейко Г.П., Майструк В.Ф., Пришивцин А.Я., щодо яких було порушено кримінальну справу за виявленими фактами. Один зі слідчих, Редер А.В., був заарештований в іншій справі ще в 1939 р. – і був знайдений повішеним у камері 28 липня 1939 року. Прокурорам СРСР і УРСР було направлено запит про порушення з боку Тернівського та Другобіцкого. 6 травня 1941 року. Корабльов і Запутряєв були засуджені за ст. 206-17 п. "Б" КК УРСР до розстрілу. За касації їх вирок був переглянутий 24 червня 1941 року в бік пом'якшення – обидва отримали по 10 років таборів. 18 вересня 1941 вже в Новосибірську слідчу справу № 147285 за обвинуваченням Ширина Лазаря Наумовича, Прішівцина Антона Яковича, Данилейко Георгія Петровича, Майструка Володимира Федеровича і Бутенко Миколи Степановича було припинено.


Послужний список Корабльова І.М:

[У зв’язку з неможливістю перевірити правильність написання українською мовою назв установ, які перелічені у списку, послужний список  Корабльова подається мовою оригіналу публікації – за книгою: Н.В. Петров, К.В. Скоркин. "Кто руководил НКВД. 1934-1941".]

Кораблев Иван Михайлович (1899, с. Мисино Холмского уезда Псковской губернии, Российская империя - ?). Родился в семье крестьянина-бедняка. Русский. В коммунистической партии с 1919 года.

Образование: школа; Тюменская школа политруков 07.20—10.20; 31 Смоленские пех. курсы РККА 08.03.22—01.06.22.

Жил на иждивении отца до 1915; по окончании школы работал кучером у помещика; рабочий на лесном складе Торгового дома Гуревича 1915—1916; подручный токаря на з-де «Новый Лесснер», Петроград 1916—1918; давильщик на казенном патронном з-де, Петроград 01.18—06.18; уехал в с. Понизовское Велижанской вол. Тюменской губ. 1918; подделав в документах год рождения, уклонился от колчаковской мобилизации.

В РККА: рядовой Тюменского караульного батальона 15.10.19—01.20; письмоводитель 651 сводно-эвакуационного госпиталя 01.20—06.20; рядовой воен.-инж. рабочего батальона 06.20—07.20; нач. связи Тюменского караульного батальона 10.10.20—20.10.20.

В органах ВЧК—ОГПУ—НКВД: опер. работник Тюменской губ. ЧК 20.11.20—12.21; ст. делопроизводитель регистрационно-статистической части ОО 33 стр. дивизии 10.12.21—08.03.22; секретарь военкома 86 Беловских пех. курсов РККА 06.22—20.07.22; пом. зав. клубом 86 Беловских пех. курсов РККА 20.07.22—17.11.22; ст. делопроизводитель ОО 33 стр. дивизии 17.11.22—10.01.23; ст. делопроизводитель ОО Самарского губ. отд. ГПУ 10.01.23—24.03.23; пом. уполн. ОО Самарского губ. отд. ГПУ 24.03.23—01.03.24; уполн. ОО Самарского губ. отд. ГПУ 01.03.24—15.07.25; уполн. КРО ОО ОГПУ Приволжского ВО 15.07.25—28.09.25; курсант Высшей погран. школы ОГПУ СССР 28.09.25—02.27; уполн. по воен. делам Вотского обл. отд. ГПУ 02.27—01.03.27; нач. ОО—КРО Вотского обл. отд. ГПУ 01.03.27—01.04.28; уполн. ЭКО Самарского губ. отд. ГПУ 15.04.28—01.07.28; уполн. ЭКО ПП ОГПУ по Средне-Волжской обл.—краю 01.07.28—01.02.30; ст. уполн. ЭКО ПП ОГПУ по Средне-Волжскому краю 01.02.30—01.03.30; врид нач. 3 отд-я ЭКО ПП ОГПУ по Средне-Волжскому краю 01.03.30—15.04.31; нач. 1 отд-я ЭКО ПП ОГПУ по Средне-Волжскому краю 15.04.31—01.04.32; пом. нач. ЭКО ПП ОГПУ по Средне-Волжскому краю 01.04.32—10.07.34; нач. 3 отд-я ЭКО ПП ОГПУ по Средне-Волжскому краю 11.03.34—01.07.34; пом. нач. ЭКО УГБ УНКВД Средне-Волжского края 13.07.34—20.03.35; нач. 6 отд-я ЭКО УГБ УНКВД Ленинградской обл. 27.03.35—01.12.35; нач. 5 отд-я ЭКО УГБ УНКВД Ленинградской обл. 01.12.35—11.36; нач. 5 отд-я КРО — 3 отд. УГБ УНКВД Ленинградской обл. 11.36—01.05.37; нач. 14 отд-я 3 отд. УГБ УНКВД Ленинградской обл. 01.05.37—07.02.38; пом. нач. 3 отд. УГБ УНКВД Ленинградской обл. 01.09.37—07.02.38; нач. УНКВД Винницкой обл. 03.03.38—14.01.39; зам. нач. ИТЛ и строительства Архангельского целлюлозно-бумажного комбината НКВД 25.05.39—15.08.40.

По данным отд. кадров ГУЛАГ НКВД СССР, арестован 27.06.40; приговорен ВТ войск НКВД Киевского округа 06.05.41 по ст. 206—17«б» УК РСФСР к 10 годам заключения; отбывал срок в ИТЛ; после освобождения жил в Куйбышеве (имеются данные на 1946 и 1948).

Звания: ст. лейтенант ГБ 23.03.36; капитан ГБ 17.10.37; майор ГБ 15.07.38.

Награды: знак «Почетный работник ВЧК—ГПУ (XV)» 17.09.33; орден «Знак Почета» 19.12.37; медаль «ХХ лет РККА» 22.02.38.


Джерела:

  • Вінниця — Злочин Без Кари. Воскресіння. Київ. 1994.
  • Вінницький злочин // Енциклопедія українознавства.: [В 10 т.]. — Переиздано на Украине. — Київ., 1993. — Т.1.
  • Драган. Пам’ятаймо про Вінницю.
  • Костюк Г. О. Зустрічі й прощання: Спогади. — К.: Смолоскип, 2008. — Кн. 1. — 720 с.; Кн. 2. — 512 с.
  • Олександр Лошицький (Київ) «ЛАБОРАТОРІЯ» Нові документи і свідчення про масові репресії 1937-38 років на Вінниччині.

Інтернет-джерела:

  • Архивное... Бывший начальник УНКВД по Винницкой области Кораблев И.М. // Блог allin777.livejournal
  • Винницкая трагедия // Нотатки українофіла / 26.03.2016.
  • Винницкая трагедия // Википедия.
  • КОРАБЛЕВ ИВАН МИХАЙЛОВИЧ // Н.В. Петров, К.В. Скоркин. "Кто руководил НКВД. 1934-1941".
  • ОУН-УПА в 1943 // Документы ИИ НАН Украины К.2008.
  • Репресії на Вінничині // ОУНБ ім. К. А.Тімірязєва 1998—2007.
  • СБУ рассекретила архивы НКВД: допросы, пытки, зверства и нажива // "Главред" (glavred.info)
  • Чекист Кораблев И.М. Чем закончил начальник УНКВД по Винницкой области // "АРГУМЕНТ" (argumentua)
  • «Через трупы врага на благо народа». «Кулацкая операция» в Украинской ССР 1937-1941 гг. Т. 2: 1938 г. М.: (РОССПЭН): Фонд «Президентский центр Б. Н. Ельцина» // istmat.info
  • Шаповал Ю., Васильев в. ЭТАПЫ «БОЛЬШОГО ТЕРРОРА»: ВИННИЦКАЯ ТРАГЕДИЯ // "Зеркало недели", 16.08.2002.
Наші інтереси: 

Знати всю правду про нашу трагічну історію.

Гравець: 
Володимир Федько
650

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка