У наш час натхнення неначе виходить з моди. Це слово набуває відтінку іронії,або використовується як шаблонна метафора. Це слово приходить на гадку пересічним людям коли бачать творчу особу, але вимовляється воно з дещицею сарказму. У натхнення були щасливими цілі віки, воно виражало впевненість у божественному походженні мистецтва. В античний період це слово сусідило з екстазом,безумством,ентузіазмом,який у своєму первісному значенні визначав стан людини «сповненої Богом».
В історії малярства і літератури розрізняли твори стихійні,спонтанні-цебто натхненні,і ті,які називали штучними,робленими,що базувалися на копіткій,тверезій праці. Від перших віяло запахом степів,грозового повітря,пронизаного блискавкою,від других-задухою затхлого приміщення. Дуже гарну синонімічну заміну слову натхнення знайшов Фрідріх Шіллер-«несподіванка душі». А загалом,натхнення означає миттєвості- раптові,короткі,дуже подібні до яскравого спалаху. Дуже часто такі несподіванки душі зумовлені яким небудь стимулом,не обов`язково винятковим,швидше незначним… Цей стимул знаходить свою силу у психологічних особливостях творця і за обставин,завдяки яким йому дано проявитися. Частенько це вияв емоцій,від смутку до радості,або навпаки,вплив на органи чуття-світла,кольору,запаху,голосу, все це може наповнити людину особливим хвилюванням. Це може бути-різкий біль,гіркота спогадів,ба навіть стан внутрішнього блаженства. Художник,чи поет,може займатися звичайними життєвими проблемами,а тим часом,у непрохідних хащах його підсвідомих думок глибоко прихований зародок майбутнього осяяння,він росте,зріє,і живиться таємними соками.І ось врешті-решт з непоясненних причин приходить завершення тривалої роботи підсвідомості, подібної в чомусь до стихії природи. Геніальний композитор Гайдн ,коли у душі його народилась мелодія,яка мала у «Сотворінні світу» показати народження світла,вигукнув:»Це не від мене,це прийшло згори!». І тут немає різниці між поетом,мислителем,митцем,натхнення приходить згори,неочікувано,раптово,це коротке,але сліпуче осяяння душі,серця і думки. Хіба щось величне могло бути створене без натхнення?!
Немає ніякої дивини у тому,що не дає спокою,розбурхує думку і фантазію творчість одного з найяскравіших митців Полтавщини-Анатолія Лавренка. Бо коли перебуваєш у його творчій робітні в оточенні картин,можна побачити,як уява перекидає місток між двома світами,реальним,і тим,що зображений на полотнах. І я ступив на цей уявний місточок і відчув,що він тримається,а це і є одним з проявів відчуття щастя… Щастя від того,що все глибше вдається проникнути у небуденний зміст картин загадкового полтавця,а розуміти,це настільки ж чудово,як потреба співати…Після чергового знайомства з малярськими творами Лавренка замислюєшся,що мабуть є велика правда у думці філософа і поета Джона Маккензі:»Різницю між реальністю і вигадкою виявити не так легко. Все суще є вигадка.»
«Я відкорковую вуличку гравію.
Вечір тужавіє,вечір дичавіє,
Кличе гуляти під мідними дзвонами.
Дивними,синіми,немонотонними…»
Знакова робота художника» Вулиця неукладеного асфальту» пронизана поетичною думкою Ніни Кур`яти,яка сконцентрована у одному рядочку:»Я відкорковую вуличку гравію…». Це не тільки назва сюжету картини,радше,це і техніка художнього письма. Пастозність,невтомним пропагандистом якої являється Анатолій Іванович,це особливість живописної фактури, що відзначається густими мазками на поверхні картини. Відтак,дає рельєфне зображення і служить безпосереднім виявом творчої енергії і темпераменту живописця.
Картина «Вулиця неукладеного асфальту» виписана власне одним кольором,-брунатним. Гостроверхі дахи будиночків,у яких блимає світло,оселі стоять впритул,одна до однієї…Рельєфність почерку нагадує невгаратаний асфальт,або «їжакувато» розкиданий гравій. Скільки ж можна видобути кольорів і відтінків з одного кольору!Це майстерно демонструє Лавренко малярською іномовою. Ця картина-несамовите шаленство переходів коричневого…Тут такі вулканічні пристрасті вирують на полотні,це треба бачити… Гострокінечно-конусоподібні дахи будиночків дуже нагадують височенні смушеві шапки,таку шапку уздрів на одній зі світлин П.Куліша,і чи не у таких же конусоподібних шапках інколи виступають чудові учасниці етно-гурту « ДахаБраха». Це можна потрактувати як елемент тяглості ниток традиції щодо головних уборів. Це те, що ми любимо,пам`ятаємо з нашого минулого,та спроба художньо реконструювати у сьогоденні. Гарно висловився з цього приводу суфійський поет Румі (1207-1273)
«Нехай притягує тебе таємна нитка
Того,що ти насправді любиш…»
Циклічність серій картин художника з використанням можливостей одного кольору мають певну послідовність,-зеленого, згодом,жовтим по жовтому,білим по білому,брунатного. Митець художніми засобами наголошує ,-на урочистості білого,пристрасті жовто-лимонного, шоколадної екзотичності брунатного,та ще те,що сутінки бувають зеленаво-темні. Усе оце-чародійство барв з-під пензля Анатолія Лавренка. У багатьох картинах «затертість» кольорів створює ілюзію зорової вібрації тремтіння фарб,ніби тонке мереживо сплетене павучком. Сірий колір у роботах митця подеколи і не сірий,а сріблястий. У пам`яті спливає назва прекрасного твору І.Ратушинської «Сірий-колір надії».
Хочеш не хочеш,а спиниш погляд на – «Ніч на Хоролі». Місяць оре плесо річки,вода темно-зеленими лапами виповзає на берег. По річці пливе човен,човняр стоячи вдивляється і вслухається у звучання ночі. Дерева і верболози ,-як вартові,застигли над зеленавими водами. Справжня душевність і теплота притаманна хорольській ночі.
Колись Філонов казав,що є «око ,яке бачить,і є око ,яке розуміє»,та може десь призабулося «третє око», око душі, що переживає. Третє око душевного зору присутнє чи не у всіх роботах митця.
Художник,який цілковито занурений у творчий процес,можливо виконує настанову Будди,-«знайти свій світ,і потім усім серцем віддатися йому.»
Вчений Д.Саймонтон висунув гіпотезу,що на його погляд для розвитку креативності максимально сприятливе соціально та політично нестабільне середовище. Чи не про Україну і про Лавренка мовиться?А таки так!
Готові дізнатися, чому ваше життя – це як метаморфоз гусениці, але з купою екзистенційних криз і без кокона? У новому подкасті ми розбираємо сім стадій розвитку людини – від крихітного плоду до...
"Відкоркована вуличка гравію"
«Відкоркована вуличка гравію…»
У наш час натхнення неначе виходить з моди. Це слово набуває відтінку іронії,або використовується як шаблонна метафора. Це слово приходить на гадку пересічним людям коли бачать творчу особу, але вимовляється воно з дещицею сарказму. У натхнення були щасливими цілі віки, воно виражало впевненість у божественному походженні мистецтва. В античний період це слово сусідило з екстазом,безумством,ентузіазмом,який у своєму первісному значенні визначав стан людини «сповненої Богом».
В історії малярства і літератури розрізняли твори стихійні,спонтанні-цебто натхненні,і ті,які називали штучними,робленими,що базувалися на копіткій,тверезій праці. Від перших віяло запахом степів,грозового повітря,пронизаного блискавкою,від других-задухою затхлого приміщення. Дуже гарну синонімічну заміну слову натхнення знайшов Фрідріх Шіллер-«несподіванка душі». А загалом,натхнення означає миттєвості- раптові,короткі,дуже подібні до яскравого спалаху. Дуже часто такі несподіванки душі зумовлені яким небудь стимулом,не обов`язково винятковим,швидше незначним… Цей стимул знаходить свою силу у психологічних особливостях творця і за обставин,завдяки яким йому дано проявитися. Частенько це вияв емоцій,від смутку до радості,або навпаки,вплив на органи чуття-світла,кольору,запаху,голосу, все це може наповнити людину особливим хвилюванням. Це може бути-різкий біль,гіркота спогадів,ба навіть стан внутрішнього блаженства. Художник,чи поет,може займатися звичайними життєвими проблемами,а тим часом,у непрохідних хащах його підсвідомих думок глибоко прихований зародок майбутнього осяяння,він росте,зріє,і живиться таємними соками.І ось врешті-решт з непоясненних причин приходить завершення тривалої роботи підсвідомості, подібної в чомусь до стихії природи. Геніальний композитор Гайдн ,коли у душі його народилась мелодія,яка мала у «Сотворінні світу» показати народження світла,вигукнув:»Це не від мене,це прийшло згори!». І тут немає різниці між поетом,мислителем,митцем,натхнення приходить згори,неочікувано,раптово,це коротке,але сліпуче осяяння душі,серця і думки. Хіба щось величне могло бути створене без натхнення?!
Немає ніякої дивини у тому,що не дає спокою,розбурхує думку і фантазію творчість одного з найяскравіших митців Полтавщини-Анатолія Лавренка. Бо коли перебуваєш у його творчій робітні в оточенні картин,можна побачити,як уява перекидає місток між двома світами,реальним,і тим,що зображений на полотнах. І я ступив на цей уявний місточок і відчув,що він тримається,а це і є одним з проявів відчуття щастя… Щастя від того,що все глибше вдається проникнути у небуденний зміст картин загадкового полтавця,а розуміти,це настільки ж чудово,як потреба співати…Після чергового знайомства з малярськими творами Лавренка замислюєшся,що мабуть є велика правда у думці філософа і поета Джона Маккензі:»Різницю між реальністю і вигадкою виявити не так легко. Все суще є вигадка.»
«Я відкорковую вуличку гравію.
Вечір тужавіє,вечір дичавіє,
Кличе гуляти під мідними дзвонами.
Дивними,синіми,немонотонними…»
Знакова робота художника» Вулиця неукладеного асфальту» пронизана поетичною думкою Ніни Кур`яти,яка сконцентрована у одному рядочку:»Я відкорковую вуличку гравію…». Це не тільки назва сюжету картини,радше,це і техніка художнього письма. Пастозність,невтомним пропагандистом якої являється Анатолій Іванович,це особливість живописної фактури, що відзначається густими мазками на поверхні картини. Відтак,дає рельєфне зображення і служить безпосереднім виявом творчої енергії і темпераменту живописця.
Картина «Вулиця неукладеного асфальту» виписана власне одним кольором,-брунатним. Гостроверхі дахи будиночків,у яких блимає світло,оселі стоять впритул,одна до однієї…Рельєфність почерку нагадує невгаратаний асфальт,або «їжакувато» розкиданий гравій. Скільки ж можна видобути кольорів і відтінків з одного кольору!Це майстерно демонструє Лавренко малярською іномовою. Ця картина-несамовите шаленство переходів коричневого…Тут такі вулканічні пристрасті вирують на полотні,це треба бачити… Гострокінечно-конусоподібні дахи будиночків дуже нагадують височенні смушеві шапки,таку шапку уздрів на одній зі світлин П.Куліша,і чи не у таких же конусоподібних шапках інколи виступають чудові учасниці етно-гурту « ДахаБраха». Це можна потрактувати як елемент тяглості ниток традиції щодо головних уборів. Це те, що ми любимо,пам`ятаємо з нашого минулого,та спроба художньо реконструювати у сьогоденні. Гарно висловився з цього приводу суфійський поет Румі (1207-1273)
«Нехай притягує тебе таємна нитка
Того,що ти насправді любиш…»
Циклічність серій картин художника з використанням можливостей одного кольору мають певну послідовність,-зеленого, згодом,жовтим по жовтому,білим по білому,брунатного. Митець художніми засобами наголошує ,-на урочистості білого,пристрасті жовто-лимонного, шоколадної екзотичності брунатного,та ще те,що сутінки бувають зеленаво-темні. Усе оце-чародійство барв з-під пензля Анатолія Лавренка. У багатьох картинах «затертість» кольорів створює ілюзію зорової вібрації тремтіння фарб,ніби тонке мереживо сплетене павучком. Сірий колір у роботах митця подеколи і не сірий,а сріблястий. У пам`яті спливає назва прекрасного твору І.Ратушинської «Сірий-колір надії».
Хочеш не хочеш,а спиниш погляд на – «Ніч на Хоролі». Місяць оре плесо річки,вода темно-зеленими лапами виповзає на берег. По річці пливе човен,човняр стоячи вдивляється і вслухається у звучання ночі. Дерева і верболози ,-як вартові,застигли над зеленавими водами. Справжня душевність і теплота притаманна хорольській ночі.
Колись Філонов казав,що є «око ,яке бачить,і є око ,яке розуміє»,та може десь призабулося «третє око», око душі, що переживає. Третє око душевного зору присутнє чи не у всіх роботах митця.
Художник,який цілковито занурений у творчий процес,можливо виконує настанову Будди,-«знайти свій світ,і потім усім серцем віддатися йому.»
Вчений Д.Саймонтон висунув гіпотезу,що на його погляд для розвитку креативності максимально сприятливе соціально та політично нестабільне середовище. Чи не про Україну і про Лавренка мовиться?А таки так!
Андрій Будкевич.
2222.jpg
Зверніть увагу
Від гомо сімплекс до гомо триплекс: невідомі стадії людського розвитку – подкаст на Радіо Гартленд