З одного боку, треба було спромогтися на таку соціяльну програму, щоб боротися з пропаґандивним радикалізмом Леніна, а з другого - треба було позбутися упереджень до своїх менших чи більших землевласників, щоб оперти боротьбу за українську державність на цілу націю, а не на якусь її частину. Ні одне, ні друге нашим батькам чи скорше дідам з усіх таборів не стало ні сил, ні хисту.
85 років тому, в Україні сталися великі історичні події, що стали поворотним пунктом в історії українського народу. Це були пам'ятні 1917 -1920 роки.
У цих роках Українська Національна Революція з сирої етнографічної маси сформувалася в українську націю, яка протягом восьми місяців видала державні акти суверенности українського народу.
Четвертим Універсалом Української Центральної Ради з 22-го січня 1918 -го року закінчився процес від автономії до повної незалежности.
В Четвертому Універсалі, сказано: …" Од нині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу".
Україну тоді визнало понад 30 держав. На Версальській мировій конференції діяла і працювала делеґація України.
Рік пізніше - 22 -го січня 1919 - го року в Києві, в столиці України було святочно проголошено злуку українських земель, в єдину українську державу:
…"Від нині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Галичина, Буковина, й Угорська Русь, Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили й за які вмирали кращі сини України. Від нині є єдина, незалежна Українська Республіка."
Цю знаменну подвійну дату 22- го січня відзначають українці в усьому світі і вперше відзначили цю дату в Україні в 1990 - му році, знаменним ланцюгом єднання.
Січневі дні описав у своїх спогадах др. Лонгин Цегельський, секретар Засхідньо-Української Народньої Республіки - учасник їх. Він написав:
“ По відчитанні Універсалу з грудей народу, що стояв навкруги на Софіївській площі, вирвалося могутнє “Слава!”. То було наче буря на морі, могутнє і незабутнє. Після молебня за українську державу, від Михайлівського собору почулися звуки маршу “Гей не дивуйтесь, добрії люди, що на Вкраїні повстало”. Є в цій мельодії сила, розмах, гордість, слава, - марш переможних козацьких полків. Від тріюмфального в'їзду Хмельницького до Києва не було більшого свята в Києві, ані більшого показу військової сили.” – кінець цитати.
Відзначаючи січневі події 1917-1920 их років, ми не можемо не згадати осіб, які були тісно пов'язані з тими подіями. А ними були - відомий історик, науковець політичний діяч Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Володимир Винниченко, Сергій Єфремов, Євген Коновалець…й інші
Та проти існування молодої української держави, тиждень після проголошення 4-го Універсалу Української Центральної Ради, розпочав війну традиційний ворог - МОСКВА.
Цього разу в формі большевизму, комунізму, продовжуючи загарбницьку імперіялістичну політику Царської Росії.
Почався кривавий жорстокий бій. В обороні прав України російсько-большевицькому наступові заступив дорогу "цвіт України" зі зброєю в руках 29 - го січня 1918 -го року, гордо й рішучо.
Це сотня Студенського куреня стрільців, сотня юнацької школи ім. Богдана Хмельницького та чота Гайдамаків. Їх триста лягло в обороні України в боротьбі з бандою війська Муравйова.
Це вони - студенти заступили большевицькому ворогові шлях до Києва.
Так -
На Аскольдовій могилі - український цвіт
Вмерли В Новім Заповіті
зі славою святих.
На Аскольдовій могилі - поховали їх!
У свідомості українського народу січневі дати втілилися в незламну волю до самостійного життя. Ця воля українського народу виявлена 85 року тому, залишилася непогасимою, незламною. Її ніхто не може вбити, хіба на деякий час припинити. І це вдалося терористичній большевицькій системі на деякий час зробити. Як популярно говориться в поезіях - "замовкли в Україні гармати, в 1921-1922 роках."
В 1930 - их роках в Україні панувала жорстока сваволя карних сталінських органів, репресії, арешти, розстріли, розкуркулювння, великий голод, депортація в Сибір, нищення церков, чистки з урядово-партійних органів за національний ухил - все це було спрямоване на знищення національного самовиявлення в роках Визвольної боротьби. Але ця ідея жила серед українського народу.
Ідею - волі до свободи, до державної незалежности високо піднесли Українська Військова Організація, Організація Українських Націоналістів, Карпатська Січ, УПА.
А черговими дуже важливими державницькими актами були проголошення Карпатської України в 1939 - му році, відновлення державности у Львові 30- го червня 1941- го року, а відтак УГВР у липні 1944 року, як національно-політичні представництва України, не забуваючи і не полишаючи на боці екзильний уряд Української народної Республіки й її уряду.
Символічними постатями ідеї волі українського народу в 20 -му віці стали всі ті, що згинули під Крутами, на фронтах, у Зимових Походах, під Базарем, у Сибірі й на Соловках, замордовані голодами, погиблі у в'язницях і концтаборах, вбиті на підпільних шляхах, замордовані в німецьких млинах смерти, в польських в'язницях, по побойовищах ОУН-УПА і поновно - в російських млинах смерти. Це й ті Мученики-нескорені постаті тзв. правозахисники-дисиденти 60, 70 і 80 років. Прізвища їх Вам відомі.
Величний і святий ідеал української державности успадкували ми від творців Днів державности української нації від 22 го січня 1918 року по сьогоднішні дні.
Українська революція 1917 - го року - процес надзвичайно складний. Щоб його розуміти, треба взяти під увагу всі обставини, в яких цей процес відбувався. Вибравши суттєве з українських і чужих джерел, можна робити такі висновки:
Визвольна боротьба розгорілася в тяжких, несприятлевих умовах. Довга, майже два з половиною століття, московська неволя скалічила український нарід під оглядом національним, соціяльним і культурним. Русифікаційна політика царської Росії була причиною того, що міста в Україні, а з ними і вища верства української спільноти, як і верхи робітництва, зденаціонлізувалися. Школи для українців були з російською мовою. Більшість інтеліґенції складається з не-українців.
Отже з 85 - річної ретроспекту ми можемо бачити тло революції таким, яким воно було - сирим, не викультивуваним, не підготованим. Революційна снага виброджувала на соціяльному ґрунті.
І коли від часу створення Української Центральної Ради до 4- го Універсалу, тобто за 8 місяців, політична еліта перейшла метаморфозу в бік абсолютного відокремлення від імперії, вона перемогла декляративно. Цю деклярацію треба було затвердити фізично. Затвердити її успішно можна було лише подивугідною політично-соціяльною елястичністю. З одного боку, треба було спромогтися на таку соціяльну програму, щоб боротися з пропаґандивним радикалізмом Леніна, а з другого - треба було позбутися упереджень до своїх менших чи більших землевласників, щоб оперти боротьбу за українську державність на цілу націю, а не на якусь її частину. Ні одне, ні друге нашим батькам чи скорше дідам з усіх таборів не стало ні сил, ні хисту.
Та якою б траґічною не була наявність того внутрішнього антагонізму, поразку української революції зумовили зовнішні сили. Відроджена Україна мала багато ворогів, не тільки увесь большевицький світ, а й білоґвардійський. Міжнародна ситуація також не сприяла національному рухові. Могутня Антанта допомагала Польщі, Румунії, Денікіну та йому подібним, які вели боротьбу і проти України.
Недивлячись на військову поразку, український народ, одначе, морально й ідейно вийшов переможцем. З етнографічної маси, органічно дуже слабо пов'язаної, створилася українська нація. Нарід, що був приспаний і віками кастрований, за короткий час свого збудження спромігся поставити після такої історичної перерви власну державу. Її вік був короткий, так. Але при тодішній підготованості мас народу й політичної еліти, дивуєся, як вона могла постати взагалі.
Так, 24- го серпня 1991 - го року українцям всміхнулася ще раз доля й Україна стала знову самостійною державою. Тим разом проголошення пройшло в зовсім інших обставинах, без пролить крови та збройного зриву, а радше силою політичних обставин. Тому порівнювати цих дат ніяк не годиться, хоч український народ осягнув те, що може нарід собі бажати.
Тому ми ніяк не можемо забувати історичний чин проголошення державности України в 1918 й Соборности України 1919 року. Згадуючи їх кожного року на святочних зібраннях нам треба пригадати слова Першого Президента Народньої Республіки Михайла Грушевського, який твердив:
"Які б тяжкі проби не судила переходити Україні й українському народові історична доля, які пертурбації не лежали б ще перед ними, великі часи Української Центральної Ради й її акти, зостануться великою епохою їх розвою, твердою підставою національного будівництва.”
Україна напевно вже не втратить своєї самостійности. З такою вірою в душі, сьогодні, в день відзначення самостійности, соборності й державности України, клонимо наші голови перед світлою пам'яттю тих, які в обороні незалежности України, впали в невірних боях з ворогами української державності.
Слава волелюбному українському народові! Слава Україні!
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Готові дізнатися, чому ваше життя – це як метаморфоз гусениці, але з купою екзистенційних криз і без кокона? У новому подкасті ми розбираємо сім стадій розвитку людини – від крихітного плоду до...
У 85–ти річчя Січневих роковин
Світ:
У цих роках Українська Національна Революція з сирої етнографічної маси сформувалася в українську націю, яка протягом восьми місяців видала державні акти суверенности українського народу.
Четвертим Універсалом Української Центральної Ради з 22-го січня 1918 -го року закінчився процес від автономії до повної незалежности.
В Четвертому Універсалі, сказано: …" Од нині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу".
Україну тоді визнало понад 30 держав. На Версальській мировій конференції діяла і працювала делеґація України.
Рік пізніше - 22 -го січня 1919 - го року в Києві, в столиці України було святочно проголошено злуку українських земель, в єдину українську державу:
…"Від нині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Галичина, Буковина, й Угорська Русь, Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили й за які вмирали кращі сини України. Від нині є єдина, незалежна Українська Республіка."
Цю знаменну подвійну дату 22- го січня відзначають українці в усьому світі і вперше відзначили цю дату в Україні в 1990 - му році, знаменним ланцюгом єднання.
Січневі дні описав у своїх спогадах др. Лонгин Цегельський, секретар Засхідньо-Української Народньої Республіки - учасник їх. Він написав:
“ По відчитанні Універсалу з грудей народу, що стояв навкруги на Софіївській площі, вирвалося могутнє “Слава!”. То було наче буря на морі, могутнє і незабутнє. Після молебня за українську державу, від Михайлівського собору почулися звуки маршу “Гей не дивуйтесь, добрії люди, що на Вкраїні повстало”. Є в цій мельодії сила, розмах, гордість, слава, - марш переможних козацьких полків. Від тріюмфального в'їзду Хмельницького до Києва не було більшого свята в Києві, ані більшого показу військової сили.” – кінець цитати.
Відзначаючи січневі події 1917-1920 их років, ми не можемо не згадати осіб, які були тісно пов'язані з тими подіями. А ними були - відомий історик, науковець політичний діяч Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Володимир Винниченко, Сергій Єфремов, Євген Коновалець…й інші
Та проти існування молодої української держави, тиждень після проголошення 4-го Універсалу Української Центральної Ради, розпочав війну традиційний ворог - МОСКВА.
Цього разу в формі большевизму, комунізму, продовжуючи загарбницьку імперіялістичну політику Царської Росії.
Почався кривавий жорстокий бій. В обороні прав України російсько-большевицькому наступові заступив дорогу "цвіт України" зі зброєю в руках 29 - го січня 1918 -го року, гордо й рішучо.
Це сотня Студенського куреня стрільців, сотня юнацької школи ім. Богдана Хмельницького та чота Гайдамаків. Їх триста лягло в обороні України в боротьбі з бандою війська Муравйова.
Це вони - студенти заступили большевицькому ворогові шлях до Києва.
Так -
На Аскольдовій могилі - український цвіт
Вмерли В Новім Заповіті
зі славою святих.
На Аскольдовій могилі - поховали їх!
У свідомості українського народу січневі дати втілилися в незламну волю до самостійного життя. Ця воля українського народу виявлена 85 року тому, залишилася непогасимою, незламною. Її ніхто не може вбити, хіба на деякий час припинити. І це вдалося терористичній большевицькій системі на деякий час зробити. Як популярно говориться в поезіях - "замовкли в Україні гармати, в 1921-1922 роках."
В 1930 - их роках в Україні панувала жорстока сваволя карних сталінських органів, репресії, арешти, розстріли, розкуркулювння, великий голод, депортація в Сибір, нищення церков, чистки з урядово-партійних органів за національний ухил - все це було спрямоване на знищення національного самовиявлення в роках Визвольної боротьби. Але ця ідея жила серед українського народу.
Ідею - волі до свободи, до державної незалежности високо піднесли Українська Військова Організація, Організація Українських Націоналістів, Карпатська Січ, УПА.
А черговими дуже важливими державницькими актами були проголошення Карпатської України в 1939 - му році, відновлення державности у Львові 30- го червня 1941- го року, а відтак УГВР у липні 1944 року, як національно-політичні представництва України, не забуваючи і не полишаючи на боці екзильний уряд Української народної Республіки й її уряду.
Символічними постатями ідеї волі українського народу в 20 -му віці стали всі ті, що згинули під Крутами, на фронтах, у Зимових Походах, під Базарем, у Сибірі й на Соловках, замордовані голодами, погиблі у в'язницях і концтаборах, вбиті на підпільних шляхах, замордовані в німецьких млинах смерти, в польських в'язницях, по побойовищах ОУН-УПА і поновно - в російських млинах смерти. Це й ті Мученики-нескорені постаті тзв. правозахисники-дисиденти 60, 70 і 80 років. Прізвища їх Вам відомі.
Величний і святий ідеал української державности успадкували ми від творців Днів державности української нації від 22 го січня 1918 року по сьогоднішні дні.
Українська революція 1917 - го року - процес надзвичайно складний. Щоб його розуміти, треба взяти під увагу всі обставини, в яких цей процес відбувався. Вибравши суттєве з українських і чужих джерел, можна робити такі висновки:
Визвольна боротьба розгорілася в тяжких, несприятлевих умовах. Довга, майже два з половиною століття, московська неволя скалічила український нарід під оглядом національним, соціяльним і культурним. Русифікаційна політика царської Росії була причиною того, що міста в Україні, а з ними і вища верства української спільноти, як і верхи робітництва, зденаціонлізувалися. Школи для українців були з російською мовою. Більшість інтеліґенції складається з не-українців.
Отже з 85 - річної ретроспекту ми можемо бачити тло революції таким, яким воно було - сирим, не викультивуваним, не підготованим. Революційна снага виброджувала на соціяльному ґрунті.
І коли від часу створення Української Центральної Ради до 4- го Універсалу, тобто за 8 місяців, політична еліта перейшла метаморфозу в бік абсолютного відокремлення від імперії, вона перемогла декляративно. Цю деклярацію треба було затвердити фізично. Затвердити її успішно можна було лише подивугідною політично-соціяльною елястичністю. З одного боку, треба було спромогтися на таку соціяльну програму, щоб боротися з пропаґандивним радикалізмом Леніна, а з другого - треба було позбутися упереджень до своїх менших чи більших землевласників, щоб оперти боротьбу за українську державність на цілу націю, а не на якусь її частину. Ні одне, ні друге нашим батькам чи скорше дідам з усіх таборів не стало ні сил, ні хисту.
Та якою б траґічною не була наявність того внутрішнього антагонізму, поразку української революції зумовили зовнішні сили. Відроджена Україна мала багато ворогів, не тільки увесь большевицький світ, а й білоґвардійський. Міжнародна ситуація також не сприяла національному рухові. Могутня Антанта допомагала Польщі, Румунії, Денікіну та йому подібним, які вели боротьбу і проти України.
Недивлячись на військову поразку, український народ, одначе, морально й ідейно вийшов переможцем. З етнографічної маси, органічно дуже слабо пов'язаної, створилася українська нація. Нарід, що був приспаний і віками кастрований, за короткий час свого збудження спромігся поставити після такої історичної перерви власну державу. Її вік був короткий, так. Але при тодішній підготованості мас народу й політичної еліти, дивуєся, як вона могла постати взагалі.
Так, 24- го серпня 1991 - го року українцям всміхнулася ще раз доля й Україна стала знову самостійною державою. Тим разом проголошення пройшло в зовсім інших обставинах, без пролить крови та збройного зриву, а радше силою політичних обставин. Тому порівнювати цих дат ніяк не годиться, хоч український народ осягнув те, що може нарід собі бажати.
Тому ми ніяк не можемо забувати історичний чин проголошення державности України в 1918 й Соборности України 1919 року. Згадуючи їх кожного року на святочних зібраннях нам треба пригадати слова Першого Президента Народньої Республіки Михайла Грушевського, який твердив:
"Які б тяжкі проби не судила переходити Україні й українському народові історична доля, які пертурбації не лежали б ще перед ними, великі часи Української Центральної Ради й її акти, зостануться великою епохою їх розвою, твердою підставою національного будівництва.”
Україна напевно вже не втратить своєї самостійности. З такою вірою в душі, сьогодні, в день відзначення самостійности, соборності й державности України, клонимо наші голови перед світлою пам'яттю тих, які в обороні незалежности України, впали в невірних боях з ворогами української державності.
Слава волелюбному українському народові! Слава Україні!
Зверніть увагу
Від гомо сімплекс до гомо триплекс: невідомі стадії людського розвитку – подкаст на Радіо Гартленд