Її вже активно використовують у пів сотні великих міст, включно зі столицею провінції Ханчжоу та агломерацією-супутником Шанхая Сучжоу на урбанізованому узбережжі. Тільки у двох цих мегаполісах мешкає майже 21 млн жителів, пише у своїй статті на The Page  Кирило Данильченко.

У «проблемних» регіонах (Тибет, Внутрішня Монголія, Сіньцзян), крім мережі камер, відпрацьовують мережу «генного контролю» – забору ДНК-матеріалу в чоловіків і розпізнавання ходи. Але йдеться не тільки про системи на кшталт «Пильне око», коли громадян заохочують доносити про «злочинну поведінку» та «неналежні висловлювання». 

Йдеться не тільки про «Великого брата» за Оруеллом, а також про спроби створити систему довіри в країні, у якій із нею завжди було не дуже. Так склалося історично: кілька чинних одночасно паспортів, включно із документами автономних районів на заході, посвідчення за місцем проживання, інститут «лояльних громадян» часів окупації Японією, документи гоміньданівського Китаю.

І все це ходило паралельно до середини 80-х років минулого століття в регіоні, де добра третина населення є неграмотною. Шахрайство було не рідкістю, а людей, які могли сплатити за зобов'язаннями, але не бажали цього робити, навіть називали спеціальним жаргонним «лао лай». Звісно, «система довіри» виглядатиме так, як її розуміє КПК, але передумови до оцифровування всього і вся, без сумнівів, були. 

До 2030 року уряд Китаю, спираючись на штучний інтелект (ШІ) та розподілені обчислювальні потужності, поставив амбітне завдання: отримувати інформацію щодо будь-якого громадянина впродовж лічених секунд. І не тільки про цілком очікуване спілкування з дисидентами, невиплату кредитів або критику режиму в соціальних мережах, але про вузькі дані на кшталт медичних карт, переваг під час завантаження візка продуктами в супермаркеті або кількості порцій алкоголю на тиждень.

Для цього використовуються ID-картки 3-го покоління (симбіоз паспорта та платіжного засобу), до яких можна прив'язати практично будь-яку інформацію — від фітнес-клубу до знижок за карткою. Плюс бази даних приватних компаній, які активно співпрацюють із державою, та десятки тисяч камер.

У підсумку Пекін усе глибше починає проникати в економічні та соціальні зв'язки, а не просто піклуватися про внутрішню безпеку або монополію на владу.

Не сплачуєш борги з аліментів, не виконав розпорядження суду? Неправильно сортував сміття? Забронював столик, але не з'явився? Їв улюблену пряну червону свинину голови Мао у швидкісному потягу? Багато курив, пив і не відвідував спортзал? Водив авто в нетверезому стані? Отже, втратив частину базової кількості балів, які отримує кожен китаєць у системі, — 1000 одиниць.

Здавав кров? Працював волонтером? Підтримував політику улюбленої партії на форумі? Врятував кішку голови місцевого осередку КПК? Відзначився під час боротьби з COVID-19? Отже, отримав бонуси.

Економічна сегрегація

Якщо балів набралося понад 1100 — це найвищий рейтинг. На виході — доступ до комфортних готелів, пільгових кредитів і елітних приватних шкіл. Якщо постане вибір, кому надати за підсумками кварталу путівку до Європи, — не сумнівайтеся, виберуть із рейтингом «А+». У тих, у кого менше ніж 600 балів, — категорія «Д». Навіть спілкування з такими може стати проблемою та призвести до зниження балів.

У великих містах це може вилитися в найнесподіваніші обмеження: значну заставу під час оренди скутера або самоката, заборону користуватися авіацією для внутрішнього туризму, поразку в правах на цивільній службі, заборону відвідувати спортзал або гольф-клуб.

І якщо на старті програми особи, які потрапили до «чорних списків», ще могли купити квиток на літак у приватників, отримавши відмову від держави, то із січня 2018 року більшість операторів ринку підписали меморандум із Національною комісією з розвитку та реформ Китаю щодо врахування системи «штрафів» соціального рейтингу.

ому особи із «червоного списку» з рейтингом вище за «А» зможуть розрахуватися за таксі пізніше й дістати пріоритет під час розгляду заявок на роботу, поки обличчя панів-боржників зі списку «Д» крутять перед показом голлівудських блокбастерів і не пускають на перони швидкісних поїздів.

Цифрова рука ринку

І все б нічого — зрештою перипетії з пропискою або боротьбою з дармоїдством у СРСР нам далеко не чужі. Але є прикра «дрібниця»: експерименти починаються й у корпоративному секторі. Тобто іноземні компанії теж зобов'язані дотримуватися правил для місцевих і здобувати «Соціальний кредит». Європейським компаніям уже запропонували ознайомитися з 1200-сторінковим документом, у якому роз'яснюються положення нового закону.

Торкнеться він і українських юридичних осіб — наш експорт до Китаю торік зріс майже вдвічі. Крім 60% загальноукраїнського експорту залізної руди та 30% кукурудзи, що припадає на Пекін, на ринки Піднебесної надходить майже на $1 млрд соняшникової олії (вона там вважається преміальним товаром для здоров'я, майже як у нас оливкова).

Крім того, мед, молочні продукти, алкоголь, м'ясо птиці — сотні українських компаній працюють на китайському ринку, що зростає.

Тепер їм доведеться враховувати безліч чинників, не тільки тих, що стосуються кібербезпеки, безпеки праці, податкових звітів або частоти звільнення персоналу, а й дій постачальників і субпідрядників, які теж впливатимуть на «Соціальний корпоративний кредит».

Водночас деталі техпроцесу та особисті дані співробітників компанії можуть бути доступними третім особам. На виході — «червоні списки», інвестиції та пільгові податкові ставки для «хороших» і «чорні списки» та система штрафів для «поганих».

Чи дійсно «Соціальний кредит» регулюватиме дії корпорацій ринковими інструментами, чи він стане важелем для розпалювання торгової війни — покаже час. Утім, спроби виростити «нову людину» з допомогою держави робилися неодноразово.

Дві найвідоміші в минулому столітті закінчилися гекатомбами трупів. Третю ми спостерігаємо онлайн прямо зараз. Й обличчя боржників у кінотеатрах або зрощення бізнесу з державою однозначно тільки вершина айсберга.