Сон і смерть - взаємодія тонких тіл (Р. Штайнер -3 част)

Як не може людина завжди не спати, так не може вона обходитися для дієвих співвідношень життя без того, що надчуттєве може їй дати. Життя триває далі уві сні і сили, які працюють і творять в стані бадьорості, добувають собі свою міцність і свіжість з того, що дає їм сон.
І те, що людина розпізнає у видимому, те має бути доповнене і запліднене через те, що людині вдається пізнати про невидимі Світи. Все пізнання видимого завжди має, знову і знову, піднирювати в невидиме, щоб могти розвивати себе.

Коли людина занурюється в сон, тоді міняється спільний зв'язок в її членах (тілах). Те, що у сплячої людини лежить в спокої, містить фізичне тіло і ефірне тіло, однак не містить астральне тіло і Я. Ефірне тіло залишається пов'язаним уві сні з фізичним тілом, тому життє-дії тривають. Що уві сні згасло - це є уявлення, страждання і задоволення, радість і горе, це є здатність висловлювати зовні свідому волю і аналогічні факти буття. Носій всього цього є астральне тіло.
 У бадьорості воно є таким свідомим сприйняттям, а уві сні воно таким не є, бо взяло інший вид буття. Тепер це є задача пізнання надчуттєвого, розглядати цей інший вид буття в астральному тілі.

Коли астральне тіло під час сну не переживає ніякі сцени, коли задоволення і страждання і їм аналогічне воно не відчуває, воно не залишається бездіяльним. Йому належить багато більш жива діяльність, прямо в стані сну.
Як маятник годинника, після того як він розмахнувся вліво і прийшов назад знову в середнє положення, і через зібрану при цьому розмаху силу повинен розмахнутися вправо: так само діє астральне тіло, в лоні якого знаходиться Я. Після того, як вони деякий час були діяльними в фізичному і ефірному тілі, то, через результати цієї діяльності, повинні розгорнути іншу живу діяльність, наступного часу у вільному від тіла, Душевно-Духовному Світо-оточенні.

Для життє-настрою людини настає несвідомість, коли стан астрального тіла і Я вільний від фізичного тіла, бо таке представляє протилежність і навпаки, в стані бадьорості через спільне буття з фізичним і ефірним тілом- станом свідомості: як правий розмах маятника утворює протилежність лівому. Необхідність вступити в цю несвідомість буде відчуватися Духовно-Душевним станом людини, як стомлення.
Однак, це стомлення є вираз для того, що астральне тіло і Я під час сну роблять себе готовими у наступний стан бадьорості знову утворювати в фізичному і ефірному тілах те, що поки вони були вільними від Духовно-Душевного, виникло через чисто органічну- несвідому- формуючу діяльність людської істоти під час свідомості і через таке протилежності.
Такі протилежності, як і в ритмічний послідовності, повинні чергуватися.
- Відповідна форма і вигляд фізичного тіла людини можуть бути підтримані тільки за допомогою людського ефірного тіла. Однак ця людська форма фізичного тіла може бути збережена тільки через таке ефірне тіло, до якого зі свого боку знову, від астрального тіла підводяться відповідні сили.
Ефірне тіло є образотворчим архітектором фізичного тіла.
Воно може образотворити в правильному розумінні, якщо спонукання до образу, який воно повинно утворювати, отримує від астрального тіла. В ньому існують про-образи, за якими ефірне тіло надає фізичному тілу його вигляд.   

 Під час бадьорості астральне тіло не є наповненим такими про-образами фізичного тіла або, принаймні, тільки до певної міри. Бо під час неспання встановлює Душа свої власні образи на місце цих про-образів. Якщо людина спрямовує почуття на своє оточення, то саме через сприйняття утворює вона собі, в своїх уявленнях образи, які є відображеннями навколишнього його світу. Ці відображення є порушники спокою для тих образів, які спонукають ефірне тіло до збереження фізичного тіла.
Тільки тоді, коли людина з власної діяльності могла би підводити своєму астральному тілу ті образи, які могли б дати правильне спонукання ефірного тіла, тоді такого порушення не було б в наявності. У людському бутті саме це порушення грає важливу роль. І воно виражається через те, що під час бадьорості про-образи для ефірного тіла не діють в свою повну силу. Свою повну діяльність в стані бадьорості астральне тіло здійснює всередині фізичного тіла; уві сні воно працює над таким ззовні.

Як фізичне тіло, наприклад, потребує доставки продуктів харчування з зовнішнього світу, з яким воно є рівного роду, також щось аналогічне є той випадок з астральним тілом. Це показує, що воно без всього фізичного оточення не може бути. Насправді вся Земля повинна бути саме такою, яка вона є, якщо на ній повинні були бути фізичні людські тіла. В істинності є, - все людське тіло тільки частина Землі, так в широкому сенсі - частина всього фізичного Світо-всесвіту. Воно веде себе в цьому відношенні як, наприклад, палець руки, щодо всього людського тіла. Відокремити палець від руки, і він не зможе залишатися ніяким пальцем. Так мало б статися з людським тілом, якби воно було відокремлене від того тіла, членом якого воно являється; від життєвих умов, які йому доставляє Земля.

Як фізичне тіло вбудоване в фізичний світ, до якого воно належить, так астральне тіло належить до свого світу. Тільки воно стає, через бадьорість життя, вирваним з цього свого світу. Можна те, як це відбувається, зробити з наочним порівнянням.

Уявити собі посудину з водою. Крапля, в межах всієї цієї водної маси, є нічим для себе відокремленим. Беруть маленьку губку і висмоктують краплю з усієї водної маси. Щось подібне відбувається з людським астральним тілом при пробудженні. Під час сну воно знаходиться в деякому, з ним рівному, світі. При пробудженні його всмоктують в фізичне тіло і ефірне тіло. Останні містять органи, через які астральне тіло сприймає зовнішній світ.

З того свого світу воно може отримати про-образи, які необхідні йому для ефірного тіла.

- Як фізичному тілу приходять продукти харчування з його оточення, так само приходять до астрального тіла, під час стану сну, образи навколишнього його світу. Воно живе там, поза фізичним і ефірним тілами, в Світо-всесвіті. У тому самому Світо-всесвіті, з якого народжена вся людина. У цьому Світо-всесвіті є джерело образів, через які людина зберігає свою форму. Вона гармонійно вчленена в цей Світо-всесвіт. І вона виділяє себе під час бадьорості з цієї охоплюючої гармонії, щоб прийти до зовнішнього сприйняття. Уві сні повертається її астральне тіло назад в цю гармонію Світо-всесвіту. Воно вносить при пробудженні з такої так багато сили в свої тіла, що воно знову може втратити на деякий час перебування в гармонії.

Астральне тіло під час сну повертається назад в свою батьківщину і приносить з собою при пробудженні знову укріплені сили в життя, освіження.
Подальші виклади Таємноведення покажуть, що ця батьківщина астрального тіла є більш охоплююча ніж та, що належить фізичному тілу, в вузькому сенсі з фізичного оточення. У той час як людина, як фізична істота, є член Землі, її астральне тіло належить Світам, в які вбудовані ще інші Світові тіла, ніж наша Земля. Вона вступає через це під час сну, в якийсь інший Світ, до якого належать інші Світи, ніж Земля.

Так, як позаду фізичних законів, які роблять будинок зрозумілим, стоять думки його творця, то позаду того буде говоритися через надчуттєве пізнання.

Якимось проміжним станом між пробудженням і сном є сновидіння. Те, що переживання сновидіння пропонують чуттєвому розгляду, це є строкате взаємо-переплетіння деякого світу образів, яке несе в собі щось з правил і законів. Наплив і відлив показує цей світ, часто спочатку здається в заплутаній послідовності. Людина є видаленою в своєму сновидному житті від закону бадьорої свідомості, яка приковує її до сприйняття почуттів і до правил своєї сили судження. І все-таки сновидіння має щось від повно-таємничих законів, які для людського передбачення є повно-інтригуючими і привабливими і які є глибинною причиною того, що красиву гру фантазії завжди охоче порівнюють зі "сновидінням" .

Людина сновидить, наприклад, що вона проганяє напавшого на неї собаку. Вона прокидається і знаходить себе, як вона несвідомо відштовхує від себе частину ковдри, яка лягла на незвичне місце її тіла і тому стала обтяжливою. Що робить тут сновидійне життя з чуттєво сприйманого процесу? Образи, як такі, мають відгомін бадьорого денного життя. Спосіб, яким вони запозичуються з такого, має щось довільне. Однак відчуття, що людина повинна щось запобігти, висловлюють вони почуття-образно символічно. Сновидіння створює відчуття-образи; воно є символіст. Також внутрішні процеси можуть перетворюватися в такі сновидо-символи.

Не треба вдаватися в роздуми над тим, як це відбувається, потрібно схопити оком, як сновидіння те, що надало  бадьоро- чуттєве сприйняття, перетворює на якийсь образ.

Бачимо: відразу, коли почуття встановлюють свою діяльність, так себе для людини деяке творче робить дієвим. Це є те ж саме творче, яке уві сні повністю без сновидінь також є в наявності і яке тут представляє такий Душевний стан, що виникає як протилежність бадьорому Душевному настрою. Повинен настати такий сон без сновидінь, то астральне тіло має бути витягнутим з ефірного тіла і з фізичного тіла. Що процеси астрального тіла можуть бути сприйняті в образах, це приходить від його спільного зв'язку з ефірним тілом. В мить, в яку цей спільний зв'язок припиняється, занурюються образи в темряву несвідомо і тут є сон без сновидінь.

Також і смерть настає ні через що інше, як через зміну в спільному зв'язку членів людської істоти.

У той час, як при переході в сон астральне тіло звільняє себе від свого зв'язку з ефірним тілом і фізичним тілом, останні все-таки залишаються пов'язаними; відділення фізичного тіла від ефірного тіла настає зі смертю. Фізичне тіло залишається наданим своїм власним силам і має розпадатися як труп. Для ефірного тіла відтепер зі смертю настає стан, в якому воно протягом часу між народженням і смертю ні разу не було - не рахуючи виняткових станів. Воно є, саме тепер, об'єднаним зі своїм астральним тілом, без того, що при цьому є фізичне тіло. Бо відокремлюються ефірне тіло і астральне тіло не безпосередньо після настання смерті. Вони утримуються разом деякий час через якусь силу, про яку легко зрозуміти, що вона повинна бути в наявності. Якби не була б вона саме в наявності, то ефірне тіло взагалі не могло б відокремити себе від фізичного тіла.

Бо воно буде спільно утримуватися з таким: це показує сон, де астральне тіло не є в стані, щоб відокремити один від одного обидва ці члени людини. Ця сила вступає в дієвість при смерті. Вона відокремлює ефірне тіло від фізичного так, що перше виявляється тепер пов'язаним з астральним тілом. Надчуттєве спостереження показує, що цей зв'язок для різних людей після смерті є різним. Тривалість його вимірюється днями. Про цю тимчасову тривалість тут повинна бути поки тільки ознайомча мова.

Пізніше, відділяється потім астральне тіло також від свого ефірного тіла і йде без такого своїми шляхами далі. Під час зв'язку обох тіл людина є в стані, через який вона може сприймати переживання свого астрального тіло. Поки фізичне тіло є тут, з відділенням астрального тіла від нього відразу має початися робота ззовні, щоб освіжити використані органи. Якщо фізичне тіло є відокремленим, то відпадає геть і така робота. Все-таки сила, яка додається на неї, коли людина спить, залишається після смерті, і вона може бути тепер використана для іншого. Вона буде використана тепер до того, щоб зробити власні процеси астрального тіла сприймаючими.

Якесь, на зовнішнє життя пристав, спостереження, може завжди-таки сказати: Це є всі твердження, які зрозумілі обдарованій над-чуттєвим сприйняттям; для когось іншого людини немає, проте, ніяка можливість, проникнути до їх істинності. Справа, все-ж, не є такою. Що над-чуттєве пізнання спостерігає також на цій, віддаленій від звичайного спостереження області: воно може звичайної силою судження, після того як воно обнаруженно, бути схоплено. Ця сила судження повинна тільки спільні зв'язки життя, які привертають в виявлений, поставити перед собою правильним чином.

Подання, відчуття і воління стоять між собою і з переживаннями, зробленими людиною в зовнішньому світі в такому співвідношенні, що вони залишаються незрозумілими, якщо образ їх виявленої дієвості не береться, як вираз непроявленого. Ця проявлена ​​дієвість прояснюється для судження тільки: коли вона в своєму ході в фізичному житті людини може розглядатися як результат того, що надчуттєве пізнання встановлює для нефізичного. Знаходитись навпроти цієї дієвості без надчуттєвого пізнання, як в якійсь темній кімнаті без світла. Як бачимо фізичні предмети оточення тільки при світлі, так само те, що розігрується через Душевне життя людини, стає зрозумілим тільки через надчуттєве пізнання.

Під час зв'язку людини зі своїм фізичним тілом вступає зовнішній світ в відображеннях в свідомість; після залишення цього тіла, буде більш прийнятним, що переживає астральне тіло, коли воно не пов'язане з цим зовнішнім світом ні через жодні фізичні органи чуття. Нові переживання воно спочатку не має. Зв'язок з ефірним тілом перешкоджає йому в тому, щоб переживати щось нове. Чим воно володіє- це є спогад минулого життя. Наявне ще в наявності ефірне тіло, дозволяє з'явитися цьому, як деяка охоплююча, наповнена життям картина. Це є перше переживання людини після смерті. Вона сприймає життя між народженням і смертю, як розпростертий перед нею ряд образів. Під час цього життя спогад є в наявності в стані бадьорості, коли людина пов'язана зі своїм фізичним тілом. Воно настільки є в наявності, наскільки таке тіло це допускає. Душа ніщо не втрачає з того, що в житті на неї справляє враження. Поки ефірне тіло людини залишається збереженим, встановлюється якась відома досконалість спогадів.

Вона зникає в масі того, в чому ефірне тіло втрачає форму, яку воно мало під час свого перебування в фізичному тілі і яка була аналогічна фізичному тілу. Це є також підставою, чому астральне тіло відділяється від ефірного тіла після деякого часу. Воно може тільки так довго залишатися об'єднаним з таким, поки ефірне тіло продовжує йому форму, відповідну фізичному тілу.

- Під час життя між народженням і смертю відділення ефірного тіла настає тільки у виняткових випадках і тільки на короткий час. Якщо людина, наприклад, навантажує один зі своїх членів, то частина ефірного тіла може відокремити себе від фізичного. Про такого члена, з яким стає такий випадок, кажуть, що він "онімів”. І своєрідне почуття, яке тоді відчувають, походить від відділення ефірного тіла.

Надчуттєве спостереження може в такому випадку бачити, як відповідна частина ефірного тіла виділяється з фізичного . Коли людина переживає зовсім незвичайний переляк або подібне до нього, то для якоїсь великої частини тіла на зовсім короткий час, якесь таке відділення ефірного тіла може виникнути. Це є такий випадок, коли людина через що-завгодно, бачить себе близькою до смерті, коли вона, наприклад, тоне чи при гірничому підприємстві їй загрожує падіння. Розповідають люди, які таке пережили, це приходить насправді близько до істини і може бути підтверджено через над-чуттєве спостереження. Вони передають, що їм в такі миті все їхнє життя, як в якійсь величезній картині спогадів, виступає перед Душею.

Таким повідомленням не так легко може бути приписана упередженість спостерігача.
В якійсь картині спогадів, зібране разом, з'являється в перший час після смерті, пережите минуле.

Після відділення від ефірного тіла є тепер астральне тіло саме по собі в своїй подальшій мандрівці. В астральному тілі залишається в наявності все, що воно через свою власну діяльність під час свого перебування в фізичному тілі зробило своїм володінням. Вища Я розробила аж до певної міри Само-Дух, життє-Дух і духо-Людини. Остільки такі є розвиненими, отримують вони своє буття не з того, що як органи є в наявності в тілах, а з Я. І ця Я є прямо та істота, яка не вимагає ніяких зовнішніх органів для свого сприйняття: І вона не потребує ні жодних таких, щоб залишатися у володінні того, що вона об'єднала з самою собою. Можна було б заперечити: Так, чому уві сні немає ніякого сприйняття цього розвиненого Само-Духа, життє-Духа і духо-Людини в наявності? Його тому немає в наявності, бо Я між народженням і смертю прикута до фізичного тіла. Коли вона уві сні знаходиться з астральним тілом поза фізичним тілом, вона також залишається з таким тісно пов'язаною. Бо діяльність її астрального тіла повернута до цього фізичного тіла.

Я зі своїм сприйняттям звернута на зовнішній світ почуттів, і через це не може приймати відкривання Духовного, в його безпосередньому вигляді. Тільки через смерть настає це відкривання для Я, бо вона через смерть стає вільною від свого зв'язку з фізичним і ефірним тілом. В цю мить смерті, в яку вона витягується з фізичного світу, може засвітитися для Душі якийсь інший Світ. Залишаються, однак, в наявності відомі жадання, які цей зв'язок підтримують із зовнішнім чуттєвим світом. Це є жадання, які людина створює собі саме через те, що вона усвідомлює свою Я, як четвертий член своєї істоти.

Ті пристрасті і бажання, які виникають у істоти трьох нижчих тіл, можуть діяти тільки в зовнішньому світі; і якщо ці тіла відкинуті, тоді пристрасті і припиняються. Голод буде впливати через зовнішнє тіло; він замовкає, як тільки це зовнішнє тіло не є більш пов'язаним з Я.

Не мала б, тепер, Я ніяких подальших прагнень як тільки ті, які походять з її власної Духовної істоти, то вона могла б з настанням смерті черпати повне задоволення з Духовного світу, в який вона пересаджена. Але життя дало їй ще інші жадання. Воно запалило в ній якусь потребу до насолод, які тільки через фізичні органи можуть бути задоволені, незважаючи на те, що вони самі взагалі виходять не із суті цих органів. Не тільки три тіла вимагають через фізичний світ своє задоволення, а сама Я знаходить насолоди в межах цього світу, для яких в Духовному світі немає взагалі ніякого об'єкта в наявності для їх задоволення. Двоякі бажання існують для Я в житті.
Поки Я знаходиться в тілах, будуть також вони задоволені через фізичні органи. Бо в проявах органів тіл діє приховане Духовне. І в усьому, що сприймають почуття, приймають вони одночасно Духовне. Це Духовне також після смерті є в наявності, якщо навіть в іншій формі. Третій рід бажань є ті, які створює собі Я під час свого життя в чуттєвому світі, бо вона знаходить в ньому приємне також остільки, оскільки в ньому не виявляється Духовне.

- Найнижчі насолоди можуть бути проявами Духа. Задоволення, що забезпечує прийом харчів голодній суті, є якийсь прояв Духа. Бо через прийняття харчів досягається те, без чого Духовне, в якомусь відомому відношенні, не могло б знайти свій розвиток. Я може перевершуватись через насолоду, яка через цей факт здається необхідною. Вона може виношувати потребу до добротно-смачної їжі, повністю не дивлячись на послуги, які проявляються Духу через прийняття харчування.

Те ж саме настає і для інших речей чуттєвого світу. Будуть через це породжені ті бажання, які в чуттєвому світі ніколи не прийшли б до прояву, якби людське Я не було б вчленено в людину. Хоч також, з Духовної істоти Я такі бажання не виникають. Чуттєві насолоди Я повинна мати, поки вона живе в тілі, також оскільки вона являється Духовним. Бо в чуттєвому проявляє себе Дух; і Я насолоджується нічим іншим, як Духом, коли вона віддає себе в чуттєвому світі тому, через що просвічує світло Духа. І вона буде залишатися в насолоді цього світла, навіть коли чуттєвість не є більш засобом, через який проходять промені Духа. Для таких бажань не існує ніяке здійснення в Духовному світі, для яких уже в чуттєвому не живе Дух. Настає смерть, тоді для цих бажань можливість насолоди є обрізаною.

Насолода добротно-смачною їжею може бути зроблена тільки через те, що тут є фізичні органи, які задіюються при споживанні їжі: піднебіння, язик і так далі. Таких людина не має більше після залишення фізичного тіла. Якщо Я має ще потребу за такою насолодою, то така потреба повинна залишатися незадоволеною. Оскільки ця насолода відповідає Духу, вона тільки так довго є в наявності, поки є фізичні органи.

Оскільки насолоду створило Я без того, щоб при цьому служити Духу, залишається вона після смерті як бажання, яке марно жадає задоволення. Що тепер відбувається в людині, якщо уявити собі, що хтось терпить пекучу спрагу в якійсь місцевості, в якій вдалину і вшир бракує води. Так само відбувається це і з Я, оскільки вона після смерті зберігає не погашені жадання по насолоді зовнішнього світу і не має ніяких органів, щоб їх задовільнити. Природно має пекучу спрагу, яка служить як порівняння зі станом Я після смерті, мислити собі в безміру посилені наявні жадання, для яких відсутня можливість здійснення.

 Наступний стан Я полягає в тому, щоб стати вільним від такого привабливого зв'язку із зовнішнім світом. Я повинна зробити очищення і звільнення в цьому відношенні. З неї повинно бути знищене все, що було породжене нею в бажаннях тіла і що в Духовному світі не має ніякого права проживання.
- Як якийсь предмет охоплюється вогнем і спалюється, так після смерті розчиняється і припиняється описаний світ прагнень. З цим відкривається перспектива в той світ, який над-чуттєве пізнання може позначити як "пожираючий вогонь Духа". Цим "вогнем" буде охоплено те жадання, яке є чуттєвого роду, однак таке, що чуттєве не є вираженням Духа. Можна б такі уявлення знайти невтішними і страшними. Необхідні чуттєві органи після смерті повинні перетворитися в безнадійність, що якесь бажання фізичного світу може потім перетворитися в пекучу потребу. Можна таку думку мати тільки так довго, поки не подумати, що всі бажання і прагнення, які після смерті будуть охоплені "пожираючим вогнем", у вищому сенсі представляють не доброчинні, а руйнівні сили в житті.

Через такі сили зав'язує Я з чуттєвим світом більш міцний зв'язок, ніж це необхідно, щоб з цього ж самого чуттєвого світу прийняти в себе все те, що їй корисно. Цей чуттєвий світ є якийсь прояв прихованого за ним Духовного.

Якщо чуттєва насолода, як вираз Духа, означає піднесення, розвиток Я, так те, що не є таким проявом, означає зубожіння, спустошення такого. Буде якась подібна жага в чуттєвому світі задоволена, то в наявності залишається її спустошуюча дію для Я, все-таки. Тільки буде ця руйнівна дія до смерті для Я невидимою. Тому може в житті насолода від такого жадання виробляти нові подібні бажання. І людина буде взагалі не сприймати, що вона сам себе облачає в "пожираючий вогонь". Хто любить якусь людину, той буде залучатися не єдино до того в ній, що може бути сприймаючим через фізичні органи. Тільки про це дозволено бути сказано, що зі смертю таке сприйняття буде втрачено. Якраз те стає тоді видимим у коханої людини, для сприйняття чого фізичні органи були тільки засобом.

Так, єдине, що перешкоджає такій повній видимості, є тоді наявність того жадання, яке може бути задовільнене лише через фізичні органи. Не було б це прагнення знищеним, то не могло би взагалі наступити свідоме сприйняття коханої людини після смерті. Розглядуючи так, перетворюється сцена страшного і невтішного, що могла би мати події після смерті для людини, в таке глибоко задовільнене і втішне.

Наступні переживання після смерті є тепер в ще одному відношенні абсолютно відмінними від таких під час життя. Під час очищення людина живе, певною мірою, в зворотному напрямку. Вона проробляє ще раз все те, що вона зазнала у житті, починаючи з народження.

З процесів, які безпосередньо передували смерті, починає вона і переживає все ще раз аж до дитинства в зворотній послідовності. І при цьому постає їй перед її очима все Духовне, що не виникало з Духовної природи Я під час життя. Тільки переживає вона це все тепер також зворотним чином. Людина, яка, наприклад, померла на шістдесятому році і яка через гнівний спалах на своєму сороковому році доставила кому-небудь тілесну або Душевну біль, переживе цю подію ще раз, коли вона при своєму зворотному бутті-мандрівці після смерті досягне місця своїх сорокових років. Тільки переживає вона тут не задоволення, яке їй дісталося в житті через напад на іншого, а через біль, який через неї цьому іншому був доставлений.

В істинності шкодить Я не тільки іншому через задоволення такого жадання, а собі самому; тільки залишається їй це власне пошкодження під час життя невидимим. Після смерті стає цей повністю шкідливий світ прагнень видимим для Я. І до кожної суті і кожної речі відчуває себе тоді Я залученим, при яких таке бажання спалахнуло з тим, щоб це прагнення в "пожираючому вогні" знову було знищене, саме так як воно виникло. Тільки коли людина при своїх зворотніх мандрах досягає тимчасового пункту свого народження, проходять всі подібні прагнення через очищаючий вогонь, і ніщо не перешкоджає їй відтепер в повній віддачі Духовному світу. Вона вступає на новий щабель буття.

Як вона при смерті відокремлює фізичне тіло, незабаром після цього ефірне тіло також, так розпадається надалі та частина астрального тіла, яка може жити тільки в свідомості зовнішнього фізичного світу. Для над-чуттєвого пізнання існує з цим три трупи: фізичний, ефірний і астральний. Тимчасовий пункт, в який останньою скидається людина, позначається через те, що при очищенні становить приблизно третину такого часу, який протікає між народженням і смертю. Пізніше, коли на основі Таємноведення, буде розглядатися людський хід життя, може стати явною причина того, чому це є так. Для над-чуттєвого спостереження в людському Світо-оточенні продовжуюче існують астральні трупи, які скидаються з людей, які зі стану очищення переходять в якесь вище буття. Це є точно так, як для фізичного сприйняття виникає фізичний труп там, де живуть люди.

Після очищення настає для Я повністю новий стан свідомості. У той час як до смерті до неї повинні були притікати зовнішні сприйняття, з тим щоб на них могло падати світло свідомості, виникає тепер як би зсередини якийсь Світ, який досягає до свідомості. Також між народженням і смертю живе Я в цьому світі. Тільки одягається остання тут в відкривання почуттів; і тільки тут, де Я, з залишенням без уваги всіх сприйнять почуттів, сприймає себе саму у своїй "найвнутріннішній все-святості ", сповіщає себе в безпосередньому вигляді те, що інакше з'являється тільки в покриві чуттєвого.

Так, як відбувається сприйняття Я у Внутрішньому до смерті, так зсередини розкриває себе Духовний світ у своїй повноті після смерті і після очищення. Власне, є те відкриття вже відразу після залишення ефірного тіла тут; все-ж розташовується перед ним, як якась затемнююча хмара, світ прагнень, які ще звернені до зовнішнього світу. Це є тут, як якщо б у блаженний світ Духовного переживання приєднались чорні демонічні тіні, які виникають з, в "вогні себе пожираючих", прагнень. Так, не тільки тіні, але дійсні істоти є тепер ці жадання; це показує себе відразу, коли фізичні органи вилучені з Я і така може сприймати через це, що є Духовної природи. Як спотворені образи і карикатури того виникають ці істоти, що перш стало відомо людині через чуттєве сприйняття.

Над-чуттєве спостереження про цей світ очищаючого вогню має сказати, що він населений сутностями, чий зовнішній вигляд для Духовного ока може бути жахливим і болючим , чиє задоволення здається є руйнування і чия пристрасть направляється на зло, проти якого зло чуттєвого світу впливає незначно. Що людина при визначенних прагненнях приносить з собою в цей світ, це з'являється для таких істот як якесь харчування, через яке вони постійно підтримують свої влади-сили знову посиленими і підкріпленими.

Що є для Духовного погляду лютий, нишпорюючий навколо, вовк? Що розкривається в тому,

що сприймають його почуття? Ніщо інше, як якусь Душу, яка живе в прагненнях і яка задіює себе через такі. Можна зовнішній вигляд вовка назвати деяким втіленням цих прагнень. І не мала би людина ніяких органів, щоб сприйняти цей вигляд, вона повиненна була би розпізнати буття відповідної істоти, коли її жадання показують себе незримо в своїх діях, коли вкрадається невидима для ока влада-сила, через яку могло б трапитися все те, що трапляється через зримого вовка.

Тепер, істоти очищаючого вогню є в наявності не для чуттєвої, а тільки для над-чуттєвої свідомості; їх дії тут розташовуються відкрито-повідомляюче: дії складаються в руйнуванні Я, коли для них існує це харчування. Ці дії стають чітко видимими, якщо обгрунтована насолода зростає до невідповідності і неприборканості. Бо що сприймається почуттями, спокушало б також Я настільки, наскільки насолода обгрунтована в її істоті. Тварина буде тільки через те в зовнішньому світі гнана до потреби, якої жадають її три тіла. Людина має вищі насолоди тому, що до трьох тілесних членів приходить до того ж ще й четвертий, Я.

Якщо тепер, Я вимагає такого задоволення, яке служить не для збереження і підтримання її істоти, а для руйнування її, то така потреба НЕ може бути ні дією її трьох тіл, ні її таким як власній природі, а тільки таким істотам, які залишаються прихованим почуттям по своїй істинній зовнішності, які можуть прилаштовуватися прямо до вищої природи Я і могти спонукати її до пристрастей, які пов'язані спільно з чуттєвістю, однак, які, тільки через таку можуть бути задоволені.

Є саме істоти в наявності, які мають для свого живлення пристрасті і жадання, які є більш гіршого роду, ніж все тваринне тому, що вони відживають себе не в чуттєвому, а захоплюють Духовне і втягують таке вниз в чуттєву область. Облики таких істот тому є для Духовного погляду більш огидні, більш жахливі, ніж види самих диких тварин, в яких, все-таки, втілюються тільки пристрасті, що обгрунтовані в чуттєвому; і руйнівні сили цих істот безмірно перевершують всю руйнівну лють, яка є в наявності в чуттєвому тваринного світу. Над-чуттєве пізнання має, таким чином, розширити кругозір людини як на якийсь світ істот, які у відомому відношенні стоять нижче, ніж видимий, приносячий руйнування, тваринний світ.

Коли людина після смерті проходить наскрізь через цей світ (нижній астрал- авт.) , тоді знаходиться вона навпроти Світу, який містить Духовне і який також пророджує в ній потреби, які знаходять своє задоволення в Духовному. Також тим часом людина розрізняє, що належить до її Я, і тим, що утворює оточення цієї Я - можна сказати - її Духовний зовнішній світ.

У той час, як оточення людини в житті між народженням і смертю говорить до неї через органи її тіла, після залишення всіх тіл, проникає мова нового оточення безпосередньо в "найвнутрішніше святилище" Я. Ціле оточення людини наповнене тепер істотами, які є рівного роду з її Я, бо тільки Я має доступ до Я. Так як мінерали, рослини і тварини оточують людину в чуттєвому світі і спільно складають такий, так після смерті оточена вона якимось Світом, який складений спільно з істот Духовного роду.