Сон і смерть - новоформування у Духо-країні (Р. Штайнер -4 част)

Так як мінерали, рослини і тварини оточують людину в чуттєвому світі і спільно складають такий, так після смерті оточена вона якимось Світом, який складений спільно з істот Духовного роду.

- Все-таки приносить людина з собою в цей Світ щось, що в ньому не є її оточенням; це є те, що свідома Я пережила в межах невидимого чуттєвого світу. Спочатку настає сума цих переживань безпосередньо після смерті, поки ефірне тіло було ще пов'язаним з Я, як охоплююча картина спогадів. Ефірне тіло хоча потім буде відкинуте, але від картини спогадів відстає щось, як неминуще володіння Я.

Як ніби з усіх переживань і дослідів, які зустрілися людині між народженням і смертю, був би зроблений якийсь екстракт, якийсь витяг, так сприймається те, що тут залишається з Я. Це є Духовний винос життя, його плід. Цей винос є Духовного роду. Він містить все, що Духовне розкриває через почуття. Однак без життя в чуттєвому світі він не міг би виникнути. Цей Духовний плід чуттєвого світу відчуває Я після смерті як те, що тепер є її власним, внутрішнім Світом і з чим вона вступає в Світ, який складається з істот, які виявляють себе так, як тільки сама Я може проявити себе в своєму найглибшому Внутрішньому.

Як якийсь зародок рослини, який є екстрактом цілої рослини, розгортає себе тільки коли він буде занурений в інший Світ, в Землю, так само розгортається тепер те, що приносить з собою Я з чуттєвого світу, як якийсь зародок, на який впливає духовне оточення, в який це духовне відтепер прийняла.

Наука надчуттєвого може давати тільки образи, коли вона викладає, що відбувається в цій "Духо-країні". Як, наприклад, якийсь колір виникає в чуттєвому світі, коли цей або той предмет впливає на око, так постає перед Я в "духо-країні" якесь переживання через якийсь колір, коли на неї саму впливає істота. Тільки підноситься це переживання так, як в межах життя між народженням і смертю сприйняття Я може бути задіяно у Внутрішньому сприйманні. Це так, як ніби якась інша істота безпосередньо впливала на Я і це послужило приводом, щоб цей вплив уявити в кольоро-образі.

Так знаходять своє вираження всі істоти Духовного оточення Я в кольорово-випромінюючому Світі. Найбільш аналогічними враженням цього почуттєвого світу є тепер звучання Духовного світу. І чим більше людина вживається в цей Світ, тим більше він буде для неї якимось в собі рухомим життям, яке дозволяє порівняти себе з їх звучанням і гармонією в чуттєвій дійсності. Відчуває людина звучання не як щось, що приходить ззовні до якогось органу, а як якусь владу, яка провитікає в Світ через її Я.

Вона відчуває звучання так, як в чуттєвому світі своє власне говоріння або спів; тільки вона знає, що ці звучання в Духовному світі, які виникають з неї, є одночасно маніфестації інших істот, які через неї виливають себе в Світ. Ще більш висока маніфестація знаходить місце в "Духо-країні", коли звучання стає "Духовним словом". Тоді протікає через Я не тільки рухливе життя якоїсь іншої Духовної істоти, а така істота сама розділяє з Я своє Внутрішнє. І без роздільності, яку повинно мати кожне спільне буття в чуттєвому світі, живуть тоді , коли Я протікається наскрізь "Духовним словом", дві істоти одна в іншій. І в такому роді це є дійсно спільне буття Я з іншою Духовною істотою після смерті.

Перед надчуттєвою свідомістю виступають три області Духо-країни, які дозволяють порівняти себе з трьома частинами фізичного чуттєвого світу. Перша область є певною мірою "тверда земля " Духовного світу, друга є "морська і річкова область" і третя є "повітряний круговорот".

- Що на Землі приймає фізичні форми так, що це може бути сприйнято через фізичні органи, це буде по своїй Духовній суті, сприйматися в першій області "Духо-країни". Від кристала, наприклад, тут може бути сприйнята сила, яка утворює його форму. Тільки веде себе те, що проявляється тут, як протилежність того, що зустрічається в чуттєвому світі.

Простір, який в останньому Світі наповнений Духовної масою, з'являється для Духовного погляду як якийсь рід порожнього простору ; однак навколо цього порожнього простору буде видна сила, яка утворює форму каменя. Якийсь колір, який має камінь в чуттєвому світі, є в Духовному, як переживання протидії кольору; отже, пофарбований червоним камінь виглядає з боку країни Духа як зеленуватий, зелений переживається як червонуватий і так далі. Також інші якості з'являються у своїй протилежності. Як камені, земляні маси і їм подібне утворюють тверду землю - континентальну область - чуттєвого світу, так само складають спільно представлені утвори "тверду землю" Духовного.

- Все, що в межах чуттєвого світу є життя, це є морською областю в Духовному. Для чуттєвого погляду життя існує в своїх діях у рослин, тварин і людей. Духовному оку життя є якась плинна істота, яка як моря і річки, проникає через Духо-країну. Ще краще існує порівняння з кровообігом в тілі. Бо в той час, як моря і річки в чуттєвому світі представляються як розподіленими незакономірно, панує певна закономірність в розподілі плинного життя в країні Духа, як в системи кровообігу. Саме це "тікуче життя" буде одночасно сприйматися як Духовні звучання.

- Третя область країни Духа є "повітряний круговорот". Те, що в чуттєвому світі виступає як почуття, це мається в наявності в області Духа таким всепроникаючим, як повітря на Землі є в наявності. Якесь море тікучого почуття має тут представляти себе. Страждання і біль, радість і захоплення течуть в цій області як вітер і шторм в повітряному вирі чуттєвого світу. Думають про якусь битву, яка відбудеться на Землі. Тут стоять один навпроти одного не тільки види людей, які може бачити чуттєве око, але почуття стоять проти почуттів, пристрасті проти пристрастей; болем наповнюють поле битви рівно так як людські види. Все, що тут живе в пристрасті, в болю, в радості перемоги, все це не тільки є в наявності, оскільки це розкриває себе в чуттєво сприймаючих впливах; це приходить Духовному почуттю до свідомості, як процес повітряного кругообігу в Духо-країні. Якась така подія в Духовному є як гроза в фізичному світі. І сприйняття цієї події дозволяє порівняти себе з тим, як чути слова в фізичному світі. Тому кажуть: Як повітря обволікає і проникає через істот Землі, такі ж і "віючі Духовні слова" через істот і процеси Духо-країни.

І подальші сприйняття ще можливі в цьому Духовному світі. Також тут мається в наявності те, що дозволяє порівняти себе з теплом і зі світлом фізичного світу. Те, що як тепло пронизує всі земні речі і істоти в духо-країні, це є сам світ думки. Тільки потрібно представляти тут думки як живі, самостійні істоти. Що людина охоплює в проявленому світі як думку, це є як якась тінь того, що живе як істота думки в Духо-країні.

Відчувають собі думку, якою вона є в наявності в людині, витягнутої з цієї людини і як діяльна, діюча істота, обдарована власним внутрішнім життям, то мають слабку образність того, що наповнює четверту область Духо-країни. Що людина сприймає як думку в своєму фізичному світі між народженням і смертю, це є тільки прояв світу думки, як він може бути утворений через інструменти тіл. Однак все, що людина плекає при таких думках, які означають якесь збагачення фізичного світу, це має своє пра-джерело з цієї області.

Не обов'язково при таких думках думати тільки про ідеї великих винахідників, геніальних особистостей, а можна бачити у кожної людини, як вона має " ідеї, що приходять в голову", яким вона зобов'язана не тільки зовнішньому світу, а через які вона цей зовнішній світ сама перетворює.

Наскільки приходять у розгляд почуття, пристрасті, привід до яких розташовується в зовнішньому світі, настільки повинні ці почуття і інше встановитись в третій області країни Духа; все те, що може жити в людській Душі так, що людина стає творцем, що вона діє перетворююче і плідно на своє Світо-оточення: це буде проявлено в її правласному, сутністному вигляді в четвертій області Духовного світу.

- Що мається на наявності в п'ятому регіоні, дозволено бути порівняно з фізичним світлом. Це є в своєму пра-власному образі, як проявляюча себе мудрість. Істоти, які виливають мудрість в своє оточення, як сонце світло на фізичні істоти, належать цій області. Що буде освітлено цією мудрістю, це показує себе в своєму справжньому сенсі і своєму значенні для Духовного світу, як фізична істота показує свій колір, коли вона буде освітлена світлом. - Існують ще більш високі області Духо-країни; вони знайдуть свою постанову в більш пізньому місці цього писання.

У цей світ занурюється Я після смерті з виносом, який вона приносить з собою з чуттєвого життя. І такий винос є ще об'єднаним з тією частиною астрального тіла, яка не відкидається в кінці часу очищення. Відкидається тільки та частина, яка після смерті зі своїми прагненнями та бажаннями звернена до фізичного життя. Занурення Я в Духовний світ з тим, що вона засвоїла собі з чуттєвого світу, дозволяє порівняти себе з посадкою насіння-зерна в дозріваючу землю. Як це насіння-зерно приваблює речовини і сили з свого довкілля, для того щоб розвернутися в нову рослину, таким же є розгортання і зростання істоти Я, зануреної в Духовний світ.

- У тому, що сприймає якийсь орган, лежить також прихована сила, через яку сам цей орган буде створено. Око сприймає світло. Однак без світла не існувало б ніякого ока. Істоти, які проводять своє життя в темряві, не утворюють собі ніяких органів для зору. Так створена вся фізична особа з прихованих сил того, що буде сприйматися через члени тіл. Фізичне тіло побудовано через сили фізичного світу, ефірне тіло через такі ж життєвого світу, і астральне тіло сформоване з астрального світу. Якщо тепер Я вставлена в країну Духа, то зустрічаються їй саме ті сили, які залишаються прихованими для фізичного сприйняття. Те, що стає видимим в першій області Духо-країни, це є Духовні істоти, які завжди оточують людину і які також побудували її фізичне тіло. У фізичному світі людина сприймає ніщо інше, як прояви тих Духовних сил, які сформували також її власне фізичне тіло.

Після смерті вона є сама серед цих формуючих сил, які тепер показують їй себе в своєму власному, раніше прихованому вигляді. Саме так є вона через другу область серед сил, з яких складається її ефірне тіло; в третій області течуть до неї сили, з яких розчленено її астральне тіло. Також і більш високі області країни Духа дозволяють притікати до неї тепер те, з чого вона була побудована в житті між народженням і смертю.

Ці істоти Духовного світу діють відтепер спільно з тим, що людина принесла з собою як плід з колишнього життя і що тепер стає зародком. І через цю спільну дію будується людина, перш за все, як Духовна істота, знову. Уві сні фізичне тіло і ефірне тіло залишаються існувати; астральне тіло і Я є, хоча назовні обох перших, однак ще з ними пов'язані. Що такі приймають в такому стані від впливів Духовного світу, може служити, щоб знову відновити виснажені під час бадьорості сили. Після того, як фізичне і ефірне тіло відкинуті і після часу очищення також і ті частини астрального тіла, які через свої жадання ще спільно пов'язані з фізичним світом, стає тепер все, що притікає до Я з Духовного світу, не тільки поліпшувачем , а й ново-формувачем .

І після певного часу, навколо Я члениться астральне тіло, яке знову може мешкати в такому ефірному тілі і фізичному тілі, які притаманні людині між народженням і смертю. Людина може знову йти через якесь народження і з'явитися в якомусь оновленому Земному існуванні, яке тепер вчленило в себе плід колишнього життя. Аж до ново-формування астрального тіла є людина свідком свого відновлення. Так як тут сили Духо-країни розкриваються їй не через зовнішні органи, а зсередини, як власна Я в самосвідомості, то людина може сприймати це відкривання так довго, поки її почуття ще не направляються на зовнішній сприймаючий світ. З миті, коли астральне тіло є ново-сформованим, звертається це почуття на зовнішнє. Астральне тіло вимагає відтепер знову якесь зовнішнє ефірне тіло і фізичне тіло. Воно відвертається з цим від відкривань Внутрішнього. Тому існує тепер якийсь проміжний стан, в якому людина занурюється в підсвідомість. Свідомість може знову виринути в фізичному світі лише, коли для фізичного сприйняття утворені необхідні органи.

У той час, в який припиняється свідомість, освітлене через внутрішнє сприйняття, починає тепер членувати собі нове ефірне тіло при астральному тілі, і людина може тоді також знову вселитися в фізичне тіло. При цих обох членуваннях могла б зі свідомістю взяти участь тільки така Я, яка створила з себе; в ефірному тілі і фізичному тілі приховано будують сили, життє-Дух і Духо-Людини. Поки людина ще не просунута, повинні істоти, які знаходяться в своєму розвитку далі ніж вона сама, вести це членування. Астральне тіло буде приведене такими істотами до батьківської пари, так що воно може бути обдароване відповідним ефірним і фізичним тілом.

- Перш ніж повністю відбувається членування (формування) ефірного тіла, відбувається тепер щось надзвичайно значуще для, знову вступаючої в фізичне буття, людини. Така створила в своєму колишньому житті перешкоджаючі сили, які показали себе при зворотніх мандрах після смерті. Візьмемо вже раніше згаданий приклад знову. Людина з гнівного пориву на сороковому році свого колишнього життя доставила кому-небудь біль. Після смерті зустрічається їй цей біль іншої людини як якась сила, що перешкоджає її власному розвитку Я. І так є це з усіма такими випадками колишнього життя. При знову-вступі в фізичне життя стоять тепер ці перешкоди розвитку знову перед Я.

Як з настанням смерті стояв перед людською Я якийсь рід картини спогадів, так тепер стоїть перед нею перед-бачення на наступаюче життя. Знову бачить людина таку картину, яка показує тепер всі перешкоди, які людина повинна усунути, якщо її розвиток має йти далі. І те, що вона так бачить, стає вихідним пунктом сил, які людина повинна взяти з собою в нове життя. Образ болю, який вона доставила іншій людині, стає силою, яка спонукає Я цей біль виправити, коли вона знову вступає в життя. Так визначаюче діє минуле життя на нове. Діяння цього нового життя відомим чином викликані через такі колишнім. Цей закономірний спільний зв'язок колишнього існування з пізнішим має розглядатись як закон долі; звикли, щоб позначати його запозиченим зі східної мудрості виразом "Карма (Karma)".

Побудова нового спільного зв'язку тіла є не єдина діяльність, яка належить людині між смертю і новим народженням. У той час як відбувається така побудова, людина живе поза фізичним світом. Такий просувається, однак, протягом цього часу в своєму розвитку далі. В порівняно короткі часові проміжки Земля змінює свій лик . Як виглядали за кілька тисячоліть ті області, які в даний час зайняті Німеччиною? Коли людина з'являється на Землі в новому існування, ніколи не виглядає це, як правило, знову так, як це виглядало на часі її останнього життя. Поки людина була відсутня на Землі, змінилося все можливе. У цій зміні лику Землі діють також приховані сили. Вони діють з того ж самого світу, в якому людина перебуває після смерті. І вона сама повиненна спів-діяти при цьому перетворенні Землі. Вона може це тільки під проводом вищих істот, поки вона через створення життє-Духа і Духо-Людини засвоїла собі чітке усвідомлення про спільність зв'язку між Духовним і його виразом в фізичному.

Однак вона спів-творить в перетворенні Земних взаємозв'язків. Можна сказати, що люди протягом часу зі смерті аж до нового народження перетворять Землю так, що її взаємозв'язки відповідатимуть тому, що розвинулося в них самих. Якщо ми розглянемо якесь місце на Землі в певний часовий пункт і потім, після довгого часу, знову в повністю зміненому стані, то сили при померлих людях, які справили цю зміну. В такому роді стоять такі між смертю і новим народженням в зв'язку з Землею. Над-чуттєва свідомість бачить у всьому фізичному бутті прояв якогось прихованого Духовного. Для фізичного спостереження діє на перетворення Землі світло Сонця, зміна клімату і так далі. Для над-чуттєвого спостереження панує в промені світла, який падає на рослину від Сонця, сила мертвих людей. Це спостереження приходить до усвідомлення того, як Душі людей парять навколо рослин, як вони перетворяють грунт Землі і аналогічне. Не тільки до самої себе, не тільки єдино для підготовки до свого власного нового Земного буття звернена людина. Ні, вона покликана тут творити Духовно при зовнішньому світі, як вона в житті між народженням і смертю покликана творити фізично.

Впливає не тільки життя людини з Духо-країни на взаємозв'язки фізичного світу, а навпаки, також діяльність у фізичному бутті має свої дії в Духовному світі. Приклад може зробити наочним, що відбувається в цьому відношенні. Встановлюються певні узи любові між матір'ю і дитиною. З привабливості між обома, яка коріниться в силах чуттєвого світу, виявляють цю любов. Однак вона перетворюється в ході часу. З чуттєвих узи стають все більш Духовними. І ці Духовні узи тчуться не тільки для фізичного світу, але також для Духо-країни. Також з іншими взаємозв'язками це так. Те, що вплітається в фізичний світ через істоту Духа, це залишається встановленим в Духовному світі. Приятелі, які в житті внутрішньо зв'язали себе, знаходяться також разом в країні Духа; і після залишення тіл вони є в набагато більшій внутрішній спільності, ніж у фізичному житті. Бо як Духи вони є тут один для одного так само, як це було описано вище при відкриванні одних Духовних істот в інших через Внутрішнє. І узи, які виткані між двома людьми, зводять їх в новому житті знову разом. У найбільш істинному розумінні слова говориться про знову-знаходженні людей після смерті.

Людина повертається завжди знову на Землю, якщо плід, який вона придбала в фізичному житті, прийшов до зрілості в Духо-країні. Встановлюється не просто якесь повторення без початку і кінця, а людина одного разу переходить з інших форм буття в такі, які вона буде переходити до інших в майбутньому.

Загадки існують серйозні для глибокого розгляду життя: одна людина народжується в злиднях, інша в розкоші, де у неї розвиваються блискучі здібності.

Два протиставлених думко-настрої. Один придержується сприйняття почуттями, і що може зрозуміти розсуд, що утримується на цих почуттях.

У тому, що одна людина народжується в щасті, а інша в нещасті, цей думко-настрій не бачитиме ніякого питання. Якщо він не бажає використовувати слово "випадковість", він не буде замислюватися про те, щоб передбачити якийсь закономірний спільний зв'язок, який задіює це. І щодо задатків, обдарувань буде дотримуватися такого образу уяви того, що "успадковують" від батьків, пра-батьків та інших предків. Він буде відхиляти пошук причини в Духовних процесах, які людина сама до свого народження - крім спадкової лінії своїх предків- опрацювала і через які вона оформила себе задатками і одаруваннями.

- Інший думко-настрій буде відчувати себе незадоволеним через таке розуміння. Він скаже: ніщо не відбувається в виявленому світі в певному місці чи в певному оточенні без того, щоб не повинно було існувати причини, чому це стався такий випадок. Можливо, що у багатьох випадках людина ці причини ще не досліджувала, але вони є в наявності.

Альпійська квітка не росте на низовині. Її природа має щось, що зводить її спільно з Альпійської місцевістю. Так само повинно існувати щось в людині, що дозволяє їй бути народженою в певному оточенні. З причинами, які лежать тільки в фізичному світі, такого при цьому не зробиться.

Вони виділяються для глибоко-мислячого так, як ніби факт, що хтось комусь іншому завдав удар, мав би бути пояснений не почуттями першого, а фізичним механізмом його руки.

- Так само незадоволеним повинен показати себе цей думко-настрій зі всяким поясненням голої "спадковості" задатків і обдарувань. З нього можна завжди сказати: Дивіться, як певні задатки в сім'ї успадковуються далі. Можна здалеку вказати на те, як через точне дослідження ряду предків якоїсь особистості можна було б показати, що той чи інший спосіб обдарованості цієї особистості показував себе у предків і що вона представляється тільки як якась сумарність успадкованих задатків.

-Хто має вказаний другий вид думко-настрою, не залишить такі факти без уваги; то він заперечить: Погляньте з неупередженістю на щось цілком нове, що дається з кожною особистістю дитини; це не може приходити від батьків, просто тому, що в таких цього немає в наявності.

Неясне мислення може заснувати в цій області багато плутанини.

Однак цим "достовірним фактам" взагалі не потрібно приходити до сенсу того, щоб оскаржувати цими фактами їх істинність або цінність. Вони бачать, наприклад, повністю, що певний Духовний завдаток, та Духовна спрямованість в якійсь родині "успадковується далі" і що відомі задатки, підсумовані і скомбіновані в якомусь нащадку, видають значущу особистість. Вони можуть повністю визнати, якщо їм говорять, що найбільш значуще ім'я рідко стоїть біля вершини, а знаходиться у кінці кровної родини. Не потрібно відзначати їм це як погане, якщо вони змушені утворювати з цього зовсім інші думки ніж ті, які бажають залишатися стояти при чуттєво-дійсному. Останнім можна, саме, заперечити: Звичайно, людина показує ознаки своїх предків, бо Духовно-Душевне, яке через народження вступає в фізичне буття, запозичує свою тілесність від того, що дає йому спадковість. Цим сказано ніщо інше, як те, що якась істота носить особливості середовища, в яку вона занурюється. Це звичайно є особливе - тривіальне - порівняння, проте неупереджений не заперечуватиме його правоту, якщо буде сказано: те, що людська істота показує себе одягненою в якості своїх предків, доводить походження особистих якостей цієї істоти так само мало, як це мало показує щось про внутрішню природу якоїсь людини, якщо вона є мокрою тому, що вона впала у воду.

І далі може бути сказано: Якщо найбільш значуще ім'я стоїть у кінці кровної родини, то це показує, що носій цього імені потребував такої кровної спорідненості, щоб сформувати собі тіло, яке йому було необхідним для розгортання своєї цілісної особистості. Однак, це не доводить нічого взагалі для "спадковості" самої особистості: так, це для здорової логіки, доводить прямо протилежне. Якщо успадковуються особисті обдарування, то вони повинні були б стояти біля початку кровної родини і потім, виходячи звідси, успадковуватися на онуків. Але так як вони, однак, стоять біля кінця, це є прямо якесь свідоцтво для того, що вони не успадковуються.

Тепер не повинно оскаржуватися, що додається плутанина з боку тих, хто говорить про Духовну причину в житті. Від них часто говориться багато надто в загальному, дуже невизначено. Це ніби має порівняння з твердженням: металеві частини годинника з'єднали себе спільно в годинник, якщо йдеться: особистість якоїсь людини підсумовує себе з успадкованих ознак. Однак також повинно бути визнано, що з багатьма твердженнями щодо Духовного світу це веде себе, як би хтось говорив: Металеві частини годинника самі не могли б з'єднати себе спільно так, що через спільне з'єднання стрілки годинника пересувалися вперед, тож має тут бути щось Духовне, яке забезпечує пересування вперед. Справа йде не про те, щоб тільки взагалі знати, що за якимось механічним, наприклад, годинником, знаходиться Духовне (годинникар), а повним значення може бути тільки, щоб знати думки, які передували виготовленню годинника в Дусі годинникаря. Ці думки можна знову знайти в механізмі.

Будь-яке голе мріяння і фантазування про над-чуттєве приносить тільки плутанину. Бо це є невідповідним, щоб задовільняти супротивників. Адже, такі мають рацію, якщо вони говорять, що така вказівка на над-чуттєві істоти в загальному не сприяє нічому в розумінні фактів. Тоді може бути зазначено на те: як показують себе в виявленому житті впливи прихованих Духовних причин. Може бути сказано: Припустимо одного разу, що було б правильним, що Духовне дослідження через спостереження бажає бути встановленим, що людина після своєї смерті проходила через пору очищення і що вона в цей час Душевно переживає, якою перешкодою в рухомому розвитку вперед могло б бути визначене діяння, яке вона зробила у попередньому житті. В цей час, як вона це відчувала, в ній утворюється спонукання поліпшити наслідки цього діяння.

Це спонукання приносить вона з собою для нового життя. І наявність цього спонукання утворює такий потяг в її істоті, який встановлює її в таке місце, з якого можливе це поліпшення. Розглядають певну сукупність таких спонукань і мають тоді причину для її долі у відповідному оточенні, в якому людина буде народжена.

Так є тепер це з думками деякої людини, яка уявляє собі, що вона мала би силу, щоб зустрітися разом з тією подією, яку вона через колишнє життя сама в собі посадила. Через це їй сходить світло над необхідною істотою цієї події, яку вона інакше могла розпізнати тільки як випадковість. І вона безпосередньо побачить: я мала слушну думку, бо ця думка мала силу, викрити мені істину. Хтось повторює такі внутрішні процеси, то так будуть вони продовжені до деякого засобу внутрішнього припливу сили, і так вони доводять свою вірність через свою плідність. І ця правильність показує себе поступово, досить сильно. У духовному, душевному та у фізичному відношенні діють такі процеси оздоровлююче, в кожному відношенні, сприяючими для життя. Людині стане ясно, що вона через це встановлює себе в спільні зв'язки життя правильним чином, в той час, як він при розгляді тільки життя між народженням і смертю віддається глибокому оману.

Людина стає Душевно сильною через позначене знання. Отримати це може кожний.

- Такий чисто внутрішній доказ Духовної причини може добути для себе кожен, тільки сам у своєму внутрішньому житті. Хто його собі не видобуває, не може засуджувати його доведену силу. Хто його видобуває, той навряд чи може більше в ньому сумніватися. Не потрібно також взагалі дивуватися, що це є так. Відомо є те, що кожен повинен сам мати переживання, як кожен повинен сам побачити доказ якогось математичного твердження. Однак шлях, на якому переживання може бути досягнуте, є дієвим для всіх людей, як метод, щоб довести якесь математичне твердження, є дієвим для всіх.
 

Не можна заперечувати, що - не рахуючи, звичайно, надчуттєвих спостережень - тільки що наведений доказ, що спирається на могутність відповідних думок, що породжують душевні сили, є єдиним доказом, здатним встояти перед судом будь-якої неупередженої логіки. Але хто засвоїв собі досить неупереджений погляд, той вже в можливості і в самому факті виховання людини побачить щось, що доводить до логічної сили, що в тілесній оболонці прагне до буття духовна істота.

Хтось порівняє тварину з людиною і скаже собі: у першої з народженням виступають характерні для неї якості і здібності - як щось певне і закінчене, за яким ясно видно, як воно визначене спадковістю і як розвинеться в зовнішньому світі. Погляньте, як курча вже з народження певним чином робить життєві відправлення. В людині ж, через виховання, вступає в стосунки із її внутрішнім життям щось таке, що може і не мати ніякого зв'язку з її спадковістю. І вона може бути в змозі засвоїти собі дії таких зовнішніх впливів.

Всякий вихователь знає, що назустріч таким впливам повинні підніматися сили зсередини людини; якщо цього немає, то навчання і виховання втрачають будь-який сенс.

Для неупередженого вихователя навіть дуже різко позначається межа між успадкованими задатками і тими внутрішніми силами людини, які просвічують крізь ці задатки і які є наслідком колишніх життів. Зате ці речі і складають інтимну сторону життя.

Існують, однак, мислителі, які на підставі своїх спостережень відмовилися від погляду, ніби людина створюється ззовні за допомогою одних тільки успадкованих сил. Вони піднялися до думки, що духовна сутність, індивідуальність передує тілесному буттю і сама складає його. Але багато хто з них не можуть зрозуміти, що земне життя повторюється і, що в проміжному бутті між двома життями, плоди минулого життя є силами, які беруть участь в творенні нового.

Наведемо одного з таких мислителів. Іммануїл Герман Фіхте, син великого Фіхте, викладає в своїй «Антропології» спостереження, які приводять (на стор. 528) його до наступного спільного висновку: «Батьки не є такими в повному сенсі. Вони дають органічну речовину, і не тільки її, але одночасно і щось середнє, чуттєво-душевне, що проявляється в темпераменті, у своєрідному душевному забарвленні, в певному складі нахилів і т.п., і загальним джерелом чого є "фантазія" в тому ширшому, зазначеному нами сенсі. У всіх цих елементах особистості домішок і своєрідна участь душ батьків безсумнівні. Тому є всі підстави вважати особу за чистий продукт акту породження, якщо до того ж розуміти цей акт - на що ми повинні були вирішитися - як дійсний душевний процес. Але справжньої, заключної зосередженості особистості тут якраз ще немає; бо при більш глибокому спостереженні виявляється, що і ці душевні особливості суть тільки оболонка і рід знаряддя для вміщення в собі справді духовних, ідеальних задатків людини; вони здатні сприяти або перешкоджати їхньому розвитку, але аж ніяк не здатні породити їх ».

І далі там говориться: «Кожен передіснує в своєму духовному основному образі, бо з духовної точки зору жоден індивідуум не схожий на іншого, як жоден вид тварин не схожий на інші». Ці думки обмежуються тим, що вводять в фізичну тілесність людини духовну сутність. Але, оскільки, утворюючі її сили не пояснюються причинно з колишніх життів, то така духовна сутність повинна була, при кожному виникненні особистості, знову відбуватися з божественної першооснови.

Але при цьому припущенні не було б можливості пояснити родинність, що існує між задатками, які прагнуть виявитися з внутрішньої глибини людини, і тим, що протягом життя доходить до цієї внутрішньої глибини людини із зовнішнього земного середовища. Внутрішній глибині людини, яка для кожної окремої людини виходила б з божественної першооснови, мало б бути зовсім чужим те, з чим вона стикається в земному житті. Це не має місця тільки в тому випадку - як воно і є насправді, - якщо ця внутрішня глибина людини була вже раніше пов'язана із зовнішнім світом, якщо вона живе в ньому не в перший раз.

Неупереджений вихователь може ясно помітити: з результатів земного життя я повідомляю моєму вихованцю щось, що хоч і чуже його якостям, отриманим їм тільки в спадщину, але все-таки відчувається їм так, як ніби він уже брав участь в цій роботі, яка породила ці результати. Тільки повторні земні життя в зв'язку з викладеними духовною наукою фактами, що відбуваються в духовній області між двома земними життями, - тільки це може дати задовільне пояснення життя сучасного людства, що освітлюється з усіх боків.

Тут виразно говориться: «сучасного людства». Бо духовне дослідження показує, що колись насправді почався кругообіг земних життів і що для вступаючої в тілесну оболонку духовної сутності людини існували тоді інші умови, ніж тепер. У наступних розділах буде говоритися про цей стан людської істоти в первісні часи. Коли таким чином на підставі даних духовної науки буде показано, як це людська істота отримало свій теперішній вигляд у зв'язку з розвитком Землі, то тоді можна буде дати і більш точну вказівку на те, як духовне ядро людської істоти з надчуттєвих світів вступає в тілесні оболонки і як поступово складається закон духовної причинності, «людська доля».