Стейтова Управа Союзу Українок та Ліґа Вільної України (ЛВУ) з’організували в неділю 29.6.ц.р. жалібні, поминальні сходини присвячені пам’яті Ярослави Стецько – в Домі Молоді в Сіднеї.
Постать Ярослави Стецько відома українській діяспорі в цілому світі. Про Її заслуги перед Україною й українським народом може і не варта наголошувати, бо вони очевидні. Невблаганна смерть обірвала 12 го березня ц.р. Її життя. ( дивись на Майдані моя стаття на ту тему) Крім поминальних панахуд по світі віддалося належну шану Жінці – борцеві за незалежність України – а Її зброя була “слово”. Прогаґандивне, гостре слово правди про комунізм, про большевизм і поневоленням кількох народів Москвою й їх траґічні наслідки.
Пані Слава бувала в Австралії кілька разів. Приймав її Союз Українок й інші організації.
Стейтова Управа Союзу Українок та Ліґа Вільної України (ЛВУ) з’організували в неділю 29.6.ц.р. жалібні, поминальні сходини присвячені пам’яті Ярослави Стецько – в Домі Молоді в Сіднеї.
Імпреза розпочалася внесенням прапорів членами СУМ-у та Союзу Українок. На гарно прибраній квітами сцені - висіла знимка пані Слави, прибрана чудовим рушником вишитим лише бордовими ниткми, подарованим мені три роки тому допоміжником народного депутата Тараса Чорновола.
Голова Стейтової Управи Союзу Українок – пані Галя Данько на тлі музики прочитала слова націоналістичного гимну, - пісні “Зродились ми великої години”.
Вступним словом відкрив імпрезу мґр. Юрій Менцінський – голова ЛВУ, який вказав на численні заслуги пані Слави, як політика-революціонера. Так, склалося, що вшанування пам'яті Її відбувалося на передодні річниці проголошення Акти Відновлення Державности України 30.6.1941 року у Львові, в якому брала участь пані Слава. Говорив пан Менцінський і про те, який вплив пані Слава мала своїми виступами перед чужинцями на українську молодь. Найкращим доказом того це участь групи молоді-сумівців з Австралії, які їздили до Японії на світову Конференцію Анти Большевицького бльоку Народів, такий же конґрес відбувався і в Австралії, з участю сумівців Австралії.
Дві деклямації в пам'ять пані Стецько виголосили пані Наталка Нищук і пані Люба Москаль.
Пані Таня Борець прочитала обширний життєпис пані Слави – згадала про блище її знайомство з пані Славою й Її вплив на молодь, бо пані Таня свідком того впливу – бо як і Орися Борець, так і Юрко Менцінський тоді ще доволі молоді, їздили на згадані вже вище конференції й були свідками того, як реаґували чужинці на промови пані Ярослави. І врешті пані Слава з Німеччини повертається в Україну, де свідомий народ оцінює працю діяспорного політика і вибирає Її своїм депутатом...
Співак Василь Опришко з України, ( Чорткова) у супроводі піяніста Анаталія Мірошника прекрасно виконав дві пісні – “Молитву” Андрія з “Запорожця за Дунаєм” та “Україно, моя” – Олександра Білаша. Обі пісні саме підходили до теми вшанування – жінки, яка для України зробила дуже багато.
І завершуючи жалібні сходини – мені припав сумний обов’язок розповісти про те, що я знала про смерть пані Слави, яка померла в Мюнхені і про похоронні відправи в Мюнхені й похорон в Києві.
Як я вже писала з Мюнхену в березні місяці, я повторила, що – сумним акордом в тому побуті – це була несподівана смерть сл.п. ЯРОСЛАВИ СТЕЦЬКО, яку я знала особисто і давно. Блищі відносини з пані Славою у мене склалися в Італії – в Римі, куди вона приїхала 16 січня 1974 року до Патріярха Йосипа Сліпого. Були це відвідини після відбуття Світового Конґресу Українців в Торонті, де сталося якесь непорозуміння після виступу Ярослава Стецька – і це у зв’язку з листом чи не прочитанням листа Патріярха – а пан Стецько у свойому виступі про те щось різко сказав. Одним словом пані Слава приїхала до Риму, щоби поговорити на ту тему з Патріярхом. Зустрічалася вона тоді в Римі і з представниками АБН й італійського Уряду. З того побуту в Римі, де ми провели кілька днів разом – навіть на прийнятті у Патріярха Йосипа Сліпого, мої зв’язки з пані Славою стали зовсім іншими, - блищими. Тоді я зрозуміла, якого сильного характеру ця жінка – який вона політик, яка не жаліла гострим словом, як це кажуть і ваших і наших - і що найважніше – мені все здавалося, що це вона Провідник ОУН.
Зустрічалася я з пані Славою в Мюнхені – ті відносини були дружніми почерез Її блище спілкування з моїми сестрами Надею й Олею - й при Її приїздах до Австралії.
І волею долі я знов у Мюнхені – коли в середу 12.3. по-обіді мене повідомлено електронною поштою з офісу нар. Депутата Тараса Чорновола, - Олегом Антківим, що по обіді померла пані Слава Стецько.
Я не хочу в цій статті щераз повторювати, про те, що було в Мюнхені – але наведу дещо з того, що сказала зі сцени в неділю 29.6.ц.р., а саме:… “все те, що відбувалося навколо смерти і похорону пані Слави - багато в чому символізувало стан речей і таку складну сферу, як формування української нації та сучасної суспільно-історичної свідомості в Україні.
Про те як відбулося прощання і похорон пані Слави в Києві друкувалося на сторінках преси в Австралії і взагалі в світі, на Інтернетсььких Сайтах, - але хочу звернутися до коротких уривків з статті, яку писав Віктор РИБАЧЕНКО, вiце-президент Асоцiацiї полiтичних психологiв України в ґазеті “День” - він був присутнім коли прибула домовина з тілом пані Слави в Україну. Хочу, щоби ви знали, як там прийняли домовину з пані Славою...
Він писав: ...” Зустрічати чартерний рейс з Мюнхена прийшла невелика група представників оргкомітету, яка складалась із активістів КУН та апарату Верховної Ради. Жодного елементу ритуалу урочистої зустрічі не було — ні високих посадовців та політичних діячів, ні представників громадськості, ні натовпу скорботних співгромадян. Мікроавтобус автобази Верховної Ради підігнали майже до літака, і коли службовці аеропорту подали труну, її прийняли зустрічаючі та майже відразу поклали у мікроавтобус. Жодної ритуально-урочистої дії! Жодної квітки. Жодного знамена.» Кінець цитати.
Професор мав на увазі, що пані Славі належалося таке прийняття, як ми це бачимо по телевізії, коли повертають упавшого на полі бою військовика або визначного політика – тобто церемонія прийняття – прапори, траурна музика. Таке прийняття належалося пані Славі.
Продовжую цитату статті професора Рибаченка.
“Колона з 11 автомобілів, у більшості з яких було по одному-два пасажири, рушила на Київ.
Осмислюючи перші враження від побаченого, я з особливою ясністю відчув, що минуле значною мірою визначає те, що відбувалося на моїх очах, а сьогоденню ще несила інтегрувати це минуле у контекст єдиного історичного світобачення. Влада здебiльшого підтримує пострадянське бачення України, а антирадянське — якщо і не блокує, як це було в СРСР, то стримано ігнорує.
Визнати ОУН-УПА воюючою стороною у Другій світовій війні — це збурити мільйони ще живих ветеранів, яких націоналісти називають не інакше, як окупантами. З другого боку, ветерани на дух не сприймають бандерівців, стверджуючи, що «вони стріляли нам у спину». І коли помирає така особа, як Слава Стецько, у всіх — у влади, політичних опонентів, нейтралів, соратників — є буквально день-два, щоб визначитись з офіційним ставленням до померлої і оформити це ставлення публічно — передусім ритуально.
Перший елемент такого ставлення — траур. Траур — це скорбота державна. І ось держава не вважає за потрібне оголосити траур за людиною, яка з 1938 року свідомо боролась за незалежність цієї держави. У ситуації, коли ритуал прощання зі С.Стецько не набув державної ваги, цілий ряд політиків та державних високопосадовців змушені були віддавати шану покійниці у стилі «сором’язливого співчуття». Для Литвина, Марчука, Зінченка, Зленка, Табачника, Богуцького, Ющенка та інших останній поклін пані Славі був скоріше особистим, ніж церемоніальним актом, порухом душі, а не ритуальною вимогою.
Складалося враження, що держава прощалася зі Славою Стецько приблизно так, як і здійснювала свою зовнішню політику — трохи з НАТО, трохи з Росією, а більше всього — сама з собою. Тихо.” - кінець цитати.
Професор Віктор Рибаченко вияснив нам, на мою думку, ясно позицію державних діячів, що до пошанування їх пані Слави. Свідомо не хотіли робити з Пані Слави Стецько ГЕРОЯ! Але героїв не робиться – вони народжуються - що доказав нарід України.
Читачам же відомо, що близько 8 тисяч осіб прийшли в неділю 16.3. до київського Будинку вчителя попрощатися із головою партії Конгрес українських націоналістів, найстаршим народним депутатом України Ярославою Стецько. Крім вже згаданих політиків прийшли ще багато інших. Пані Славу поховали на Байковому цвинтарі, у квадраті 49-б, там, де спочивають Василь Стус та інші видатні українці.
Свій виступ я закінчила такими словами: “ Є певні політичні середовища, як в Україні так і в діяспорі, які ще досі не визнають значення ОУН, УПА, АБН, тим самим, і діяльність пані Стецько, мовляв спілкувалася вона з політиками на пенсії, тими, – які не мають чи не мали вже ніякого політичного значення. Це їх право. Можна все відкинути, що робила пані Слава, як не важне, але одного найголовнішого не можна відкинути, – а саме те, що пані Слава маючи 70 років, вернулася в Україну – прийняла громадянство України – була три разу обрана народом - народним депутатом Україну і на найвищому державному рівні у Верховній Раді – в імені всіх депутатів – різних політичних поглядів - складала присягу депутата на вірність України і її народу. - Її присутність у Верховній Раді – це і символічна присутність діяспори у Верховній Раді – бо вона там заступала всіх нас, інтереси правдивої націоналістичної України – і це її найбільша заслуга і піде ім’я пані Ярослави Стецько в історію України – як Героя Жінки – яка повернувшись з діяспори в України – померла представником її народу – народним депутатом. А це не аби яке досягнення – поминаючи все інше! Хто інший це зробив? Хай пам’ять про Ярославу СТЕЦЬКО - буде вічною в серцях настуних поколінь!”
Жалібна імпреза закінчилася відспіванням присутніми гимну “Ще не вмерла Україна.”
І як доказ правоти думок проф.Рибаченка – довідуємося, що Верховна Рада України у середу 9.7.ц.р. не проголосувала за визнання ОУН-УПА воюючою стороною з німцями і сталіністами-комуністами.
Що ж, все нам ясно!
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Готові дізнатися, чому ваше життя – це як метаморфоз гусениці, але з купою екзистенційних криз і без кокона? У новому подкасті ми розбираємо сім стадій розвитку людини – від крихітного плоду до...
Сідней в пам'ять Слави Стецько
Світ:
Пані Слава бувала в Австралії кілька разів. Приймав її Союз Українок й інші організації.
Стейтова Управа Союзу Українок та Ліґа Вільної України (ЛВУ) з’організували в неділю 29.6.ц.р. жалібні, поминальні сходини присвячені пам’яті Ярослави Стецько – в Домі Молоді в Сіднеї.
Імпреза розпочалася внесенням прапорів членами СУМ-у та Союзу Українок. На гарно прибраній квітами сцені - висіла знимка пані Слави, прибрана чудовим рушником вишитим лише бордовими ниткми, подарованим мені три роки тому допоміжником народного депутата Тараса Чорновола.
Голова Стейтової Управи Союзу Українок – пані Галя Данько на тлі музики прочитала слова націоналістичного гимну, - пісні “Зродились ми великої години”.
Вступним словом відкрив імпрезу мґр. Юрій Менцінський – голова ЛВУ, який вказав на численні заслуги пані Слави, як політика-революціонера. Так, склалося, що вшанування пам'яті Її відбувалося на передодні річниці проголошення Акти Відновлення Державности України 30.6.1941 року у Львові, в якому брала участь пані Слава. Говорив пан Менцінський і про те, який вплив пані Слава мала своїми виступами перед чужинцями на українську молодь. Найкращим доказом того це участь групи молоді-сумівців з Австралії, які їздили до Японії на світову Конференцію Анти Большевицького бльоку Народів, такий же конґрес відбувався і в Австралії, з участю сумівців Австралії.
Дві деклямації в пам'ять пані Стецько виголосили пані Наталка Нищук і пані Люба Москаль.
Пані Таня Борець прочитала обширний життєпис пані Слави – згадала про блище її знайомство з пані Славою й Її вплив на молодь, бо пані Таня свідком того впливу – бо як і Орися Борець, так і Юрко Менцінський тоді ще доволі молоді, їздили на згадані вже вище конференції й були свідками того, як реаґували чужинці на промови пані Ярослави. І врешті пані Слава з Німеччини повертається в Україну, де свідомий народ оцінює працю діяспорного політика і вибирає Її своїм депутатом...
Співак Василь Опришко з України, ( Чорткова) у супроводі піяніста Анаталія Мірошника прекрасно виконав дві пісні – “Молитву” Андрія з “Запорожця за Дунаєм” та “Україно, моя” – Олександра Білаша. Обі пісні саме підходили до теми вшанування – жінки, яка для України зробила дуже багато.
І завершуючи жалібні сходини – мені припав сумний обов’язок розповісти про те, що я знала про смерть пані Слави, яка померла в Мюнхені і про похоронні відправи в Мюнхені й похорон в Києві.
Як я вже писала з Мюнхену в березні місяці, я повторила, що – сумним акордом в тому побуті – це була несподівана смерть сл.п. ЯРОСЛАВИ СТЕЦЬКО, яку я знала особисто і давно. Блищі відносини з пані Славою у мене склалися в Італії – в Римі, куди вона приїхала 16 січня 1974 року до Патріярха Йосипа Сліпого. Були це відвідини після відбуття Світового Конґресу Українців в Торонті, де сталося якесь непорозуміння після виступу Ярослава Стецька – і це у зв’язку з листом чи не прочитанням листа Патріярха – а пан Стецько у свойому виступі про те щось різко сказав. Одним словом пані Слава приїхала до Риму, щоби поговорити на ту тему з Патріярхом. Зустрічалася вона тоді в Римі і з представниками АБН й італійського Уряду. З того побуту в Римі, де ми провели кілька днів разом – навіть на прийнятті у Патріярха Йосипа Сліпого, мої зв’язки з пані Славою стали зовсім іншими, - блищими. Тоді я зрозуміла, якого сильного характеру ця жінка – який вона політик, яка не жаліла гострим словом, як це кажуть і ваших і наших - і що найважніше – мені все здавалося, що це вона Провідник ОУН.
Зустрічалася я з пані Славою в Мюнхені – ті відносини були дружніми почерез Її блище спілкування з моїми сестрами Надею й Олею - й при Її приїздах до Австралії.
І волею долі я знов у Мюнхені – коли в середу 12.3. по-обіді мене повідомлено електронною поштою з офісу нар. Депутата Тараса Чорновола, - Олегом Антківим, що по обіді померла пані Слава Стецько.
Я не хочу в цій статті щераз повторювати, про те, що було в Мюнхені – але наведу дещо з того, що сказала зі сцени в неділю 29.6.ц.р., а саме:… “все те, що відбувалося навколо смерти і похорону пані Слави - багато в чому символізувало стан речей і таку складну сферу, як формування української нації та сучасної суспільно-історичної свідомості в Україні.
Про те як відбулося прощання і похорон пані Слави в Києві друкувалося на сторінках преси в Австралії і взагалі в світі, на Інтернетсььких Сайтах, - але хочу звернутися до коротких уривків з статті, яку писав Віктор РИБАЧЕНКО, вiце-президент Асоцiацiї полiтичних психологiв України в ґазеті “День” - він був присутнім коли прибула домовина з тілом пані Слави в Україну. Хочу, щоби ви знали, як там прийняли домовину з пані Славою...
Він писав: ...” Зустрічати чартерний рейс з Мюнхена прийшла невелика група представників оргкомітету, яка складалась із активістів КУН та апарату Верховної Ради. Жодного елементу ритуалу урочистої зустрічі не було — ні високих посадовців та політичних діячів, ні представників громадськості, ні натовпу скорботних співгромадян. Мікроавтобус автобази Верховної Ради підігнали майже до літака, і коли службовці аеропорту подали труну, її прийняли зустрічаючі та майже відразу поклали у мікроавтобус. Жодної ритуально-урочистої дії! Жодної квітки. Жодного знамена.» Кінець цитати.
Професор мав на увазі, що пані Славі належалося таке прийняття, як ми це бачимо по телевізії, коли повертають упавшого на полі бою військовика або визначного політика – тобто церемонія прийняття – прапори, траурна музика. Таке прийняття належалося пані Славі.
Продовжую цитату статті професора Рибаченка.
“Колона з 11 автомобілів, у більшості з яких було по одному-два пасажири, рушила на Київ.
Осмислюючи перші враження від побаченого, я з особливою ясністю відчув, що минуле значною мірою визначає те, що відбувалося на моїх очах, а сьогоденню ще несила інтегрувати це минуле у контекст єдиного історичного світобачення. Влада здебiльшого підтримує пострадянське бачення України, а антирадянське — якщо і не блокує, як це було в СРСР, то стримано ігнорує.
Визнати ОУН-УПА воюючою стороною у Другій світовій війні — це збурити мільйони ще живих ветеранів, яких націоналісти називають не інакше, як окупантами. З другого боку, ветерани на дух не сприймають бандерівців, стверджуючи, що «вони стріляли нам у спину». І коли помирає така особа, як Слава Стецько, у всіх — у влади, політичних опонентів, нейтралів, соратників — є буквально день-два, щоб визначитись з офіційним ставленням до померлої і оформити це ставлення публічно — передусім ритуально.
Перший елемент такого ставлення — траур. Траур — це скорбота державна. І ось держава не вважає за потрібне оголосити траур за людиною, яка з 1938 року свідомо боролась за незалежність цієї держави. У ситуації, коли ритуал прощання зі С.Стецько не набув державної ваги, цілий ряд політиків та державних високопосадовців змушені були віддавати шану покійниці у стилі «сором’язливого співчуття». Для Литвина, Марчука, Зінченка, Зленка, Табачника, Богуцького, Ющенка та інших останній поклін пані Славі був скоріше особистим, ніж церемоніальним актом, порухом душі, а не ритуальною вимогою.
Складалося враження, що держава прощалася зі Славою Стецько приблизно так, як і здійснювала свою зовнішню політику — трохи з НАТО, трохи з Росією, а більше всього — сама з собою. Тихо.” - кінець цитати.
Професор Віктор Рибаченко вияснив нам, на мою думку, ясно позицію державних діячів, що до пошанування їх пані Слави. Свідомо не хотіли робити з Пані Слави Стецько ГЕРОЯ! Але героїв не робиться – вони народжуються - що доказав нарід України.
Читачам же відомо, що близько 8 тисяч осіб прийшли в неділю 16.3. до київського Будинку вчителя попрощатися із головою партії Конгрес українських націоналістів, найстаршим народним депутатом України Ярославою Стецько. Крім вже згаданих політиків прийшли ще багато інших. Пані Славу поховали на Байковому цвинтарі, у квадраті 49-б, там, де спочивають Василь Стус та інші видатні українці.
Свій виступ я закінчила такими словами: “ Є певні політичні середовища, як в Україні так і в діяспорі, які ще досі не визнають значення ОУН, УПА, АБН, тим самим, і діяльність пані Стецько, мовляв спілкувалася вона з політиками на пенсії, тими, – які не мають чи не мали вже ніякого політичного значення. Це їх право. Можна все відкинути, що робила пані Слава, як не важне, але одного найголовнішого не можна відкинути, – а саме те, що пані Слава маючи 70 років, вернулася в Україну – прийняла громадянство України – була три разу обрана народом - народним депутатом Україну і на найвищому державному рівні у Верховній Раді – в імені всіх депутатів – різних політичних поглядів - складала присягу депутата на вірність України і її народу. - Її присутність у Верховній Раді – це і символічна присутність діяспори у Верховній Раді – бо вона там заступала всіх нас, інтереси правдивої націоналістичної України – і це її найбільша заслуга і піде ім’я пані Ярослави Стецько в історію України – як Героя Жінки – яка повернувшись з діяспори в України – померла представником її народу – народним депутатом. А це не аби яке досягнення – поминаючи все інше! Хто інший це зробив? Хай пам’ять про Ярославу СТЕЦЬКО - буде вічною в серцях настуних поколінь!”
Жалібна імпреза закінчилася відспіванням присутніми гимну “Ще не вмерла Україна.”
І як доказ правоти думок проф.Рибаченка – довідуємося, що Верховна Рада України у середу 9.7.ц.р. не проголосувала за визнання ОУН-УПА воюючою стороною з німцями і сталіністами-комуністами.
Що ж, все нам ясно!
Зверніть увагу
Від гомо сімплекс до гомо триплекс: невідомі стадії людського розвитку – подкаст на Радіо Гартленд